Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К., 2009
| Вид материала | Книга |
- Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К.,, 4239.86kb.
- Освіта. Виховання. Навчання, 325.02kb.
- Міністерство освіти І науки України, 68.86kb.
- Міністерство освіти І науки України, 61.46kb.
- Академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни, 2004.65kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 14.27kb.
- Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
- Програми з позашкільної освіти Дослідницько-експериментальний напрям випуск 2 Рекомендовано, 2396.46kb.
- Інститут професійно-технічної освіти національної академії педагогічних наук україни, 392.06kb.
- Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти, 6508.38kb.
Актуальні проблеми
Проблема формування екологічної свідомості і поведінки учнів, студентів полягає в тому, що:
- їх обізнаність з екологічною проблематикою є фрагментарною, недиференційованою, вони краще орієнтуються в глобальних екологічних проблемах, ніж у проблемах своєї місцевості, країни;
- значна частина (від чверті до третини) учнів загальноосвітніх навчальних закладів уважають себе непричетними до вирішення проблем довкілля, а інші, хто усвідомлює особисту причетність до екологічних проблем, убачають її в дотриманні елементарних правил поведінки в природі і не усвідомлюють екологічного значення вчинків, пов’язаних з опосередкованим використанням природних ресурсів.
Причини виникнення проблем
Причини, що визначають виявлені протиріччя формування екологічної свідомості і поведінки учнів, студентів, коріняться у змісті і методах екологічної освіти та вихованні полягають у наступному.
1. Формування екологічної свідомості і поведінки в учнів загальноосвітньої школі здійснюється на основі міжпредметного підходу, коли відповідна інформація включена до змісту різних навчальних предметів, насамперед, природничого циклу і географії. Проте екологічний зміст розподіляється за роками навчання нерівномірно у межах 2-18%.
2. Зміст екологічної освіти і виховання базується на знаннях загальнонаукового, глобального і регіонального рівнів, тоді як інформація стосовно найближчого природно-техногенного оточення і побутово-повсякденного рівня, що окреслюють зону компетенції учнів і студентів, практично відсутня. Зміст шкільної екологічної освіти фактично не справляє впливу на формування світоглядних позицій учнів щодо місця і ролі людини в природі, дві третини респондентів – учнів 6-11 класів, засвідчили особливу позицію людини як „господаря”, „споживача” природних ресурсів.
3. У змісті переважають „класичні” екологічні відомості порівняно з питаннями, що стосуються впливу людини на довкілля.
4. Часу на вивчення екологічної проблематики не вистачає, що веде лише до поверхового ознайомлення з наявністю екологічних проблем.
5. Найпоширенішими методами екологічної освіти і виховання є ті, що сприяють формуванню вмінь здобувати і систематизувати інформацію: бесіда, підготовка рефератів, повідомлень. Значно рідше застосовуються рольові ігри, проведення дослідів, інші методи, що передбачають вибір і прийняття рішень, аналіз і оцінку ситуацій, сприяючи формуванню паттернів екологічно доцільної поведінки.
6. Вимоги до рівня засвоєння навчального матеріалу з економічної проблематики сприяють вдосконаленню загальнонавчальних інтелектуальних умінь, але не практичних навичок і поведінки.
Таким чином, причини, що визначають протиріччя формування екологічної свідомості і поведінки учнів і студентів, закладені у структуру змісту існуючої екологічної освіти і виховання, усталеній практиці роботи педагогів, що не сприяє усвідомленню особистої причетності до проблем довкілля, відповідальності за його стан, не надає інформації, необхідної для прояву практичних дій і поведінки у зоні безпосереднього впливу і відповідальності. За параметрами обсягу, збалансованості та актуальності проблематики екологічний зміст, що вивчається, задовольняє, радше, потребу у „чистому” знанні, аніж вимогу дотримання екологічних норм у повсякденній діяльності.
Шляхи і способи розв’язання проблем
Підвищення ефективності процесу формування екологічної свідомості можливе через гармонізацію змісту, впровадження особистісно-орієнтованих інтерактивних методик екологічної освіти і виховання, спрямованих на формування мотиваційно-ціннісних і поведінково-діяльнісних складових екологічної свідомості і поведінки.
Доречною є подальша екологізація змісту і технологій навчально-виховного процесу загалом. Оскільки включення екологічних аспектів до змісту окремих навчальних предметів, дисциплін, курсів обмежується специфікою освітньо-виховних завдань останніх, доцільним є запровадження окремих узагальнюючих курсів екологічного змісту до навчальних планів усіх навчальних закладів.
Сприятливою для формування екологічної свідомості є позакласна і позаудиторна робота, оскільки вона виходить за межі навчальної програми, спрямована на розширення і доповнення знань, умінь, досвіду учнів, студентів. Саме можливо розв’язати протиріччя між загальнотеоретичним характером, глобальним рівнем екологічних знань, яких набувають під час навчання, і межами економічної відповідальності.
Інтерактивні особистісно орієнтовані технології сприяють активізації рефлексивних процесів, усвідомленню особистого ставлення до природи, дасть змогу вправлятися у екологічно доцільній, виваженій поведінці. Завдяки інтерактивним особистісно орієнтованим технологіям джерелом інформації, носіями екологічних норм і вимог виступають самі учні, студенти екологічні норми і вимоги сприймаються як їх власний вибір і рішення, що є значно потужнішим стимулом, ніж зовнішнє примушування.
Інтерактивність є також характерологічною особливістю сучасних комп’ютерних технологій, що сприяє встановленню суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя, викладача (координатора) і учнів, студентів, останніх між собою, людини і природи на основі активізації процесів емпатії, рефлексії, почуттів співпереживання, співчуття, бажання оберігати природу.
Провідним умовам реалізації особистісно орієнтованого виховання відповідає метод проектів шляхом забезпечення свободи вибору, довільного прийняття рішень, активності у виробленні особистісних цінностей, формування вмінь самостійно обмежувати свою свободу.
Важливою умовою формування екологічної свідомості і поведінки є залучення учнів, студентів до громадського екологічного руху, що водночас, є важливим навчанням демократії. Екологічний рух, складовою якого є дитячі, молодіжні організації, виступаючи носієм нових екологічних цінностей, сприяє духовному зростанню, становленню нових ідеалів і орієнтирів у взаємодії з природою.
1.6. Інтелектуально-творчий розвиток особистості
у навчальній і дозвіллєвій діяльності
Актуальні проблеми
Ефективність діяльності у сучасному динамічному соціумі принципово залежить від структури і рівня розвитку інтелекту та креативності людини, що діє. Однак нинішня система освіти на всіх її рівнях не ставить розвиток інтелекту і творчості як психічних механізмів за пріоритетну мету, не використовує спеціальних засобів для впливу на його становлення. Справжня орієнтація сучасної школи на інтелектуально-творчий розвиток особистості принципово по-новому поставить питання про зміст і смисл освіти, про уявлення і параметри результативності освітнього процесу, адже суспільний розвиток дедалі більше потребує людини дослідницько-інноваційного типу.
Причини виникнення проблеми
Інтелектуально-творчий розвиток, саморозвиток особистості не може бути виміряний кількістю засвоєних знань за тією чи іншою програмою. Рівень інтелектуально-творчого розвитку є одним із тих показників, що засвідчує і результати освітнього процесу. Тут, між іншим, є й відповідь на запитання: кого фактично готує навчальний заклад? На жаль, розуміння інтелекту в освітній сфері відповідає його традиційному (застарілому) розгляду як конгломерату когнітивних процесів, тобто зводить інтелект до когніції. Однак сучасна психологія доповнює тлумачення інтелекту аналізом метакогнітивної сфери, системи метакогнітивних інтеграторів, які й утворюють коаліційований, інтегрований інтелект як онтологізовану реальність психічного життя, а творчість розглядає як особистісний дериват інтелекту.
Шляхи і способи розв’язання проблем
Сучасні психологічні дослідження переконливо свідчать про можливість цілеспрямовано впливати на розвиток інтелекту, сприяти поліпшенню його базових характеристик, зокрема таких, як функціонально-структурна повнота, баланс плинності і кристалізованості, інтелектуальна децентрація тощо шляхом адекватної організації навчальної діяльності. Така організація має бути орієнтована на розвиток провідних функцій інтелекту, які конституюють його активність, суб'єктність і створювальні можливості; це – відображувальна, ціннісно-орієнтувальна і прогностично-перетворювальна. Відображувальна функція інтелекту забезпечує побудову системи ментальних моделей світу, відбиту в архітектурі когнітивної системи. Тому суб’єктивний характер відображення можна тлумачити як джерело особистісної своєрідності інтелекту, який конструює, творить свій власний світ. Через особистісну своєрідність відображення пов'язано з ціннісно-орієнтувальною функцією інтелекту, а через активність і гнучкість – з його прогностично-перетворювальною функцією.
Отже у системі освіти на всіх вікових рівнях можуть бути використані психолого-педагогічні технології розвитку базових характеристик інтелекту, а також умінь сприймати, обробляти, фільтрувати, засвоювати і використовувати інформацію різної модальності, перетворювати її на знання, а згодом і на засоби розв’язування задач (професійних, особистісних тощо). Слід також застосовувати технології для розвитку рефлексії, умінь змінювати рефлексивну позицію, виходити за рефлексивні межі ситуації, інтелектуальної активності (самостійна постановка задач), толерантності до невизначеності, творчого мислення та інших складників інтелекту.
Основним джерелом інтелектуального розвитку є створення відповідного навчального середовища, яке ми називаємо інтелектуально-насиченим. В інтелектуально-насиченому навчальному (тренінговому, дозвіллєвому тощо) середовищі з такими характеристиками як проблемність і невизначеність, метакогнітивний характер, процесуальність, інтелектуальна потенційність, безоцінковість, толерантність та ін. виникають умови для розгортання спроектованої інтелектуальної діяльності, і відповідно для розвитку і ампліфікації інтелекту.
Необхідно брати до уваги, що інтелектуальний розвиток є психологічним підґрунтям творчого розвитку особистості, інакше кажучи, творчість виступає особистісним дериватом інтелекту. Важливим аспектом творчого розвитку особистості є саморозвиток, у якому і формується нове поле цілей і задач, які є проявом нових суспільних освітніх потреб. На відміну від процесів розвитку, саморозвиток особистості є більш цілеспрямований, керований і усвідомлюваний процес. Зміни особистості відбуваються відповідно до поставленої (усвідомленої) цілі, завдяки власним вольовим зусиллям, самоконтролю, систематичній праці.
Слід урахувати те, що в психологічній структурі особистості, яка стає на шлях саморозвитку, відбуваються якісні перетворення. Вони пов'язані з підвищенням рівня організації особистості, з розширенням меж свідомості і поглибленням самосвідомості, розвитком здібностей здійснювати себе, з більш широким і складним сприйняттям світу. Особистість стає більш автономною і незалежною від оточення і соціальних структур. Процес саморозвитку – це накопичення нових можливостей, поява різнопорядкових новоутворень, зокрема в мотиваційно-потребнісній, пізнавальній, вольовій сферах особистості. За даними багатьох досліджень, людина стає здатною до саморозвитку на підлітковому етапі онтогенезу.
Аналіз сучасних досліджень саморозвитку як одного з аспектів творчого розвитку дозволяє робити висновок про наступні базові параметри особистості, що прагне до вдосконалення:
- це особистість з певним рівнем психологічної і соціальної зрілості, яка здібна не тільки до ефективної орієнтації в соціумі, але й до самореалізації;
- це особистість, у якої завдяки саморозвиткові удовольняються її актуальні потреби;
- це особистість, яка усвідомлює свої ціннісно-смислові орієнтації і рефлексивно відноситься до них;
- це особистість, яка має певний рівень мисленнєвої гнучкості та інші інтелектуальні здатності;
- це особистість, яка здатна до самостійного і конструктивного вибору за виникнення різних життєвих і професійних ситуацій.
На такі параметри має бути спрямована не тільки сучасна, але й перспективна освіта.
Проблема забезпечення інтелектуально-творчого розвитку і саморозвитку – це проблема вибудовування системи освітніх умов максимального здійснення індивідуальної суб'єктної діяльності всіх учасників освітнього процесу. Провідна цінність, яка лежить в основі створення таких умов – цінність свободи самовизначення людини, формування її суб'єктності, здатності до створення власного простору можливостей (а не просто до вибору із суми зовнішньо окреслених можливостей) і морального становлення.
1.7. Створення сприятливого розвивального
навчально-виховного середовища
Актуальні проблеми
Тотальна інформатизація світу згубно впливає на розвиток будь-яких систем, тому не повинна розглядатися без одночасного практичного ствердження таких цінностей, як доброчинність, людське життя, дбайливо-охоронне ставлення до довкілля. Щоправда, сучасні реалії не на користь цих пріоритетів, що на жаль, часто виявляються декларативним, а не реально здійснюваними.
Нинішня система освіти не оптимально вирішує проблему створення єдиного навчально-виховного середовища, не надає особистості можливості обирати індивідуальну траєкторію розвитку в ньому, тобто конструювати власне навчально-виховне середовище. Однак динамічність чинників середовища, їх інтенсивність і суб’єктивна значущість для людини викликає динаміку психічної діяльності, змінює її стани, що є передумовою загальних змін інтелектуально-особистісних, отже, передумовою різнобічного розвитку і саморозвитку особистості.
Причини виникнення проблем
Прагнення науковців і практичних педагогів якісно трансформувати навчально-виховний процес у вищеописаному напрямі часто не досягають поставленої мети.
Не перевірені а ні часом, а ні фундаментальними психологічними і психолого-педагогічними закономірностями інноваційні проекти межують, а власне, стають, частиною досить ризикованого соціального експериментування. Уже видно, що повний чи занадто значний відрив від традиційного класичного типу освіти почасте обертається банальною недоосвіченістю, що хибує не стільки через брак конкретних актуальних знань, скільки через недостатньо глибоке розуміння загальних принципів реалізації певної навчальної дисципліни, а також через втрату базових моральних орієнтирів. Особливо часто це видно на суб’єктивно легших для засвоєння учнями, студентами гуманітарних дисциплінах, усередині яких немає дедуктивного принципу виведення одних частин матеріалу з інших, а для того, щоб зрозуміти, треба багато що запам’ятати.
Шляхи і способи розв’язання проблем
Найперспективнішим типом освіти видається інноваційний. Він характеризується високою проблемністю, його навчальний матеріал зазвичай не складають усталені істини. Основною спрямованістю такого модерного типу навчання є орієнтація на розвиток творчих здібностей і, зокрема, креативності. Звідси характеристичною рисою освіти інноваційного типу є стимулювання і формування креативного типу мислення, творчого підходу до життя, виховання певного типу особистості, коли креативність стає особистісною рисою, на основі якої успішно формується морально-духовна система особистості.
Творчо-інноваційному освітньому процесові має передувати урахування основних психолого-педагогічних чинників, що сприяють розвивальній функції навчально-виховного середовища. Ці чинники необхідно мати на увазі під час побудови будь-якого змісту і на всіх вікових рівнях. Ці чинники такі:
1. Система змісту розвивального навчання має включати дві підсистеми: знання, що утворюють певний навчальний предмет, і знання, які додаються, щоб забезпечити засвоєння основних знань, а також знань, необхідних для досягнення навчальних цілей – як найближчих, так і віддалених. Окрім того, слід сприяти засвоєнню знань про власну діяльність.
2. Для забезпечення ефективного засвоєння знань усі найважливіші компоненти мають виступати як безпосередній продукт дій учня. За формування узагальненого способу розв’язування задач певного типу згідно з цим принципом навчання має бути побудовано таким чином, щоб продуктом дій учнів виступала не лише знаннєва компонента виконавчої частини способу дій, а й власне орієнтувальна частина і орієнтування на виконавчу частину (планування) і контроль.
3. Учіння (як діяльність учня) здійснюється шляхом розв’язування задач. Розвивальний характер освітнього середовища значно залежить від того, які саме задачі розв’язують учні. Один з основних принципів відбору таких задач – урахування потенціалу розвитку учнів, згідно з яким їм спочатку пропонують задачі, які вони можуть розв’язати з допомогою вчителя, а потім поступово зменшують міру допомоги.
4. Важливим чинником ефективності і розвивального потенціалу освітнього середовища є характер допомоги, що здійснюється каналами зворотного зв’язку. Основний принцип вибору характеру і міри допомоги полягає у тому, що вона має сприяти не стільки розв’язуванню поставленої задачі, скільки засвоєнню узагальненого способу розв’язання задач певного типу, тобто найближчій навчальній меті, але з умовою досягнення віддалених цілей.
5. Навчання як спільна діяльність є системою з дворівневим управлінням учінням – зовнішнім і внутрішнім. Слід забезпечити оптимальний розподіл функцій управління учінням під час організації розвивального навчання – надання учням якомога більше свободи приймати рішення щодо своєї діяльності, враховуючи їхні здатності приймати правильні рішення.
6. Розвивальний ефект навчально-виховного середовища значною мірою залежить від індивідуальних психологічних особливостей учня, на які педагог має постійно орієнтуватися.
1.8. Утвердження української мови в освіті.