Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон
4) Привілеї та імунітети органів зовнішні зносини за участю міжнародних організацій та їхнього персоналу
5) Привілеї та імунітети підрозділів збройних сил інших держав на території України
2. Господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити з
Закон україни
Подобный материал:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

4) Привілеї та імунітети органів зовнішні зносини за участю міжнародних організацій та їхнього персоналу


Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій – відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництвами між державою й організацією. Держави прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно-правовою основою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори531. Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функціями дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації.

Специфіка надання привілеїв та імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій та їх персоналу полягає в трьохсторонньому характері виникаючих відносин. Привілеї та імунітети надаються не міжнародною організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому, крім, загальних договорів про привілеї та імунітети представництв, що укладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду з приймаючою державою. Саме ця угода і є визначальною у випадку виникнення спорів.

До особистих привілеїв та імунітетів членів представництв при міжнародних організаціях належить, насамперед, особиста недоторканність у тому ж обсязі, що і для дипломатичних агентів. Абсолютну недоторканість, зазвичай, мають також особиста резиденція члена представництва, офіційні документи і кореспонденція. Юрисдикційні імунітети члена представництва при міжнародній організації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. У відповідності з Віденською конвенцією про представництва держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюється лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій (ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні імунітети вищим представникам держав-членів у головних органах організацій532. У той же час вищим посадовим особам міжнародних організацій можуть бути надані привілеї та імунітети дипломатичних агентів533. Посадові особи мають більш скромні юрисдикційні імунітети534. Обсяг фіскальних привілеїв і митних імунітетів, а також право голови представництва користуватися прапором і емблемою організації відповідає тому, що надано дипломатичним агентам.

У цілому варто мати на увазі, що статус представництв держав при міжнародних організаціях і статус посадових осіб організацій у державах-членах урегульований численними міжнародними договорами держав з міжнародними організаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв та імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних міжурядових організацій слід звертатися до конкретних міжнародних договорів.

5) Привілеї та імунітети підрозділів збройних сил інших держав на території України


Під дію коментованої статті підпадають особи із складу підрозділів збройних сил інших держав на території України535, головним чином особи, що входять до складу військових формувань Російської Федерації, та членів їх сімей на підставі Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 р.536

Відповідно до ст. 2 цієї угоди «особи, що входять до складу військових формувань» – це військовослужбовці Російської Федерації, що проходять військову службу в складі військових формувань, а також відряджені до військових формувань з Російської Федерації; відповідно «члени сімей осіб, що входять до складу військових формувань» – подружжя, діти, інші родичі, які постійно проживають з цими особами, а також особи, що перебувають на їхньому утриманні.

Загальні положення щодо юрисдикції (ст. 6 Угоди) здійснюються таким чином:

1. Військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України.

2. Господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України.

3. Органи державної влади України поважають статус військових формувань, вживають необхідних і узгоджених з їхнім командуванням заходів, що забезпечують безпеку особового складу, захист прав власності та збереження майна військових формувань, і не втручаються в їх внутрішнє життя.

4. Взаємовідносини осіб, які входять до складу військових формувань, або членів їхніх сімей з юридичними та фізичними особами України поза місцями дислокації регулюються відповідними договорами Сторін та законодавством України.

Питання кримінальної юрисдикції (ст. 19 Угоди), пов’язані з перебуванням військових формувань на території України, регулюються таким чином: за справами про злочини, скоєні особами, які входять до складу військових формувань, або членами їхніх сімей на території України, застосовується законодавство України і діють суди, прокуратура та інші компетентні органи України. У певних випадках застосовується законодавство Російської Федерації, і відповідно діють суди, прокуратура та інші компетентні органи Російської Федерації:

а) у разі скоєння особами, які входять до складу військових формувань, або членами їхніх сімей – громадянами Російської Федерації – злочинів проти Російської Федерації, а також проти осіб, які входять до складу військових формувань, або членів їхніх сімей – громадян Російської Федерації;

б) у разі скоєння особами, які входять до складу військових формувань, злочинів під час виконання службових обов’язків в місцях дислокації військових формувань.

Митні привілеї. Особи, які входять до складу військових формувань, і члени їхніх сімей, що прямують разом з ними і перетинають українсько-російський кордон у зв’язку із зміною місця служби, мають право одноразово провозити свої особисті речі без стягнення мита та інших податків і зборів (ч. 2 ст. 13 Угоди).

Крім цього, перевезення військ, осіб, які входять до складу військових формувань, і прямують поодинці і у складі військових формувань, озброєння, військової техніки та інших матеріально-технічних засобів, варт і спеціалістів, що їх супроводжують, усіма видами транспорту, які виконуються в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації, здійснюються в пріоритетному порядку з додержанням прикордонного, митного та іншого видів державного контролю під час перетинання українсько-російського кордону відповідно до законодавства України (ч. 1 ст. 15 Угоди).

Питання власності регулюються ст. 20 Угоди: Україна зберігає за особами, які входять до складу військових формувань, і членами їхніх сімей, право власності на нерухоме майно, що їм належить (житлові будинки, дачні та садові будівлі, гаражі тощо), а в разі виїзду за межі України на постійне проживання ці особи мають право вивозу або продажу майна, що їм належить.

Соціально-економічні привілеї (ст. 22 Угоди) полягають у забезпеченні для осіб, які входять до складу військових формувань, і членів їхніх сімей рівних з громадянами України прав на навчання в навчальних закладах загальної освіти, початкової, середньої та вищої професійної освіти, приймання до дитячих дошкільних закладів, а також на охорону здоров’я та інші види соціального обслуговування.


ЗАКОН УКРАЇНИ


«ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ

ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА»


Науково-практичний коментар


За редакцією професора, доктора юридичних наук,

член-кореспондента Академії правових наук України

М. В. Буроменського


Відповідальний секретар В. М. Стешенко

Коректура і верстка К. О. Пяткова


ISBN 966-95934-5-х


Здано до набору 01.11.2005. Підписано до друку 03.11.2005. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Arial CYR.

Друк різографічний. Ум. друк. арк. 12,15. Наклад 400 прим.


ТОВ Видавничо-комерційна фірма «Яшма»,

свідоцтво про внесення до Державного реєстру України

суб’єктів видавничої справи ДК № 427 від 20.04.2001 р.


Надруковано у Центрі оперативної поліграфії

СПДФО Корецька Л. О.

Свідоцтво № 04058841Ф0060524 від 06.12.2001 р.

вул. Пушкінська, 63, м. Харків, Україна


Харків–2005



1 Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.

2 Див. наприклад, Богуславский М.М. Новый советский закон о правовом положении иностранных граждан в СССР // Статус иностранцев в СССР. – М., 1984. – С. 25; Губин В.Ф. Новая Конституция и статус иностранцев в СССР // Советский ежегодник междунар. права. – М., 1980. – С. 81.

3 Ст. 32 Закону СРСР «Про правове становище іноземних громадян в СРСР» від 24.06.1981 р. передбачала, що положення цього закону поширюються і на осіб без громадянства, якщо інше не випливає із законодавства Союзу РСР. Див. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 26.

4 Див.: Герасименко Ю.В. Иностранцы: понятие и содержание их конституционно-правового статуса: Лекция. – Омск, 1996. – С. 5.

5 Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

6 У зв’язку з викладеним, викликає здивування, що для приведення Закону України «Про правовий статус іноземців» у відповідність до Конституції України знадобилося майже сім (!) років, адже лише на підставі Закону України № 506-IV від 06.02.2003 р. була змінена і назва Закону, і визначення понять «іноземці» та «особи без громадянства».

7 Див. зокрема, І.В. Кривошеїн. Деякі особливості правового статусу іноземних громадян в Україні // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези наукових доповідей та повідомлень учасників наукової конференції молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001 року). – Х. Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 46-48; Чехович С.Б. Міграційне право України: Підруч. – К.: Школа, 2003. – С. 69-70 та ін.

8 Див. коментар до ст. 3.

9 Там само.

10 Див. коментар до ст. 4.

11 Див. коментар до ст. 5.

12 Там само.

13 Див. коментар до ст. 34.

14 Там само.

15 Див. коментар до ст. 30.

16 Таке ж визначення містить і ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. № 2235-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.

17 Автори не поділяють думки про можливість заміни терміну «іноземці» терміном «чужинці» (див. Чехович С.Б. Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 6. – С. 52). Термін «іноземці» є усталеним у правовій традиції України, а його заміна може викликати посилення ксенофобічних настроїв в суспільстві і потягти за собою негативні наслідки як для держави і народу України, так і для самих іноземців та осіб без громадянства.

18 Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво «Право»; К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 24.

19 Там само. С. 25-26.

20 Україна є учасником лише Конвенції про громадянство одруженої жінки від 20.02.1957 р.

21 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №41. – Ст. 197.

22 Офіційний вісник України. – 1999. – № 8. – Ст. 34.

23 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

24 Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Т. 2. – Ст. 2884.

25 Див., наприклад, Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – Х.: Факт, 1998. – С. 29-31; Попов А.А. Международное частное право. Краткий курс лекций. Издание второе перераб., дополн.. – Х. – 1997. – С. 31-33; Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2005. – С. 94-97 та ін.

26 Див., наприклад Микульшин А.И. О понятии и видах режимов иностранцев // Сов. ежегодник междунар. права. 1972. – С. 180.

27 Чехович С.Б. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні // Адвокат. – 1999. – № 4. – С. 31.

28 Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422.

29 Ст. 12 Конвенції про статус апатридів 1954 р. визначає особистий статус апатриду законами країни його доміцилія або, якщо у нього такого немає, – законами країни його проживання.

30 Ст. 12 Конвенції про статус біженців 1951 р. визначає особистий статус біженця законами країни його доміцилія або, якщо у нього такого немає, – законами країни його проживання.

31 Дусик А.В. Відповідальність іноземних громадян за порушення митних правил // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. Вип. 56. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С.120.

32 Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.».

33 Про міжнародні договори, як джерело, що регулює засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, див. коментар до ст. 33.

34 Українські суди при застосуванні Європейської конвенції з прав людини повинні керуватися рішеннями Європейського суду з прав людини, в яких міститься тлумачення норм цієї Конвенції.

35 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.

36 Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 561.

37 Лише громадянам України гарантуються права, передбачені в ст.ст. 24-25, 36-39, 46, 54, 65.

38 Про це докладніше йдеться в коментарі до розділу ІІ.

39 Див. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 324-328.

40 Див. також Чехович С.Б. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні // Адвокат. – 1999. – № 4. – С. 28.

41 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41. – Ст. 197.