Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до Розділу 2.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Висновки до Розділу 2.

  1. Правовою основою створення спільного правопорядку внутрішнього ринку ЄС є процес правової апроксимації (approximation). Якщо за загальним розумінням «approximation» означає або односторонній процес (наближення), або обопільний процес зближення, сходження і результат цього процесу, то у специфічному значенні для України – це процес, по суті, одностороннього наближення законодавства України до законодавства ЄС і його регуляторної практики для забезпечення участі у внутрішньому ринку ЄС, внаслідок чого норми і принципи права ЄС, так би мовити, «в односторонньому порядку» проникають до законодавства і правової практики України. Відмінність конвергенції від «односторонньої» апроксимації у тому, що правова конвергенція має характер вже не одностороннього наближення норм законодавства України до європейських норм, а проникнення європейських норм в правову систему України, що передбачає подальше злиття останньої з правовою системою ЄС на тому рівні, на якому суб’єкти України братимуть участь у відносинах внутрішньому ринку ЄС, а суб’єкти-резиденти ЄС, у свою чергу, - у внутрішньому ринку України. Це злиття є результатом апроксимації в широкому значенні, тобто, як наближення до системи ЄС, так й зближення правових систем – української національної та єдиної уніфікованої та гармонізованої європейської. Результатом злиття є, у свою чергу, створення такого правового простору, де українська «частка» знеособлюється. Але з точки зору єдиного правопорядку злиття може мати місце лише тоді, коли європейська система запозичить ті чи інші принципові положення української. Якщо такого не станеться, процес створення єдиного правового простору шляхом конвергенції правових систем України та ЄС залишатиметься одностороннім – у бік правової системи ЄС.
  2. Крім єдиного уніфікованого правопорядку існує інший правовий рівень єдиного європейського ринку – спільний правопорядок країн-членів, який формується з єдиних напрямів, цілей та принципів, що випрацьовуються інституціями ЄС, та сукупності специфічних національних законодавств та юридичної практики країн-членів ЄС. З точки зору спільного правопорядку має місце апроксимація в широкому розумінні, в результаті якої створюється спільний гармонізований «конвергентний» правовий простір. Цей простір матиме обмежений характер, оскільки створюватиметься за принципами права ЄС: доцільності, субсидіарності та пропорційності. Все, що не охоплюється дією цих принципів, залишається за межами спільного правового простору країн-членів. Специфікою створення спільного правового ринкового простору за участі України є те, що вона не виступатиме як країна-член ЄС, матиме тільки обмежений статус «економічного» учасника. Це обумовлюватиме участь України лише «економічним законодавством» та спеціальною міжнародною угодою інтеграційного характеру.
  3. Режими зони вільної торгівлі та митного союзу можуть служити своєрідним містком між режимом міжнародної торгівлі за загальновизнаними стандартами, до якого долучається Україна приєднуючись до СОТ, та режимом єдиного ринку та єдиного ринкового правового простору з ЄС. Це підтверджується концепцією «поглибленої» ЗВТ Україна-ЄС. В цьому варіанті ЗВТ втрачатиме класичні форми та переростатиме у режим вільного руху не тільки товарів, а й інших чинників – послуг, капіталів та осіб (фізичних та юридичних).
  4. Транскордонне співробітництво та його різновиди - єврорегіони можуть виступити найбільш дієвою правовою формою на початкових етапах створення єдиного ринку Україна-ЄС, оскільки регіональний вимір є більш гнучким, менше залежить від міждержавних чинників. Тут відкриваються правові можливості запроваджувати майнові та корпоративні відносини на приватно-правовому рівні, користуючись або альтернативним режимом національного законодавства тої чи іншої сторони, або спільним правовим режимом.
  5. Режими прикордонної (прибережної) торгівлі з територіями країн ЄС, подібно до режимів зони вільної торгівлі та митного союзу, є регіональними правовими засобами наближення до режиму єдиного ринку (single market): зниження аж до скасування мита, інших платежів на кордонах, взаємний вільний рух товарів і послуг походженням з прикордонних (прибережних) територій, спрощений рух працівників, що там проживають, тощо.
  6. Режим найбільшого сприяння – зразок недискримінаційного правового регулювання майнових відносин за участі «нерезидентного» елементу, дотримання якого у відносинах з ЄС та з іншими країнами є обов’язковим «тестом» та підготовчою базою для уведення правових форм зони вільної торгівлі та митного союзу як перехідних до повноформатної участі у внутрішньому ринку на засадах спільної, а згодом - єдиної правової політики у сфері товарних майнових відносин. Це ж стосується й національного режиму, дотримання якого призведе до вирівнювання «внутрішніх» правил здійснення цивільних майнових відносин товарного характеру в Україні відносно інших ринкових країн.
  7. Преференційний режим автономного характеру, на відміну від взаємних преференцій, що випливають з режиму найбільшого сприяння та національного режиму, є виключенням, що відповідає статусу України як країни з перехідною економікою. Отже, при переході на модель поглиблених економічних відносин з ЄС варто врахувати перспективу планомірного скасування цього режиму.
  8. На базі «ключових» принципів можна сформулювати, зокрема, такі інтегративні ринкові принципи взаємовідносин приватного бізнесу з державою:

а) Свобода безперешкодно займатися приватною підприємницькою діяльністю за вільним вибором та правового забезпечення такої свободи. Цей принцип має закрiплюватися у національному законодавстві нормою, за якою пiдприємець не може бути обмежений в правах iнакше, нiж у випадках, прямо зазначених в законі. Цей принцип є втіленням загального принципу поваги держави до прав і свобод людини (в тому числі – економічних прав і свобод), – адже навіть за юридичною особою стоїть людина (люди);

б) Розмежування державного та недержавного секторів економіки. Цей принцип є втіленням загального правового принципу рівності форм власності;

в) Самообмеження держави на користь підприємця (резидента чи нерезидента) у процесі державного втручання у приватно-бізнесові справи. Цей принцип реалізується за умови додержання загального принципу чіткого розмежування державного та недержавного секторів економіки;

г) Рівність приватного підприємця та держави перед законом та судом та пріоритет інтересів підприємців у сфері бізнесу. Цей принцип випливає з загального принципу рівності форм власності та з конституційної цінності підприємця як у соціальному розрізі представника середнього класу суспільства, що відіграє природну стабілізуючу роль, а отже, – держава має відносно нього певну службову, «обслуговуючу» функцію;

д) Недискримінація та свобода конкуренції, забезпечення рівних можливостей для ведення бізнесу. Цей принцип координується з принципом свободи підприємництва. Без його втілення у правову дійсність неможлива остаточна реструктуризація командно-розподільчої державної економіки України та ліквідація її сучасних, реформованих вже у нових квазі-капіталістичних умовах, кланових, олігархічних засад;

е) Презумпцiя законностi дiй пiдприємця, якщо на них немає прямої заборони, та презумція невинуватості при доказуванні вини підприємця у порушенні законодавства. Цей принцип відповідає балансу між приватною та публічною сферами права та деривативності другої щодо першої;

є) Застосування державними органами санкцiй за порушення правил пiдприємницької дiяльностi без згоди пiдприємця тiльки за рiшенням суду, причому, вони не можуть мати зворотньої сили;

ж) Давність для всiх санкцiй державних органiв щодо пiдприємця з встановленням чітких термінів застосування, граничної кiлькості санкцiй за одне й те ж порушення. а для майнових санкцiй та зобов’язань - певних максимальних меж та строків давності.
  1. Поряд із природним правом, загальними принципами позитивного права, принципами юридичної логіки, загальними принципами міжнародного права, зокрема, міжнародного економічного права, принципами, які діють у правових галузях та відносинах з участю іноземного елемента, принципами міжнародної торгівлі, принципами цивільного права (такими, наприклад, як диспозитивність, вільний розсуд сторін), принципи взаємовідносин бізнесу з державою можуть зайняти відповідне місце серед принципових засад ринкової апроксимації правового забезпечення цивільних майнових відносин в Україні. Невизначеність у законодавстві питання про «обслуговуючі» відносини ставить їх у розряд «управлінських», тобто, спотворюючи їх мету відриває від «первісних» цивільно-правових і підпорядковує принципам публічного права.