Geum.ru

Програма підтримки вироблення стратегії реформування освіти в. Олійник Я. Болюбаш Л. Даниленко

Вид материалаДокументы

Содержание


3.1. Ситуація, що склалася.
Нагальною є потреба вироблення на основі Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України політики інноваційно
Міністерство освіти та науки має бути ініціатором вироблення організаційно-комунікативної стратегії інноваційного розвитку Украї
4.1.2. Поширення інноваційних методів і педагогічних технологій у сучасній системі освіти України.
4.1.3. Педагогічна освіта і потреби сучасної української школи: роль педагогічної освіти у поширенні педагогічних інновацій.
4.1.4. Готовність учителів до застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.
Сьогодні як ніколи об’єктивно назріла необхідність введення дисципліни “Основи педагогічних технологій”
ДОДАТКИОсновні показники
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7


3.1. Ситуація, що склалася.


3.1.1. Особливості ситуації, що склалася в Україні.


З кризою тоталітарної ідеології українські педагоги виявилися в ситуації, коли цілі освіти перестали задаватися ззовні, коли державна освітня політика тільки почала вироблятися. У такій ситуації перед кожним педагогом постала необхідність самовизначення, коли він мав відповісти (передусім собі самому), в чому мета і завдання його педагогічної діяльності, як він буде організовувати навчально-виховний процес, якими будуть критерії його успішності. Саме інноваційний пошук дозволив багатьом вчителям поставити і вирішити задачі самовизначення в ситуації невизначеності.

Нині освіта України відходить від тотальної уніфікації навчально-виховного та управлінського процесів, реформується на засадах демократизму, національної спрямованості, інтегративності, диференціації, індивідуалізації, гуманізації та гуманітаризації, технологізації. Триває інтенсивне переосмислення цінностей, долаються консерватизм і стереотипи педагогічного мислення.

Навчальні заклади одержали право вибору з-поміж існуючих варіантів навчання та виховання і конструювання нових. Пробуджується інноваційна ініціатива педагогів, розкріпачується педагогічна свідомість. Разом з цим найбільш значущі психолого-педагогічні експерименти всеукраїнського рівня з розробки нового змісту освіти, сучасних освітніх технологій проводяться лише у 60 школах України, тільки понад 1000 вчителів близько 700 шкіл апробують нові підручники (загалом близько 4% загальноосвітніх навчальних закладів). У той же час майданчиком для відпрацювання переходу загальної середньої освіти на 12-річний термін навчання і 12-бальну систему оцінювання учнів стала ціла система загальної середньої освіти.

Джерелами інноваційного розвитку сучасної української освіти стали:

1. Рух учителів-новаторів (М.Гузик, В.Шаталов, М.Щетінін), зокрема тих, які підтримали ідею “педагогіки співпраці". Багато в чому сучасний інноваційний рух в освіті є рефлексією і спробою науково-методичного оформлення інноваційної діяльності цих педагогів.

2. Діяльність наукових колективів і окремих науковців, пов'язаних з розробкою філософських і методологічних проблем освіти.
  1. Активна діяльність в Україні ряду зарубіжних і вітчизняних фондів, що підтримали різні освітні ініціативи (Міжнародний фонд "Відродження", Агентство США з міжнародного розвитку USAID (US Agency for International Development), Фонд Євразія (The Eurasia Foundation), Корпус Миру США (US Peace Corps), Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), Інформаційне агентство США (USIA - United States Information Agency), The British Council, Фонд Я.Мудрого тощо). Ці фонди з кінця 1980-х років проводять різні конкурси педагогічних проектів і програм, надаючи переможцям грошові суми та іншу підтримку (комп'ютери і оргтехніку, допомогу в пошуку партнерів тощо) для реалізації їхніх освітніх проектів. Винятково важливим для української освіти проектом було видання нових підручників з гуманітарних дисциплін, здійснене за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” за програмою “Трансформація гуманітарної освіти в Україні”.

За своєю суттю перетворення в освіті є процесом внесення в неї більш або менш значущих інновацій, тобто інноваційним освітнім процесом ініціювання перетворень, розробки, розповсюдження та застосування інновацій у системі освіти.

Ініціювати інноваційний освітній процес в Україні може будь-яка фізична або юридична особа. Вона може виступити з інноваційною ініціативою удосконалити освітню практику шляхом внесення до неї освітніх інновацій - нових (вперше створених, застосованих) або удосконалених освітніх, дидактичних, виховних, управлінських систем та їх компонентів, що можуть суттєво поліпшити результати освітньої діяльності.

Продуктивність і педагогічна доцільність пропонованої інновації перевіряється шляхом постановки формуючого експерименту, що може проводитися на базі навчальних закладів, органів управління освітою тощо. Для отримання дозволу на проведення експерименту автор інноваційної ініціативи мусить звернутися до відповідного органу управління освітою з заявкою. Орган управління освітою організовує експертизу цієї заявки. Якщо експертна комісія доходить висновку про доцільність експериментальної перевірки пропонованої інновації, орган управління освітою дає дозвіл на проведення експерименту, спільно з автором інноваційної ініціативи організовує його проведення. Останнє передбачає у тому числі інвестування в інноваційних проект коштів, інших матеріальних і нематеріальних ресурсів або їх залучення.

Експеримент передбачає внесення змін в освітню практику. З метою зменшення ризику можливого негативного впливу цих змін на учасників навчально-виховного процесу визначені і нормативно закріплені умови, за яких може здійснюватись інноваційна освітня діяльність. Це необхідність збереження фізичного і психічного здоров'я учасників навчально-виховного процесу, дотримання їх майнових і немайнових прав, вимог державних стандартів освіти, керованість інноваційної освітньої діяльності, зокрема експерименту, готовність освітян до її здійснення. Недотримання цих умов виконавцями експериментальної роботи, отримання негативних результатів експерименту є підставами для його дострокового припинення.

Після завершення експерименту орган управління освітою здійснює експертизу його результатів, що визначає ступінь їх інноваційності, продуктивність розробленої за підсумками експерименту інновації, можливість і доцільність її застосування освітянами. Якщо експертна комісія доходить висновку, що інновація є педагогічно доцільною, орган управління освітою приймає рішення про апробацію інновації, - її обмежене розповсюдження з метою перевірки можливості масового застосування в освітній практиці. Важливо зазначити, що експертизі та апробації підлягають також розроблені за межами України інновації, поширення яких у вітчизняній системі освіти можуть ініціювати будь-які фізичні або юридичні особи.

За підсумками апробації інновації орган управління освітою визначається відносно доцільності її масового розповсюдження у системі освіти, що передбачає:

- тиражування інновації з урахуванням права власності на неї;

- застосування інновації усіма бажаючими освітянами, які мають для цього відповідну підготовку та володіють належними засобами;

- зберігання інформації про інновацію на різних носіях, забезпечення доступу до неї усіх зацікавлених осіб.

Інноваційний освітній процес підкоряється власним законам перебігу і у той же час є відображенням загальних тенденцій інноваційного розвитку України. На перебіг інноваційного освітнього процесу впливають, зокрема такі фактори, як державна освітня та інноваційна політика, чинне законодавство, що регулює освітню та інноваційну діяльність, рівень розвитку інфраструктури, необхідної для підтримки розробки та поширення інновацій у системі освіти, готовність освітніх інституцій, освітян до нововведень. Розглянемо ці фактори з точки зору їх актуальності для забезпечення нормального перебігу інноваційного процесу, адекватного потребам розвитку вітчизняної системи освіти.

В Україні вироблено основні засади інноваційної політики, державної підтримки інноваційних проектів та структур, що забезпечують інноваційний розвиток України. У Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України наголошується на тому, що "інноваційний розвиток є невід'ємною складовою частиною задоволення широкого комплексу національних інтересів держави". Згідно з Концепцією у сфері інноваційного розвитку державною підтримкою користуватиметься, зокрема "вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку".

Нагальною є потреба вироблення на основі Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України політики інноваційного розвитку освітянської галузі, що визначить його пріоритетні напрями, форми державної підтримки інноваційних інституцій та проектів, спрямованих на удосконалення сфери освітніх послуг.

Інновації в освіті доцільно спрямувати на забезпечення потрібної для “щасливого життя” людини загальної, наукової, культурної та економічної компетенції та грамотності, обсяги якої мають бути достатніми для подолання відомих вад у нашому суспільстві та оволодіння особистістю соціально-орієнтованими технологіями власної життєтворчості.

Міністерство освіти та науки має бути ініціатором вироблення організаційно-комунікативної стратегії інноваційного розвитку України. Метою стратегії є розвиток системи аналізу та узгодження різних груп інтересів завдяки запровадженню демократичних процедур публічних обговорень та нових стандартів підготовки проектів урядових рішень. Альтернативним варіантом управління змінами є адміністративна модель. У такому разі органи державної влади, не вдаючись до громадського обговорення, готуватимуть й ухвалюватимуть рішення, що можуть викликати спротив груп інтересів. Комунікація, що її використовуватимуть для пояснення вже затверджених рішень, не зможе забезпечити реалізацію політики, оскільки адміністративна модель не передбачає вивчення громадської думки та врахування інтересів різних груп під час підготовки урядових рішень.

В Україні існує і постійно удосконалюється законодавча база інноваційної діяльності, зокрема освітньої. У чинному законодавстві України про освіту закріплено право навчальних закладів здійснювати інноваційну освітню діяльність. Зокрема таке право надається Законом України "Про загальну середню освіту" загальноосвітнім навчальним закладам. Законодавчо закріплено право автора на розроблену інновацію, регламентуються дії учасників інноваційного освітнього процесу.

Разом з цим залишаються до певної міри неврегульованими питання власності на інноваційний освітній продукт, організації та проведення експертизи інноваційних освітніх проектів та інновацій, зокрема у системі загальної середньої освіти. Відсутні загальновизнані надійні критеріїї експертизи інноваційних освітніх проектів та інновацій.

Сьогодні правом на інноваційну освітню діяльність користуються передусім навчальні заклади. Участь у ній беруть наукові установи (як розробники наукових ідей та підходів) і органи управління освітою, що регулюють процес внесення інновацій в освітню практику, підтримують інноваційну освітню діяльність фінансово та організаційно. Можна стверджувати, що центральні та місцеві органи державної виконавчої влади є головними інвесторами освітянської галузі та інноваційної освітньої діяльності. Проте їх підтримка інноваційних освітніх проектів є недостатньою, особливо це стосується інноваційних перетворень у системі загальної середньої освіти. Парадоксальною є ситуація, коли експериментальна робота у загальноосвітніх навчальних закладах, що здійснюється на всеукраїнському рівні, не фінансується з коштів державного бюджету, хоча відповідно до чинного законодавства у такому випадку саме держава має виступати замовником науково-дослідної роботи, її інноваційного продукту. Натомість фінансування експериментів всеукраїнського рівня, апробації освітніх інновацій покладається на місцеві органи державної виконавчої влади або на самих інноваторів, яким доводиться шукати інвесторів для підтримки своїх інноваційних проектів.

Органом, що виробляє державну інноваційну освітню політику, здійснює експертизу інноваційних розробок, виділяє кошти на проведення науково-дослідної роботи, регулює процес поширення освітніх інновацій є Міністерство освіти і науки України. При наукових установах, вищих навчальних закладах створюються інноваційні науково-методичні, експертні центри, що ініціюють розробку освітніх інновацій, здійснюють експертизу інноваційних освітніх ініціатив, перепідготовку освітян до застосування інновацій.

Незважаючи на певні здобутки у сфері інституційного забезпечення розвитку інноваційного процесу в освіті, відчувається брак структур, що координуватимуть її у масштабах цілої галузі та окремих регіонів, здійснюватимуть експертизу інноваційних освітніх проектів та інновацій, а також інвестуватимуть певні ресурси бодай у найбільш значущі інноваційні освітні проекти. Такі повноваження можуть бути делеговані вже існуючим структурам, що потребуватиме відповідного нормативно-правового забезпечення, перерозподілу та концентрації бюджетних коштів. Зокрема варто піднести роль і місце інститутів післядипломної педагогічної освіти у координації інноваційної освітньої діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах регіонів, здійсненні експертизи регіональних інноваційних проектів.

В Україні майже не розвинуто “програмно-комітетний” спосіб впровадження інновацій, за яким передбачається створення відповідного проектного комітету, розробка ним інноваційної програми, віднаходження джерел фінансування та її підтримка у тих навчальних закладах, де взялися її реалізувати. В українській освіті практично не освоєна практика консультування з питань інноватики усіх зацікавлених осіб, хоча потреба в ньому у педагогічного співтовариства вельми велика.

Розв'язання окреслених проблем, на наш погляд, сприятиме утворенню у системі освіти України середовища, сприятливого для запровадження інновацій, що, зрештою, вирішить питання підготовки сучасних фахівців, людей, готових до сприйняття нового, до продукування і поширення, інновацій у всіх сферах суспільного життя.

4.1.2. Поширення інноваційних методів і педагогічних технологій у сучасній системі освіти України.


Інноваційні перетворення притаманні системі освіти України в цілому, разом з цим найбільш масштабних змін зазнає останнім часом загальна середня освіта. Зокрема Міністерство освіти і науки здійснило експертизу і дало дозвіл на масове застосування у загальноосвітніх навчальних закладах таких інновацій, як:
  • авторська школа-комплекс М.П. Гузика;
  • психолого-педагогічна система “Розвивальне навчання” (Д.Ельконіна, В.Давидова, О.Дусавицького та інших);
  • освітня програма "Довкілля" В.Ільченко;
  • програма всебічного розвитку дитини "Крок за кроком" МФ “Відродження” (автор української версії – Л.Кочіна та інші);
  • школа життєтворчості особистості (автори – І.Єрмаков та інші).

У структурі авторської школи-комплексу М.Гузика в єдиному режимі функціонують 4 структурні підрозділи: загальноосвітня школа, школа мис­тецтв, фізкультурно-спортивна школа та коледж. Завдяки цьому кожен учень за­лежно від нахилів і здібностей має можливість прилучатися до музики, жи­вопису, спорту на загальнокультурному аматорському рівні або ж оволо­діти ними за програмами спеціалізованих навчальних закладів.

Відповідно до індивідуальних та вікових особливостей учнів, їх здібнос­тей до засвоєння знань вже на початковому етапі шкільної освіти визна­чається індивідуальний темп просування їх у навчанні. З огляду на це форму­ються 3 види динамічних навчальних груп: “В” - з високим (прискореним), “Б” - нормальним та “А” - зниженим темпом навчання.

Індивідуалізація темпу навчання забезпечується такою організацією освіт­нього процесу, за якої учні можуть закінчувати вивчення матеріалу з того або іншого навчального предмету за певний клас у будь-який період нав­чального року і без перерви продовжувати опанування предмету за прог­рамою наступного класу.

Робота з учнями диференціюється також за змістом навчального матеріалу та рівнями його засвоєння учнями. Диференціація за змістом навчального матеріалу забезпечується використанням трьох видів програм: базової, що відповідає вимогам державного стандарту загальної середньої освіти; підвищеного рівня складності для обдарованих учнів та персональних. Рівневе засвоєння школярами змісту освіти реалізується шляхом застосу­ван­ня в освітньому процесі навчально-пізнавальних завдань 3 рівнів: “С” (реп­родуктивного), “В” (частково пошукового) та “А” (творчого).

Учні старших класів школи-комплексу разом із середньою освітою мо­жуть набувати базову вищу освіту на рівні вищого навчального закладу I-II рівня акредитації. Для цього до сруктури школи-комплексу введено коледж з трьох­річним терміном навчання. Випускники коледжу за ба­жан­ням можуть продовжувати навчання з 3 курсу університету.

Сьогодні модель авторської школи М.Гузика апробується п’ятьма школами України.

Система розвивального навчання виходить із ідеї психолога Л.Виготського про можливість по­бу­дови навчання, яке не просто спиралося б на актуалізовані інтелектуальні здібності дитини, а формувало б їх: "Навчання має вести за собою розвиток".

Система розвивального навчання передбачає викладання передусім українсь­кої, російської мов та математики у початкових класах загальноосвітньої школи таким чином, що учням пропонується засвоїти спершу загальні наукові поняття, а згодом - часткові. Це дає школярам змогу від самого початку навчання шляхом самостійного і групового дослідження явищ за допомогою вчителя робити науково обгрунтовані висновки, зорієнтуватися у навчальному матеріалі. Таким чином від­бу­вається усвідомлене засвоєння молодшими школярами навчального матеріалу.

Урок у системі розвивального навчання будується як ланцюг досліджень, здійснюваних самими дітьми. На уроці учні працюють як самостійно, так і в складі навчальних груп із 5-7 осіб.

За системою розливального навчання працюють вчителі понад 300 шкіл України.

На засадах природовідповідної педагогіки за принципом інтеграції зміс­ту освіти розроблена інтегрована модель природничо-наукової освіти за програмою “Довкілля”. Модель передбачає вивчення у 1-6 класах загальноосвітніх навчальних закладів системи інтегрованих курсів, зміст яких включає знання про фізичні, астрономічні, фізико-географічні, хімічні, біологічні явища з життєвого світу дитини відповідно до її інтересів та уподобань, відомості з етнографії, історії рідного краю, життя суспільства, знання про здоровий спосіб життя та без­пеки життєдіяльності. У процесі засвоєння ці знання об`єднуються у свідо­мос­ті дитини на основі уявлень про найбільш загальні сутнісні взаємозв`язки в довкіллі; багаторазове звернення дитини до цих знань призводить до від­криття нею найбільш загальних фундаментальних закономірностей прир­оди. В процесі навчання учень вивчає не сукупність елементів основ наук про природу, а дістає знання про явища свого життєвого світу - довкілля, засвоює систему знань, що є фундаментом вивчення природничих наук у старших класах.

Матеріал, засвоєний школярами на уроці, піддається подальшій обробці на практичних заняттях, на уроках серед природи, під час підготовки до уза­гальнюючого уроку з теми. За допомогою уроків серед природи діти спостерігають і дослід­жують довкілля у безпосередньому спілкуванні з ним.

Освітню програму “Довкілля” застосовують вчителі понад 200 українських шкіл.

На засадах педагогіки та психології життєтворчості на базі Хортицького навчально-реабілітаційного багато­профільного центру (м. Запоріжжя) розроблено модель навчально-реабілітаційного закладу, в якому відновлюється фізичне, психічне і со­ціальне здоров'я вихованців, здійснюється їх неперервна ступенева освітня підго­товка від дошкільної до вищої. Найважливішою складовою моделі життєтворчості є створення оптимальних умов для са­моздійснення вихованця у різних видах діяльності. Застосовувана у Хортицькому центрі проективно-рефлексивна технологія нав­чан­ня актуалізує рефлексивно-творчу складову особистості вихованця як су­б'єкта саморозвитку, творця власного життя, своєї життєвої стратегії.

Педагогікою життєтворчості керуються у своїй роботі вчителі майже 800 шкіл України.

Найбільш масштабною інновацією у системі освіти України став перехід української школи на 12-бальну систему оцінювання учнів.

У системі освіти України поширюються також полікультурна школа, глобальна школа, школи ЮНЕСКО, пілотні школи, технології критичного мислення, філософії для дітей, гнучкої диференціації освіти “АЗІМУТ”, різноманітні інформаційні технології тощо. Тривають експерименти з розробки програми розвитку учнів “Росток”, української національної школи-родини, школи діалогу культур, різноманітних рейтингових систем оцінювання та інших. Здійснюється апробація понад 50 нових підручників. Нарешті, з 2001/2002 навчального року у системі загальної середньої освіти розпочато перехід до 12-річного терміну навчання.

Поширення інновацій у системі освіти передбачає забезпечення доступу до них освітян шляхом розповсюдження інформації про ці інновації: видання навчальної, науково-методичної літератури, підготовки студентів педагогічних навчальних закладів, вчителів та керівників до їх застосування. Сьогодні з коштів бюджетів різних рівнів (державного і місцевих) фінансується лише незначна частка підручників та посібників з інноваційних освітніх моделей і технологій, навіть тих, що дозволило застосовувати Міністерство освіти і науки. Відсутня системність у підготовці педагогів і керівників навчальних закладів до їх застосування. Поширення інновацій у системі освіти України багато в чому залишається справою самих інноваторів, які змушені самостійно шукати інвесторів для реалізації своїх інноваційних проектів.

4.1.3. Педагогічна освіта і потреби сучасної української школи: роль педагогічної освіти у поширенні педагогічних інновацій.


Сучасна педагогічна освіта не задовольняє потребам сучасної школиу поширенні педагогічних інновацій зокрема тому, що на всіх її рівнях (вища та післядипломна освіта, самоосвіта) педагогічний працівник не отримує своєчасної інформації про інновації, найсучасніші науково-методичні розробки. Тому й зміст освіти у вищих педагогічних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти не встигає своєчасно поповнюватись інформацією про педагогічні інновації.

Сьогодні важливого значення набуває створення керівникам вищих педагогічних навчальних закладах та закладів післядипломної освіти відповідних умов для поширення інформації про педагогічні інновації:

- організаційних умов, що забезпечуються розробкою та запровадженням спецкурсів у вищих педагогічних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, проведенням методичних семінарів, тренінгів у навчальних закладах, подальшим поширенням інноваційної освітньої діяльності, спрямуванням інвестицій на потреби її забезпечення, підтримкою інноваційних освітніх проектів, заохоченням педагогів-новаторів, обдарованих студентів;

- педагогічних умов, що забезпечуються розробкоюі впровадженням моделі підготовки педагогів до розробки та застосування інноваційних технологій;

- психологічних умов, що забезпечуються формуванням у вищих педагогічних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, через засоби масової інформації "інноваційної культури" та "інноваційного потенціалу" працівників системи освіти, їх готовності до інноваційної діяльності.


4.1.4. Готовність учителів до застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.


Інноваційний розвиток освіти гальмується неготовністю багатьох педагогів та керівників до інноваційної освітньої діяльності, сприйняття та застосування інновацій. Ця проблема стає надзвичайно актуальною останнім часом, коли набули поширення нові інноваційні освітні технології, застосування яких відповідає потребам і запитам сучасної учнівської молоді, надає певні конкурентні переваги навчальним закладам. Вимогою часу є інноваційна освіта, що базується на інтеграції найбільш сучасних і ефективних технологій з інтенсивною науковою діяльністю відповідно до потреб економіки і культури суспільства. Інноваційні педагогічні технології стають типовим явищем освітянської практики, готовність до їх застосування - вимогою до усіх педагогів.

Готовністю педагога до інноваційної діяльності є цілісне новоутворення, що мобілізує особистість на створення інновацій, їх освоєння та використання. Готовність до інноваційної діяльності поєднує соціально-психологічну готовність педагога та його професійну підготовленість.

Постає питання: наскільки українські педагоги готові до інноваційної діяльності? За різними дослідженнями, проведеними серед українських учителів, встановлено, що у системі освіти працює лише близько 8% педагогів-новаторів. У той же час негативно ставляться до інновацій майже 25% учителів. Серед педагогів, які брали чи беруть участь в експериментах та апробації інновацій, лише 25% вважають себе достатньо підготовленими до експериментальної роботи, 54% оцінюють свою підготовленість як задовільну, 21% - як незадовільну.

У цій ситуації очевидною є необхідність формувати інноваційну культуру педагогів, їх готовність до інноваційної освітньої діяльн6ості засобами педагогічної освіти.



4.2. Підготовка вчителів до застосування інноваційних методів і педагогічних технологій у системі вищої та післядипломної педагогічної освіти.


4.2.1. Структурна модель підготовки вчителів до творчої діяльності, застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.

Готовність педагогів до інноваційної діяльності забезпечується оволодінням ними технології її організації та здійснення у системі освіти України. Головним у цьому процесі має стати питання підготовки вчителя до роботи у новітній школі, котра змінюється не лише за типом, але й за змістом освіти, формами організації навчально-виховного процесу. Зміни в змісті й структурі дванадцятирічної середньої школи мають глибинний характер і потребують розв’язання проблеми підготовки вчителя-інноватора, який володіє проективним мисленням, перспективними педагогічними технологіями, є суб’єктом особистісного і професійного зростання, вміє досягти нової педагогічної мети.

Модель підготовки студентів педагогічних навчальних закладів до використання інноваційних технологій, як правило, включає такі взаємозумовлені компоненти:

а) поінформованість про інноваційну педагогічну технологію шляхом:

- оволодіння змістом та методикою інноваційних педагогічних технологій;

- оволодіння технологією розробки та застосування педагогічних інновацій;

- визначення особистісної позиції щодо необхідності використання інноваційних педагогічних технологій на практиці;

б) технологізованість у формуванні компетентності студентів щодо розробки та використання інноваційних педагогічних технологій;

в) результативність підготовки студентів до використання інноваційних педагогічних технологій та її оцінку.

Структурна особистісно зорієнтована модель підготовки вчителя до творчої діяльності реалізує принципи свободи вибору, проблемно-ситуативної організації навчання, стимулювання самоосвіти та самостійності, принцип розвитку творчого потенціалу та морально-вольової сфери, науково-методичного супроводу.

Принцип свободи вибору не звужується лише до варіативності навчальних планів і програм, а вимагає реальної свободи вибору педагогом мети і змісту навчання, форм і методів його організації та здійснення. Принцип свободи вибору орієнтує також на розробку цільової програми професійного розвитку і саморозвитку, враховуючи індивідуальність та унікальність кожного педагога.

Принцип проблемно-актуальної організації підготовки спрямований на актуальні проблеми реформування школи. Фахівцю важлива не дисципліна, що вивчається, а її роль у вирішенні професійних завдань або життєвих проблем, що виникають у конкретних ситуаціях.

Сутність принципу стимулювання самоосвіти педагога полягає в тому, щоби спрямувати становлення змістоутворювальних мотивів діяльності, допомагати вчителеві йти шляхом саморозвитку, самостійного осмислення й використання нового знання у професійній та самоосвітній діяльності.

Важлива увага звертається на пріоритетність розвитку творчого потенціалу кожного педагога, на рівневу диференціацію та індивідуалізацію.

Розвиток творчого потенціалу вчителя будується на засадах наукової діагностики. Організація роботи з педагогом у курсовий та міжкурсовий періоди будується з врахуванням виявленого рівня компетентності педагога.

Структурна модель підготовки вчителя до творчої діяльності передбачає відкритість, багатоваріантність, гнучкість і динамізм, орієнтує на використання різноманітних форм роботи із педагогічними кадрами: обов’язкових й альтернативних, традиційних і нетрадиційних, комплексних і тематичних.

Модель підготовки вчителя до інноваційної діяльності в інститутах післядипломної педагогічної освіти включає філософську, мотиваційну, креативну, рефлексивну, валеологічну та технологічну складові.

Педагогічні кадри, які підвищили свою кваліфікацію за такою моделлю, як правило, покращують діяльнісні показники. До 35% зростає кількість педагогів, які починають орієнтуватися у таких категоріях, як мета, завдання, проблемний задум, гіпотеза тощо. На 40% покращуються вміння вчителів сладати розгорнутї програму експерименту; на 15% - застосовувати засоби діагностики і корекції; на 46% покращується володіння вчителями методикою педагогічної експертизи.


4.2.2. Зміст підготовки вчителів до творчої діяльності, застосування інноваційних методів і педагогічних технологій.

В цілому підготовка вчителя до інноваційної діяльності передбачає його орієнтацію на творчу діяльність, що визначається фундаменталізацією педагогічної освіти; відкритість; варіативність, динамічність у змінах, методах і формах підготовки вчителів. Підготовка вчителів до творчої діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах, як правило, здійснюється засобами обов"язкового навчального курсу "Основи педагогічної творчості", в якому розкриваються такі питання:

1. Основи теорії творчості.

2. Сутність та специфіка педагогічної творчості.

3. Теоретичні та технологічні основи професійно-педагогічної діяльності.

4. Педагогічна творчість і особистість учителя.

5. Основа професійно-педагогічного самовдосконалення.

6. Професійно-педагогічне спілкування.

7. Педагогічна техніка та педагогічний артистизм учителя.

8. Формування творчої особистості учня у професійно-педагогічних системах.

9. Організація творчої діяльності учнів у навчально-виховному процесі.

Зміст, структура і методика викладання курсу сприяє самостійному опануванню студентами творчої педагогічної діяльності. Під час аудиторних занять вони оволодівають методикою визначення факторів особистісно-зорієнтованого середовища, на основі якої обираються цілі та завдання педагогічної діяльності і оптимальні засоби її здійснення. Під час проходження педагогічної практики студенти опановують механізми само творення – емпатію та рефлексію.

У результаті засвоєння цього курсу майбутній педагог набуває не лише теоретичні знання, але й навички і вміння професійно-педагогічного спілкування, педагогічної техніки, основ артистизму та основ самовдосконалення, організації творчої діяльності учнів. Свою діяльність він проектує не на репродуктивному чи раціоналізаторському рівнях, а не рівні конструктивному (творчому), навчаючись моделювати власні педагогічні технології.

На жаль, нинi формуванню педагогiчної майстерностi вчителя у системі педагогічної освіти не приділяється достатньої уваги. Майже всi кафедри педагогiчної майстерностi у вищих педагогічних навчальних закладах останнiм часом припинили існування, чим завдано великої шкоди підготовці вчителя. У цій ситуації не зараджує справі введення спеціальних курсів за темою “Інноваційне проектування в освіті", проблемні семінари і ділові ігри.

Перехід до 12-річної середньої школи об’єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень, активізації пошуку перспективних інноваційних педагогічних технологій, спрямованих на розвиток і саморозвиток особистості, плекання людини як творця і проектувальника свого життя. Такий підхід обумовлює необхідність використання потенціалу неперервної педагогічної освіти для підвищення технологічної культури і компетентності вчителів.

Сьогодні більшість вчителів української школи мають поверхове уявлення про педагогічні технології, не отримали системних знань й умінь щодо їх використання у навчально-виховному процесі. У вузівських курсах із педагогіки відсутні розділи, які б розкривали сутність різних технологій, а також досвід їх використання в інноваційних вітчизняних і зарубіжних навчальних закладах. Тому не випадково педагоги часто ототожнюють педагогічні технології із окремими методами чи формами навчання.

Сьогодні як ніколи об’єктивно назріла необхідність введення дисципліни “Основи педагогічних технологій” у системі вищої і післядипломної педагогічної освіти. ЇЇ вивчення змінить смислові акценти підготовки вчителя, так як не тільки ознайомить його з освітніми технологіями, але й сприятиме виробленню певних технологічних вмінь та навичок. Введення дисципліни “Основи педагогічних технологій” було б логічним продовженням курсу "Основи педагогічної творчості". Такий курс повинен бути практично зорієнтованим у змістовому і технологічному плані, наповнений тренінгами, організаційно-діяльнісними іграми, співробітництвом і співтворчістю студентів і викладачів, знайомством із передовим педагогічним досвідом педагогічною компаративістикою, елементами проектування педагогічних технологій. Освоївши курс, педагоги зможуть усвідомлено вибирати моделі професійної поведінки і реалізації різних педагогічних систем, механізмів їх впровадження.

У вищих педагогічних навчальних закладах та інститутах післядипломної педагогічної освіти зміст підготовки педагогічних працівників також спрямовується й на освоєння педагогами інвестиційних методів та технологій. В основному це забезпечується спецкурсами "Основи інноваційної діяльності вчителя", "Основи сучасної технології творчості - ТРВЗ", "Інноваційні педагогічні технології", "Методика інноваційного пошуку вчителя", "Основи педагогічного дослідження" тощо. В основу цих курсів покладено ознайомлення із:

- сутністю державної інноваційної політики України в галузі освіти;

- змістом педагогічних інновацій та роллю педагога в інноваційній освітній діяльності;

- механізмом здійснення інноваційної діяльності в системі освіти України.

Зміст підготовки педагогічних кадрів до застосування інноваційних методів навчалння, виховання й управління в інститутах післядипломної педагогічної освіти включає в себе такі основні модулі, як:
  • ознайомлення з теорією методів;
  • з'ясування відмінностей між класичними (традиційними) та інтерактивними методами;
  • відпрацювання технології застосування інноваційних методів.

До таких інноваційних методів, що прискорюють темпи досягнення мети освіти та покращують її результати, віднесено: метод конкретної ситуації; метод інциденту; метод тренування чуйності; метод "мозкового штурму"; метод синектики; метод ділової гри; метод занурення; метод евристичних питань; метод багатомірної матриці; метод інверсії; метод емпатії тощо.

Технологія застосування інноваційних методів навчання, виховання й управління, як правило, знаходить своє відображення у змісті підготовки педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах та в інституті післядепломної педагогічної освіти у формі комп'ютерних, тренінгових, семінарсько-практичних, лабораторних занять. Однак вага цих занять, на жаль, ще не перевищує 50%.

В інститутах післядипломної педагогічної освіти запроваджуються спеціальні курси і спецкурси для керівників закладів освіти ("Інноваційний менеджмент", "Сучасна методолгія управління освітою"), що ознайомлюють їх з педагогічними інноваціями, технологією їх підтримки і застосування.


ВИСНОВКИ


Україна успадкувала застарілу структуру підготовки педагогічних кадрів, що дісталася їй у спадщину з радянських часів. Вимоги життя тепер істотно відрізняються від реальних можливостей існуючої системи педагогічної освіти, яка не має ефективних механізмів реагування на ситуацію, що змінюється. Неадекватність системи педагогічної освіти стримує реформування освіти в цілому і відповідно зростання економіки України. Брак кваліфікованих педагогів унеможливить суттєву частину перспективних реформаційних проектів у нашій державі.

Тому педагогічна освіта в Україні потребує удосконалення і почасти реформування шляхом внесення інновацій задля досягнення нового рівня її якості, що відповідатиме потребам української школи XXI століття. Стратегія інноваційного розвитку системи педагогічної освіти має розроблятися як складова єдиної державної інноваційної освітньої політики, що визначить її пріоритетні напрями, суб’єкти та об’єкти перетворень, джерела і механізм інвестування трансформаційних процесів у педагогічній освіті.

Успіх багато в чому залежатиме від того, наскільки широко Міносвіти і науки України — головний суб’єкт трансформації педагогічної освіти — зможе залучити до цього процесу усі зацікавлені сторони — неурядові організації, передусім освітянські, наукові інституції, педагогів, батьків, громадськість.


ДОДАТКИ


Основні показники

щодо підготовки педагогічних працівників

у вищих педагогічних навчальних закладах

за кошти Державного і місцевих бюджетів

(денна форма навчання 1996-2000 рр.)


Назва показника
1996
1997
1998
1999
2000

Кількість студентів першого року навчання (тис. осіб)

29,31

24,76

20,18

21,06

19,86

Кількість студентів-випускників (тис. осіб)

29,03

29,11

28,85

28,81

25,81

Частка працевлаштованих у закладах освіти (відсотки)

68,0

72,0

72,7

76,8

81,1

Загальна кількість студентів-педагогів (тис. осіб)

120,76

115,61

110,24

104,55

100,97

Відношення кількості студентів-педагогів до їх загальної кількості



0,11


0,10


0,09


0,09


0,08

Обсяги прийому за спеціальностями (тис. осіб)

Дошкільне виховання
4,67
3,52
2,07
1,93
2,01

Початкове навчання

8,41
7,20
5,13
5,04
5,04

Українська мова і література
2,55
2,53
2,50
2,40
2,08

Мова і література
2,93
2,46
2,44
2,46
2,20

Історія
1,23
0,95
0,97
0,97
0,90

Музика
1,30
1,26
1,08
1,00
0,93

Образотворче мистецтво
0,20
0,36
0,27
0,33
0,36

Фізика
0,98
0,82
0,82
0,82
0,78

Біологія
0,78
0,66
0,71
0,66
0,60

Географія
0,61
0,45
0,44
0,4445
0,43

Хімія
0,29
0,32
0,28
0,30
0,28

Математика
1,37
1,21
1,20
1,15
1,09

Фізична культура
1,12
0,97
1,02
1,37
1,04

Хореографія
0,02
0,04
0,09
0,09
0,09

Трудове навчання
1,55
1,36
1,07
1,20
1,18

Соціальна педагогіка
0,22
0,15
0,23
0,34
0,33

Дефектологія
0,25
0,25
0,22
0,22
0,20

Практична психологія
0,23
0,25
0,27
0,33
0,32