Geum.ru

1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”

Вид материалаДокументы

Содержание


44. Класифікація міст, їх н/г-ке зн-ня і роль у РПС.
45. Єдиний н/г-ий комплекс, його суть і стр-ра.
46. Галузева стр-ра господарського комплексу Укр та тенденції її розвитку.
47. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та перспективи розвитку.
48. Нафтова пр-сть Укр, її зн-ня, особл-ті розміщ, суч стан та перспективи розвитку.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

44. Класифікація міст, їх н/г-ке зн-ня і роль у РПС.

Міське нас-ня Укр проживає у різних типає поселень: малих містах 9з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50 – 100 тис жителів), великих (100 –250 тис жителів), крупних (250 – 500 тис жителів) та найкрупніших (понад 500 жителів), а також у селищах міського типу. На 1 січня 1999р. в Укр нараховувалося 448 міст, в т ч 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів Укр, зосереджено більш як 2/3 нас-ня країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень Укр, але в них проживає близько 90% всього міського нас-ня. При цьому осн частина припадає на крупні і найкрупніші міста. В с.м.т. з людністю понад 20 тис чол проживає лише 2% нас-ня, а решта нас-ня проживає у поселеннях до 20 тис чоловік. В останні роки особливо гостро постала урбанізації з одночасним збереженям сприятливих прир умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей прир умов дуже велика. Суч зміни в прир умовах пов з територіальною організацією в-ва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних прир умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпровя та ін). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. ЦЕ призводить до деградації навк сер, що негативно впливає на здоровя нас-ня. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань. Укр нал до країн, що мають високі показники забруднення навк середовища. Осн центрами зосередження екологічних роблем є високо урбанізовані р-ни, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага забруднених стічних вод у загальному її обсязі становить в цілому по Укр 28%, в т ч у Харківській та Луганській областях - більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях – більше половини. Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Укр майже четверта частина шкідливих викидів промислових п-в не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в атмосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Укр в цілому, до 30% - на Дніпропетровську і майже 15% - на Луганську область. Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін. Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації с/г в-ва. Це стосується насамперед приміського господарства, оск приміські території дуже часто забруднені важкими металами та ін шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини. Важливим напрямомполіпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання пр-сті та чисельності нас-ня великих міст. Так, не контрольований належним чином промисловий розвиток таких великих міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка призвів до ряду складних екологічних, ек та соц проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні розміщення нових вир-в, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію. В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище значно краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одне-два п-ва. В нових ек умовах банкрутство таких п-в може призвести до руйнації ек-го базису розвитку цього міста.


45. Єдиний н/г-ий комплекс, його суть і стр-ра.

Система в-ва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах Укр, формує її н/г-й комплекс. Його обєднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, упр-ня і звязку. Інтегральним показником оцінки ек розвитку держави є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який хар-є рівень розвитку ек-ки, особливості його стр-ри, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. Сукупний показник ВВП хар-є вартість товарів і послуг, які вироблені в Укр всіма галузями ек-ки і призначені для кінцевого споживання. В 1997р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн грн, що в розрахунку на душу нас-ня становить 1824 грн. Індекс розвитку людського потенціалу Укр – 0,719. За рівнем розвитку людського потенціалу Укр посідає 80-е місце в світі. Вартість ОФ у у 1997р. становила 808 млрд грн, у т. ч. виробничих фондів – 518 млрд грн (у фактичних цінах на кінець року). На Укр припадає 18% нац доходу країн СНД. Стр-ра сусп в-ва – це співвідношення між його галузями, що виражає госп-кі пропорції та стан сусп поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх госп-х пропорцій і сукупності стійких звязків в-ва, що забезпечують його цілісність. Стр-ра сусп в-ва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (ВВП, чисельність зайнятих, вартість ОФ – основного капіталу). Вона хар-ся такими пропорціями: 1)відтворювальними – між в-вом засобів в-ва й предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2)галузевими – співвідношення між різними галузями ек-ки; 3)територіальними – розміщення в-ва по окремих ек р-нах; 4)зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і р-нів у зарубіжні країни. Перехід України до ринкової ек-ки з усією гостротою поставив проблему оптимізації стр-ри ек-ки та шляхів її перетворення. Вдосконалення стр-ри в-ва – дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насамперед соц-ек стр-ру ек-ки, яка хар-ся формами власності на засоби в-ва. Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова ек-ки, що визначається співвідношенням різних форм організації в-ва. Існує також виробничо-технологічна будова ек-ки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального в-ва та сфери послуг, пр-сті й с/г, в-ва засобів в-ва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей госп-ва. Вона хар-ся питомою вагою наукомістких та високоек-х галузей ек-ки – галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (в-во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі). Галузь госп-ва – сукупність п-в і організацій обєднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева стр-ра госп-ва безпосередньо відображає процес сусп поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і звязків, зіставляються показники економічної ефективності в-ва. Вона слугує цілям упр-ня економікою. Галузі госп-ва відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі в-ва, розподілу та споживання мат-х благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1)створюють матеріальні блага (пр-сть, с/г, буд-во); 2)доставляють створені мат блага споживачам (транспорт і звязок по обслуговуванню мат в-ва); 3)повязані з продовженням процесу в-ва у сфері обігу (торгівля, мат-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створення сусп продукту і нац доходу різна. В таких галузях, як пр-сть, буд-во, с/г створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес в-ва і на основі цього бере участь у створенні нац доходу. Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання послуг немат-го характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуговування нас-ня, транспорт і звязок по обслуговуванню нас-ня; 2)галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоровя, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3)галузі органів упр-ня і оборони; 4)галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.


46. Галузева стр-ра господарського комплексу Укр та тенденції її розвитку.

Стр-ра сусп в-ва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (ВВП, чисельність зайнятих, вартість ОФ – основного капіталу). Вона хар-ся такими пропорціями: 1)відтворювальними – між в-вом засобів в-ва й предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2)галузевими – співвідношення між різними галузями ек-ки; 3)територіальними – розміщення в-ва по окремих ек р-нах; 4)зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і р-нів у зарубіжні країни. Перехід України до ринкової ек-ки з усією гостротою поставив проблему оптимізації стр-ри ек-ки та шляхів її перетворення. Вдосконалення стр-ри в-ва – дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насамперед соц-ек стр-ру ек-ки, яка хар-ся формами власності на засоби в-ва. Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова ек-ки, що визначається співвідношенням різних форм організації в-ва. Існує також виробничо-технологічна будова ек-ки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального в-ва та сфери послуг, пр-сті й с/г, в-ва засобів в-ва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей госп-ва. Вона хар-ся питомою вагою наукомістких та високоек-х галузей ек-ки – галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (в-во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі). Галузь госп-ва – сукупність п-в і організацій обєднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева стр-ра госп-ва безпосередньо відображає процес сусп поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і звязків, зіставляються показники економічної ефективності в-ва. Вона слугує цілям упр-ня економікою. Галузі госп-ва відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі в-ва, розподілу та споживання мат-х благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1)створюють матеріальні блага (пр-сть, с/г, буд-во); 2)доставляють створені мат блага споживачам (транспорт і звязок по обслуговуванню мат в-ва); 3)повязані з продовженням процесу в-ва у сфері обігу (торгівля, мат-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створення сусп продукту і нац доходу різна. В таких галузях, як пр-сть, буд-во, с/г створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес в-ва і на основі цього бере участь у створенні нац доходу. Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання послуг немат-го характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуговування нас-ня, транспорт і звязок по обслуговуванню нас-ня; 2)галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоровя, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3)галузі органів упр-ня і оборони; 4)галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.Суч стан ек і соц розвитку Укр пов з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціально зорієнтованої ек-ки, яка означає поворот всього в-ва до потреб споживача. Соціально зорієнтована ринкова ек-ка розуміється як госп-ка система, в якій кожна групи і соц тип нас-ня одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів. Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість ек-ки країни; найкращу координацію всіх виробників; рац використання трудових, мат-х і фінансових ресурсів; гнучкість в-ва, його сприйняття досягнень НТП; органічне поєднання вітчизняної ек-ки із світовим госп-вом. Перетворення на шляху до ринкової ек-ки здійснюються за кількома взаємопов напрямами: 1)лібералізація ек-ки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, госп-х звязків, зовнішньоек-ї діяльності; 2)стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни; 3)приватизація, розвиток піприємництва, створеня ін інституційних передумов ефектисного ринкового госп-ва і ек зростаня; 4)структурна перебудова ек-ки, її демілітаризація, інтеграція в світове госп-во, підвищення конкурентноздатності укр-ї продукції на світовому ринку; 5)створення конкурентного ринкового середовища; 6)активна соціальна політика з метою пристосування працездатного нас-ня до нових умов, соц захист найбільш вразливих верств нас-ня, створення передумов ек-го зростання на основі підвищення ролі ділової активності нас-ня. За концептуальними розробками науковців Ради по вивченню п/с Укр НАН України, основною метою розвитку н/г комплексу Укр в песпективі повинно бути неухильне зростання темпів ВВП як важливого джерела підвищення життєвого рівня нас-ня. Стратегічним напрямом ек реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Держ політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соц-ек та вир-чих умов праці підвищення реальних доходів нас-ня зростання освітнього і культурно-технічного рівня нас-ня, покращення медичного обслуговування, посиленя охорони довкілля. Поступов становлення ек потенціалу Укр пов з реалізацією структурної політики у сфері мат в-ва. Така політика полягає у створення високорозвинутого н/г-го комплексу, який відповідає сучасним вимогам ринкового госп-ва. Основа формування структурної політики в галузях мат в-ва зумовлена тим, що нині склался недосконала стр-ра в-ва, а дія адміністративних, ек та соц-х важелів упр-ня значно послаблена. Осн напрямами у фінансовій сфері є: посилення контролю за діяльністю комерційних банків з боку нац банку, орієнтація на підтримку нац товаровиробників, запобігання створенню фіктивного капіталу, залученя коштів у довгострокові депозити. В сфері грошової політики необхідно приборкати інфляцію, забезпечити пріоритет нац валюти як платіжного засобу, підвищити золото-валютні резерви нац банку. Створенню збалансованого н/г-ва Укр значною мірою заважає невиважена цінова політика держави. Поступовий розвиток н/г Укр буде неможливим без активної науково-технічної політики, яка повинна забезпечити технологію оновлення виробничого потенціалу, сприяти випуску наукомісткої продукції. Зовнішньоек-на політика держави повинна бути спрямована на подальшу інтеграцію у світовий простір на базі створення могутнього експортного потенціалу та досягнення збалансованості торговельного балансу. Важливою складовою ек політики держави є її регіональний аспект. Тільки завдяки обгрунтованій нац політиці, спрямованій на подальше розширення повноважень і відповідальності місцевих органів влади, можна поєднати різні за своїми природними та сц-ек умовами регіони у єдиний н/г-й комплекс. Необхідно розробити не тільки регіональні цільові комплексні прогнами, а й прогнами розвитку і розміщення п/с окремих областей і АРК, програми прикордонного співробітництва та розвитку вільних ек-х зон.


47. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та перспективи розвитку.

Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В заг запасах вугілля в Укр найвища питома вага належить донецькому басейну, Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Із загальних запасів 42,5 млрд т віднесено до прогнозних ресурсів. Запаси вугілля в Укр цілком достатні для задоволеня власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ Укр, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на ек-ну ефективність в-ва у вугільній пр-сті. По горизонтах понад 600м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550м, а потужність пластів вугілля – від 1 до 1,5м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля Укр). В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від камяного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для в-ва буровугільних брикетів, які споживаються нас-ням на комунально-побутові потреби. За останні 15-20років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні – одна, в Дніпровському басейні – один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х – на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% п-в. Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення вир-чих потужностей вугільної пр-сті Укр. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну пр-цію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад в-ва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки буд-ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі. П-ва вугільної пр-сті відносяться до екологонебезпечних, оск розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічних режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів. Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної к-ті сисокомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик. Вугільна пр-сть забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу п-вами Мінвуглепрому становитлять до 25% від викидів цих речовин по Укр. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин. Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах – щорічно у відвали скидається 60-70 млн куб м породи. К-сть прир відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 – це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 га. Незадовільний екологічний стан у вугледобувних р-нах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації п-в металургійної та хім пр-сті, що посилює техногенне навантаження на навк сер і хар-є його як надзвичайно небезпечне для здоровя нас-ня.


48. Нафтова пр-сть Укр, її зн-ня, особл-ті розміщ, суч стан та перспективи розвитку.

На тер Укр вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку 17ст. Як галузь пром в-ва нафтова пр-сть розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці 19 – на початку 20 ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин. У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому р-ні у 1909р.(2053,1 тис т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938р. 370 тис т. У повоєнні роки нафтова пр-сть Передкарпаття швидко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію п-в галузі на новій технічній основі. В рез-ті значного розширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті - Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін. В рез зосередженни геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у сіхних р-ніх Укр було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать – Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної пр-сті республіки. Найбільшого розвитку нафтова пр-сть досягла в роки девятої пятирічки. Так, мксимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн т) було досягнуто у 1972р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони становлять близько 4 млн т за рік. Тільки за 1990-1997рр видобуток нафти в Укр знизився майже на 22%. Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на тер Ук значної к-сті науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної пр-сті. Успіхи цієї галузі прямо залежать від рез-тів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти. Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки великообємного за запасами, але й середньообємного. У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.