Світовий досвід розвитку акредитації
| Вид материала | Документы |
- Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання, 540.11kb.
- І. В. Тараненко кандидат економічних наук, доцент О. В. Охінько, 264.92kb.
- Електронні засоби навчального призначення світовий досвід й українська освіта // „вища, 179.96kb.
- Я України як незалежної держави вимагає вироблення та реалізації стратегії розвитку,, 122.51kb.
- 1. Назва модуля, 26.24kb.
- Реферат на тему, 13.13kb.
- Ужгордський національний університет на правах рукопису лазур ярослав володимирович, 1187.21kb.
- Співробітництво України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Міжнародний, 231.01kb.
- Зміст, 530.5kb.
- Тема Міжнародна торгівля Місце міжнародної торгівлі в мев. Світовий ринок товарів, 2110.15kb.
Розвиток стандартизації медичної допомоги в Україні
Розвиток стандартизації медичної допомоги в Україні розпочався наприкінці 90-х років минулого століття. За цей час в діяльність галузі охорони здоров’я впроваджено кілька видів державних стандартів:
- державні соціальні стандарти;
- медико-економічні стандарти за окремими профілями лікарських спеціальностей;
- клінічні протоколи надання медичної допомоги.
Перші державні стандарти медичної допомоги – “Тимчасові галузеві уніфіковані стандарти медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України та Тимчасові стандарти обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей” – МОЗ затвердило наказом від 27.07.1998 р. №226. Зазначені стандарти стосуються виключно стаціонарної допомоги як найбільш дороговартісної у галузі та з огляду на першочерговість потреби у ній хворих, що перебувають у важкому та середньої важкості станах. Медико-соціальне призначення цих стандартів зумовив мінімально необхідний, для забезпечення якості, перелік медичних заходів для забезпечення належної якості допомоги.
Державні соціальні стандарти надання медичної допомоги в умовах стаціонарних відділень розроблені для нозологічних захворювань, відповідно до Міжнародної класифікації хвороб Х перегляду, перелік яких був відібраний висококваліфікованими фахівцями-експертами. Для кожної нозології визначено види і кратність проведення обстеження та лікування з урахуванням необхідного рівня медико-санітарної допомоги, критерії якості лікування, середню тривалість перебування у стаціонарі.
У 2000 р. МОЗ України наказом від 22.11.2000 р. №305 затвердило медико-економічної стандарти надання стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров’я І, ІІ та ІІІ системних рівнів медичного забезпечення. Ці стандарти включають діагностичні і лікувальні заходи при визначених нозологіях, включно консультації фахівців, рентгенологічні та інші методи діагностики і лікування, оперативні втручання та процедури із зазначенням частоти і кратності їх призначення хворим залежно від перебігу захворювання та умов надання медичної допомоги.
У переліку засобів фармакотерапії, що застосовуються при конкретному захворюванні, окрім найменувань фармацевтичних груп, вказані дози лікарських препаратів або витрата препарату на одне відвідування (процедуру, лікування одного зуба), кількість днів призначення препарату, а також рівень медичного закладу, де необхідно надавати допомогу. Для кожної хвороби наведено терміни лікування, диференційовані залежно від стану хворого, ускладненого чи неускладненого перебігу захворювання. Визначено періодичність лікарського нагляду, виражену у кратності відвідування лікаря, середній статистичний показник одужання. Представлено клінічні критерії динаміки стану здоров’я хворого. Кожен розділ завершується переліком ускладнень і супутніх захворювань, які можуть виникнути під час лікування. Наведено хвороби, при яких повинна надаватися невідкладна стоматологічна допомога.
Медико-економічні стандарти дозволяють скласти конкретизований обсяг послуг кожному хворому відповідно до стану його здоров’я, підрахувати трудові, матеріальні та інші витрати лікувальної установи, деталізувати обсяг допомоги при укладанні угоди з організаціями та окремими фізичними особами на надання стоматологічних послуг, проводити калькуляцію тарифів стоматологічної допомоги, оцінку якості стоматологічних заходів, здійснювати ліцензування та акредитацію лікувально-профілактичних установ.
Медико-економічні стандарти затверджені для лікарських спеціальностей виключно стоматологічного профілю, і подальшого розвитку вказаний вид стандартів не отримав у зв’язку з повільними темпами впровадження економічних важелів управління в галузі, які необхідні для їх ефективної реалізації.
Вітчизняні медико-економічні стандарти на сьогодні мають обмежене використання, оскільки затверджені для лікарських спеціальностей тільки стоматологічного профілю. Подальшого поширення стосовно інших спеціальностей вказаний вид стандартів не отримав у зв’язку з вкрай повільними темпами впровадження економічних важелів управління в галузі, які, власне, і визначають попит на медико-економічний вид стандартів. На сьогодні ці стандарти використовуються при проведенні взаєморозрахунків між медичними установами і страховими компаніями, для запобігання перевитрат ресурсів у лікувально-профілактичних закладах, для попередження необґрунтованого призначення дорогих діагностичних методів, малоефективних медикаментів, зайвих лікувальних процедур.
З метою узгодження зобов’язань держави та фінансових можливостей щодо їх реалізації встановлюються державні соціальні стандарти та нормативи у сфері охорони здоров’я. Вони передбачають фіксацію рівня параметрів і показників продукції та послуг відповідно до потреб охорони здоров’я, санітарії та гігієни. На виконання Закону України від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” Міністерство охорони здоров’я України забезпечило розробку і затвердження державних соціальних стандартів надання медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах. Ці стандарти включають діагностичні дослідження і консультації, лікувальні та реабілітаційні заходи, заходи диспансерного обліку та профілактики, рівні надання медико-санітарної допомоги, критерії бажаного результату лікування, показання до госпіталізації. Державні соціальні стандарти надання медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах затверджені наказами МОЗ України від 28.12.2002 р. №502, 503, 507, від 29.12.2003 р. №620, від 05.05.2003 р. №191, спільним наказом МОЗ та АМН України від 31.12.2003 р. № 641/84 та наказом МОЗ України від 10.01.2005 р. №7.
Державні соціальні стандарти надання громадянам безоплатної медичної допомоги затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №955 “Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”. Програму розроблено на підставі базових показників формування витрат на охорону здоров’я в бюджетах всіх рівнів. Вона включає перелік видів та обсяги медичної допомоги, яка надається населенню безоплатно, нормативи фінансування охорони здоров’я на одного жителя, які забезпечують надання гарантованих обсягів медичної допомоги.
Згідно з Програмою, до переліку видів безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я віднесено:
- швидку і невідкладну медичну допомогу, яка надається на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги при станах, що загрожують життю людини;
- амбулаторно-поліклінічну допомогу;
- стаціонарну допомогу – у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, у тому числі за епідемічними показаннями, допомога дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленням медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;
- невідкладну стоматологічну допомогу (в повному обсязі – дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);
- долікарську медичну допомогу сільським жителям;
- санаторно-курортну допомогу інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;
- утримання дітей у будинках дитини;
- медико-соціальну експертизу втрати працездатності.
На виконання Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №716, наказом МОЗ України від 07.02.2008 № 57 затверджено державні соціальні нормативи у сфері реабілітації дорослих-інвалідів. Наказом МОЗ України від 04.07.2008 № 364 затверджено державні соціальні нормативи у сфері реабілітації дітей-інвалідів.
На виконання Закону України від від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” Міністерством охорони здоров’я України наказом від 06.02.2008 р. №56 затверджено державні соціальні нормативи санаторно-курортного забезпечення дорослого населення за профілями лікарських спеціальностей. Наказом МОЗ України від 12.05.2008 р. №242 затверджено державні стандарти санаторно-курортного лікування дітей з соматичною патологією.
Інформація про затверджені Міністерством охорони здоров’я України державні соціальні стандарти представлена у додатках. Їх запровадження спрямоване на забезпечення соціальної справедливості в отриманні медичної допомоги, незалежно від місця проживання, соціального статусу та рівня фінансово-матеріального забезпечення населення.
На виконання Доручення Президента України від 06.03.2003 р. №1-1/252 спільними робочими групами МОЗ та АМН України розробляються клінічні протоколи (протоколи надання медичної допомоги), які за структурою відповідають клінічним рекомендаціям, що застосовуються в системах охорони здоров’я зарубіжних країн (крім країн СНД).
Клінічні протоколи – це комплекс регламентованих в певному порядку заходів з надання медичної допомоги, спрямованих на забезпечення її високої якості та ефективне використання матеріально-технічних, фінансових, кадрових ресурсів охорони здоров’я. Протоколи формуються на основі моделей клінічних випадків. Вони містять заходи на всіх етапах медичної міграції пацієнтів, альтернативні схеми надання медичної допомоги. У протоколах висвітлені вимоги до ресурсів та організації медичної допомоги, дотримання яких забезпечить її високу якість та результативність. Профілі медичної допомоги, для яких затверджено клінічні протоколи відповідними наказами МОЗ України, представлені у додатках. Застосування протоколів медичної допомоги буде найбільш ефективним за умови достатнього обсягу ресурсів для їх виконання, що на сьогоднішній день може забезпечити проведення реформи фінансування галузі та прискорення впровадження ринкових засад у діяльність охорони здоров’я.
Реалізація державних соціальних стандартів надання медичної допомоги в лікувально-профілактичних закладах регіонів України
За структурою та характером функціонування охорона здоров’я належить до складних відкритих динамічних систем, управління якими потребує постійного оперативного забезпечення інформацією суб’єктів управління за рахунок зворотного зв’язку з керованими об’єктами. Тільки володіючи своєчасними достовірними даними, можна оцінити ефективність діяльності галузі, визначити управлінські заходи щодо її удосконалення. Можливість отримання таких даних повинен дати моніторинг за умови функціонування системи охорони здоров’я, який належить до числа найбільш поширених методів інформаційно-аналітичного забезпечення управління.
Впровадження моніторингу за станом здоров’я населення, моніторингу за природним середовищем існування людини, соціологічного моніторингу, моніторингу за діяльністю системи охорони здоров’я належить до першочергових завдань щодо створення єдиної галузевої інформаційно-аналітичної системи, яка могла б не тільки забезпечити аналіз основних показників здоров’я населення в динаміці, але й встановлювати взаємозв’язки рівня здоров’я з середовищем існування, способом життя людини, діяльністю самої системи охорони здоров’я.
Моніторинг являє собою єдність функцій обліку, контролю за виконаною роботою, оцінки та аналізу отриманих даних. Важливе значення повинно мати не тільки дослідження абсолютних і відносних показників моніторингу, але й тих причин, внаслідок яких порушується дотримання державних соціальних стандартів.
Моніторинг може стати надійною інформаційною основою для вироблення та прийняття управлінських рішень щодо забезпечення виконання державних соціальних стандартів на всіх рівнях управління. Питання про стан впровадження, дотримання державних соціальних стандартів, стан їх фінансування має перебувати на постійному контролі керівництва лікувально-профілактичних закладів, державних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Завдання щодо здійснення моніторингу за реалізацією державних соціальних стандартів надання у Законі України від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (стаття 24), дорученні Кабінету Міністрів України від 18.12.2003 № 81186, нказі МОЗ України від 11.08.2004 р. № 411 “Про запровадження моніторингу виконання та фінансового забезпечення державних соціальних нормативів в охороні здоров’я”.
Зокрема у статті 24 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” зазначається, що з метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
В Указі Президента України від 06.12.2005 р. N 1694/2005 дано доручення “розробити та подати в установленому порядку проект Плану дій з реформування системи охорони здоров'я населення, в якому передбачити заходи щодо підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення, ... розробки та впровадження в діяльність закладів охорони здоров'я стандартів медичної допомоги “
В дорученні Президента України від 06.03.2003 р. №1-1/252 вказується на необхідність “прискорити розроблення і запровадження державних стандартів у сфері охорони здоров’я, протоколів лікування та вжити заходів щодо їх суворого додержання закладами охорони здоров’я”
Реалізація державних соціальних стандартів надання медичної допомоги представляє поєднання двох послідовних процесів:
1. Впровадження державних соціальних стандартів – коли наказом головного лікаря лікувально-профілактичного закладу дано розпорядження лікарям керуватись в роботі стандартами.
2. Дотримання державних соціальних стандартів - відповідність процесу надання медичної пацієнтам вимогам стандартів. Стан дотримання державних соціальних стандартів надання медичної допомоги здійснюється шляхом дослідження медичної документації пацієнта (амбулаторної карти, історії хвороби пацієнта, що перебуває в стаціонарі).
У кожному лікувально-профілактичному закладі повинні бути державні соціальні стандарти за тими профілями надання медичної допомоги, за якими надається медична допомога населенню. Забезпечення лікарів стандартами надання медичної допомоги здійснює керівництво закладу охорони здоров’я.
Моніторинг за реалізацією вимог державних соціальних стандартів надання медичної допомоги в регіонах країни здійснює Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України, відповідно до наказу Міністерства від 11.08.2004 р. №411 “Про запровадження моніторингу виконання та фінансового забезпечення державних соціальних нормативів в охороні здоров’я”.
Протягом 2008 року до Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України не надійшла інформація про результати моніторингу з таких регіонів: Вінницька область, Дніпропетровська область, Донецька область, Житомирська область, Закарпатська область, Івано-Франківська область, Київська область, Львівська область, Тернопільська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернівецька область, м. Київ.
Згідно отриманих даних моніторингу (табл.1), між регіонами України існують розбіжності щодо стану реалізації вимог державних соціальних стандартів, в стаціонарних відділеннях вищий, ніж в амбулаторно-поліклінічних. Це можна пояснити тим, що державні соціальні стандарти надання медичної допомоги в стаціонарних відділеннях були прийняті раніше, ніж для амбулаторно-поліклінічних відділень, та більш важким станом здоров’я пацієнтів, які отримують медичну допомогу в стаціонарних відділеннях, і саме на цих пацієнтів переважно спрямовуються всі види ресурсів галузі охорони здоров’я.
Табл.1
Стан реалізації державних соціальних стандартів надання медичної допомоги в лікувально-профілактичних закладах регіонів України (2008 р.)
| Регіон | Амбулаторно-поліклінічні відділення | Лікарняні стаціонарні відділення | ||
| Питома вага ЛПЗ, де впроваджено стандарти, у структурі усіх ЛПЗ, де необхідно було їх впровадити % | Питома вага хворих, які отримали медичну допомогу відповідно до вимог державних соціальних стандартів % | Питома вага ЛПЗ, де впроваджено стандарти, у структурі усіх ЛПЗ, де необхідно було їх впровадити % | Питома вага хворих, які отримали медичну допомогу відповідно до вимог державних соціальних стандартів % | |
| Автономна Республіка Крим | 100,0 | 89,78 | 84,0 | 95,19 |
| Волинська | 84,7 | 74,41 | 96,43 | 76,77 |
| Запорізька | 100,0 | 94,7 | 100,0 | 96,9 |
| Кіровоградська | 100,0 | 82,1 | 100,0 | 85,4 |
| Луганська | 98,1 | 72,65 | 100,0 | 80,15 |
| Миколаївська | 87,79 | 99,96 | 100,0 | 100,0 |
| Одеська | 84,7 | 95,58 | 91,8 | 91,0 |
| Полтавська | 99,02 | 88,86 | 100,0 | 91,36 |
| Рівненська | 88,6 | 63,2 | 95,9 | 68,6 |
| Сумська | 99,0 | 82,8 | 100,0 | 83,6 |
| Харківська | 96,99 | 87,06 | 100,0 | 88,98 |
| Херсонська | 100,0 | 82,2 | 100,0 | 81,2 |
| Чернігівська | 100,0 | 86,3 | 100,0 | 99,2 |
| м. Севастополь | 100 | 44,5 | 100,0 | 33,2 |
В умовах, коли не у всіх регіонах країни підлагоджено механізми моніторингу за реалізацією державних соціальних стандартів, зростає роль експертів з акредитації, які повинні звернути першочергову увагу на стан реалізації державних соціальних стандартів у лікувально-профілактичному закладі, що проходить процедуру акредитації, відповідно до державних стандартів акредитації.
Клінічні індикатори як засіб управління якістю медичної допомоги
Клінічний індикатор – вимірюваний елемент роботи, стосовно якого є доказовість або згода, що він може використовуватись для оцінювання якості допомоги, і відповідно змінювати якість. Проте клінічні індикатори рідко забезпечують пряму міру якості. Замість цього вони служать вказівниками, які можуть ідентифікувати можливі проблеми та/або можливості для вдосконалення якості. Клінічні індикатори не забезпечують відповідей на запитання, а скоріше привертають увагу до потенційних проблем у тих сферах, де доцільно вжити заходів щодо вдосконалення якості. Вони забезпечують однорідність методів оцінювання результатів у формі еталонного порівняння.
Стандарти надання медичної допомоги, клінічні протоколи (клінічні рекомендації) можуть включати список необхідних індикаторів, які слід використовувати для оцінки результатів виконання їх вимог.
Діапазон потенційних користувачів індикаторів має включати клініцистів, менеджерів у сфері охорони здоров’я, розробників політики, засоби масової інформації, широкі кола громадськості. Вони можуть бути використані групами для оцінювання якості медичної допомоги та її удосконалення, управлінцями у сфері охорони здоров’я - для стратегічного огляду та планування послуг. Найбільш необхідні клінічні індикатори - установам, які забезпечують надання клінічних послуг.
Клінічний індикатор - інструмент, і його здатність до удосконалення якості медичної допомоги залежить не тільки безпосередньо від властивостей індикатора, а також від того, яким чином цей інструмент буде застосовано на практиці.
Цілі запровадження клінічних індикаторів:
• забезпечення умов для охорони здоров’я населення,
• запобігання непотрібним та застарілим клінічним заходам та непотрібним витратам,
• безперервне поліпшення якості медичної допомоги,
• попередження та скорочення небажаних змін якості в сфері медичного обслуговування,
• допомога в прийнятті рішень з медичної практики,
• забезпечення об’єктивної і кількісної оцінки клінічної ефективності медичної допомоги,
• обґрунтування економії ресурсів на основі переважного врахування очікувань пацієнтів,
• сприяння внутрішньому управлінню якістю (на рівні лікувально-профілактичного закладу) та зовнішній гарантії якості (на рівні структур управління охороною здоров’я),
• забезпечення можливості інформування широких кіл громадськості (пацієнтів, правозахисників у сфері охорони здоров’я, управлінців, професіоналів та ін.) стосовно якості послуг з охорони здоров’я.
Функції клінічних індикаторів:
• параметри, які відображають якість за допомогою числа і відношення між числами. Вони можуть бути описані як індекси, що пов’язані з якістю,
• засоби вимірювання для встановлення відмінностей між високою та низькою якістю процесів та/або результатів медичного обслуговування,
• інструменти для оцінювання виконання роботи, які допомагають спрямовувати увагу на ті аспекти допомоги, які потребують більш інтенсивного контролю в межах будь-якого лікувально-профілактичного закладу,
• використання при контролі за менеджментом, клінічною активністю.
Вимоги до клінічних індикаторів
Клінічні індикатори мають засновуватись на даних, які є повними, точними, своєчасними. Крім того, клінічний індикатор повинен мати валідність (здатність сприяти досягненню очікуваних результатів), надійність (здатність застосовуватись в різний час та за різних обставин), чутливість до змін (здатність виявляти важливі зміни в клінічних процесах та/або результатах).
Індикатори розробляють систематичними методами, поєднуючи доказовість від наукової літератури зі згодою серед клінічних експертів.
Клінічні індикатори можуть стосуватись процесу та/або результатів клінічної допомоги. Існують відносні переваги та незручності, пов’язані з індикаторами результату та процесу. Наприклад, ті з них, які стосуються результатів, спрямовують увагу на пацієнтів (швидше ніж на обслуговування), хоча результати лікування можуть спостерігатись через тривалий час, протягом якого можуть здійснити вплив на здоров’я пацієнтів багато інших факторів, які знаходяться поза контролем служб охорони здоров’я. З іншого боку, індикатори процесу можна застосовувати швидше, вони можуть дуже очевидно висувати на перший план те, що повинно бути виконаним, щоб поліпшити медичну допомогу - все ж їх цінність обмежена виявленням змін у медичних технологіях. Обидва типа індикаторів можуть бути цінними і повинні доповнювати один одного для розуміння та забезпечення якості клінічної допомоги.
Індикатори можуть містити межі (верхню та нижню) інтервалу, який відповідає цінностям параметрів певних індикаторів якості
Зазвичай клінічні індикатори тісно пов’язані з стандартами надання медичної допомоги та клінічними протоколами (клінічними рекомендаціями).
Приклади:
1. Клінічна рекомендація:
Лікування карциноми прямої кишки слід завжди планувати на основі результатів гістологічної експертизи.
Індикатор якості:
Питома вага пацієнтів з передопераційним гістологічним підтвердженням раку, серед усіх пацієнтів, яких прооперовано з приводу карциноми прямої кишки, становить приблизно 95 %
2. Клінічна рекомендація:
При проведенні хірургічного лікування, де це можливо, слід надавати перевагу хірургічно щадним методам.
Індикатор якості:
Питома вага пацієнтів, яким проведені оперативні втручання хірургічно щадним методами, серед усіх прооперованих пацієнтів, менша за 30 %
Якість охорони здоров’я – складне явище, яке може бути описано за допомогою декількох індикаторів, тому будь-який окремий індикатор може мати значення тільки для окремих аспектів якості. Отже, доцільно застосовувати декілька індикаторів, щоб оцінити певні аспекти охорони здоров’я.
Структура клінічного індикатора
1. Назва
Приклад: „Тромболізис при гострому інфаркті міокарда”
2. Код МКХ-10
3. Визначення термінів, які містяться в індикаторі, і які необхідні для розуміння цілей збору даних
4. Обгрунтування індикатора
Приклад: тромболізис при інфаркті міокарда – необхідне лікування, яке слід проводити пацієнту якомога швидше.
Опис відповідної клінічної рекомендації
Тромболізис при інфаркті міокарда слід проводити за таких умов:
• біль в грудній клітці довше 30 хвилин
• Підйом сегменту ST на електрокардіограмі
5. Тип індикатора
A. Вказати чи є індикатор основним чи додатковим.
Б. Вказати, чого стосується індикатор перш за все: процесу надання медичної допомоги чи результату допомоги.
6. Пояснення
A. Пояснити, чому цей індикатор придатний для оцінювання процесу або результату медичної допомоги.
Б. Зробити посилання на джерела які підтверджують актуальність і доцільність розробки індикатора
В. Ідентифікувати компоненти якості, які буде оцінено цим індикатором.
7. Описання пацієнтів, яких включено до індикатора
A. Чисельник і знаменник індикатора
Приклад чисельника - кількість пацієнтів з інфарктом міокарду, які потребували тромболізиса, і які отримали тромболізисну терапію в межах однієї години після госпіталізації.
Приклад знаменника - кількість пацієнтів з інфарктом міокарду, які потребували тромболізису, і які отримали тромболізисну терапію протягом їх перебування в лікарні.
Б. Підкатегорії (ідентифікують пацієнтів, які будуть виокремлені для аналізу)
8. Потенційні джерела даних
Приклад: медична документація пацієнтів
9. Ступінь впливу індикатора
Приклад: індикатор суттєво впливає на результати лікування.
10. Недоліки індикатора
Приклад:
• дані стосовно часу застосування тромболізису не входять до звичайних статистичних даних.
• можливий вплив багатьох факторів на реєстрацію даних. Тому можливі затруднення при реєстрації даних.
11. Прийнятність індикатора
Приклад: зазвичай індикатор прийнятний для всіх лікарень, є всі умови для дотримання вимог індикатора.
12. Передумови для реалізації
Приклад:
лікувально-профілактичним закладам необхідно вжити таких заходів:
• стандартизувати документацію стосовно часу проведення тромболізису пацієнтам
13. Частота реєстрації даних
Приклад: кожні шість місяців
14. Очікувана якість допомоги
Приклад: очікуваний відсоток пацієнтів, щодо яких буде забезпечено якісну медичну допомогу - 99 %
15. Оцінка затрат
Наводяться додаткові витрати, необхідні для запровадження та реалізації індикаторів
16. Валідність
Дається оцінка відповідності результатів впровадження індикаторів поставленим задачам
17. Посилання на використані джерела
Наводяться джерела, які використано при розробці клінічного індикатора
В Україні розробка і запровадження клінічних індикаторів належить до пріоритетних проблем державного управління у сфері охорони здоров’я, про що зазначається у Національному плані розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року, Концепції управління якістю медичної допомоги. Їх використання в клінічній діяльності дасть можливість поліпшити якість медичної допомоги та її економічність шляхом удосконалення управління якістю, в тому числі підвищити результативність контролю за якістю медичної допомоги. Стан дотримання клінічних індикаторів доцільно включити до акредитаційних вимог, за умови їх розробки та впровадження в діяльність лікувально-профілактичних закладів України.