Методичні рекомендації для вчителів (викладачів) з вивчення програми курсу за вибором «Ми господарі Євро 2012»

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 1. Історія проведення чемпіонатів Європи. Перший чемпіонат Формат турніру Фінальний турнір 2. Виступи українських футболістів у складі збірної СРСР (СНД) у фінальних етапах чемпіонату Європи 3. Історія розвитку футболу Витоки українського футболу 4. Україна та Польща – господарі Євро – 2012 5. Футбольні уболівальники

Подобный материал:

• Програма І методичні рекомендації до вивчення курсу, 1261.69kb.
• Методичні рекомендації до вивчення курсу «конфліктологія» для студентів 5 курсу заочної, 815.35kb.
• Методичні рекомендації до вивчення курсу Луцьк 2010, 119.97kb.
• Методичні рекомендації щодо укладання робочої програми та регламенту, 617.25kb.
• Методичні рекомендації для викладачів до семінарських занять для студентів ІІ курсу, 893.04kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Інвестиційний менеджмент для студентів, 701.78kb.
• Робоча програма та методичні рекомендації до вивчення навчальної дисципліни «Антикризове, 2184.58kb.
• Методичні рекомендації для вчителів економіки, які працюватимуть у 2011 2012 начальному, 133.88kb.
• Методичні рекомендації з трудового права розроблено відповідно до навчальної програми, 378.19kb.
• Методичні рекомендації щодо вивчення іноземних мов у 2011-2012 навчальному році, 15.33kb.

Додаток 2 до наказу Головного управління освіти і науки обласної державної адміністрації

від _24.12.2010 № _698_


Методичні рекомендації

для вчителів (викладачів) з вивчення програми курсу за вибором

«Ми господарі Євро – 2012»


(Укладачі Ганчева В.І., Дятленко С.М.)


На виконання наказу МОН України від 30.06.2010р. № 644 «Про упровадження у загальноосвітніх навчальних закладах курсу за вибором «Ми господарі Євро – 2012» буде впроваджено навчальну програму курсу за вибором «Ми господарі Євро-2012» (авт. С.Дятленко, Є.Столітенко, А.Ільченко, В.Ганчева).

Програма упроваджується з метою інформування учнівської молоді про підготовку та проведення в Україні фінального етапу Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

1. Історія проведення чемпіонатів Європи.

Чемпіонат Європи по футболу (англ. UEFA European Championship) – головні змагання національних збірних команд, проводиться під егідою УЄФА. Змагання проводиться кожні 4 роки, починаючи з 1960, проходить між чемпіонатами миру. Спочатку турнір називався «Кубок європейських націй», в 1968 році назву змінено на «чемпіонат Європи по футболу». Діючий чемпіон: Іспанія (2). Найбільш титулований: Германія (3).

Жіночий чемпіонат Європи по футболу вперше відбувся в 1984 році, а з 1997 року він проводиться кожні 4 роки.

Змагання

Країни, що брали участь у чемпіонаті Європи та їх найвищі результати

До 1976 року тільки 4 команди брали участь у фінальній частині турніру, з 1980 року їх число розширили до 8 збірних, а в 1996 визначилося остаточне число учасників 16 збірних. У 2016 році у Франції у фінальній частині чемпіонату вперше візьмуть участь 24 команди. Команди, що беруть участь у фінальній частині турніру, визначаються через серію кваліфікаційних ігор: у 1960 і 1964 роках команди визначилися в домашніх і виїзних іграх між собою, починаючи з 1968 року збірні проходили кваліфікацію спочатку в групах, потім у плей-оффа (переможці груп відіграли між собою; стадія чвертьфіналу), перш ніж потрапити у фінальну частину. До 1976 включно, місце проведення турніру вибирали серед команд – переможниць чвертьфіналу. Після розширення учасників у фінальній частині чемпіонату команда – господарка автоматично попадала у фінальну частину. Чемпіони попередніх чемпіонатів Європи ніколи не попадали у фінальну частину автоматично, вони також повинні були проходити кваліфікаційний етап.

Кубок

Кубок Анри Делоне, який одержує чемпіон Європи, названий так на честь Анри Делоне, першого генерального секретаря УЄФА, який уперше запропонував проведення Європейської першості, але вмер у 1955 році за 5 років до першого чемпіонату Європи, що пройшов у 1960 році. Його син, Пьер Делоне, був відповідальним за створення трофея. Кубок був створений паризьким ювеліром Мішелем Шобийоном (фр.Michel Chobillon). Починаючи з першого в історії турніру, чемпіон нагороджувався кубком Анри Делоне й зберігав його 4 роки, до наступного чемпіонату Європи.

Для чемпіонату 2008 року кубок був змінений, став більше, а також з ним відбулися незначні косметичні зміни. Кубок став на 18 сантиметрів вище й на два кілограми важче.

Історія створення УЄФА

Уперше ідею проведення турніру для європейських національних збірних висунув колишній генеральний секретар французької футбольної федерації Анри Делоне на одному з нарад ФІФА. Але ідея не знайшла підтримки, тому що було безліч проблем по організації чемпіонатів миру, але головна причина відхилення ідеї полягала у відсутності європейської регіональної конфедерації.

Однак ідея Делоне знайшла чимало прихильників, самим активним з них був Отторино Барасси – генеральний секретар, а незабаром і президент Італійської федерації футболу. В 1951 році Барасси запропонував ФІФА проект європейського чемпіонату, в основу якого був покладений кубковий принцип. Півфінали й фінали, як припускав Барасси, повинні були проходити в одній країні. Але керівництво ФІФА не прийняло цей документ.

Переломний момент в історії створення чемпіонату Європи відбувся 27 травня 1952 року на зборах у Цюріху, де зустрілися Делоне, Барасси й генеральний секретар Бельгійського королівського футбольного союзу Жозе Краай. Ці люди обговорили питання створення Європейського футбольного союзу. Через рік у Парижі на зборах 20 представників футбольних федерацій затвердили комітет з підготовки установчої конференції Європейського футбольного союзу. Конференція під головуванням Барасси відбулася 15 червня 1954 року в Базелі. У ній взяли участь представники Австрії, Англії. Бельгії, Болгарії, Угорщини, Східної Німеччини, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Північної Ірландії, Радянського Союзу, Фінляндії, Франції, Західної Німеччини, Чехословаччини, Швейцарії, Швеції і Югославії. На цій раді було ухвалено рішення про створення Європейського союзу футбольних асоціацій (УЄФА), був вибраний його перший виконавчий комітет у складі: Йозеф Гере (Австрія), Джордж Грэм (Шотландія), Анри Делоне (Франція), Жозе Краай (Бельгія), Эббе Щварц (Данія), Густав Шебеш (Угорщина). Виконавчий комітет вибрав першого президента УЄФА. Їм став голова Датського футбольного союзу Эббе Шварц. Віце-президентом був затверджений Иозеф Гере, генеральним секретарем – Анри Делоне.

Перший чемпіонат

На зборах у жовтні 1954 року в Копенгагені було вирішено почати підготовку до першого чемпіонату Європи. Анри Делоне, Жозе Краай і Джордж Грэм повинні були підготувати пропозиції по проведенню першого континентального турніру для національних збірних команд до першого конгресу УЄФА, який повинен був відбутися в березні 1955 року у Відні.

У Відні після виступу Жозе Краая, який ознайомив конгрес із ідеєю проведення Європейської першості, стало ясно, що першість Європи повинна стати кваліфікаційною стадією світових чемпіонатів. Але ця ідея не знайшла підтримки в учасників конгресу. Італієць Отторино Барасси й Михайло Андрейевич аргументували незгоду з даним проектом тим, що він ставить під загрозу проведення регіональних змагань у Європі й позбавляє багато національних команд можливості виступити у двох турнірах. Після завершення дискусій, конгрес запропонував виконкому підготувати новий проект і представити його через рік.

На конгресі УЄФА в червні 1956 року, що пройшли в Лісабоні, був затверджений новий склад комісії для розробки проекту, у неї ввійшли: француз Пьер Делоне, угорець Густав Шебеш, австрієць Альфред Фрей, іспанець Агустин Пухоль, грек Костянтин Константарас і поляк Лешек- Юлиуш Рильски. Комісія вибрала кубковий варіант турніру й розробила часовий план. Кваліфікаційні матчі провести із серпня 1958 року по березень 1959 року, 1/8 фіналу – із квітня по жовтень 1959 року, чвертьфінал – з листопада 1959 року по травень 1960 року, а заключний фінальний турнір чотирьох кращих команд організувати між 15 червня й 15 липня 1960 року в одній країні. Комісія закінчила свою роботу в 1957 році.

На засіданні виконкому УЄФА 27 березня в 1957 році в Кельні був висунутий проект за назвою «Кубок Європейських чемпіонів». Після обговорення проекту президент УЄФА Эббе Шварц опублікував у першому офіційному бюлетені УЄФА свій доброзичливий відгук про проект. Але на конгресі 28 червня 1957 року в Копенгагені не все пройшло так гладко. Із 27 учасників конгресу за проведення Європейського чемпіонату проголосувало 15. Проти проведення виступали Бельгія, Італія, Нідерланди, Західна Німеччина й усі британські делегації.

4 червня 1958 року була остання спроба не допустити проведення Евро-1960, вона була почата делегаціями Великобританії й Західної Німеччини. Делегації знову розв’язали дискусії про доцільність проведення турніру, але після голосування, підсумок якого 15:7 на користь чемпіонату Європи, було вирішено провести чемпіонат.

6 червня 1958 року в залі «Клуб мандрівників» стокгольмського готелю «ФорестОрест» пройшло жеребкування першого кола Кубка європейських націй.


Історія чемпіонатів. Найкращі бомбардири на чемпіонатах Європи

9 м’ячів – Мішель Платини (Франція);

7 м’ячів – Алан Ширер (Англія);

6 м’ячів – Тьерри Анри (Франція), Патрик Клюйверт (Нідерланди), Руд ВАН Нистелрой (Нідерланди), Нуну Гомеш (Португалія);

5 м’ячів – Милан Барош (Чехія), Зинедин Зидан (Франція), Юрген Клинсманн (ФРН. Німеччина), Марко ВАН Бастен (Нідерланди), Саво Милошевич (Югославія);

4 м’яча – Давид Вилья (Іспанія).

Перший фінал пройшов у Парижі між СРСР і Югославією. Перемогу святкувала збірня СРСР, забивши переможний м’яч у додатковий час.

У 1964 році змагання було зіпсовано політичною активністю: збірна Греції відмовилася відіграти зі збірною Албанії. Фінальна частина турніру проходила в Іспанії, де Іспанська збірна й виграла свій перший чемпіонат, обігравши у фіналі СРСР 2-1.

У 1968 році була змінена назва турніру, Національний Європейський кубок став називатися Європейський чемпіонат по футболу УЄФА, а також був змінений формат проведення турніру. У 8 групах кожна команда відіграла з кожною 2 рази, збірні, що зайняли перше місце, попадали у чвертьфінал. Півфінали й фінал також проводилися в одній країні, в 3- м чемпіонаті Європи це була Італія. Італійці виграли свій домашній чемпіонат, обігравши в переграванні збірну Югославії 2-0 (перший матч закінчився з рахунком 1-1).

Європейська першість у 1972 році зберегла той же формат і кількість учасників. Фінальний турнір проходив у Бельгії, збірна ФРН стала переможцем чемпіонату, обігравши у фіналі СРСР із рахунком 3-0.

У фінальному турнірі 1976 року, що проходив у Югославії, перемогла збірна Чехословаччини, обігравши ФРН у серії післяматчевих пенальті 5-3.

У 1980 році УЄФА ввела новий формат чемпіонату. Тепер замість 4 збірних
8 команд брали участь у фінальній частині. Ці команди розбивалися на 2 групи, кожна збірна відіграла з кожної, після чого переможці групи попадали у фінал. Перемогу святкувала збірна ФРН, обігравши бельгійців у фіналі з рахунком 2-1,2 гола забив Хорст Хрубеш, чому й забезпечив перемогу німцям. Однак уже 1984 року формат турніру був небагато змінений, тепер 2 кращі збірні виходили із групи й попадали в півфінали. Франція ухвалювала 2- й раз фінальний турнір чемпіонату Європи, цього разу французи змогли виграти свою домашню першість. У фіналі, що відбувся в Парижі, Франція обіграла команду Іспанії 2-0.

Чемпіонат 1988 року проходив у Західній Німеччині, формат проведення турніру в порівнянні з 1984 роком не змінився. У фіналі зустрілися збірні Голландії й СРСР, підсумок матчу – перемога голландців. Голи забили Рууд Гуллит і Марко ВАН Бастен.

У 1992 році фінальний турнір проходив у Швеції, під час політичної нестабільності в Європі. У турнірі були представлені об’єднана Німеччина й країни СНД. Збірна Югославії, що потрапила у фінальну частину чемпіонату, була знята з турніру перед самим початком через санкції проти цієї країни. Збірна Данії, замінивши Югославію на Евро-1992, змогла виграти чемпіонат, обігравши у фіналі Німеччину 2-0.

Після розпаду СРСР і Югославії з’явилася безліч збірних, готових взяти участь у чемпіонаті Європи. Тепер 48 команд брало участь у розіграші європейського трофея, що вимагало розширення у фінальній стадії команд до 16. У чемпіонаті 1996 року, що проходив на полях Англії, був уведений новий формат турніру. 16 збірних розбивалося на 4 групи, команди, що зайняли 1- е й 2- е місця, попадали у чвертьфінали. Команда Німеччини виграла у фінальному матчі проти команди Чехії, забивши «золотий гол» у додатковий час. Два голи за Німеччину забив Оливер Бирхофф.

У 2000 році вперше один чемпіонат Європи ухвалювали відразу 2 країни – Бельгія й Голландія. У фінальному матчі перемогу в додатковий час одержала збірна Франції, що обіграла Італію 2-1, а «золотий гол» забив форвард Давид Трезеге.

У 2004 році замість «золотого гола» увели правило «срібного гола». У півфіналі греки завдяки саме «срібному голу» захисника Траяноса Делласа вирвали перемогу в додатковий час у чехів. А у фіналі греками була повалена збірна Португалії, господарка чемпіонату, єдиний м’яч на рахунку форварда Ангелоса Харистеаса.

У 2008 році чемпіонат Європи, який почався 7 і протривав до 29 червня 2008 року, також приймали 2 країни: Швейцарія й Австрія. Кубок чемпіонату виграла збірна Іспанії, обігравши у фінальному матчі збірну Німеччини з рахунком 1-0. Переможний м’яч забив основний нападаючий Фернандо Торрес. Там же вперше за 20 років брала участь збірна Росії, яка вийшла із групи й дійшла до півфіналу.

З 2016 року формат чемпіонату Європи зміниться. Склад учасників збільшиться до 24 команд.

Майбутнє

18 квітня 2007 року УЄФА ухвалило рішення щодо проведення Евро 2012 також у двох країнах. Приймати європейський чемпіонат будуть Польща й Україна. Претендентами були також Хорватія, Угорщина й Італія.

28 травня 2010 року на виконкомі УЄФА було ухвалене рішення про проведення Евро 2016 у Франції. Франція, що представляється делегацією в складі президента країни Николя Саркозі, легенди футболу Зинедина Зидана й президента Футбольної федерації Франції, одержала сім голосів, усього на один голос випередивши заявку Туреччини. Третім претендентом була Італія.

У 2014 році буде обране місце проведення Чемпіонату Європи 2020 року. У списку кандидатів фігурують спільні заявки Чехії й Словаччини; Шотландії, Ірландії й Уельсу; Грузії, Вірменії й Азербайджану; Болгарії й Румунії, а також одиночні заявки Росії й Туреччини.

Формат турніру

Для того щоб пройти кваліфікацію, збірна повинна зайняти 1- е або 2- е місце в одній з відбіркових груп. Після цього команда попадає у фінальну частину, яка проводиться в одній (або у двох) країні, країна – господарка попадає у фінальний турнір автоматично.

Друге місце трактувалося по-різному під час різних відбіркових турнірів. Так, у відборах на ЕВРО-1996 і ЕВРО-2008 усі, хто посідав другі місця, автоматично кваліфікувалися у фінальну частину (виключенням стали Ірландія й Голландія, між якими був проведений додатковий матч, який виграла Голландія й автоматично стала учасницею ЕВРО-1996).

У відборах на ЕВРО-2000 і ЕВРО-2004 команди, що стали другими, відіграли стикові матчі. У відборах на ЕВРО-2000 краща із других команд автоматично попадала у фінальну частину (стала Португалія). По такому ж принципу буде проводитися відбір на ЕВРО 2012.

Кваліфікація

Кваліфікаційний раунд починається після завершення чемпіонату миру й триває 2 року до фінальної частини Європейської першості. Групи формуються шляхом жеребкування комітетом УЄФА, з використанням посіву команд. Посів проводиться на основі кваліфікаційного раунду до чемпіонату миру й по попередньому чемпіонату Європи. Формування рангу команди йде по наступному принципу: кількість очків отриманих за ігри команди, ділиться на кількість ігор, обчислюється середня кількість очків за гру, а у випадку, якщо команда ухвалювала 1 або 2 попередніх турніру, використовуються результати останнього кваліфікаційного змагання. Якщо дві команди мають однакову середню кількість очків за гру, тоді комітет визначає їхні позиції в ранзі, виходячи з наступних принципів:

Коефіцієнт зіграних матчів.

Середня різниця голів в одному матчі.

Середня результативність ігор.

Середня результативність виїзних ігор.

Жеребкування.

Кваліфікаційний етап проводиться по груповому формату, визначення складу груп відбувається через жеребкування команд із урн. Жеребкування проводиться після кваліфікаційного етапу до чемпіонату миру. У кваліфікаційному раунді до Евро-2008 боротьба ведеться в 7 групах по 8 команд у кожній.

Кваліфікаційна група – це своєрідна ліга, де є одна або дві команди з більшим рейтингом. Кожна команда відіграє з кожною вдома й на виїзді, борючись за вихід у фінальну частину. Очки розподіляються по наступному принципу: 3 за перемогу, 1 за нічию й 0 за поразку. Після всіх зіграних ігор визначається переможець групи. Якщо у двох і більш команд однакова кількість очків, то застосовується наступний критерій для визначення кращої:

Найбільша кількість очків, зароблених в іграх між командами, що сперечаються.

Різниця голів у матчах двох команд, що сперечаються.

Кількість голів забитих у матчах двох команд, що сперечаються.

Кількість голів забитих на виїзді у матчах двох команд, що сперечаються.

Різниця м’ячів у всіх матчах команд, що сперечаються, у груповому етапі.

Кількість голів, забитих у всіх матчах команд, що сперечаються, у груповому етапі.

Кількість голів, забитих на виїзді у всіх матчах команд, що сперечаються, у груповому етапі.

Рейтинг Fair play.

Жеребкування.

Важлива примітка: якщо дві команди в особистій зустрічі борються за друге місце в групі, а їх кількість очків і різниця голів перед грою були рівні, то у випадку нічиї призначається додатковий час. У випадку нічиї в додатковий час усе вирішує серія пенальті. Цю схему у випадку однакових показників двох команд у групі могли використовувати на ЕВРО-2008 під час двобою Чехія – Туреччина (2:3) у групі А, однак вона не придалася жодного разу за весь турнір.

Фінальний турнір

16 збірних, що потрапили на чемпіонат Європи-2008, – це переможці або команди. що зайняли 2-і місця у кваліфікаційних групах, і 2 країни як господарі турніру, Австрія й Швейцарія. Ці 16 збірних будуть розбиті на 4 групи по 4 команди в кожній. Жеребкування груп проводить адміністрація УЄФА, також використовуючи посів.

У 4 групах збірні відіграють по формату ліги, тільки команди відіграють зі своїми суперниками по одному разу. Використовується та ж система нарахування очків (3 за перемогу, 1 за нічию, 0 за поразку). Час проведення матчів у групі може бути роздільне, але 2 останніх матчі повинні проходити паралельно. Переможець і 2-га збірна попадають у чвертьфінали, де відіграють один матч на виліт зі своїми суперниками, така ж система використовується в наступних раундах. Якщо в матчах на виліт після основного часу матчу рахунок рівний, тоді призначається додатковий час, якщо воно не виявило переможця, проходить серія пенальті.


2. Виступи українських футболістів у складі збірної СРСР (СНД) у фінальних етапах чемпіонату Європи

Чемпіонат Європи 1960 року (в той час мав назву Кубок європейських націй) – європейський чемпіонат серед збірних, проводився під егідою УЕФА кожні чотири роки. Фінальна частина турніру, за участю чотирьох команд, проходила у Франції. Чемпіоном стала збірна СРСР, яка перемогла у фіналі 10 липня 1960 на полі Парк де Пренс у Парижі збірну Югославії в додатковий час – 2:1.

Уся збірна СРСР у 1960 році: 1 Яшин (в) • 2 Маслаченко (в) • 3 Кесарев
• 4 Чохели • 5 Маслёнкин • 6 Крутиков • 7 Воинов • 8 Нетто • 9 Царёв
• 10 Метревели • 11 В. Иванов • 12 Понедельник • 13 Бубукин • 14 Ковалёв
• 15 Месхи • 16 Апухтин • 17 Калоев • тренер: Гавриил Качалин.

Другий чемпіонат Європи з футболу 1964 року. Цей турнір, як і перший, відбувся за кубковою системою. Відбіркові ігри провели у 1962-1964 pp. Фінальний етап турніру складався з 4 матчів: двох півфіналів, матчу за 3 місце та фіналу. Чемпіонат відбувався з 17 червня до 21 червня 1964 в Іспанії. У фіналі 21 червня 1964 у Мадриді зустрілися Сантьяго Бернабеу Іспанія та СРСР. Чемпіоном стала збірна Іспанії. 2:1

Чемпіонат Європи з футболу 1988 – був восьмим за ліком чемпіонатом Європи і проходив у ФРН. Відбувався турнір з 10 червня по 25 червня 1988 року. У фінальній частині виступали вісім команд, з яких збірна ФРН отримала це право автоматично як господар змагань. У фіналі, у вирішальній грі зіграли команди Нідерландів та СРСР. Перемогу здобула команда Нідерландів з рахунком 2-0.

Срібний призер чемпіонату – збірна СРСР була сформована на базі київського Динамо. У складі радянської команди було 12 українських футболістів (11 з київського Динамо та один з дніпропетровського Дніпра) з яких 11 виходили на поле протягом турніру. Тренував збірну СРСР український тренер – Валерій Лобановський. (Олег Протасов, Геннадій Літовченко, Олексій Михайличенко, Олег Кузнецов , Василь Рац, Ігор Беланов, Олександр Заваров, Володимир Безсонов, Сергій Балтача, Віктор Чанов, Анатолій Дем’яненко, Іван Вишневський - Днепр).


3. Історія розвитку футболу

Історія футболу

Футбол – одна з найдавніших ігор людства. Невідомо, де і коли він з’явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м’ячем, окремо м’ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Так, англійський професор Баркас (Англія) переконаний, що навіть первісні люди грали у футбол кам’яним м’ячем. Китайцям гра з м’ячем була відома ще понад 5000 років тому. Імператори вважали, що така гра є важливим засобом військової підготовки. На футбольних майданчиках воїни намагалися застосовувати тактику, якої вони дотримувалися на полі битви, тож і вдосконалювали основні принципи атаки та захисту. М’яч тоді був набитим кінським волосом і обшитий шкурою. А надувними м’ячами почали грати вже у XVIII столітті. У правилах навчання воїнів, виданих в Китаї понад 2000 років тому, досить докладно описано гру в футбол. Архівні дані свідчать, що змагалися між собою дві команди, завданням яких було потрапити м’ячем у отвір в сітці, натягнутий між двома бамбуковими жердинами. Деякі популярні гравці навіть призначалися на високі державні або військові посади. Згодом під назвою «Кемарі» футбол із Китаю перекочував до Японії. Тут ця гра стала частиною чисельних релігійних обрядів, але широкого розповсюдження серед населення не здобула. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті та стародавній Греції, а також архівні джерела, засвідчують, що там футбол був досить поширений. Так, він згадується у всесвітньо відомій «Одиссеї» Гомера. Ця гра була складовою частиною спартанського виховання юнаків, оскільки вимагала від її учасників прояву сили та елементів боротьби. У стародавній Греції гра з м’ячем мала три назви: «Файнінда», «Гарпаціон», «Єпіскурос». Однак тільки у перших двох видах завдання гравців (що складали дві команди до 15 чоловік у кожній) було оволодіти м’ячем, зберегти його під контролем своєї команди і провести у визначене місце або ворота ногами. Із літературних джерел відомо, що Софокл, Олександр Македонський, Діонісій також були знайомі з грою у футбол. Існує чимало згадок, що і стародавній Греції в гімназіонах існували спеціальні майданчики для гри, яку організував і проводив окремий вчитель. Це був дійовий засіб фізичного загартування не лише воїнів, але й оздоровлення усієї нації. К. Гален – римський лікар і природодослідник, писав, що гра з м’ячем забезпечувала фізичну, психічну підготовку найширших мас. Вона, на його думку, є могутнім засобом лікування хворих. Хоч сам Гален мав міцне здоров’я, багато часу віддавав цій грі, оскільки, власне, таким способом вів боротьбу зі старінням.

Після занепаду стародавньої Греції, футбол під назвою «гарпастум», стрімко завойовує римлян і особливо захисників імперії. Зміст гри полягав у перекиданні м’яча один одному так, щоб занести його на основні лінії половини майданчика суперників. Ті лінії вважалися голевими. Існувала ще й центральна лінія. Правила гри забороняли одному і тому самому гравцеві володіти м’ячем двічі до взяття воріт. За їх порушення м’яч передавався суперникам.

Гравці тоді мали взуття, яке римляни називали «кальцекс». Корінь цього слова зберігся в Італії до наших днів, де «кальчіо» означає футбол.

Завойовуючи дедалі нові території, римські воїни просувалися вглиб Європи – до Франції, Німеччини, Англії і впроваджували свої звичаї та ігри. Легіонери весь вільний час віддавали футболу.

У Франції ця гра називалася «Soule» або «Choule». Завдання гравців тут зводилося до того, щоб переміщувати м’яч від однієї лінії до другої. Боротьба за м’яч була безкомпромісною і навіть небезпечною. Тож і з’явилися королівські та парламентські укази про заборону гри, що призвело до тимчасового занепаду футболу.

В Англії найпопулярнішим видом розваги був «футбол натовпу». Ігри неорганізованих гуртів проводилися на майданах і вулицях міст, що паралізувало життя населення, завдавало великих збитків ремісникам, торговцям. Усе це викликало невдоволення королів, і в 1314 р. Едуард II видав указ, де зазначалося: «У зв’язку з тим, що гра у м’яч призводить до великого безладдя, а це само собою є велике зло, ми іменем короля під страхом ув’язнення забороняємо грати в футбол у великих містах». Його послідовники Едуард III, Ричард II та Генріх IV ще неодноразово повторюватимуть цей указ. Замість гри у футбол мешканцям міст пропонувалося зайнятися метанням списа чи стрільбою з лука. Не зважаючи на суворі заборони популярність футболу серед населення зростала. На зображення гри з м’ячем (різьба по дереву) натрапляємо в кафедральному соборі м. Ланкастер, який побудовано в XIV cт. і є найстарішим у світі. Про нехтування забороною королівськими указами цієї гри згадує В. Шекспір у «Комедії помилок» та «Королі Лірі».

В Італії в часи середньовіччя у «саісіо» грали переважно у містах Флоренції та Падуб, але там уже існували деякі правила гри. Так визначалася кількість учасників в команді, існували ворота, ставилися певні вимоги до розташування гравців, що вважається витоками тактичних систем гри. Існує думка, що ігри з м’ячем в середині віки були відомі також і в країнах Африки та Південної Америки, але там вони мали релігійно-культовий характер. Отож фахівці та більшість істориків вважають, що футбол постав на традиціях ігор з м’ячами, якими користувалися за давніх часів та в Середньовіччі, а батьківщиною його є, безперечно, Англія.

У першій половині XIX ст. «футбол натовпу» вже мав два різновиди:

• гра з м’ячем тільки ногами (футбол);
  
• гра з м’ячем руками та ногами (регбі).
  

Останній вид спорту здобув назву від міста Регбі, в коледжі якого ця гра культивувалася. Якщо в цьому місті грали руками і ногами, то в містечку Херроу – тільки ногами. Шанувальники одного способу гри домоглися, щоб м’яч був овальної форми, а іншого - щоб м’яч був лише круглий.

Велику популярність футбол мав серед учнівської молоді. Досить сказати, що вже на початку XIX ст. він був включений до навчальних програм шкіл і проводилися змагання. Трохи пізніше почали створюватися футбольні клуби. Перший – «Форест клаб» – з’явився у 1859 р. у містечку Єпінг, поблизу Лондона. Найстарішими вважаються також клуби «Барнс», «Блек-хед», «Кристал Палас», «Кільбурн», «Крузейдер» тощо.

У 1823 р. було дозволено гравцям бігти з м’ячем. Саме тоді було покладено початок розвитку сучасних правил футболу та регбі, історія яких, в ті далекі часи тісно перепліталась. Оскільки у кожній місцевості існували свої правила, то, певна річ, під час матчів постійно виникали непорозуміння. Це змусило представників усіх створених до того часу клубів зібратися в 1863 р. у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. А перші єдині правила гри були ухвалені в 1863 р. У них передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціації сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.

На другому засіданні Футбольної асоціації, 6 грудня 1863 p., було вирішено вважати футбол і регбі різними видами спорту. Це і є дата народження сучасного футболу.

Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго, їх гравцями у 1870 р. під час гри вперше в історії було застосовано передачу м’яча. З тих пір футбол став командною грою. На жаль прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м’яча, історії не відоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.

Ігри на кубок Англії проводяться з 1871 р. Вони надзвичайно популярні у глядачів і сьогодні. У 1873 р. було проведено перший Міжнародний матч між командами Англії і Шотландії.

У 1888 р. було створено Англійську, а у 1890 р. Шотландську футбольні ліги. Завдяки англійцям футбол став улюбленою грою і в інших країнах Європи. Під час стоянок кораблів у портах вони організовували матчі між членами команд, до складів яких залучалась місцева молодь. Французькі студенти, що навчалися в Англії в 1872 р. у портовому місті Гавр створили першу футбольну команду, а «Перший футбольний клуб» у Парижі з’явився в 1879 р. Англійці, що навчалися в Швейцарії організовували там футбольні команди. Так, у 1886 р. у Женеві заявив про себе футбольний клуб «Сент Гал», а в 1886 р. у Цюріху – «Грассхоперс».
У 1875 р. виник «Швейцарський футбольний союз». Згодом футбольні клуби було утворено також і в інших країнах Європи, зокрема в Данії, Голландії, Бельгії, Німеччині, Австрії та Угорщині.

Швидкий і динамічний розвиток футболу, що спостерігався в Європі на початку XX ст. спонукав до створення міжнародної організації. І вже у 1904 р. у Парижі відбулася конференція за участю Данії, Голландії, Бельгії, Франції, Іспанії, Швейцарії та Швеції, де і було засновано Міжнародну федерацію футбольних асоціацій (ФІФА). Першим головою ФІФА було обрано француза Р.Гірена. До речі, англійці спочатку ігнорували ФІФА, а через рік, переконавшись у її швидкому організаційному зростанні, стали її членами.


Витоки українського футболу

Спорт, і зокрема футбол, в Україні почав розвиватися пізніше, ніж в країнах Західної Європи. Причиною відставання було те, що територія України розподілялася між двома імперіями. Більша частина до 1917 р. входила до складу Російської імперії, а західні землі Буковина та Закарпаття – до Австро-Угорської. З 1918 р. Галичина відійшла до Польщі, а Закарпаття – до складу створеної після Першої світової війни Чехословацької республіки, Буковина до королівської Румунії.

Усі українські землі були об’єднані в єдину державу в складі колишнього Радянського Союзу тільки у 1946 p., а незалежною Україна стала в 1991 р.

У підручниках М.Балакіна, М.Михайлова «Футбол України» (1968р.), «Футбол» В.Соломонко, А.Лісенчука, О.Соломонко (2000р.) можна знайти історичну інформацію: «Щодо часу і місця зародження футболу на Україні досі немає одностайної думки. Але впевнено можна сказати, що ця спортивна гра розвивалась одночасно у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Юзівці». Автори стверджують, що основоположниками одеського футболу були англійські службовці іноземних підприємств, які у 1878 році й організували «Одеський британський атлетичний клуб», який є першим футбольним гуртком в Україні, створеним іноземцями. Однак, справжнє визнання ця гра здобула в Одесі, починаючи з 1907 року.

Футбол, вважають М.Балакін та М.Михайлов, прийшов у Миколаїв і Київ одночасно, у 1901 році. Трохи пізніше в Харків, а на початку 1910 року і в Донбас. Доречно відзначити, що в футбол тоді грали тільки іноземні службовці (у Києві – чехи, в Одесі, Миколаєві – англійці) та іноземні моряки з кораблів, які перебували у портах України. Вони у вільний час організовували і проводили між собою футбольні матчі. Серед місцевого населення зацікавленості у грі в той час не було. Згадані автори, з відомих причин, не відносять до складу України Галичину та Закарпаття, оскільки вважають ці території такими, що приєднані до України у 1939 та 1946 роках, хоча підкреслюють, що вони є споконвічним українським краєм. А якщо це так, то слід відзначити, що тут футбол почав розвиватися трохи раніше, ніж на східній частині України.

Документи свідчать, що перші тренування футболістів у Львові відбулися ще у 1894 році. Наприкінці XIX ст. львівське «Товариство рухових ігор» почало створювати групи молоді, серед яких особливу зацікавленість викликав футбол. Так, у «Спортивній газеті» (№ 15 від 15 жовтня 1900р.) читаємо, що львів’яни тоді вперше побачили гру м’ячем ногами. Це була зустріч двох учнівських команд четвертої гімназії. Вона тривала два тайми по 20 хвилин і закінчилась з рахунком 1:1. Відомо, що у Києві в 1901 році розпочалися перші тренування футболістів. А 11 серпня 1901 року газета «Унг» повідомила читачів, що через чотири дні, 15 серпня, відбудеться матч між командами Ужгорода та «Атлетичного клубу» Будапешта. Місцевих футболістів представляли учні шкіл та гімназій. Зустріч закінчилася з рахунком 3:0 на користь команди Будапешта. Отже можна стверджувати, що джерела українського футболу беруть початок у Львові та Ужгороді.

Важливо, що у Львові 1906 року видавництво «Сокіл» українською мовою випустило книжку І.Боберського «Копаний м’яч» (тираж 3 тис. примірників). Вона містила поради щодо техніки, тактики, методики тренування, правил гри. А на сході країни тільки у 1909 році з’явився «Футбол» Л.Можарського. У 1908 році в Україні вперше було видано правила гри з футболу.

Чемпіонат з футболу у Львові офіційно проводився з 1906 року. На заході України за короткий час було створено команди «Чарні» (1904), «Легія» (1905), «Погонь» (1907), «Гасмонея» (1908), «Україна» (1911). Всі вони, крім «України», після Першої світової війни брали участь у чемпіонаті Польщі серед команд Вищої ліги. У цей період футбол бурхливо розвивається на Закарпатті. Тут команди різних міст активно проводять товариські зустрічі з футболістами Ніредьгази, Кошице, Дебрецена, Шаторольоуйгеля тощо. Досить згадати, що команда «літаючих вчителів», так називали гравців «Русі» (Ужгород), оскільки вони вилітали на свої матчі літаком, а згодом команда «УАЦ» (Ужгород), брали участь в чемпіонатах Чехословаччини та Угорщини серед команд Вищої ліги, «МШЄ» (Мукачево) грала в першій лізі. Закарпатський футбол взагалі дав багато всесвітньо відомих гравців, серед них: Д.Товт, М.Михаліна, Ю.Лавер, М.Коман, І.Мозер, В.Турянчик, Й.Сабо, Й.Фалес, Ф.Медвідь. С.Решко, Й.Беца, І.Лремчук, В.Рац та інші. У різних збірних командах колишнього Радянського Союзу вони брали участь у чемпіонатах світу, Олімпійських іграх, кубкових турнірах країн Європи тощо.

Футбол на Буковині (Чернівецька область), відмічає Аурел Васильчук у навчальному посібнику «Уроки з футболу в школі» (2002р.), запроваджено на початку минулого століття.

12 травня 1901 року у Чернівцях на стадіоні (де зараз знаходиться міський стадіон «Мальва») біля річки Прут відбувся перший футбольний матч на Буковині, в якому зустрілися команди ФК «Ян» і ФК «Січ». За «Ян» виступали переважно футболісти із заможних сімей, а за «Січ» – в основному із середніми достатками, і це був клуб любителів. Клуб «Ян» вважався напівпрофесіональним, тому і не дивно, що він отримав переконливу перемогу з рахунком 7:0. Лише перший тайм команда «Січ» гідно протистояла супернику, поступаючись 0:2. Голи в цьому пам’ятному матчі забивали: Ю.Цьопа – 3, Т.Співак – 2, Л.Михайлов, З.Штерн. За команду «Ян» у 1901 році виступали воротар – О.Онуфрійчук, польові гравці – А.Цьопа, Й.Мауер, А.Кльоц, В.Тома, Т.Якубович. Ф.Мауер, Ю.Цьопа, В.Штерн, Т.Співак, Л.Михайлов, В.Кобилянський, П.Анисим, Сидор. Президентом клубу був В. Проферст. До речі, переважна більшість футболістів були студентами університету. А футбольна команда «Ян» заснована на базі університетської спортивної гімнастичної секції. Тренували команду брати Мауери – Йосип і Франц.

Вже наступного року ФК «Ян» запрошують до Праги взяти участь у показових матчах на турнірі «Злата Прага». Буковинські студенти гідно виступили, посівши третє місце. У цьому турнірі, окрім «Яна», ще виступали «Спарта» (Прага) 1-2 місце, «Відзев» (Прага), «Слован» (місто невідоме) 3-4 місце, БНФ (Прага) і «Астра» (Чернівці). Другий тур відбувся в Чернівцях, де першим фінішував «Ян», на другому місці БНФ і на третьому – «Спарта».

У 1903 році ФК «Ян» був офіційно зареєстрований і документально зафіксований як спортивне німецьке товариство під назвою «Німецький футбольний клуб Чернівців».

Серед відомих футбольних клубів на Буковині початку XX століття можна назвати такі: «Ян», «Венус-клуб», «Вікторія», «Буковінер», ДФК, РФК, «Спортул», «Таксах». «Сокіл» та інші.

Буковинські футболісти навіть брали участь у складі збірної клубів Австрії з футболу. Це Іларіон і Андрій Мечинські, Осип Свинаровський і Л. Цибульський.

Весною 1908 року за часів панування Австро-угорської імперії на Буковині стартував перший чемпіонат Буковинської ліги.

До другої світової війни в період володіння землею королівської Румунії розігрувалися лише першості Чернівців (1921-1940 pp.), в яких брали участь команди «Довбуш», «Маккабі». «Ян», «Полонія», «Драгош Воде», «Гакоах», «Робітники», «Вікторія» та інші. Найсильніші з них виступали у чемпіонатах Румунії.

За даними автореферата на звання кандидата історичних наук доцента Гонжи М.Г. (1967), багаторічного завідувача кафедри фізичного виховання Чернівецького національного університету футбольні клуби формувалися за національними признаками – наприклад: «Довбуш» складався переважно з українців, «Маккабі» з євреїв, за «Ян» виступали німці, за «Полонію» – поляки, а за «Драгош Воде» виступали переважно румуни.

У післявоєнний період першим повпредом буковинського футболу на всесоюзній арені був чернівецький «Спартак»: у 1946 році в українській зоні (західній) третьої групи він посів 4-е місце з 8-ми команд.

1949 рік – Чернівецьке «Динамо» посідає в українській зоні другої групи 13-е місце при 18-ти учасниках. Однак, системи розіграшів чемпіонатів СРСР на той час дуже часто, причому немотивовано мінялися. І тому починаючи лише із 1960 року чернівецька команда майстрів (1960-1964 – «Авангард», з 1965 і донині – «Буковина») постійно бере участь у чемпіонатах колишнього СРСР та суверенної України.

Одинадцять сезонів грали буковинці в класі «Б». У 1968 році, виборовши друге місце в першій (українській) зоні й заодно чемпіонаті республіки, вони отримали право грати у другій групі класу «А»: 1969 році – 9 місце, 1970 році – 8. Цікаво, що путівку у справді великий футбол «Буковині» дав нині один з кращих тренерів світу Валерій Лобановський, який на той час був наставником дніпропетровського «Дніпра» – першого суперника чернівчан.

Друга ліга, як відомо, проіснувала з 1971 року по 1991 рік і саме «Буковина» за сумарними показниками є кращою командою України в цьому ешелоні вітчизняного футболу. Двічі (1982 рік, тренер О. Павленко та 1988 рік, тренер Ю.Школьников) вона ставала чемпіоном республіки, двічі (1980 рік, тренер Б.Рассихін, 1989 рік, тренер Ю.Школьников) – другим призером, а 1990 року переконливо виграла змагання у західній буферній зоні й виборола путівку в першу всесоюзну лігу (тренер Ю.Школьников).

У 1991 році новачок першої ліги «Буковина» м. Чернівці (тренер Ю.Школьников) чудово «вписався» в ансамбль із 22 команд і посів почесне 5-е місце, випередивши цілу низку відомих у СРСР команд: «Таврію», «Кайрат», «Нефтчі», «Кубань», «Факел».

У «Буковині» біля тренерського керма побувало багато фахівців – у минулим знаних і навіть знаменитих футболістів: Й.Ліфшиць, В.Соболев, М.Корсунський, М.Кузнецов, А.Савицький, В.Лебедев, А.Сучков, В.Каневський, О.Павленко, Ф.Медвідь, А.Молотай, А.Лерман, Б.Рассіхін, Ю.Школьников, В.Богуславський, М.Лахнюк, Ю.Гій, Ю.Шелепницький, В.Мглинець, М.Трубачов.

Керували футбольним клубом «Буковина» віце-президенти Сакалов В.Т., Королянчук B.C., тренерами ФК «Буковина» були Білоус Д., Тофан В., тренером КНГ Васильчук А.Г.

Масовий футбол Буковини та головна команда краю зростили багатьох знаних майстрів шкіряного м’яча. В їх числі – М.Гаврилюк, О.Бойко, перший капітан національної збірної України Ю.Шелепницький, С.Шмундяк, Р.Угренчук, І.Гакман, В.Мінтенко, В.Олійник, В.Мглинець, В.Королянчук, Б.Фінкель, Р.Гунчак, Р.Платон, Д.Олійник, І.Чайковський та багато інших.

Волею долі, саме матчем чернівецької «Буковини» та Хмельницького «Поділля» розпочалося відродження українського національного футболу: 10 лютого 1992 року, раніше за всі інші команди, вони зіграли перший офіційний матч – поєдинок 1/32 фіналу першого розіграшу Кубка України. А ось у чемпіонатах країни чернівчани грали – кожним роком все гірше. До цього спричинилися фінансові та матеріальні труднощі.

У період з 1991 року по 1995 рік популярною серед уболівальників була чернівецька «Лада», яка представляла Буковину в міжнародних зустрічах, в розіграші Кубку України та в національній першості серед команд аматорської та третьої ліги України. Ось склад футбольної команди «Лада» Чернівці: президент – Шваб Микола Васильович, головний тренер – Васильчук Аурел Григорович, начальник команди – Дралюк Михайло Ілліч, тренер – Нікітін Володимир Андрійович, лікар – Чинчик Валерій Васильович.

Воротарі: Бойчук Володимир, Куниця Віталій, Баб’юк Володимир, Калінкін Сергій, Мельничук Андрій.

Захисники: Руснак Іван, Гафійчук Микола, Гій Юрій, Тимерівський Сергій, Харік Віктор, Саханчак Борис, Ткачук Володимир.

Півзахисники: Задорожняк Василь, Барчук Віктор, Івануник Анатолій, Гакман Іван, Ілащук Василь, Гуралік Володимир, Бурчак Олег, Задорожняк Сергій.

Нападаючі: Гордей Дмитро, Керстенюк Олег, Гузієнко Андрій, Рубцов Володимир.

Як свідчать довідники, на сході України особливо бурхливого розвитку футбол набув з 1912 року. Спершу створилися футбольні команди в Одесі (1910), Києві (1911), Харкові (1912), Миколаєві (1915), з’явилися вони і в Юзівці, Краматорську, Херсоні, Єлизаветграді, Вознесенському, Катеринославі. Футбольні матчі відбувалися в Полтаві, Сімферополі, Чернігові, Лозовій та інших містах України. Водночас самостійні розіграші проводили так звані «дикі», тобто не зареєстровані команди Києва, Харкова, Одеси.

1913 року у Києві відбулася Перша всеросійська олімпіада. Хоча в її програмі футболу не було, учасники змагань все таки побачили показові матчі. Команди Одеси, Києва, Харкова і міст Донбасу з 1912 року, об’єднавшись у ліги, почали проводити регулярні змагання в два етапи – восени та навесні. Пріоритет серед команд півдня України надійно утримували футболісти Одеси, які брали участь і в фіналі першості Росії (1912) і у 1913 році вони стали чемпіонами Росії, завдавши поразки у фіналі команді Петербурга (4:2), а у 1914 році провели три міжнародні матчі з кращим футбольним клубом Туреччини «Фенер-Бахче», де у двох перемогли, а один закінчився з нічийним рахунком.

Змагання на Кубок і першість Україна проводила з 1922 року, її збірна – переможець другого Всеросійського свята фізкультури (1924), де вона обійшла команди Закавказзя та РСФСР. А незабаром у товариських матчах завдала поразок і збірним командам – Москви та СРСР.

У Харкові створено висококласну команду «Штурм», у Києві «Залізничник», в Одесі «Местран» та інші.

Бурхливо розвивався футбол у 1935 році у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську. В тому році збірна України зустрілася в Парижі з футболістами професіонального клубу «Ред Стар Олімпік» і перемогли суперника з рахунком 6:1.

З 1936 року у вищій лізі чемпіонатів Радянського Союзу брала участь команда «Динамо» (Київ) і за всю історію ніколи не покидала її, а в повоєнні роки вона стала тринадцятикратним чемпіоном і дев’ятиразовим володарем Кубка Радянського Союзу, Суперкубка Європи (1975), дворазовим переможцем Кубка володарів Кубків країн Європи (1975, 1986).

Про високий рівень українського футболу свідчить і те, що у вищій лізі Радянського Союзу в різний час виступали команди: «Динамо» (Київ), «Шахтар» (Донецьк), «Карпати» (Львів), «Зоря» (Луганськ), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Металіст» (Харків), «Таврія» (Сімферополь), СКА (Одеса), «Чорноморець» (Одеса), «Металург» (Запоріжжя), а в першій лізі – команди Ужгорода, Івано-Франківська, Львова, Чернівців та ін. Більшість із них досягли високих спортивних успіхів. Зокрема чемпіонами і призерами Радянського Союзу були футболісти «Динамо» (Київ), «Зорі» (Луганськ), «Дніпра» (Дніпропетровськ), «Чорноморця» (Одеси), володарями Кубка – динамівці Києва, футболісти «Шахтаря» (Донецьк), «Карпат» (Львів), «Металіст» (Харків). Усі вони успішно виступали в Європейських кубкових турнірах

Протягом багатьох років у міжнародних змаганнях (чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх) основу національних збірних команд складали футболісти українських клубів. Досить згадати всесвітньо відомі прізвища таких гравців як Ю.Войнов, В.Мунтяп. В.Пузач, В.Веремєєв, І.Біланов. В.Серебряников, В.Банников, В.Колотов, О.Блохін. Л.Буряк, А.Коньков та інші. Сьогодні ними пишається український футбол. Згадаймо. О.Блохін (1975), І.Біланов (1986), А.Шевченко (2003) були визнані кращими футболістами Європи і нагороджені золотими м’ячами, а О.Протасов у 1984 р. став володарем срібної бутси Європи (1984), яку вручали кращим бомбардирам.

Після проголошення Верховною Радою незалежності України (1991), Федерація футболу України як повноправний член увійшла до УЕФА і ФІФА, що дало змогу національним збірним командам брати участь у чемпіонатах світу, Європи, Олімпійських іграх і Європейських кубкових турнірах.

Найвищим досягненням національної збірної України з футболу є виступ на чемпіонаті світу в 2006 році, де збірна пробилася до чверть фіналу, але програли майбутнім Чемпіонам світу збірній Італії з рахунком 2:0. Керував національної збірною України головний тренер Олег Блохін та тренер Андрій Баль.

Весною 1992 року проводився Перший незалежний чемпіонат України серед команд вищої, першої, другої, перехідних ліг, а також колективів фізкультури. Титул першого переможця вибороли футболісти «Таврії» (Сімферополь).

Чемпіонат України проводиться і серед юнацьких команд молодшого та старшого віку. Створено юнацькі та молодіжні національні збірні команди України.

Вперше заявили про себе збірна молодіжна України до 21 року, вона і являється збірною Олімпійською командою України. У 2006 році команда під орудою Олексія Михайличенка стала срібним призером першості Європи. Змагання проходили в Португалії. Найвище досягнення серед юнацьких збірних у 2009 році здобули футболісти юнацької збірної України серед ровесників U-19 перемігши у фіналі збірну Англії з рахунком 2:0 (тренер Юрій Калитвинцев). Змагання проводилися в українських містах Донецьку і Маріуполі.

Для підйому національного футболу ще в 2001 році створено Всеукраїнську дитячо-юнацьку лігу України, яка об’єднала всі обласні та районні юнацькі команди. ДЮФЛ проводить першість України, де беруть участь понад 400 команд різних вікових категорій. Першу на Україні міську дитячо-юнацьку футбольну лігу було створено в м. Чернівці в 1997 році Засновниками були: інспектор матчів з футболу від ФФУ - Гореліков Б.А., заступник голови міського управління з питань молодіжної політики, спорту та туризму Гатрич C.M. директор СДЮСШ «Буковина» Васильчук А.Г.

На теперішній час в Україні проводиться першість серед жіночих команд у вищій лізі, першість України серед ДЮСШ з міні-футболу. Національна збірна України, приймає участь у Чемпіонаті Світу, Чемпіонаті Європи, в Європейських кубках.

Найвищим досягненням за останні роки незалежності України здобули футболісти донецького «Шахтаря», у 2009 році ставши володарями кубка УЄФА в Стамбулі (Туреччина).

4. Україна та Польща – господарі Євро – 2012

Вибір країни для проведення Чемпіонату Європи з футболу


Згідно з розробленим УЄФА порядку визначення країни-господині фінальної частини Чемпіонату Європи, ця процедура носить багатоступінчастий характер.


1) Міжнародно визнана система покажчиків всередині і за межами стадіону, включаючи підходи до стадіону.

2) Мінімум 2 сектори по 50 критих місць у кожному для інвалідів та супроводжуючих їх осіб. Ці сектори повинні бути оснащені сантехнічними вузлами і стійками з прохолодними напоями.

3) Доступні (в плані кількості, чистоти, загальних стандартів) для глядачів обох статей сантехнічні вузли (кількість, чистота, загальний стандарт). Туалети без сидінь для обох статей більше не прийнятні.

4) Забезпечення першокласних можливостей для ЗМІ в плані позицій камер, робочих місць, телестудій. Число комунікаційних засобів може змінюватися в залежності від матчу і стадіону (див. Інструкції УЄФА щодо забезпечення умов для роботи ЗМІ).

5) Відповідні першого класу умови в зонах VIP, в тому числі мінімум 200 місць у ложі VIP, територія для прийому 400 почесних гостей, можливості для організації прийому по 200 чоловік від кожної з команд,а також достатнє місце поза стадіону (на невеликій відстані) для «Чемпіонського села» – приблизно 4000 гостей (лише на фінальних матчах Ліги чемпіонів).

6) Міжнародний аеропорт (можливо декілька), який може впоратися з додатковими вимог до фіналів турнірів під егідою УЄФА (80 додаткових рейсів на день на додаток до регулярних рейсів). Аеропорти повинні працювати цілодобово.

7) Відповідні вимогам УЄФА та її партнерів готелю: мінімум 1000 номерів у 5-ти зірковому готелі (для Ліги Чемпіонів УЄФА) та / або 500 номерів у п’ятизірковому готелі (Кубок УЄФА). Також необхідна достатня кількість готельних номерів у готелях всіх інших категорій.


Деякі витримки з анкети УЄФА для країн-кандидатів

Загальні умови

1.1. Яка ваша основна мотивація щодо проведення Євро-2012?

1.4.Перерахуйте максимум 10 великих міжнародних спортивних заходів, які були організовані і проведені у вашій країні протягом останніх 10 років.

1.6.Наведіть результати громадського опитування, проведеного в травні 2005 року вашої науково-дослідницькою організацією міжнародного рівня, яка ставила наступні питання:

а) вам відомо про те, що ваша країна бере участь у тендері на проведення Євро-2012?

б) ви підтримуєте те, що ваша країна бере участь у тендері?

в) чи вважаєте ви, що проведення Євро-2012 піде на користь вашій країні?

г) підете ви на матч, якщо Євро-2012 буде проводитися у вашій країні?

Підтримка політичними структурами

2.1 Дайте огляд політичної системи вашої країни і вкажіть різні рівні існуючих урядових організацій, їх права та повноваження в контексті зобов’язань з проведення Євро-2012.

2.2.Уявіть письмову гарантію підтримки кожного з урядових органів всіх рівнів з питань, що мають відношення до вашої пропозиції з проведення Євро-2012, включаючи гарантії з боку керівництва кожного міста, який запропонований для проведення матчів.

2.5.Перерахуйте активні політичні партії та опишіть їх ставлення до пропозиції про проведення Євро-2012 у вашій країні.

2.6.Перерахуйте всі вибори, проведення яких очікується до проведення Євро-2012, а також той вплив, який вони могли б надати на питання організації та проведення Євро-2012 у вашій країні.

Стадіони та інфраструктура

3.1.Надайте загальний огляд стадіонів, які ви пропонуєте для проведення матчів Євро-2012.

4.7. Надайте список існуючих і планованих 4-зіркових і 5-зіркових готелів в радіусі 10 кілометрів від місця проведення матчу в кожному з приймаючих міст.

4.14.0характеризуйте всі можливості з розміщення в радіусі 75 км від кожного із стадіонів і які могли бути використовуватися для розміщення в контексті Євро-2012 (наприклад, молодіжні готелі-гуртожитку, гостьові будинки, студентські містечка та наметові табори).

Транспорт

5.5.Опишіть, які б то не було поліпшення транспортної інфраструктури вашої країни, які заплановані в даний час і будуть здійснені незалежно від успіху вашої участі в тендері.

5.16.Опишіть які б то не було істотні транспортні проблеми, які виникають зараз в кожному приймаючому місті і як ви пропонуєте їх подолати під час Євро-2012.

Фінанси

8.1. Надайте в УЄФА інформацію, що стосується рівня цін у вашій країні.

8.3.Дайте загальне уявлення пропонованої вами цінової структури по квитках, передбачуваним надходженням від продажу квитків по кожному стадіону і очікуваному вами загальному надходженню від реалізації квитків при 100% розпродажу.

8.11.Надайте письмову гарантію від кожного державного управління, що УЄФА не буде підпадати під оподаткування у вашій країні в частині будь-якого її доходу в результаті проведення Євро-2012 та свою діяльність.


5. Футбольні уболівальники

Футбол за своєю емоційною дією на гравців і глядачів стоїть на першому місці. Присутні на трибунах стадіону уболівальники галасують, хвилюються, висловлюють деколи оглушливим свистом своє обурення і незгоду з рішенням судді.

Етикет поведінки уболівальників на трибунах стадіонів заслуговує особливої уваги. Слід зазначити, що організовані скандування, розмахування клубними прапорами і прапорами країн, які представляють команди на міжнародних іграх, оплески замість безладних вигуків в деякій мірі стримують емоційні пристрасті уболівальників, направляючи їх в безпечне русло.

Всі присутні на трибунах стадіону під час футбольного матчу здаються рівними, різні бар’єри між людьми зникають, вчитель і школяр, професор і студент, міністр і академік – всі стають уболівальниками. Але при цьому слід дотримуватися тактовності, субординації і не допускати фамільярності в своїй поведінці.

Негативним явищем емоційного збудження на трибунах під час проведення футбольних матчів і після них є прояв агресії по відношенню до уболівальників команди суперників. Сьогодні наші уболівальники, наслідуючи Заходу, проявляють себе неналежним чином – іноді суперечки доходять до рукоприкладства.

Уболівальникам слід виконувати правила поведінки на трибунах стадіону під час проведення футбольних матчів, затверджених президією ФФУ від 24 жовтня 2002 року.


Уболівальники мають право:

• придбати квиток для перегляду футбольного матчу;
  
• зайняти на трибуні і секторі стадіону місце, вказане в квитку;
  
• підтримувати свою команду, окремих гравців і тренерів всіма незабороненими способами і формами поведінки;
  
• одержувати інформацію про події, що відбуваються на стадіоні, за його межами, а також про змагання в інших містах.
  

Уболівальники зобов’язані:

• дотримуватися цивільного порядку і загально визначених норм поведінки; проявляти нетерпимість до порушників правопорядку;
  
• дбайливо ставитися до устаткування і майна стадіону і клубів, які беруть участь у змаганнях;
  
• поважати уболівальників інших клубів, футболістів, офіційних осіб, арбітрів, які обслуговують матчі;
  
• проявляти пошану до національних гімнів, прапорів, символіки держав, ФФУ, ПФЛ і клубів;
  
• виконувати вимоги представників органів влади і безпеки;
  
• сприяти отриманню насолоди від перегляду футбольних матчів всіма присутніми на стадіоні.
  

Уболівальникам забороняється:

• входити на стадіон в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;
  
• входити на стадіон з пляшками, металевими або піротехнічними предметами;
  
• кидати на футбольне поле, у футболістів, арбітрів, тренерів або глядачів різні предмети;
  
• запалювати факели або багаття;
  
• використовувати грубі, нецензурні, образливі вирази, жести, пісні, а також застосовувати погрози і залякування;
  
• пропагувати расизм, дискримінацію футболістів, тренерів, арбітрів, інших офіційних осіб і глядачів за національними ознаками або кольором шкіри;
  
• виходити на футбольне поле, до місць розташування команд, арбітрів, делегатів матчу або інших спеціальних приміщень стадіону;
  
• псувати майно і устаткування стадіону, клубів, футболістів, офіційних осіб і їхні транспортні засоби.
  

Особи, які порушили затверджені Правила, притягуються до відповідальності відповідно до законодавства України, видаляються за межі стадіону і не допускаються на стадіон в майбутньому.


Література

1. Васильчук А.Г., Мосейчук Ю.Ю. Методика навчання футболу на уроках фізичної культури в школі. Навчальний посібник. – Чернівці: Технодрук. 2010. -216 с.
   
2. Зусин В.Я. Юним футболістам про культуру поведінки: Навчальний посібник для учнів шкіл. – Маріуполь: Видавництво «Рената», 2008. – 68 с.