Інформаційне повідомлення про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України
| Вид материала | Документы |
- Закон україни, 2652.18kb.
- Виклик часу І компартія україни доповідь першого секретаря Компартії України, 804.78kb.
- Інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції відповідно до статті, 17.24kb.
- Перше інформаційне повідомлення про міжнародну науково-практичну конференцію, 62.14kb.
- Програма комуністичної партії україни комуністична партія України, приймаючи Програму,, 628.47kb.
- Прес-служба Міністерства закордонних справ України, 19.27kb.
- Інформаційне повідомлення про семінар, 37.45kb.
- 1. Вступне слово, 219.9kb.
- «про кооперацію», 17.13kb.
- Верховна Рада України прийняла низку закон, 345.9kb.
Про політичну обстановку в Україні
і завдання партійних організацій
у зв’язку з достроковими виборами народних депутатів України
Постанова позачергового 43 з’їзду Комуністичної партії України
З’їзд відзначає, що політична обстановка в Україні характеризується новим загостренням системної кризи, яка викликана банкрутством правлячого «помаранчевого» режиму і охопила всі сфери суспільства і держави.
Країна втретє за останні два з половиною роки втягнута у виборчу кампанію, мета якої — відвернути увагу населення від гострих проблем повсякденного життя, здійснити новий переділ влади, власності, засобів масової інформації між компрадорськими кланами кримінально-олігархічного капіталу, створити передумови для нового обрання на президентський пост В.Ющенка, якому довіряють не більше 5% громадян України.
Повторне дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, як і в 2007 році, фактично позбавляє країну на тривалий час діючого законодавчого органу, що унеможливлює своєчасне затвердження Державного бюджету України на наступний рік, законодавче врегулювання актуальних проблем державного життя, створює загрозу і умови для фактичного встановлення прямого президентського правління, зосередження в руках глави держави практично необмежених повноважень.
Конфлікт між кланами олігархів, що захопили найвищі посади в державі, в який втягнуто судову та інші гілки влади, дезорганізує всю діяльність з управління економікою, соціальною та іншими сферами життя держави. Боротьба між президентом і прем’єр-міністром за владу набула огидних і потворних форм, що завдає величезної шкоди авторитету України в світі.
Тривожна ситуація складається в економіці. Світова фінансова криза все більше позначається на стані банківської системи нашої країни й обумовлює загострення економічної ситуації в цілому. Катастрофічно знижується інвестиційна активність. Наростає падіння виробництва у провідних галузях — металургії, хімічній промисловості, машинобудуванні. Антинародна влада намагається врятувати великий капітал, переклавши весь тягар кризи на плечі трудового народу. Країна постала перед небезпечним зростанням безробіття, яке, до того ж, збільшиться найближчим часом внаслідок повернення в Україну сотень тисяч співвітчизників — «гастарбайтерів», що працювали в нині охоплених кризою зарубіжних країнах. Популістська політика «помаранчевого» уряду спричинила безпрецедентне для останніх років зростання рівня інфляції, стрибки цін і тарифів, знецінення національної грошової одиниці — гривні, зниження життєвого рівня переважної більшості населення країни.
Державне життя в Україні також позначене системними порушеннями, насамперед найвищими посадовими особами, Конституції, законів країни, основних прав і свобод громадян, небезпечною активізацією агресивних націонал-шовіністичних сил, намаганнями президента Ющенка і його прибічників виправдати злочини гітлерівських пособників із ОУН — УПА, дивізії СС «Галичина» перед українським народом, їх героїзації, зневажливим ставленням до справжніх захисників Вітчизни. Україні реально загрожує фашизація життя держави.
Ігноруючи національні інтереси, нехтуючи волею більшості нашого народу, ющенківський режим прагне втягти Україну в НАТО, закріпити її статус маріонетки США. Демонстративна підтримка Ющенком агресії грузинського яструба Саакашвілі проти Південної Осетії, оснащення грузинської армії українською бойовою технікою і озброєнням, розпалювання антиросійської істерії поставили Україну у стан фактичної війни з нашим великим сусідом — Російською Федерацією. Найважливіші положення Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією ющенківським керівництвом ігноруються. Все це завдає величезної шкоди нашій країні, загрожує втратою нею суверенітету і незалежності.
43 з’їзд Комуністичної партії України п о с т а н о в л я є :
1. Вважати найважливішим, невідкладним завданням Компартії розгортання масового громадянського руху на захист демократії, конституційних прав і свобод громадян, за повалення конституційним шляхом антинародного і антинаціонального режиму представників кримінально-олігархічного капіталу і відсторонення від влади президента Ющенка, який грубо порушує Конституцію України і є головним винуватцем глибокої, всеохоплюючої кризи в державі. Це має визначати зміст і спрямованість участі Компартії України у наступних виборах народних депутатів України.
2. Центральному Комітету, Кримському рескому, обкомам, міськкомам, райкомам Компартії України, первинним організаціям використати виборчу кампанію для посилення впливу партії серед усіх верств населення, зміцнення її позицій у законодавчому органі держави. При цьому використати позитивний досвід минулих виборчих кампаній. У передвиборній роботі:
— робити акцент на тому, що Компартія є єдиною в Україні політичною силою, яка всією своєю діяльністю, в тому числі послідовною позицією у Верховній Раді, наполегливо відстоює інтереси трудящих, неухильно виконує свої передвиборні зобов’язання, стійко протидіє наступові реакції;
— враховувати, що антинародна влада, інші політичні сили — учасники виборчого процесу роблять усе для того, щоб не допустити на наступних виборах представників нашої партії до парламенту, відкинути Компартію України на узбіччя політичного процесу. Щоб зірвати здійснення цих зловісних планів, необхідно забезпечити найактивнішу участь партійних організацій, усіх комуністів у передвиборній агітації, приділити особливу увагу рекомендації до складу виборчих комісій усіх рівнів і добору спостерігачами від КПУ підготовлених партійців, а також прихильників Компартії, здатних спільно з представниками інших політичних партій здійснювати ефективний контроль за дотриманням вимог виборчого законодавства як на етапі підготовки до виборів, так і, особливо, в день голосування і при підрахунку голосів, встановленні результатів голосування;
— активно залучати до участі у виборчій кампанії на боці Компартії (через працюючих у них комуністів) масові організації трудящих — робітничі, профспілкові, ветеранські, жіночі, молодіжні, насамперед організації ЛКСМ України;
— партійним організаціям у ході виборчої кампанії координувати свої дії з організаціями тих партій, які виступають проти антинародної і антинаціональної влади «помаранчевих», за відсторонення Ющенка з президентського поста.
3. З’їзд наголошує на тому, що в нинішній політичній ситуації надзвичайно важливого значення набуває протидія антикомуністичній істерії, фашизації держави та суспільства. На конкретних прикладах показувати антинародний характер, ворожість національним інтересам України внутрішньої і зовнішньої політики, усієї діяльності націонал-шовіністичної кліки на чолі з Ющенком, яка узурпувала владу в країні.
4. Редакціям газети «Комуніст», інших партійних засобів масової інформації оперативно і професійно висвітлювати хід виборчої кампанії нашої партії, давати рішучу відсіч нападкам і наклепам на Компартію.
5. ЦК Компартії України, Кримському рескому, обкомам, Київському і Севастопольському міськкомам партії:
— підготувати для затвердження на другому етапі з’їзду на основі широкого, всебічного обговорення пропозиції щодо списку кандидатів у народні депутати України від КПУ з числа товаришів, здатних кваліфіковано, творчо й послідовно відстоювати позиції партії;
— організувати обговорення в місцевих парторганізаціях проекту Передвиборної програми партії та подати його на затвердження другого етапу з’їзду з урахуванням зауважень і пропозицій, внесених партійними організаціями;
— організувати оперативний випуск передвиборних агітаційних матеріалів.
ІНФОРМАЦІЙНЕ пОВІДОМЛЕННЯ
про об’єднаний Пленум Центрального Комітету і Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України
13 грудня 2008 року в м. Києві відбувся об’єднаний Пленум Центрального Комітету і Центральної Контрольної Комісії Компартії України.
Пленум розглянув питання:
1. Про соціально-економічну ситуацію в Україні і завдання партійних організацій щодо захисту прав трудящих.
2. Про організаційно-політичні заходи ЦК і ЦКК щодо виконання рішень
42 з’їзду Комуністичної партії України.
З доповіддю з першого питання порядку денного виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко.
В обговоренні доповіді взяли участь: О.М.Вознюк – член ЦК, перший секретар Рівненського обкому Компартії України; В.О.Лисенко – член ЦК, перший секретар Сімферопольського міськкому Компартії України; С.В.Гончаров – член ЦК, перший секретар Білокуракинського райкому Компартії України Луганської області; О.П.Зубчевський – член ЦК, другий секретар Запорізького обкому Компартії України; І.В.Корнійчук – член ЦК, перший секретар Хмельницького обкому Компартії України; С.П.Кілінкаров – член ЦК, перший секретар Луганського обкому Компартії України; Г.І.Найда – член ЦК, перший секретар Херсонського обкому Компартії України; М.В.Кравченко – член ЦК, перший секретар Донецького обкому Компартії України; Ю.В.Шиловцев та Ю.П.Соломатін – члени ЦК Компартії України від Київської обласної парторганізації; К.В.Відякіна – член ЦК, перший секретар Дніпропетровського міськкому Компартії України; Т.Г.Кошельник – член ЦК, перший секретар Татарбунарського райкому Компартії України Одеської області.
Із заключним словом виступив П.М.Симоненко.
Об’єднаний Пленум ЦК і ЦКК прийняв постанову «Про соціально-економічну ситуацію в Україні і завдання партійних організацій щодо захисту прав трудящих».
Об’єднаний Пленум ЦК і ЦКК Компартії України, розглянувши друге питання порядку денного, затвердив організаційно-політичні заходи ЦК і ЦКК щодо виконання рішень 42 з’їзду Комуністичної партії України.
Пленум ЦКК Комуністичної партії України
13 грудня 2008 року відбувся черговий Пленум Центральної Контрольної Комісії Компартії України.
Пленум розглянув питання про виконання членами Центральної Контрольної Комісії доручень Президії ЦКК КПУ. Затверджено постійні комісії Центральної Контрольної Комісії Компартії України для організації роботи за напрямами.
Розглянуто також організаційне питання. За пропозицією контрольно-ревізійної комісії Тернопільської обласної партійної організації зі складу Центральної Контрольної Комісії КПУ виведено В.М.Мініна у зв’язку з виїздом за межі області. Пленум ЦКК кооптував до складу Центральної Контрольної Комісії КПУ С.В.Боднара – голову КРК Тернопільської обласної організації Компартії України.
Про соціально-економічну ситуацію
в Україні і завдання партійних організацій щодо захисту прав трудящих
Доповідь першого секретаря ЦК КПУ П.М.Симоненка
на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК КПУ 13 грудня 2008 року
Шановні товариші!
Сьогодні ми зібралися в умовах надзвичайно важкої для народу кризи, щоб спільними зусиллями виробити план дій на найближчі місяці. Від того, наскільки він відповідатиме викликам часу, може багато в чому залежати доля України.
Надзвичайно складна ситуація в економіці та соціальній сфері, помножена на політичний хаос у країні, вимагає від нас продуманих, енергійних, іноді нестандартних дій.
У зв’язку з цим завдання нашого Пленуму:
перше — дати правильну оцінку не тільки нинішній ситуації, а й головним тенденціям розвитку подій;
друге — визначити конкретні завдання з надання допомоги найманим працівникам. При цьому допомогти не тільки пережити цю кризу, а, насамперед, допомогти позбутися умов, що породжують кризи, злидні і безправ’я;
третє — виробити тактику партії, форми й методи нашої роботи, щоб допомогти формуванню у найманих працівників класової свідомості і необхідності вести класову боротьбу.
Соціально-економічна криза в глобальному контексті
Світову економіку капіталізму трясе в лихоманці потужної кризи.
Показники господарського розвитку й рівень життя трудящих стрімко падають. Причому не лише у відсталих країнах «третього світу», куди після 1991 року заштовхали Україну. Те саме відбувається і в державах «золотого мільярда», чиє процвітання ще місяців зо два тому багатьом здавалося вічним.
Світова фінансова система — на межі колапсу. Але це лише одна складова світової кризи.
Вона вже перекинулася на реальну економіку. В усіх індустріально розвинутих країнах спостерігається падіння виробництва, в тому числі й у галузях, орієнтованих на споживання. Стрімко зростає безробіття. Недавно Міжнародна організація праці оприлюднила прогноз: до кінця наступного року воно збільшиться у світі на 20 мільйонів і становитиме 210 мільйонів. Це максимальний його рівень за всю історію.
Буржуазні засоби масової інформації всіляко приховують справжні, глибинні причини соціальної трагедії, що разгортається. А наш обов’язок — пояснити їх трудящим.
Криза зірвала з пануючого класу буржуазії соціальний камуфляж, надягнутий нею в роки протистояння капіталізму із соціалізмом. Криза оголила істинне обличчя капіталізму — жорстоке й бездушне.
Нинішні події — наочна ілюстрація висновку К.Маркса про те, що «капіталістичне виробництво має в собі умови, які... допускають відносний добробут робітничого класу тільки на короткий час, та й то завжди лише як буревісника чергової кризи» (Маркс К. Капітал //Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т.24, с.425–426).
Циклічні кризи — єдиний спосіб розв’язання основної суперечності капіталізму — між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Анархія так само органічно властива буржуазній економіці, як експлуатація найманої праці і соціальна нерівність. У результаті безперервно нагромаджується невідповідність пропозиції платоспроможному попиту населення.
Криза украй хворобливими для суспільства способами відновлює порушений баланс. Економіка, основана на відчуженні трудящих від власності, просто не знає іншого регулятора.
Відмітна особливість нинішньої соціально-економічної кризи — її гігантські масштаби. Вже сьогодні вона порівнянна в цьому з «великою депресією» 1929–1933 років. А завтра може багаторазово перевершити її за своїми катастрофічними наслідками.
Колосальний розмах сучасної кризи характеризується трьома головними причинами.
По-перше, розмах кризи визначено потворним розвитком процесу «глобалізації по-американськи».
«Нафтові війни» США, спрямовані на встановлення абсолютного контролю над ринком енергоносіїв, повністю його розбалансували.
Як універсальна валюта планеті нав’язано нічим не забезпечений долар. І зроблено це суто політичними методами. В результаті всі буржуазні держави змушені шалено захищати від знецінення нікчемні зелені папірці, жертвуючи власною фінансовою стабільністю й перспективами господарського зростання.
Нееквівалентний обмін Заходу з країнами «третього світу» прирік останні на постійне животіння в борговій ямі, підірвав їх продуктивні сили і позбавив можливості вкладати кошти у впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Але ж саме туди — в «третій світ» — глобалізація викинула трудомісткі й шкідливі виробництва, життєво необхідні для нормального господарського зростання всієї планети!
Що ж дивного в тому, що світова економіка збунтувалася проти системи, за якої одна країна диктує решті власні правила гри, ігноруючи об’єктивні вимоги суспільного розвитку? Людська цивілізація відкидає нав’язану їй силою однополярну систему так само закономірно, як людський організм відторгує сторонній предмет, що потрапив до нього.
По-друге, за рахунок експлуатації природних і людських ресурсів держав, які виникли на уламках європейської системи соціалізму, провідні західні країни в 90 х роках минулого століття одержали можливість задіяти додаткові резерви розвитку. Це дозволило їм загальмувати прихід чергової циклічної кризи, загроза якої нависла тоді над світовою капіталістичною економікою.
Але ж внутрішні суперечності буржуазного ладу нікуди не поділися! Не знайшовши своєчасного вирішення природним для капіталізму способом — через кризу, вони продовжували невблаганно нагромаджуватися, прагнучи вирватися назовні. В результаті соціально-економічний вибух грянув з подвоєною силою. Тимчасова перемога, здобута капіталізмом над соціалістичним ладом, виявилася пірровою. Як і прогнозували комуністи.
По-третє, кілька десятків років світ капіталізму фактично жив у борг, бездумно «проїдаючи» своє майбутнє.
Головним джерелом доходів буржуазії стало не виробництво, а спекулятивні фінансові операції. Їх загальний обсяг, за оцінками експертів, досяг на початок ХХI століття фантастичної позначки в 200 трильйонів доларів на рік. Саме фінансово-банківська сфера давала більшу частину продаваних на планеті «послуг». Гроші фактично робилися з повітря.
Але «з нічого і вийде нічого», як говорив король Лір. Життя довело, наскільки недалекоглядно й небезпечно ігнорувати марксистське положення про те, що основою прогресу є зростання матеріального виробництва.
На рубежі тисячоліть буржуазний світ перетворився на якусь подобу шулерського трасту, який просто не міг не лопнути. У результаті він закономірно опинився на грані банкрутства.
А разом з ним повністю збанкрутував і міф про «постіндустріальне» суспільство, яке нібито подолало недоліки й суперечності класичного капіталізму. Сьогодні кожному має бути зрозуміло, що капіталізм і в наші дні не зумів позбутися органічно властивих йому вад.
Таким чином, розмови про те, нібито буржуазне суспільство початку третього тисячоліття не вкладається в рамки наукового аналізу, даного в «Капіталі», виявилися блефом або самообманом.
Тільки сліпий може не бачити, що вчення К.Маркса і в наші дні прогнозує майбутнє незрівнянно краще, ніж будь-яка інша теорія суспільного розвитку. Положення і висновки марксизму-ленінізму про природу, суперечності й історично минущий характер буржуазного ладу чергового разу блискуче підтвердилися. Час розставив крапки над «і».
Він же показав безперспективність антикризових рецептів, пропонованих прибічниками ринкового саморегулювання, які наполягають на обмеженні ролі держави в економіці й відмові від захисту національного товаровиробника.
З одного боку, спроби реалізації таких неоліберальних рецептів тільки погіршують становище, з другого, — ті, хто привів країну до кризи, ніколи її не виведуть з цього становища.
Трильйони доларів продовжують витрачати на поповнення капіталів банків, викуп «поганих» боргових зобов’язань, роздачу різноманітним кредитним установам нових «дешевих» кредитів. А ті використовують їх не для врятування світової економіки, а для подальшого збагачення. Соціальний егоїзм буржуазії не тільки знищує економіку, він реально загрожує життю багатьох громадян!
Західний імперіалізм прагне перекласти тягар кризи на держави зі слаборозвинутою, але ресурснопривабливою економікою. З цією метою знову використовуються Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк, Європейський банк реконструкції і розвитку та подібні до них фінансові інститути. Недарма на останньому саміті «Великої двадцятки» вирішено збільшити повноваження МВФ у контролі над економічною політикою країн-боржників!
Це підриває майбутнє народів, самовільно внесених імперіалізмом у список «другосортних». У тому числі й майбутнє нашого народу, товариші!
Які можливі варіанти в розвитку подій?
По-перше, вони ведуть до серйозних потрясінь капіталізму у світовому масштабі. У зв’язку з цим, цілком ймовірно, буржуазія в деяких країнах знову зробить ставку на фашизм, диктаторські режими як на превентивну форму контрреволюції. Це дуже небезпечно.
По-друге, очевидно, що буржуазія найбільших країн прагнутиме зберегти таку вигідну їй, свою ліберальну модель соціально-економічного й політичного устрою, яка обманює експлуатованих і яку Захід нав’язав переважній більшості країн.
Ми, комуністи, зобов’язані уважно відстежувати перебіг подій у світі, їх вплив на Україну.
Світова криза і Україна
Україна опинилася серед держав, найбільш постраждалих від першого удару кризового цунамі.
Країна стоїть перед загрозою дефолту. Держава й приватні кампанії так активно лізли в західну боргову яму протягом кількох останніх років, що в 2009 році повинні будуть виплатити зовнішнім кредиторам майже 30 мільярдів доларів. Отож усі недавні заяви «оранжевої» влади про те, що криза не зачепить нашу країну, виявилися обманом.
Катастрофічні прояви світової економічної кризи в Україні вже сьогодні очевидні.
Це завмираюче виробництво. Промисловість переживає занепад, порівнянний з початком 90-х років. Під загрозою повного зупинення — підприємства базових галузей української економіки: гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості, будівництва, АПК.
Це фактичний розвал фінансової системи, коли за два місяці курс гривні знизився наполовину. Вкладники не можуть одержати свої гроші в банках.
Це, нарешті, безробіття й стрімке зубожіння мільйонів людей з усіх верств трудящих — від робітника, пенсіонера і студента до лікаря, учителя, інженера і дрібного підприємця.
Чому Україна опинилася в такому катастрофічному становищі?
Відповідь однозначна: причина — в злочинному курсі правлячої еліти на капіталізацію нашої країни і здачу національних інтересів іноземному імперіалізму. Цей курс протягом останніх 17 років проводився всіма без винятку буржуазними партіями й політичними режимами, які перебували при владі. Саме вони несуть пряму відповідальність за сьогоднішній катастрофічний стан справ в Україні.
Але, на жаль, дуже багато знедолених наших співвітчизників не розуміють, хто їх пограбував.
Саме ми, комуністи, повинні роз’яснити трудящим, що ліквідація соціалізму, насадження капіталізму, так звані ринкові реформи, проведені під диктовку Заходу, призвели до розкрадання України купкою нуворишів-олігархів, руйнування економіки країни, злиднів та вимирання народу.
Наймані трудівники, пролетарі повинні піднятися на класову боротьбу за своє життя, за свої права. Іншого шляху немає. А для цього ми повинні пояснити трудовому народу, особливо молоді, яка в своїй більшості дезорієнтована і не має при капіталізмі майбутнього, як за 17 років квітуча Україна була перетворена на відсталу й залежну країну.
Під облудним гаслом приходу «відповідального власника», шляхом роздачі «ваучерів» антисоціалістичні сили, ця «п’ята колона» імперіалізму, позбавили трудящих України створених ними за 74 роки соціалізму колосальних засобів виробництва, а потім і влади.
Під маркою лібералізації економіки була зруйнована соціалістична система державного управління і планування.
Капіталістична приватизація — «прихватизація» — спотворила і фінансову систему країни. Національна грошова одиниця перестала бути державним казначейським зобов’язанням і була прив’язана до курсу іноземної валюти. На зміну державній банківській монополії, яка забезпечувала потреби реального сектора економіки, прийшла мережа різнокаліберних комерційних структур.
Україна перетворилася на величезну «бульбашку», накачану іноземними кредиторами. На сьогодні зовнішній борг уже перетнув позначку в 100 млрд доларів і становить понад 60% ВВП. Національна економіка знаходиться в заручниках в іноземного капіталу.
Буржуазна держава відмовилася від контролю над експортно-імпортними операціями. Монополія на зовнішню торгівлю, видобуток корисних копалин, генерацію електроенергії була скасована.
Націоналістична ідеологія й політика нової буржуазії призвели до розриву цілісного економічного комплексу СРСР. Безальтернативно необхідне для України промислове й науково-технічне співробітництво з країнами СНД, у першу чергу з Росією, практично згорнуте. Українська економіка виявилася відрізаною від доступу до стратегічно важливих для розвитку країни природних ресурсів.
Буржуазна українська держава 17 років систематично «здавала» західному імперіалізму вітчизняну економіку. Вона послужливо відкрила світовому капіталу внутрішній ринок. Останнє свідчення національної зради української буржуазії — втягування країни у Світову організацію торгівлі на згубних для вітчизняного товаровиробника умовах. Але ж за це проголосували всі парламентські партії, крім комуністів!
У результаті Україна перетворилася на напівколоніальний сировинний придаток Заходу. Національна промисловість стала експортером сировини й напівфабрикатів. На внутрішній ринок ринули імпортні товари, часто вкрай низької якості.
Виражаючи виключно інтереси олігархів, буржуазна влада не організувала хоча б подобу контролю над переміщенням їхніх капіталів. Це призвело до того, що багато десятків мільярдів доларів, викачаних з нашого народу, міцно осіли за кордоном. Сьогодні вони працюють на економіку інших країн, допомагаючи тим приборкати кризу. Розорена вщент Україна фактично дотує багатий Захід.
Агропромисловий ринок країни монополізовано трейдерськими структурами. Навіть рекордна врожайність цього року залишила без прибутку селян. Національна продовольча безпека опинилася під загрозою.
Українська буржуазія, зайнята виключно первісним нагромадженням капіталу, навіть не думала вкладати гроші в переоснащення виробництва. Країна стрімко відстала в науково-технічному відношенні.
У результаті всього цього, коли грянула світова криза, економіка України виявилася неконкурентоспроможною.
Створена в Україні ліберальна соціальна модель виявилася такою ж хибною, як і економічна. За роки незалежності майновий розрив між виниклими антагоністичними класами — буржуазії і пролетаріату — перетворився на прірву. Різниця в доходах між 10% найбагатших і 10% найбідніших збільшилася з 4,5 до 50 разів.
Закономірним підсумком буржуазних «реформ» стало те, що соціальна сфера виявилася абсолютно нездатною захистити найманих трудівників від кризового удару.
Внаслідок фактичного зупинення провідних галузей промисловості стрімко скорочуються податкові надходження в державний бюджет. Виниклі в ньому «дірки» вже найближчим часом можуть призвести до масової невиплати пенсій, стипендій, зарплат учителям і лікарям, соціальних допомог безробітним, кількість яких зростає з кожним днем. Мільйони людей втрачають джерела існування.
Як бачимо, трудовий народ змушений розплачуватися за протиприродний розворот назад соціально-економічного розвитку України, нав’язаний їй силою та обманом.
Таким чином, саме політична підлість і меркантильний інтерес кравчуків, кучм, ющенків та всіх тих, хто управляв і управляє Україною після 1991 року, поставив її на межу банкрутства. Своїми злочинними діями ці пани цілеспрямовано штовхали і штовхають нашу країну в прірву.
Особлива відповідальність за жалюгідний стан справ в економіці лежить на «оранжевому» режимі.
Ющенко та його націоналістичне оточення за 4 роки свого перебування біля державного керма повністю дезорганізували управління країною. З їх вини Верховна Рада була фактично паралізована 20 місяців. У результаті в той момент, коли прийшла криза, Україна виявилася без керма і без вітрил.
Гострота кризи в нашій країні обумовлена й курсом «оранжевої» влади на безперервну ескалацію напруженості у відносинах з Росією. Тупе слідування цим абсурдним курсом призвело до того, що потужні ресурси розвитку, які дала б інтеграція в рамках Єдиного економічного простору, залишилися нереалізованими.
Наочним свідченням антинародного характеру режиму націоналістів й олігархів є його дії в даний момент, коли катастрофічна криза вже стала доконаним фактом.
Сутність сьогоднішньої соціально-економічної політики влади — перекладання тягаря кризи з олігархів на трудящих та обслуговування інтересів міжнародного фінансового капіталу. Ця політика абсолютно не спрямована на ослаблення
украй важких для найманих трудівників соціально-економічних наслідків кризи. Навпаки, вона їх багаторазово посилює. Це злочин перед країною й народом.
Замість того щоб найжорстокішими санкціями змусити власників припинити звільнення працюючих, влада їх ласкаво «умовляє». А найманих працівників переконують «піти на розумний компроміс» із хазяями, тобто погодитися на звільнення або різке скорочення своєї заробітної плати заради того, аби залишити на досягнутому рівні надприбутки олігархів.
У цьому проявляється буржуазний класовий характер сьогоднішньої влади. Правлячий режим навіть помислити не може замахнутися на кишені великої буржуазії. Адже його верховоди — її плоть від плоті. А ворона вороні, як відомо, ока не виклює. Ми повинні допомогти трудящим зрозуміти це.
Ще один яскравий приклад антинародної сутності «оранжевого» режиму — його фінансова політика в умовах кризи.
При перших же її проявах президент, уряд і керівництво Національного банку заявили, що єдиний засіб порятунку України від банкрутства — одержання кредиту Міжнародного валютного фонду. Одна його частина нібито піде на стабілізацію курсу гривні. А другу віддадуть комерційним банкам, які, мовляв, «допоможуть» громадянам, що взяли доларові кредити, і встановлять посильні для вітчизняного товаровиробника кредитні ставки.
Олігархічна у своїй переважній більшості Верховна Рада підтримала одержання цього більш ніж сумнівного кредиту. «Проти» голосувала тільки наша фракція. Ми виходили з того, що кредит, вкладений не у виробництво, а в комерційні банки, вигідний тільки капіталістам, а розплачуватися за нього доведеться нашим дітям та онукам. Так і сталося.
Уже найближчі дні після одержання першого траншу показали, наскільки правильною і далекоглядною була позиція комуністів з даного питання.
Одержавши від держави емвеефівські мільярди, хазяї комерційних банків негайно зайнялися спекулятивними операціями, граючи на зниження курсу національної валюти. За найскромнішими підрахунками, таким нехитрим способам ці пани вкрали у громадян України не менше 160 мільярдів гривень. А вкладати гроші у виробничу сферу і полегшувати становище тих, хто взяв у них доларові кредити, вони навіть не збираються.
Банкіри не тільки казково збагачуються на кризі, а й поглиблюють її своїми діями. Чим гірше для нашої країни, тим краще для них.
У результаті їхніх брудних гешефтів українська національна валюта лише за кілька місяців «схудла» наполовину. Доступного кредитування виробництва немає й близько. Сотні тисяч людей, які взяли доларові кредити, поставлені перед вибором: або погашати їх за грабіжницьким курсом, або розпрощатися зі своїм майном.
Що ж робить у такій ситуації влада, яка облагодіяла банківських пройдисвітів мільярдами доларів? Вона відверто їм потурає. Є всі підстави стверджувати, що в Україні склалася й діє державно-банківська мафія, яка висмоктує з країни останні соки. І все це робиться під настирливі запевняння про власний патріотизм, без яких не обходиться жоден виступ Ющенка та його поплічників!
Більше того, режим свідомо відволікає суспільство від пошуку ефективних способів подолання кризи, блюзнірськи фальсифікуючи вітчизняну історію, влаштовуючи «голодоморні шабаші», нагнітаючи націоналізм і русофобію.
Навіть сьогодні, у критичній (якщо не сказати: трагічній!) соціально-економічній ситуації, розв’язана Ющенком брудна антиросійська істерія посилюється з кожним днем! Сумні результати цього безумства очевидні: ніхто не знає, у яку суму в 2009 році обійдеться Україні імпортований нею газ. Та й чи буде він взагалі. Перед нами — пряма зрада національних інтересів.