Розділ 7 облік виробничих витрат
| Вид материала | Документы |
- Формат опису модуля, 18.54kb.
- Формат опису модуля, 21.97kb.
- План: Визначення І класифікація затрат на виробництво Облік загальновиробничих витрат,, 241.53kb.
- План: Визначення І класифікація затрат на виробництво Облік загальновиробничих витрат,, 232.06kb.
- «Планування виробничих витрат собівартості продукції тваринництва», 136.35kb.
- Назва реферату: Облік витрат підприємства, їх класифікація, елементи операційних витрат, 160.09kb.
- Формат опису модуля, 17.43kb.
- Назва реферату: Облік формування витрат виробництва І калькулювання собівартості продукції, 168.46kb.
- Методика обліку операційних витрат та витрат від інших видів діяльності 54 Відображення, 122.37kb.
- Назва реферату: Облік валових витрат І валових доходів Розділ, 178.09kb.
ТА ПРОДУКЦІЇ ВИРОБНИЧИХ МАЙСТЕРЕНЬ
| № з/п | Зміст операції | Кореспонденція рахунків | |
| Дебет | Кредит | ||
| 1 | Нараховано заробітну плату: | | |
| | — виробничим робітникам | 821 | 661 |
| | — працівникам апарату управління та обслуговуючому персоналу | 826 | 661 |
| 2 | Проведено нарахування зборів до соціальних фондів на фонд заробітної плати: | | |
| | — виробничих робітників | 821 | 651, 652, 653, 654 |
| | — працівників апарату управління та обслуговуючого персоналу | 826 | 651, 652, 653, 654 |
| 3 | Видано зі складу матеріали на виробництво продукції | 821 | 234, 235, 238, 239 |
| 4 | Списано на витрати виробництва вартість спожитої електроенергії | 821 | 675 |
| 5 | Списано на витрати вартість послуг з опалення приміщень | 826 | 675 |
| 6 | Списано на витрати поточний ремонт приміщення | 826 | 675 |
| 7 | Списано накладні витрати наприкінці місяця та розподілено пропорційно до обраної бази | 821 | 826 |
| 8 | Оприбутковано готові вироби, що передані на складі установи з майстерень | 241 | 821 |
| 9 | Списано на реалізацію продукцію виробничих майстерень | 721 | 241 |
| 10 | Передано рахунок на оплату покупцям виробів виробничих майстерень | 364 | 721 |
| 11 | Отримано кошти від реалізації продукції за відпускною ціною | 313, 323 | 364 |
| 12 | Перераховано до бюджету суму ПДВ реалізованих виробів виробничих майстерень | 641 | 313, 323 |
| 13 | Визначено результат від реалізації (різниця між фактичною собівартістю та ціною реалізації) | 721 | 431 |
7.3. Облік витрат
та продукції підсобних
сільських господарств
Бюджетні установи, розташовані переважно в сільській місцевості, мають власні підсобні сільські господарства. Зазначені структурні підрозділи в результаті процесу виробництва сільськогосподарської продукції частково забезпечують зазначені установи продуктами харчування.
Облік витрат та продукції підсобних сільських господарств виступає окремим напрямком обліку бюджетних установ (табл. 7.5). Порядок його ведення регулюється Інструкцією № 61. Склад та структура витрат аналогічні розглянутим у підрозд. 7.2. Виробничі витрати підсобних господарств обліковуються окремо за галузями сільськогосподарського виробництва — тваринництво й рослинництво — та за їхніми видами. Зокрема, за галуззю рослинництво обліковують окремо витрати з рільництва, луківництва, овочівництва, садівництва, а в разі потреби — за окремими культурами (зерно, овочі, картопля тощо). За галуззю тваринництва виокремлюють витрати по великій рогатій худобі, вівчарству, свинарству, конярству тощо. Механізм віднесення витрат до прямих і накладних, їхній облік подібні до передбачених схемою обліку витрат виробничих майстерень, за винятком розподілу накладних витрат, який здійснюється наприкінці року. Для відображення операцій з виробництва сільськогосподарської продукції призначено субрахунки:
- № 251 «Продукція підсобних (навчальних) сільських господарств»;
- № 21 «Тварини на вирощуванні та відгодівлі»;
- № 107 «Робочі та продуктивні тварини»;
- № 822 «Витрати підсобних (навчальних) сільських господарств»;
- № 826 «Видатки до розподілу»;
- № 722 «Реалізація продукції підсобних (навчальних) сільських господарств».
Аналітичний облік витрат підсобних господарств ведеться на багатографних картках ф. № 283, які відкриваються на кожне найменування сільськогосподарських культур чи на кожну групу тварин за статтями витрат (заробітна плата, насіння, корм та інші витрати).
Таблиця 7.5
ОСНОВНІ БУХГАЛТЕРСЬКІ ПРОВЕДЕННЯ З ОБЛІКУ ВИТРАТ
І ПРОДУКЦІЇ ПІДСОБНИХ СІЛЬСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
| № з/п | Зміст операції | Кореспонденція рахунків | |
| Дебет | Кредит | ||
| 1 | Нараховано заробітну плату: | | |
| | — основному персоналу | 822 | 661 |
| | — адміністративно-управлінському персоналу | 826 | 661 |
| 2 | Проведено нарахування до соціальних фондів на фонд заробітної плати: | | |
| | — основного персоналу | 822 | 65 |
| | — адміністративно-управлінському й обслуговуючому персоналу | 826 | 65 |
| 3 | Видано кормів на відгодівлю тварин | 822 | 239 |
| 4 | Проведено інші прямі витрати з виробництва продукції | 822 | 675, 364 |
| 5 | Розподіляються накладні витрати наприкінці року за видами продукції | 822 | 826 |
| 6 | Оприбуткована готова продукція, що надійшла з підсобного сільського господарства | 251 | 822 |
| 7 | Оприбутковано приріст і приплід молодняку за плановою собівартістю | 211 | 822 |
| 8 | Списано за рахунок установи загиблий молодняк і тварини на відгодівлі | 822 | 211, 212 |
| 9 | Оприбутковано м’ясні продукти, при забої тварин за плановими цінами | 251 | 211—218 |
| 10 | Передано готову продукцію сільськогосподарських підсобних господарств на потреби установи | 232, 239 | 251 |
| 11 | Списується на реалізацію продукція підсобних господарств | 722 | 251 |
| 12 | Передано закупівельній установі рахунок на оплату | 364 | 722 |
Об’єктами калькулювання собівартості продукції підсобних господарств виступають різнорідні культури землеробства й різні види основної продукції тваринництва. Для визначення фактичної собівартості продукції наприкінці року складається звітна калькуляція, спочатку за продукцією землеробства, а далі — за продукцією тваринництва.
Під час складання звітної калькуляції продукції землеробства з загальної суми витрат виокремлюються по кожній культурі витрати, що здійснені під майбутній врожай, за озимими посівами, підготовки парів, підготовки парників та теплиць, витрати по садах, виноградниках тощо. Зазначені витрати переходять у складі витрат підсобних господарств (за дебетом субрахунка № 822) на наступний рік як незакінчене виробництво. Залишкова сума витрат розподіляється за культурами, після чого визначається фактична собівартість одиниці продукції кожної культури та побічної продукції.
Фактична собівартість одиниці продукції землеробства чи тваринництва визначається діленням фактичних витрат на кількість продукції отриманої. Загальна сума витрат, пов’язаних з вирощуванням картоплі, овочів, зернових та інших культур, включаючи витрати минулих років, поділяється за окремими культурами пропорційно відпускним цінам чи плановій собівартості цієї продукції.
7.4. Облік витрат і калькулювання
послуг бюджетних установ
7.4.1. Основи обліку витрат
і калькулювання послуг
Сфера нематеріального виробництва народного господарства, покликана сприяти формуванню та підтримці здібностей людини до праці, розвитку фізичних і духовних здібностей особистості, посідає чільне місце в системі суспільного виробництва. Це пояснюється не лише цільовими функціями, але й характером діяльності суб’єкта нематеріального виробництва, специфікою її результату, а також системою відносин, що складаються стосовно результату — послуги (корисного ефекту праці суб’єкта).
В економічній літературі подаються різні визначення продукту праці галузей установ бюджетної сфери. Так, з погляду категорії споживчої вартості, послуга — це особлива споживна вартість, корисна як конкретна діяльність, покликана задовольнити суспільні та особисті соціально-культурні побутові потреби. Роз-
глядаючи послугу (створювану в зазначеній сфері) у контексті результату живої праці, її можна визначити як корисний ефект праці суб’єкта сфери нематеріального виробництва. Очевидно, що під послугою бюджетних установ слід розуміти діяльність, спрямовану на задоволення потреб у соціально-культурних благах (у сфері охорони здоров’я, освіти, фізкультури й спорту, соціального забезпечення, культури, мистецтва) та інших суспільних благах, що конституційно гарантовані державою щодо її громадян.
Визнання суспільством корисності послуги стало можливим лише на певних етапах розвитку суспільного поділу праці та продуктивних сил. Саме спрямованість невиробничої діяльності на задоволення духовних, соціальних, побутових, тобто непервинних потреб людини, колективу, суспільства, сприяла її залученню до суспільного поділу праці. Водночас невзаємозамінюваність послуг зумовлює закономірний зв’язок потреби в конкретній послузі й відносин, що виникають з їх приводу. Особливістю цих відносин є й те, що показник ефективності праці в невиробничій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення. Якщо розглядати рух продукту матеріального виробництва й систему відносин, що виникають при цьому, то виробництво завжди передує розподілу, обміну, споживанню; у такому самому порядку складаються відносини фаз відтворення. У процесі нематеріального виробництва відносини виникають або в момент надання—споживання послуг (збіг двох фаз руху та реалізації послуги), або з приводу конкретного виду діяльності, що матеріалізується, а потім споживаються. В останньому випадку обов’язковість споживання забезпечується наявністю раніше сформованої потреби. Така специфіка відносин зазначеної сфери, а саме необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності, є наслідком того, що послуги цих галузей неможливо робити «про запас», неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості, неможливо транспортувати, оскільки транспортування послуги можливе лише як зміна місцезнаходження виконавця. Специфічність продукту діяльності бюджетних установ тягне за собою складність визначення грошово-вартісних його характеристик.
Упродовж досить тривалого періоду потреби у визначенні останніх взагалі не було. Бюджетні установи, отримуючи фінансування з бюджету, витрачали кошти відповідно до затвердженого кошторису видатків на здійснення відповідного виду діяльності. Проблема перманентного недофінансування, що реалізувалось через систему штучно занижених нормативів бюджетного фінансування, а згодом і досить стійкий дефіцит державного бюджету викликали потребу вирішення питань фінансового забезпечення установ науки, культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Очевидним є і запропонований варіант — надання платних державних послуг. У системі бухгалтерського таке рішення спричинило постановку й вирішення нових методологічних завдань у зв’язку з необхідністю адаптації категорії витрат, затрат, калькулювання собівартості та похідних від них у межах системи бухгалтерського обліку бюджетних установ.
Загальний характер категорії видатків не дає змоги адресно порівнювати спожиті продуктивні сили у процесі надання конкретної послуги відповідному її споживачеві. Отже, постає потреба визначити поняття витрат.
Так, витрати являють собою зменшення грошових коштів чи збільшення кредиторських зобов’язань для отримання та поповнення продуктивних сил суб’єкта господарювання. Однак просте надання формулювання дає уявлення про вартісні характеристики послуги, а тому доповнимо зазначені категорії поняттями собівартість та калькулювання. Під собівартістю послуг слід розуміти суму витрат установи, що безпосередньо пов’язані з наданням послуг.
Собівартість є основою ціноутворення в цілому та послуг бюджетних установ зокрема. Визначення чи розрахунок собівартості певного продукту в даному разі послуги і являє собою калькуляцію. Калькуляції розрізняють за часом складання, а тому виокремлюють попередні та наступні калькуляції. Перші складаються до моменту надання послуг і дають уявлення про мінімально необхідні витрати. До них належать планові, кошторисні (проектні) та нормативні калькуляції. Планові калькуляції визначають можливі витрати на послугу на підставі середніх запланованих норм витрат на матеріальні, трудові та інші ресурси. Кошторисні чи проектні калькуляції, як різновид планових, складаються на нові види продукту чи на разові послуги. Нормативні калькуляції складаються за поточними нормами витрат на відповідні ресурси, що діють на певну дату. В основу наступних калькуляцій покладено фактичні дані бухгалтерського обліку після надання послуги. До них належить звітна калькуляція, яка являє собою розрахунок фактичної собівартості послуг.
Вірогідність калькуляції в багатьох випадках залежить від вибору статей витрат, об’єктів обліку затрат і калькуляції, калькуляційних одиниць, методів розподілу непрямих затрат
Номенклатура калькуляції — це перелік статей, за якими складається калькуляція витрат. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318, перелік і склад статей калькулювання встановлюються власне підприємством, установою, організацією. Загальний розподіл витрат у межах собівартості реалізованої послуги наведено в табл. 7.6.
Таблиця 7.6
СКЛАДОВІ ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПОСЛУГИ
ЗА СИСТЕМОЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ
| Складові | Розширені статті складових |
| Виробнича собівартість | Прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, прямі відрахування на соціальні потреби, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі затрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати |
| Інші витрати | Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, наднормативні виробничі витрати |
Складність визначення калькуляційних статей щодо процесу надання послуг бюджетними установами полягає в багатопрофільності діяльності зазначених суб’єктів господарювання. Однак зазначена проблема може бути розв’язана на рівні галузевих міністерств, із залученням до методичних робіт і розробок фахівців-практиків. Значно вагомішим є питання випрацювання схеми включення калькуляційних статей у коди економічної класифікації видатків, які є основним показником, що регулює й забезпечує планування та використання коштів як загального, так і спеціального фондів бюджетних установ.
Об’єктом обліку витрат виступають місця їхнього утворення, види однорідних послуг, зокрема установа, основні виробництва, структурні підрозділи (факультети, кафедри, відділення установ охорони здоров’я, наукові відділи й лабораторії тощо), у даних випадках виробниче обладнання, етапи, замовлення і т. ін. Під об’єктом калькулювання розуміють окремий вид послуги, певної споживчої вартості (підготовка студента певної спеціальності, надання відповідного виду медичної послуги). З об’єктами калькулювання тісно пов’язано поняття калькуляційної одиниці, яке являє собою вимірник продукту, що прийнятий для розрахунку собівартості відповідного об’єкта калькуляції. Калькуляційні одиниці поділяють на кілька груп (табл. 7.7).
Таблиця 7.7
ВИДИ КАЛЬКУЛЯЦІЙНИХ ОДИНИЦЬ
| Калькуляційна одиниця | Приклад |
| Натуральна | Штуки, метри, кілограми, тонни, літри |
| Збільшена | Прейскурантний номер виробів, артикул певної кількості виробів |
| Вартісна | Гривня вартості продукту |
| Умовно-натуральна | Відсоткове відношення на одиницю поверхні чи матеріалу |
| Експлуатаційна | Сила, потужність |
| Трудова | Нормо-година |
| Одиниця виконаних робіт і послуг | Тонно-кілометр, машино-день |
Для визначення собівартості використовуються відповідний метод калькулювання послуг — сукупність способів відображення, групування й узагальнення даних про затрати на надання послуг у системі бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукту.
Основними методами калькулювання є позамовний та попроцесний методи обліку витрат і калькулювання. Сутність позамовного методу полягає у веденні обліку витрат по кожному замовленню чи партії продукції, а не за окремими підрозділами і звітними періодами. Попроцесний метод визначає таку процедуру, за якою всі витрати збираються за окремими підрозділами та процесами. Формування цих методів зумовлено двома формами виробництва — гетерогенною, що пов’язана з механічним поєднанням самостійних окремих продуктів у готовий продукт, та органічною, за якою готовий продукт отримується внаслідок ряду послідовних, пов’язаних між собою процесів.
Зауважимо, що мета зазначених методів одна й та сама — отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, проконтролювати витрати й визначити прибуток. Однак ця мета досягається різними способами, і це зумовлюється передусім особливостями таких методів калькулювання (табл. 7.8).
Таблиця 7.8