Geum.ru

Europeon Community Course Credit Trausfer Sistems І додатків до диплом

Вид материалаДиплом
Заходи поточного та підсумкового контролю
Функція контролю
Концептуальні засади модульно-рейтингової системи оцінювання
Шкала оцінювання ECTS
Подобный материал:
1   2   3

Заходи поточного та підсумкового контролю



На всіх етапах Болонського процесу питанням відпрацювання та впровадження єдиних критеріїв оцінювання результатів роботи студентів приділялася першорядна увага. Це зрозуміло, бо не може бути єдиного освітнього простору без розуміння і сприйняття критеріїв оцінювання та довіри до результатів освітньої діяльності студента незалежно від того, де ця діяльність відбувалася.

При підготовці до входження у Європейський простір вищої освіти необхідно вирішувати триєдине завдання стосовно методології системи оцінювання:

1) опрацювати найбільш доцільні підходи до діагностики знань студентів з урахуванням західноєвропейського досвіду та найкращих традицій вітчизняної освіти;

2) опанувати систему оцінювання знань за шкалою ЕСТS, тобто шкалою Європейської системи залікових кредитів;

3) відпрацювати "технологію" взаємопереведення оцінок, що прийняті у національній системі вищої освіти, й оцінок ЕСТS.

Якщо вирішення другого та третього завдань має суто технологічний характер, то вирішення першого завдання пов'язане із пошуком шляхів досягнення об'єктивного оцінювання, яке б виконувало найголовніші функції:

- контролю:

- мотивації.

Функція контролю полягає у вимірюванні реального рівня навчальної роботи та у отриманні об'єктивних і надійних доказів знань студента, продемонстрованих навичок і професіоналізму у відповідності до змісту і завдань навчальної дисципліни чи будь-якого навчального елементу (курсової роботи, практики).

Реалізація функції мотивації означає, що система оцінювання має спонукати студента до плідної, систематичної роботи та досягнення на цій основі більш якісного рівня знань.

Створюючи нову систему оцінювання у межах кредитно-модульної системи організації навчального процесу ми повинні зважити на зарубіжний досвід у цій сфері, врахувати всім зрозумілі вади існуючої системи і обрати за вихідні наступні засади:

1. Cистема оцінювання повинна бути адаптована до загальноєвропейської шкали ЕСТS і, незважаючи на специфіку викладання окремих дисциплін, розбіжності у програмах тощо, повинна передбачати можливість перезарахування предметів при переході з одного навчального закладу до іншого.

2. Доцільно дотримуватися багатобальної шкали оцінювання, пропорційної до трудомісткості навчальної роботи, як такої, що відповідає світовим тенденціям диференціації рівня знань студента, забезпечує методично однаковий підхід до оцінювання, об'єктивність діагностики та соціальну справедливість.

3. Оцінювати потрібно не тільки підсумковий результат, а весь процес навчальної діяльності студента. У Європейському освітньому просторі поширюється усвідомлення того, що важливою провідною складовою навчального процесу має бути самостійна робота студента, яка повинна мати конкретні змістовні характеристики, перевірятися, контролюватися й оцінюватися. Це означає, що в системі загальної діагностики знань важливого значення набуває поточна робота і поточне оцінювання.

При цьому слід розуміти, що поточна робота і поточне оцінювання не є намаганням прив'язати студента до аудиторії та викладача. Логіка тут інша, а саме: є програмний матеріал, який студент має опанувати. Цей матеріал поділяється на дві складові: одна складова – це програмний матеріал, який викладається на лекціях, лабораторних заняттях, і друга – це матеріал, який студент опановує самостійно і зміст якого не обов'язково повинен бути пов'язаний із лекційним матеріалом. Підкреслимо також, що сучасні тенденції модернізації і розвитку освітнього процесу – це саме підвищення ролі і ефективності самостійної роботи студента як головного чинника формування творчої особистості. Крім цього зауважимо, що існують певні аспекти навчальної діяльності, зокрема надбання певних практичних навичок, якість яких просто неможливо у повній мірі проконтролювати та оцінити одним підсумковим контрольним заходом. Тому, узагальнюючи все вище сказане, формулюється вимога до системи оцінювання як такої, що передбачає здійснення регулярного поточного контролю.

4. Проведення контрольних заходів із мінімальною особистою участю викладача. Це можна розглянути у двох аспектах. По-перше, реалізуючи завдання кредитно-модульної системи щодо організації навчального процесу за уніфікованими навчальними програмами, що передбачає роботу викладача із багаточисельними потоками, і впроваджуючи систему регулярного поточного контролю, ми зіткнемося із проблемою робочого часу викладача. По-друге, об'єктивність оцінювання можлива лише за умови обмеження впливу суб'єктивних факторів як з боку викладача, так і самого студента. У США, наприклад, іспит в усній формі сприймається як порушення прав людини, як форма контролю, за якої із суб'єктивних причин студент не має змоги самореалізуватися, захистити своє право на об'єктивність в оцінюванні знань. Тобто система контролю та оцінювання повинна передбачати проведення контрольних заходів переважно у письмовій формі або методом тестування. Звичайно, становитимуть виключення такі контрольні заходи, коли перевіряються навички особистісної комунікації, наприклад, синхронний переклад або ведення дискусії чи діалогу майбутнім журналістом.

5. Cистема контролю і оцінювання не повинна виключати апріорі проведення іспиту.

Це має вирішуватись змістом навчальної дисципліни, її структурою, методикою викладання.

Мають право на існування дві системи:
  • проведення поточного контролю, на його підставі оцінювання і звільнення студента від іспиту;
  • формування оцінки з дисципліни із двох складових – результатів поточної діяльності та результатів діагностики знань у формі іспиту, адже обидві складові загальної підсумкової оцінки можуть мати самостійне значення. Завданням поточного контролю є перевірка розуміння та запам'ятовування певного матеріалу, вироблених навичок та вмінь, а завданням іспиту – перевірка розуміння студентом навчального матеріалу в цілому, логіки та взаємозв'язків між окремими розділами, здатності творчого використання накопичених знань, уміння сформувати своє ставлення до певної проблеми.

Наприклад, у багатьох навчальних закладах Канади за 100-бальної системи оцінювання максимальна кількість балів, які студент може отримати на екзамені, становить 45, а інші студент має "заробити" у процесі поточної роботи.

6. Усі дисципліни навчального плану підготовки фахівця повинні бути рівноправними у системі оцінювання. Чому з деяких навчальних дисциплін ми здійснюємо диференційоване оцінювання, а з деяких, встановлюючи підсумковий контроль у формі заліку, ми нівелюємо результати діагностики? Це не відповідає ні контрольним, ні стимулюючим функціям системи оцінювання.

В багатьох країнах поняття "залік" просто не існує, це породження нашої далеко не бездоганної системи вищої освіти і передумовлене воно великою кількістю малих навчальних дисциплін, які втиснути у обмежену в часі екзаменаційну сесію просто неможливо. Якщо йти по шляху укрупнення навчальних дисциплін, утворення із них певних блоків модулів та проведення проміжного модульного контролю, то цю проблему можна вирішити.

7. Система оцінювання, виконуючи стимулюючу функцію, повинна надавати можливість ранжирувати студентів за ознаками успішності у відповідності до обсягів навчальної діяльності. Тобто, якщо студент при вивченні навчальної дисципліни обсягом 1 кредит отримує певну оцінку і йому нараховується певна кількість рейтингових балів, то при опануванні навчальної дисципліни обсягом 2 кредити і за умови отримання такої самої оцінки, йому повинно нараховуватися вдвічи більше рейтингових балів. Це повинно бути покладено в основу модульно-рейтингової системи оцінювання успішності студента.


    1. Концептуальні засади модульно-рейтингової системи оцінювання


Модульно-рейтингова система оцінювання (МРС) базується на модульній побудові навчального процесу, поопераційному контролі і накопиченні рейтингових балів за різнобічну навчально-пізнавальну діяльність в період навчання. Організація МРС побудована на розподілі навчального матеріалу з дисципліни у всіх його складових (вивчення теоретичного матеріалу на лекціях та шляхом самостійного опрацювання, виконання практичних, лабораторних робіт, індивідуальних завдань тощо) на змістовні модулі. Оцінювання здійснюється за кожною складовою навчальної діяльності шляхом визначення рейтингової оцінки rk. Рейтинг з дисципліни RD – це кількісна оцінка за багатобальною шкалою рівня засвоєння дисципліни та якості поточної навчальної діяльності. Вона формується як сума рейтингових оцінок rk, а також заохочувальних і штрафних балів rs:

RD = rk + rs.

Шкала оцінювання з дисципліни (R) визначається пропорційно до загального обсягу навчальної роботи з дисципліни:

R = 40 K,

де К-загальний обсяг навчальної дисципліни у кредитах.

Таким чином, якщо обсяг навчальної роботи студента за семестр становить 30 кредитів, то він може отримати за підсумками контрольних заходів з усіх навчальних дисциплін, що вивчались у семестрі, 600 балів (не враховуючи заохочувальні бали).

Найменша за обсягом навчальна дисципліна у 1 кредит, навіть якщо вона вивчається протягом одного модульного циклу, повинна мати шкалу оцінювання у 40 балів. Ці бали повинні розкладатися на певні види навчальної роботи. Наприклад, підсумковий контроль з дисципліни, що проводиться у атестаційний тиждень, оцінюється із розрахунку 20 балів, виконання практичних робіт – 10 балів, індивідуального завдання – 10 балів.

Розподіл рейтингових балів за видами навчальної діяльності та контрольними заходами здійснює викладач відповідно до їх вагомості у навчальному процесі та залежно від змісту навчальної дисципліни і методики викладання.

Незалежно від значення R-шкали оцінювання повинні витримуватися наступні співвідношення між оцінками ЕСТS-шкали, чотирибальною національною шкалою та рейтинговими балами:



Шкала оцінювання ECTS
Чотирибальна національна шкала оцінювання
Рейтингова бальна шкала оцінювання

А
5(відмінно)
0,90R  RD 1,00R

ВС
4(добре)
0,75 R  RD  0,90R

DE
3(задовільно)
0,60R  RD  0,75R

FX,F
2(незадовільно)
RD  0,60R