Наталя Кузнєцова

Вид материалаДокументы

Содержание


3. Невизначеність чіткої процедури та відсутність чітких критеріїв утворення районів, віднесення населених пунктів до категорії
5. Надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць на низовому рівні
7. Відсутність належної фінансової бази
Подобный материал:
Наталя Кузнєцова,

начальник відділу з питань місцевого самоврядування

та адміністративно-територіального устрою

Департаменту конституційного права Міністерства юстиції України


Реформа місцевого самоврядування в Україні:

організаційно-правовий аспект


Шановні колеги!


Перш за все, я хочу висловити подяку організаторам за запрошення взяти участь в цьому заході та надану можливість висвітлити деякі організаційно-правові аспекти удосконалення місцевого самоврядування в Україні.

На сьогоднішній день особливого значення набувають питання удосконалення управління на місцевому і регіональному рівнях. Головною метою цього процесу є побудова децентралізованої моделі організації влади, спроможної в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувати якісний рівень надання управлінських послуг населенню на рівні європейських стандартів, здатної до самовдосконалення і саморегуляції.

Оцінюючи сучасний стан місцевого самоврядування в Україні, більшість вітчизняних науковців та практиків відзначають низький рівень ефективності діючої в Україні системи місцевих органів влади.

Зокрема, серед основних проблем, які стримують розвиток місцевого самоврядування, нагального вирішення потребують такі:

1. Відсутність чіткого розмежування самоврядних прав різних самоврядних громад, що співіснують у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (йдеться про розташування у багатьох випадках на території міст інших міст, а також сіл, селищ як окремих адміністративно-територіальних одиниць, а також існування населених пунктів, територія яких відокремлена від основної (титульної) території адміністративно-територіальної одиниці (так звані анклави).

2. Збереження всупереч Конституції України серед адміністративно-територіальних одиниць таких категорій, як селище міського типу, сільрада, селищна рада, міська рада.

Статтею 133 Конституції України встановлено систему адміністративно-територіального устрою України, разом з тим не визначено статусу цих складових, тобто немає чіткого визначення, що таке, наприклад, село – це населений пункт чи адміністративно-територіальна одиниця, яка об’єднує кілька населених пунктів. Тому на практиці склалася ситуація, коли існують населені пункти як самостійні адміністративно-територіальні одиниці, що мають власні органи місцевого самоврядування, і населені пункти (таких значно більше) як складові рад (сільських, селищних, міських), які не мають власних органів місцевого самоврядування. Такі ради на практиці користуються статусом адміністративно-територіальної одиниці, але їх статус не врегульовано жодною законодавчою нормою).

3. Невизначеність чіткої процедури та відсутність чітких критеріїв утворення районів, віднесення населених пунктів до категорії сіл, селищ, міст, що спричинює великі диспропорції адміністративно-територіальних одиниць, ускладнює можливості управління територіями, прогнозування та встановлення стратегічних завдань розвитку.

4. Відсутність у багатьох випадках визначених меж адміністративно-територіальних одиниць або встановлення значної частини меж таких одиниць без урахування місцевих природних, історичних та інших факторів, перспектив розвитку регіонів та населених пунктів. Це породжує постійні компетенційні спори між органами місцевого самоврядування та місцевими органами державної влади, зокрема, щодо права власності на землю, податків.

5. Надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць на низовому рівні (аналіз свідчить про збільшення кількості сільських рад при зменшенні чисельності сільського населення та кількості сіл).

6. Відсутність достатньої правової бази для розмежування сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування різного рівня, що має наслідком дублювання функцій та процвітання безвідповідальності.

7. Відсутність належної фінансової бази, що потребує вдосконалення ресурсного забезпечення місцевого і регіонального розвитку, розширення кола місцевих податків (віднесення до них податку на нерухомість, податку на землю, податку з доходів громадян), запровадження механізму зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходжень у доходну частину державного бюджету на відповідних територіях.

8. Недостатність кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування, потреба суттєвої перебудови системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ і організацій.

Орієнтуючись на загальновизнані європейські здобутки демократичної організації влади – Європейську хартію місцевого самоврядування, головними принципами, на які повинно спиратися реформування місцевого самоврядування, зокрема законодавчого вирішення зазначених проблем, мають бути:
  • децентралізація державного управління;
  • субсидіарність;
  • законність;
  • територіальність місцевого самоврядування;
  • правова самостійність;
  • організаційна самостійність;
  • матеріально-фінансова самостійність та спроможність територіальних громад.

Ґрунтуючись на цих засадах, реальний шлях до формування нової правової бази для розвитку місцевого самоврядування має відкрити конституційна реформа в контексті удосконалення територіальної організації влади і прийняття пакету законопроектів щодо вдосконалення системи місцевого самоврядування в Україні.

Першим кроком на цьому шляху має стати внесення змін до Конституції України щодо удосконалення місцевого самоврядування, необхідність яких задекларована Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України „Про внесення змін до Конституції України”, прийнятого 8 грудня 2004 року, з метою врегулювання таких питань:

- визначення засад адміністративно-територіального устрою України, правового статусу і рівнів адміністративно-територіальних одиниць, спрощення системи адміністративно-територіального устрою, чітке визначення меж адміністративно-територіальних одиниць тощо;

- чітко визначити, які питання відносяться до відання місцевого самоврядування. Необхідно у законодавчому порядку розмежувати поняття “повноваження виконавчої влади (органу виконавчої влади)” і “повноваження місцевого самоврядування”. При цьому до повноважень виконавчої влади мають бути віднесені повноваження, наслідки виконання яких (в першу чергу – правові, організаційні та соціально-економічні) пов’язані з інтересами населення України в цілому, в той час, як наслідки виконання повноважень місцевого самоврядування спрямовані на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади та пов’язані з наданням управлінських послуг її членам;

- переглянути статус територіальної громади як суб`єкта місцевого самоврядування первинного рівня. Закон повинен чітко визначити предмет відання та повноваження територіальних громад, в тому числі виключні. Зокрема, для забезпечення принципу територіальності місцевого самоврядування (тобто розповсюдження юрисдикції територіальної громади на всю територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці) необхідно наділення органів місцевого самоврядування функціями, які зараз охоплюються поняттям “державне управління”. Тобто органи місцевого самоврядування первинного рівня перетворюються на органи публічної влади з відповідними повноваженнями з надання всього спектра управлінських послуг громадянам і юридичним особам;

- переглянути повноваження представницьких органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Повноваження як загальні так і виключні мають бути чітко визначені та відокремлені за рівнями. Обсяг власних повноважень має бути максимально збільшений порівняно з делегованими повноваженнями.

- утворення районними і обласними радами власних виконавчих органів, що в свою чергу викличе необхідність трансформації статусу місцевих органів виконавчої влади - перетворення цих органів загальної компетенції в контрольно-наглядові органи в системі виконавчої влади шляхом вилучення у них та передачі відповідним районним і обласним радам та їх виконавчим органам функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

Наступним етапом законодавчого розвитку буде приведення інших актів законодавства України у відповідність до зазначених Законів.

Серед них акти:

з питань місцевого самоврядування, з питань архітектури і містобудування (нові редакції Законів України про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації, Закони України “Про Генеральну схему планування території України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про статус депутатів місцевих рад”, “Про столицю України – місто-герой Київ”, “Про органи самоорганізації населення”);

виборчого законодавства (зокрема, Закони України “Про вибори Президента України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”);

земельного законодавства (зокрема, Земельний кодекс України, Закони України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, “Про землеустрій”, “Про охорону земель”, “Про використання земель оборони”, “Про оцінку земель”, “Про плату за землю”, “Про оренду землі”, “Про державну експертизу землевпорядної документації”, “Про державний контроль за використанням та охороною земель”);

бюджетного законодавства (зокрема, Закони України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, Господарський та Водний кодекси України тощо), а також податкового, комерційного, екологічного тощо.


Послідовне втілення в життя вищезазначених кроків із запровадження реформи місцевого самоврядування у подальшому дасть змогу створити належну законодавчу базу для вирішення питань недосконалості систем адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, неефективності розподілу повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування дозволить вирішити існуючі проблеми матеріального та фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, що в свою чергу сприятиме формуванню територіальної громади, яка повинна володіти матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування, надання послуг населенню на рівні, передбаченому загальнодержавними стандартами.

Запропоновані вище заходи у разі їх послідовного виконання сприятимуть формуванню міцних засад місцевої демократії, посиленню ролі місцевого самоврядування у житті української держави, що є запорукою успішної розбудови громадянського суспільства і правової держави.


Дякую за увагу.