4. Стан водних ресурсів

Вид материала

Содержание

4.3.4. Радіаційний стан поверхневих вод
4.4. Екологічний стан Азовського та Чорного морів
4.6. Заходи щодо покращення стану водних об’єктів
5. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі та розвиток природно-заповідного фонду
5.1. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття та формування екомережі
Площі земельних угідь – складових національної екомережі за роками, тис.га
Категорії землекористування

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

4.3.4. Радіаційний стан поверхневих вод

Радіологічною лабораторією ДЗ”Київська облСЕС МОЗ” досліджено в 2009 р. 38 проб води, з них 30 з поверхневих водойм, 8 - питної. Перевищень вмісту радіонуклідів в досліджених пробах не реєструвалось.

4.4. Екологічний стан Азовського та Чорного морів

4.5. Якість питної води та її вплив на здоров’я населення

На виконання Указу Президента України «Про стан безпеки водних ресурсів та якість питної води в містах та селах України» від 04.02.2003р.№75/2003 санітарно-епідеміологічною службою області проводиться постійний моніторинг якості питної води джерел централізованого та децентралізованого водопостачання населених пунктів.

Під наглядом санітарно-епідеміологічної служби області знаходиться 806 водопроводів, з них 59 – комунальних, 212 – відомчих та 535 – сільських. Із загальної кількості комунальних водопроводів чотири – з поверхневих джерел водопостачання: з річки Рось – водопроводи міст Біла Церква, Богуслав, Миронівка, з р. Десна – водопровід міста Бровари. Решта 802 водопроводи - з 2063 артезіанських свердловин.

Якість питної води за мікробіологічними показниками в області становила 3,5 % нестандартних проб води у 2009р. проти 3,3 % в 2008 році та за санітарно-хімічними показниками 19,5% нестандартних проб проти 18,5 % у минулому році. Найвищі показники нестандартних проб води за мікробіологічними показниками відмічалися в Білоцерківському, Баришівському, Яготинському, Васильківському, Миронівському, Переяслав–Хмельницькому, Києво-Святошинському, Кагарлицькому, Рокитнянському районах; за санітарно-хімічними у Бородянському, Києво-Святошинському, Фастівському, Таращанському, Васильківському, Кагарлицькому, Рокитнянському, Ставищенському районах.

Нестандартні проби води виявлялись на комунальних водопроводах міст Баришівки, Вишгорода, Василькова, Переяслав – Хмельницького, Боярки, Яготина, Білої Церкви. У 2009 році за мікробіологічними показниками досліджено 8331 пробу питної води із них нестандартних 130 (1,5 %), за санітарно-хімічними 2662 проби із них нестандартних 448 (16,8 %).

Досліджено 2866 проб питної води за мікробіологічними показниками на відомчих водопроводах із них нестандартних 128 – 4,4% та 2094 проб за санітарно-хімічними показниками із них нестандартних 479 – 22,8%. Нестандартні проби води виявлялись на водопроводах Васильківського, Кагарлицького, Вишгородського, Києво-Святошинського, Рокитнянського, Яготинського, Фастівського районів.

За 12 місяців 2009 року досліджено 5770 проб питної води за мікробіологічними показниками з сільських водопроводів із них нестандартних 337 – 5,8 % та 2954 проб за санітарно-хімічними показниками із них нестандартних 582 –19,7%. Найбільша кількість на сільських водопроводах Баришівського ( в сс. Бзів, Морозівка, Пасічне), Яготинського (в сс. Засупоївка, Двірківщина, Годунівка), Рокитнянського ( в сс. Савинці, Ромашки, Ольшаниця, Телешівка, Синява), Миронівського (в сс. Олександрівка, Пиї, Потік, Владиславка, Юхни, Яхни, Тувинці, Росава, Зеленьки, Пустовіти), Васильківського (в с. Бугаївка, Устинівка, Барахти, Плисецьке), Вишгородського (в с. Козаровичі і Демидів), Обухівського (в селах Підгірці, Безрадичі) районів. По вказаним незадовільним результатам лабораторних досліджень направлені приписи головам сільських рад по приведенню в належний стан джерел водопостачання з повторним лабораторним дослідженням проб води.

На якість питної води негативно впливає незадовільний технічний стан водопровідних споруд і мереж, їх зношеність, відсутність обладнання по знезалізненню питної води, необхідного комплексу очисних споруд. В даний час потребують покращення санітарно-технічного стану 56 водопроводів в Баришівському, Яготинському, Білоцерківському, Броварському, Вишгородському, Обухівському, Васильківському, Ставищенському, Таращанському, Бориспільському та інших районах. Найбільша кількість нестандартних проб питної води з централізованих систем водопостачання за санітарно-хімічними та бактеріологічними показниками реєструється на сільських водопроводах, найменша на комунальних. Власники сільських систем водопостачання – сільські ради, не спроможні забезпечити водогони обладнанням по знезалізненню питної води. На вимогу санепідслужби в більшості районів області створюються організації по експлуатації водопровідно – каналізаційного господарства в сільській місцевості. Не створені такі організації в Бородянському, Таращанському, Тетіївському, Кагарлицькому, Рокитнянському, Сквирському, Ставищенському та інших районах.

На комунальних та відомчих водопроводах забезпечений необхідний запас дезінфікуючих засобів для проведення профілактичної дезінфекції води та водопровідних споруд.

Фахівцями санепідслужби області здійснюється санітарний нагляд за 2478 джерелами децентралізованого водопостачання, в т.ч. 1759 шахтними колодязями громадського користування, 31 каптажами та 688 трубчатими колодязями. За мікробіологічними показниками у 2009 році досліджено 3975 проб питної води з них не відповідало санітарним вимогам 613 проб, що становить 15,4 %, за санітарно-хімічними досліджено 2562 проби, не відповідало вимогам 934 проби -36,4%. Незадовільна якість питної води з децентралізованих джерел водопостачання пов’язана з забрудненням поверхневих вод в Обухівському, Баришівському, Богуславському, Білоцерківському, Васильківському, Києво-Святошинському, Кагарлицькому, Таращанському, Фастівському , Яготинському районах та м. Ірпінь.

На території області встановлені створи постійного спостереження в місцях рекреаційного водокористування населення, на водозаборах водопроводів господарсько-питного призначення, а також вище та нижче випусків стічних вод після очистки на очисних каналізаційних спорудах. Проби води поверхневих водойм досліджуються щоквартально по санітарно-хімічних, мікробіологічних, токсикологічних та вибірково вірусологічних і радіологічних показниках.

У 2009 році згідно наказу по санітарно-епідеміологічній службі області від 16.11.1998року №186 «Про здійснення моніторингу якості води р. Дніпро в межах Київської області» з 207 створів постійного спостереження на 33 річках досліджено 1318 проби води за мікробіологічними показникам, з них не відповідало санітарним вимогам 162 проби, що становить 12,2 % та 1983 за санітарно-хімічними показниками, не відповідало санітарним нормам 249 (12,5%) проб. Відхилення від гігієнічних вимог по хімічним показникам реєструється, в основному, по біохімічному споживанні кисню, окислюванності, залізу та мутності, по мікробіологічних – по числу лактозопозитивних паличок, в період цвітіння водойм в Білоцерківському, Бориспільському, Миронівському, Рокитнянському, Вишгородському, Богуславському районах.

4.6. Заходи щодо покращення стану водних об’єктів

Для покращання водопостачання населення Київської області необхідно:

- розширення обсягів використання підземних вод для питного водопостачання населення шляхом збільшення мережі водозабірних свердловин;

- будівництво та реконструкція водопровідних мереж та споруд;

- для попередження скиду забруднюючих речовин у водні об`єкти передбачити будівництво, реконструкцію каналізаційних очисних споруд і мереж та провести каналізування сільських населених пунктів;

- реконструкцію та розширення водозабору з поверхневих джерел водопостачання з р. Рось для міст Біла Церква, Богуслава, Миронівки;

- будівництво нових водопроводів з використанням ефективних технологій очищення води;

- будівництво очисних споруд поверхневого стоку селітебних територій населених пунктів;

- поліпшення зон санітарної охорони джерел водопостачання, проведення подальшого благоустрою водоохоронних зон та прибережних смуг водних об`єктів;

- широке впровадження індивідуальних та колективних установок доочищення води для питних потреб у місцях її безпосереднього споживання;

- достатнє фінансування прийнятих Програм за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел надходження.

5. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі та розвиток природно-заповідного фонду

5.1. Збереження біо- та ландшафтного різноманіття та формування екомережі

Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного i рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Терміном «екомережа» визначають сукупність ділянок відносно недоторканої природи, де тварини і рослини практично позбавлені впливу людини (ядра екомережі), та шляхів, якими ці ділянки сполучаються між собою (екологічні коридори). Так наприклад, ядрами екомережі можуть бути два ліси, а коридором – річка, що протікає між ними. Руслом і берегами річки тварини зможуть пересуватися з однієї ділянки лісу в інший. Такі системи поєднуються у більші, котрі в свою чергу формують глобальну екомережу, що охоплює всю планету. Територія екологічної мережі - це свого роду данина, це той мінімум, який ми лишаємо живим істотам Землі, і який обов’язково має бути звільненим від впливу господарської діяльності людини.

Основною метою створення екомережі Київської області є формування територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.

Формування, збереження та використання екомережі здійснюється відповідно до таких основних принципів:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі;

б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;

в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів осподарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі;

е) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері;

є) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель;

ж) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Згідно Закону України "Про екологічну мережу України" до складових структурних елементів екомережі включаються:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

д) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

е) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

ж) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

з) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

и) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;

і) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

На територіях – складових національної екологічної мережі, має бути забезпечено проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів та рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення.

На виконання Закону України від 21.09.2000р. №1989-ІІІ "Про затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки", Київською обласною радою п’ятого скликання затверджена Програма “Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2011 року”, якою передбачені заходи:

Виніс меж в натуру існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду Київської області;
Розробка регіонального списку видів тварин, які охороняються на території Київської області;
Розробка кадастру хребетних тварин Київської області, занесених до Червоної книги України;
Розробка списку рідкісних і зникаючих видів рослин природної флори, які підлягають охороні в Київській області;
Розробка регіональної програми формування національної екологічної мережі та Регіональної схеми екологічної мережі в Київській області.

Площі земельних угідь – складових національної екомережі за роками, тис.га

Таблиця 5.1

Категорії землекористування	2005	2006	2007	2008	2009
Землі природного призначення	1366,4	1363,7	1362,1	1360,6	1358,9
Сіножаті та пасовища	252,9	253,7	253,2	252,9	253,0
Землі водного господарства (рибні ставки)	-	-	-	-	-
Землі водного фонду	175,6	175,3	175,4	175,4	175,3
у т.ч. площа рибних ставків	-	-	-	-	-
Землі оздоровчого призначення	0,5	0,4	0,5	0,5	0,6
Землі рекреаційного призначення	2,5	2,5	2,6	2,6	2,4
Землі історико-культурного призначення	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Ліси	648,6	649,3	649,6	649,0	647,9

Розробка екологічної мережі області є наступним логічним кроком розвитку природоохоронної справи після формування системи територій природно-заповідного фонду. Екологічна мережа розглядається як єдина територіальна природна система об’єктів та територій, розташованих в межах адміністративних кордонів області, яка включає не тільки ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об’єкти природно-заповідного фонду, а й зелені насадження загального та спеціального користування.

5.1.1. Заходи щодо збереження біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі. Стан біо- та ландшафтного різноманіття, структурних елементів екомережі та їх складових

Окремого закону про збереження і раціонально використання біологічного різноманіття в Україні немає, але ці питання регулюються Існуючими законами держави. Так, згідно з базовим Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" всі об'єкти рослинного і тваринного світу підлягають державній охороні, а їх використання здійснюється на основі спеціальних дозволів і за плату. Спеціальні питання з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу регулюються Законом України "Про тваринний світ", а щодо охорони і регулювання використання рослин - Законом України "Про рослинний світ". Питання збереження біологічного різноманіття в межах територій природно-фонду висвітлені у Законі "Про природно-заповідний фонд України, а щодо рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин — в Положенні про Червону книгу України.

Важливе місце в збереженні біорізноманіття України посідають міжнародні природоохоронні конвенції. Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, Україна з 1989 р. є стороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. Крім того, 29.10.1996 р. Верховна Рада України прийняла закони про приєднання до Бернської і Рамсарської конвенцій. У 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITEC), Бонської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин, Угоди про збереження кажанів в Європі, до Угоди про збереження афро-євразїйських мігруючих водно-болотних птахів. Міжнародна співпраця в галузі збереження біорізноманіття є одним з пріоритетних напрямків роботи Мінприроди України.

В 1995 р. у м. Софія Україна підписала Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Ряд положень цієї стратегії лягли в основу Концепції збереження біологічного різноманіття України (розроблена на виконання Конвенції про біологічне різноманіття), яка 12.05.1997 р. затверджена постановою № 439 Кабінету Міністрів України. На основі цієї концепції буде розроблена Національна програма збереження біологічного різноманіття до 2015 року, а також Програма розбудови екологічної мережі в Україні.

Збереження природного біологічного різноманіття України, різноманіття її ландшафтів — одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності держави. Основним напрямком у збереженні природного біологічного різноманіття України та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Ця діяльність триває з часу організації першого в Україні (1898) заповідника "Асканія-Нова".

Зелена книга України, яка була розроблена спеціалістами Інституту ботаніки Національної академії наук в 1987 p., набула нормативного характеру згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 р. Мінприроди України наказом № 17 від 19.02.1997 р. затвердило Положення про Зелену книгу України, що створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Ця розробка є унікальним у світовій практиці виданням і представляє новий концептуальний підхід до збереження біологічного різноманіття, роблячи наголос на його ценотичному аспекті. В ній представлено 126 рідкісних рослинних угруповань, які склалися в процесі еволюції і потребують охорони. У ценотичному відношенні серед цих угруповань: лісових — 51, степових — 26, лучних — 16, водних — 16, болотних — 12, чагарникових — 5. Наведені цифри корелюють з ценотичним різноманіттям та ступенем змін в основних типах рослинності України.

Дослідженнями, які пов'язані з вивченням і розробкою заходів для збереження біологічного різноманіття, зайняті наукові установи та центри Національної академії наук України, насамперед інститути ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії. Ряд питань, пов'язаних з науковим пошуком і управлінням в цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути Мінприроди України та інших органів виконавчої влади.

Все активніше в природоохоронній діяльності бере участь громадськість. Проявом цього стало створення багатьох громадських організацій, асоціацій, об'єднань і груп екологічного напрямку. Для забезпечення взаємодії з ними при Мінприроді України створена Громадська рада.

Окрім Конвенції про біологічне різноманіття, іншим базовим документом для реалізації в Україні екополітики в сфері збереження довкілля є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. На основі цих міжнародних актів була розроблена і схвалена відповідною постановою Кабінету Міністрів України Концепція збереження біологічного різноманіття України (Національна стратегія), структура і зміст якої в цілому відповідає нормам Всеєвропейській стратегії.

Українськими дослідниками фундаментальним чином проаналізовано проблему біорізноманіття, зокрема ними були здійснені розробки "Перспективна мережа заповідних територій", "Зелена книга України", "Продромус рослинності України", а також розроблена методологія інвентаризації об'єктів живої природи, складено Червону книгу України, визначники рослин, в т. ч. водоростей, грибів, різних груп тварин. Серії наукових монографій охопили систематичні, геоботанічні та екологічні аспекти природи України

Останнім часом екологічну освіту в Україні, насамперед з питань збереження біологічної складової, намагаються здійснювати з охопленням усіх вікових груп населення, хоча особлива увага надається поколінню, що підростає. Практично в усіх дошкільних закладах України, в тій чи іншій формі, діти знайомляться з рослинним і тваринним світом країни.

Стан природних складових довкілля. Законом «Про екологічну мережу України» визначено перелік категорій земель, які включаються до структурних елементів екомережі. Це території, що вже мають певний охоронний статус (території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, прибережні захисні смуги, рекреаційні території тощо), а також ті, що не охороняються і інтенсивно використовуються (природні сіножаті та пасовища, тощо). До цього переліку включено й радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають охороні як об'єкти з особливим статусом, а також території з деградованим рослинним покривом, які підлягають ренатуралізації. Розрізняють біосферний, континентальний, національний, регіональний (обласний) та локальний (місцевий) рівні екомережі. Ключовим є регіональний рівень, оскільки він забезпечує формування реальної територіальної системи екомережі.

Проблема деградації навколишнього природного середовища, в тому числі і втрати біологічного біорізноманіття, особливо гостро стоїть для Київської області.

Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської області могли б стати національні природні парки “Залісся” у Броварському районі, “Білоозерський” у Переяслав-Хмельницькому районі та проектований НПП “Подесіння” у Броварському та Вишгородському районах, а також розширення НПП “Голосіївський” з включенням до його складу земель Київської області (Обухівський, Бориспільський та Києво-Святошинський райони). Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях.

Заходи щодо удосконалення екомережі в Київській області. Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони природи.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюється із залученням громадян та їх об'єднань і забезпеченням їх широкого доступу до інформації з цих питань.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

З метою збереження удосконалення екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області плідно співпрацює з науковими установами, такими як: інститут зоології ім. Шмальгаузена, та Національний ботанічний сад ім. Гришка, громадськими організаціями: Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, ДО “Зелене майбутнє” з метою виявлення цінних територій та об’єктів для наступного їх заповідання.

Blog

4. Стан водних ресурсів

Содержание