Робоча навчальна програма на 2010-2011 навчальний рік Порівняльне правознавство

Вид материала

Содержание

1. Навчальний план курсу
2. Загальні положення
3. Тематичний план дисципліни
Загальна частина
4. Зміст програми за темами лекцій
5. Рекомендована література
6. Плани семінарських занять
7. самостійна робота студентів
8. Словник основних понять
9. Питання для підготовки до заліку

Подобный материал:

Міністерство освіти і науки україни

Миколаївський Навчальний центр

Національного університету

„Одеська юридична академія”

Кафедра кримінально-правових дисциплін

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Директор_______П.М. Шапірко

“__”___________2010 р.

Робоча навчальна програма

на 2010-2011 навчальний рік

Порівняльне правознавство

Для спеціальності 6.030401 “Право”

Форма навчання: заочна

Розробив кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Оборотов І.Г.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

Протокол № 8 від "2" вересня 2010 р.

Миколаїв -2010

1. Навчальний план курсу

Форма навчання Спеціалізація	Курс	Семестр	Лекції	Практичні (семінарські)	Всього ауд. год.	Курсові роботи	Контрол. роботи	Самостійна робота	Всього годин	Іспит	Залік
Заочна форма навчання Прокурорсько-слідча спеціалізація Цивільно-правова спеціалізація	4	7	2		2				2
	4	8	6	4	10			96	106		*
Всього			8	4	12			96	108

2. Загальні положення

Починаючи з другої половини ХІХ століття і дотепер у світі спостерігаються процеси посилення взаємодії між національними правовими системами. Це відбувається, зокрема, у формі гармонізації та уніфікації права. Поряд із національними та міжнародною починають виділяти новий різновид правових систем – регіональні (або інтегративні): вони відрізняються від міжнародної більш глибоким ступенем інтеграції, що фундується, по-перше, на культурно-історичній спільності та економічній взаємовигідності.

У зв’язку із такими глобалізаційними процесами перед юристами різних країн постала проблема організації “діалогу правових культур”, який вбачається неможливим без знань про правові системи сучасності. Набуттю таких знань має сприяти вивчення спеціального курсу “Порівняльне правознавство”.

Навчальна дисципліна складається з загальної та особливої частин. Загальна частина має на меті вивчення історії виникнення порівняльного правознавства як науки, його методологічного апарату (методологічних принципів, методів, концептів та понять), основ та проблемних питань типології правових систем.

Особливу частину присвячено розгляду окремих правових систем та правових сімей у їх історичному розвитку та на сучасному етапі; основна увага приділяється розгляду специфіки тієї чи іншої правової сім’ї. Окрім територіальних правових систем розгляду піддаються також і персональні правові системи, зокрема, – канонічне та церковне право, мусульманське право, єврейське (іудейське) право.

Порівняльно-правові дослідження мають основною метою вивчення правової карти світу та розкриття взаємовідносин та взаємного впливу між правовими системами сучасності. Одною з задач навчальної дисципліни є встановлення місця правової системи України на правовій карті світу.

Від студентів вимагається знання основ компаративістичної методології та типології правових систем; а також загальних рис та особливостей правових систем та сімей, що вивчаються у особливій частині курсу.

3. Тематичний план дисципліни

№ п/п	Назва теми	Кількість годин
№ п/п	Назва теми	Лекції	Сем. зан.	Сам. роб.
Загальна частина
	Порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна	2	-	9
	Методологічний апарат порівняльного правознавства		2	9
	Типологія правових систем		2	10
Особлива частина
	Романо-германська правова сім’я	2	–	10
	Сім’я загального права. Англійське право	2	2	10
	Сім’я загального права. Правова система США	2	2	9
	Сім’я змішаного права. Скандинавська правова сім'я	–	–	9
	Сім’я змішаного права. Латиноамериканська правова сім'я	–		10
	Релігійна правова сім’я	2	–	10
	Сім'ї традиційного та далекосхідного права	–	–	10
Всього:		8	4	96

4. Зміст програми за темами лекцій

Лекція 1.

Загальні положення порівняльного правознавства

Поняття і основні завдання порівняльного правознавства. Об'єкт порівняльного правознавства. Правова карта світу – як головний предмет вивчення порівняльного правознавства. Методологічні принципи порівняльного правознавства. Порівняльно-правовий метод юридичної науки. Поняття правової системи і правової сім’ї. Поняття правового стилю. Основні правові сім’ї сучасності.

Лекція 2.

Романо-германська правова сім’я

Витоки та формування романо-германської правової сім’ї. Значення середньовічних університетів у формуванні романо-германського права. Особливості романо-германського права. Структура романо-германського права. Джерела романо-германського права. Романська та германська правові групи: загальні риси. Судоустрій у країнах з романо-германською правовою системою.

Лекція 3.

Сім’я загального права. Англійське право

Основні риси загального права. Структура англійського загального права. Джерела англійського права та їх співвідношення. Англійська судова система. Поняття правової системи США. Загальне право і законодавство у правовій системі США. Джерела права США.

Лекція 4.

Релігійна правова сім'я

Загальні риси релігійних правових систем. Церковне (канонічне) право як особлива правова система. Особливості ісламського права. Відмітні риси іудейського права. Класичне індуське право: релігійно-філософська основа і джерела.

.

5. Рекомендована література

Основна література

Бехруз Х. Введение в сравнительное правоведение. – О.: Юрид. л-ра, 2002. – 323с.
Бехруз Х. Сравнительное правоведение. – О.: Фенікс; М.: ТрансЛит, 2008. – 504с.
Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юридична думка, 2006. – 432с.
Голяк Л.В., Мацко А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство.– К.: МАУП, 2004. – 200с.
Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 400с.
Давид Р. Основные правовые системы современности (сравнительное право) / Пер. с фр. М.А. Крутоголова и В.А. Туманова. ─ М.: Прогресс, 1967. ─ 495с.
Дмитрієв А.І., Шепель А.О. Порівняльне правознавство / Відп. редактор В.Н. Денисов. – К.: Юстиніан, 2003. – 184с.
Малько А.В., Саломатин А.Ю. Сравнительное правоведение. – М.: Норма, 2008. – 352с.
Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М: Городец-издат, 2002. – 1068с.
Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части. – М.: Дело, 2002. – 464с.
Порівняльне правознавство / За ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – 274с.
Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток. / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296с.
Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Норма, 2000. – 840с.
Савчин М.В. Порівняльне правознавство: Загальна частина. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 288с.
Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности) / Под ред. В. А. Туманова. – М.: Юристъ, 2003. – 448с.
Саидов А.Х. Сравнительное правоведение. – М.: Норма, 2006. – 368с
Скакун О.Ф. Общее сравнительное правоведение: Основные типы (семьи) правовых систем мира. – К.: Ін Юре, 2008. – 464с.
Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Норма, 1996. – 432с.
Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х.: Одіссей, 2002. – 592с.
Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2-х т. – М.: Междунар. отнош., 2000. – Т.1: Основы. – 480с.
Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2-х т. – М.: Междунар. отнош., 2000. – Т.2: Договор. Неосновательное обогащение. Деликт. – 1998. – 512с.

Додаткова література

Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256с.
Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1994. – 397с.
Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Ин-т междунар. права и экономики, Триада Лтд, 1996. – 157с.
Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.: Nota Bene, 2000. – 576с.
Берман Г.Дж. Западная традиция права. – М.: Инфра-М – Норма, 1998. – 624с.
Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: Пер. з англ. – К.: Україна, 1999. – 554с.
Бехруз X. Актуализация понятийного аппарата сравнительного правоведения // Юридический вестник. – 2003. – № 3. – С. 104-109.
Бехруз X. Доктрина як джерело права в основних правових системах сучасності // Актуальні проблеми держави і права: 36.наук, праць. – О., 2001. – Вип. 11. – С 48-52.
Бехруз X. Еволюція правових систем мусульманських держав// Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук, праць. – О., 2001. – Вип. 12. – С 94-96.
Бехруз X. Загальна ісламська декларація прав людини: зміст та специфіка // Актуальні проблеми політики: 36. наук, праць. – О., 2001. – Вип. 12. – С 94-99.
Бехруз X. Іслам – основа мусульманської правової та релігійної системи // Актуальні проблеми політики: 36. наук, праць. – О., 2003. – Вип. 18. – С 281-285.
Бехруз X. К вопросу плюрализма теоретических концепций классификации постсоветских правовых систем // Держава і право: 36.наук, праць. Юридичні і політичні науки. – К-: Ін-т держави і права ім. B. М. Корецького HAH України, 2003. – Вип. 20. – С 19-24.
Бехруз X. Методологические императивы сравнительного правоведения: традиции, проблемы, перспективы // Право и политика, 2003. – № 9. – С. 19-23.
Бехруз X. Мусульманская концепция государства //Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 21. С 46-51.
Бехруз Х. Диалог правовых систем: европейское право и исламское право // Актуальні проблеми держави і права: 36.наук, праць. – О., 2005. – Вип. 24. – С. 53-58.
Бехруз Х. Исламские традиции права. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – 296с.
Библия. /Любое издание/
Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М.: Норма, 1997. – 333с.
Богдановская И.Ю. Закон в английском праве. – М.: Наука, 1987. – 143с.
Богдановская И.Ю. Прецедентное право. – М.: Наука, 1993. – 239с.
Бромхед П. Эволюция Британской Конституции. – М.: Юрид. лит. 1978. – 334с.
Варьяш И.И. Опыт пиренейских мусульман: вне закона, но в социуме // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 319-324.
Введение в украинское право / Под ред С.В. Кивалова, Ю.Н. Оборотова. – О.: Юрид. л-ра, 2005. – 616с.
Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М., 1915. – 154с.
Винокурова М.В. Преступления и наказания в английском маноре ХIV в. // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 37-47.
Горчаков М.И. Церковное право. – СПб.: Издат. студия А. Ширяева, 1909. – 338с.
Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560с.
Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. – М.: Норма, 2007. – 752с.
Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А, Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало-М, 2002. – 528с.
Дамирли М.А. Порівняльне правознавство і порівняльне релігієзнавство: питання співвідношення і взаємодії // Право, державність, духовність: Шляхи розвитку та взаємодії: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конфер. ОНЮА “Право, державність, духовність: шляхи розвитку та взаємодії”; м. Одеса, 3 вересня 2006р./ Відп. ред. Ю.М.Оборотов, Г.І.Чанишева. – О.: Фенікс, 2006. – С. 72-75.
Дамирли М.А. Сравнительно-правовая наука в Украине: теоретико-методологические традиции (ХIХ – начало ХХ вв.). – О.: Фенікс, 2007. – 96с.
Дементьева В.В. Государство и церковь в переходные периоды взаимодействия и взаимовлияния // Держава і право. – 2000. – Вип. 7. – С. 507-516.
Денисов В.Н. Системы права развивающихся стран. – К.: Наукова думка, 1978. – 276с.
Дженкс Э. Английское право: Пер. с англ. – М.: Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1947. – 378с.
Джероза Л. Каноническое право в католической церкви. – М.: Христианская Россия, 1999. – 380с.
Дмитрієв А. І., Шепель А. О. Порівняльне правознавство / Відп. ред. В. Н. Денисов. – К.: Юстиніан, 2003. – 184с.
Дорская А.А. История науки церковного права Российской империи конца XVIII – начала XX // Вестник молодых учёных. – 2004. – № 3. – С. 12-21.
Дудченко В.В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень. – О.: Юрид л-ра, 2006. – 304с.
Европейское право / Под общ. ред. Л. М. Энтина. – М.: Норма, 2000. – 720с.
Егоров А.В. Правовая семья как объект сравнительного правоведения // Правоведение. – 2005. - № 2. – С. 155-161.
Жалинский А.А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767с.
Загайнова С.К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения. – М.: Норма, 2002. – 176с.
Закс В.А. Особенности формирования норвежского средневекового права // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 203-209.
Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. – К.: Основи, 1996. – 420с.
Ильин И.А. О сущности правосознания. // В кн.: Общее учение о праве и государстве. – М.: АСТ, ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – С. 180-508.
Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве. – М.: АСТ, ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 510с.
Ильин И.А. Путь духовного обновления. – М.: АСТ, 2003. – 365с.
Инако Ц. Право и политика современного Китая. – М.: Прогресс, 1978. – 295с.
Инако Ц. Современное право Японии. – М.: Прогресс, 1981. – 270с.
История государства и права стран Азии и Африки. Очерки / Рогожин А.И., Сафронова И.П., Страхов Н.Н. – М.: Юрид. лит., 1964. – 254с.
Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юристъ, 1999. – 335с.
Коданева С.И. Британский регионализм (конституционная реформа). – М.: Юристъ, 2004. – 140с.
Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: Бек, 2000. – 592с.
Конституционное право зарубежных стран / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2006. – 1056с.
Коран. – М.: СП ИКПА,1990. – 512с.
Котляревська Г.М. Моделі нормативного регулювання взаємин між державою і церквою // Бюлетень міністерства юстиції України. – 2003. – № 10. – С. 78-86.
Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение. – М: Междунар. отношения, 2001. – 480с.
Крашенинникова Н.А. Индусское право: история и современность. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 192с.
Кресін О. Розвиток методології порівняльного правознавства: історичний аспект // Право України. – 2006. – № 2. – С. 128-130.
Кросс Р. Прецедент в английском праве: Пер. с англ. – М.: Юрид. лит., 1985. – 238с.
Кудрявцев М.К. Кастовая система в Индии. – М.: Наука,1992. – 262с.
Куманин Е.В. Юридическая политика и правовая система Китайской народной республики / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Наука, 1990. – 157с.
Куприянов А. Церковное право и его рецепция в российское законодательство // Российская юстиция. – 2001. – № 2. – С. 68-69.
Кухнюк Д.В. До питання про судовий прецедент в кримінальному процесі України // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка: Сер. Юридичні науки. – К., 2001. – Вип. 43. – С, 60-63.
Лафитский В.И. Основы конституционного строя США. – M: Норма, 1998. – 272с.
Левина М.И. Парламентское право Великобритании ХVII – начала ХIХ в. – М.: Зерцало, 2000. – 170с.
Лозинский С.Г. История папства. – М.: Политиздат, 1986. – 382с.
Лубський В. I., Борис В.Д. Мусульманське право. – К.: Вілбор, 1997. – 256с.
Максимов А.А. Прецедент как один из источников английского права // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 97-102.
Малахов В.П. Основы философии права. – М.: Академический проект, Культура, 2005. – 240с.
Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 376с.
Малишев Б.В. Винятки з англійської доктрини судового прецеденту // Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2001. – Вип. 11. – С. 23-28.
Марченко М.Н. Вторичные источники романо-германского права: прецедент, доктрина // Вестник МГУ: Сер. 11. Право. – 2000. –№ 4 – С. 52-63.
Марченко М.Н. Закон в системе источников романо-германского права // Вестник МГУ: Сер. 11. Право. – 2000. – № 3. – С. 33-43.
Марченко М.Н. Источники романо-германского права: понятие, виды, классификация // Вестник МГУ: Сер. 11. Право. – 2000.
Марченко М.Н. Основные источники иудейского права // Вестник Московского университета: Сер. 11. Право. – 2001. – № 2. – С. 36-47.
Марченко М.Н. Отличительные особенности романо-германского права // Вестник МГУ: Сер. 11. Право. – 2000. – С. 26-42.
Мережко А.А. Коллизионное право США. – К.: Юстиниан, 2003. – 136с.
Митрополит Иоанн (Снычев). Русская симфония. Очерки русской историософии. – СПб.: Царское дело, 2007. – 494с.
Мицкевич Л.А. Синергетические основы метода правового сравнения // Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001. – С. 58-66.
Мишина И.Д. Аксиологическая модель права как фактор развития сравнительного правоведения // Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001. – С. 45-57.
Мірошниченко М. Методологічні передумови класифікації правової системи України // Право України. – 2003. – № 11. – С 33-37.
Морандьер Ж.Л., де ла. Гражданское право Франции.: В 3 т. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958.
Мордовцев А.Ю. Юридическое мышление в контексте сравнительного правоведения: культуроантропологические проблемы //Известия высших учебных заведений: Правоведение. – СПб., 2003.
Муравьева М.Г. Объявление вне закона за государственную измену в Англии ХVII века // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 280-289.
Муромцев Г.И. О некоторых особенностях традиционного права в развивающихся странах Азии и Африки // Советское государство и право. – 1989. – № 6. – С. 95-102.
Мусульманское право (структура и основные институты) / Отв. ред. Л.Р. Сюкияйнен. – M: ИГПАН, 1984. – 145с.
Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции // Государство и право. – 2001. – № 6. – С. 5-15
Нода И. Сравнительное правоведение в Японии: прошлое и настоящее // Очерки сравнительного правоведения. – М., 1981 – С. 107-111.
Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс). – О.: Юрид. л-ра, 2004. – 184с.
Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). – О.: Юрид. л-ра, 2002 – 278с.
Оборотов І.Г. Правові цінності у східноєвропейській та західноєвропейській традиціях: релігійний вимір // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 40. – О.: Юрид. л-ра, 2008. – С. 167–172.
Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352с.
Осакве К. Типология современного российского права на фоне правовой карты мира // Государство и право. – 2001. – № 4. – С. 2-22.
Осиповский С.Н. Некоторые аспекты развития государственно-церковных отношений в Украине // Актуальні проблеми політики. – 1999. – № 6-7. – С. 405-410.
Оуенз К. Право: Посібник для студентів бізнес-спеціальностей. – К.: Знання, 2002. – 605 с.
Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – 256с.
Павлов А.С. Курс церковного права. – СПб.: Лань, 2002. – 384с.
Павлова С.В. Симфония властей: историко-теоретический аспект // История государства и права. – 2002. – № 1. – С. 41-43
Правовая система Нидерландов / Отв. ред. В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова. – М.: Зерцало, 1998. – 432с.
Прилуцький С. Судова система Республіки Польща // Бюлетень міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. С.53-64.
Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии. – M: БЕК, 2001. – 336с.
Рабель Э. Задачи и необходимость сравнительного правоведения. – Екатеринбург: Полиграфист, 2000. – 47с.
Религиоведение / Науч. ред. д.ф.н., проф. А.В.Солдатов. – СПб.: Лань, 2004. – 800с.
Романов А.К. Правовая система Англии. – М.: Дело, 2000. – 344с.
Русская православная церковь и право: Комментарий / Отв. ред. М.В. Ильичев. – М.: Бек, 1999. – 464с.
Рябинкин В.И. Рассмотрение гражданских дел индийскими судами первой инстанции // Государство и право. – 1993. – № 5.– С. 147-154.
Сабецький Б.В. Еволюція джерел права США // Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 10. – С. 54-58.
Садовская О.Н. Место правовых систем Италии и Украины среди правовых систем мира //Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К-, 2001. – Вип. 13. – С. 16-20.
Саидов А.X. Сравнительное правоведение в начале XXI века: перспективы развития // Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001. – С. 26-30.
Салыгин Е.Н. Теократическое государство. – М., 1999. – 128 с.
Свенцицкая И.С. От общины к церкви: (О формировании христианской церкви). – М.: Политиздат, 1985. – 224с.
Синицына И.Е. Обычай и обычное право в современной Африке: История изучения. Кодексы обычного права. М.: Наука, 1978. – 285с.
Синюков В.Я. Российская правовая система. Введение в общую теорию. – Саратов: Полиграфист, 1994. – 494с.
Сібільов М. Загальна характеристика сфери приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2.
Скакун О.Ф. Правова система України на правовій карті світу. – Х.: Еспада, 2004. – 96с.
Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс). – Х.: Эспада, 2007. – 840с.
Сравнительное конституционное право / Отв. ред. В.Е. Чиркин. – М.: Манускрипт, 1996. – 729с.
Сравнительное правоведение: Сб. статей. – М.: Прогресс, 1978. – 247с.
Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. – X.: Право, 1999. – 416с.
Суворов Н.С. Учебник церковного права / Под ред. и с предисл. В. А. Томсинова – М.: Зерцало, 2004. – 504с.
Судебные системы европейских стран. Справочник. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 336с.
Супатаев М.А. Право в современной Африке (основные черты и тенденции развития). – М.: Наука, 1989. – 175с.
Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. – М.: Наука, 1986. – 257с.
Сюкияйнен Л.Р. Шариат и мусульманско-правовая культура. – М.: Ин-т гос. и права РАН, 1997. – 48с.
Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. – 3-е изд. – СПб.; Лань, 2001.–560с.
Теория государства и права / Под ред В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 2004. – 592с.
Теория государства и права / Под ред. А.С. Пиголкина – М. – Юрайт-Издат, 2005. – 613с.
Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. – М.: Высшая школа, 1978. – 199с.
Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. – К.: Знання, 2005. – 334с.
Тихомиров О. Методологія юридичної компаративістики: проблеми філософського осмислення // Право України. – 2006. – № 2. – С. 32-34.
Тогоева О.И. Право на ошибку. Ритуал снятия с виселицы во Франции эпохи позднего средневековья // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 219-230.
Тогоева О.И. Пытка как состязание: преступник и судья перед лицом толпы (Франция, ХVI век) // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 69-76.
Тузмухамедов Е.Р. Организация высшего юридического образования в США // Государство и право. – 1995. – № 7. – С. 153-156.
Уолкер Р. Английская судебная система. – М.: Юрид. лит., 1980. – 631с.
Успенский Ф.Б. К вопросу о двоеверии и правовой традиции в средневековой Скандинавии // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 268-279.
Федоренко Т.М. Правова держава та церква: тип відносин // Актуальні проблеми політики: 36. наук, праць. – О., 2006. – Вип. 28. – С. 79-84.
Фридмэн Л. Введение в американское право. – М.: Прогресс, Универс, 1993. – 286с.
Фуэро Толедо // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 189-197.
Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 703с.
Хачим Ф.И. Конституционное право стран Ближнего Востока (Иран, Египет, Израиль, ОАЭ, Ирак). – М.: РУДН, 2001. – 138с.
Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Юрид. лит., 1981. – 368с.
Цахло М. Судова система ФРН // Юридичний журнал. – 2004. – № 9. С. 101-111.
Церковь и государство: Сб. статей. – Пермь: Православное общество «Панагия»; Москва: Православно-просветительский центр «Пересвет», 2003. – 80с.
Цыпин В.А. Церковное право. – М.: МФТИ, 1994. – 440 с.
Черновол Д.А. К вопросу о влиянии концепций правопонимания на критерии отнесения правовой система к определённой правовой семье (на примере национальных правовых систем Украины и России) // Актуальні проблеми держави і права: 36.наук, праць. – О., 2005. – Вип. 24. – С. 194-205.
Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2003. – 622с.
Чиркин В.Е. Сравнительное правоведение и сравнительное государствоведение: взаимосвязи, общее, особенное // Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001. – С. 31-38.
Шарль Р. Мусульманское право. – М.: Изд-во иностр. лит., 1959. – 142с.
Шахов М.О. Государственно-конфессиональные отношения: анализ типологий и «силовая модель» // Полития. – 2003. – № 3. – С. 158-178.
Шевченко О. Правові засади оптимізації сучасних державно-церковних відносин в Україні // Юридична Україна. – 2003.- № 3. – С. 35-37.
Шишкін В.І. Судові системи країн світу: В 3 кн. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
Шумилов В. М. Введение в правовую систему ФРГ. – М.: Дека, 2001. – 140с.
Щеглов А.Д. Реформация и шведский суд в 20-е – 40-е гг. ХVI в. // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 155-165.
Элон М. Еврейское право / Под общ. ред.И. Ю. Козлихина. – СПб.: Юрид. центр пресс, 2002. – 611с.
Эльфонд И.Я. Право и судопроизводство Франции глазами юриста ХVI в. // Право в средневековом мире. Вып. 2-3. Сб. статей. – СПб.: Алетейя, 2002. – С. 335-344.
Эннекцерус Л. Курс германского гражданского права. – М.: Изд-во иностр. лит., 1949. – 436с.
Эрп Дж. X.М. Сравнительно-правовой метод в практике нидерландских судов // Юридический мир – 2003. – № 8. – С. 26-29.
Яровая М.В, Суды специальной юрисдикции и внесудебные органы европейских государств // Российская юстиция. – 2005. – № 12. – С. 58-63.

6. Плани семінарських занять

Семінарське заняття 1
Методологічний апарат порівняльного правознавства.
Типологія правових систем

Об’єкт і предмет порівняльного правознавства.
Порівняльно-правовий метод юридичної науки.
Поняття правової системи і правової сім’ї.
Критерії класифікації правових систем сучасності. Поняття правового стилю.
Основні правові сім’ї сучасності.
Місце правової системи України серед інших правових систем.

Семінарське заняття 2
Сім'я загального права

Основні риси загального права.
Структура англійського загального права.
Джерела англійського права ті їх співвідношення.
Поняття і основні риси правової системи США.
Джерела права США. Систематизація права.
Процес уніфікації права у США.

7. самостійна робота студентів

Теми рефератів

Історія розвитку порівняльного правознавства.
Компаративістика дожовтневого періоду.
Розвиток порівняльного правознавства за радянських часів.
Сучасні українські та російські порівняльно-правові дослідження.
Значення порівняльного правознавства для професійної підготовки юристів.
Рівні правових систем: національний, регіональний і міжнародний.
Об'єкт порівняльного правознавства.
Поняття правової карти світу.
Методологічні принципи порівняльного правознавства.
Основні категорії компаративістики.
Порівняльно-правовий метод юридичної науки.
Поняття правової системи і правової сім’ї.
Способи типології правових систем у порівняльному правознавстві.
Критерії класифікації правових систем сучасності. Поняття правового стилю.
Витоки та формування романо-германської правової сім’ї.
Особливості романо-германського права.
Структура романо-германського права.
Джерела романо-германського права.
Романська та германська правові групи: загальні риси.
Судоустрій у країнах з романо-германською правовою системою.
Особливості правових систем північної сім’ї права.
Уніфікація і гармонізація скандинавського законодавства.
Система і джерела скандинавського права.
Судова система у скандинавських країнах.
Особливості латиноамериканських правових систем.
Структура і джерела латиноамериканського права.
Судові системи країн Латинської Америки.
Становлення і розвиток англійського права.
Основні риси загального права.
Структура англійського загального права.
Джерела англійського права та їх співвідношення.
Англійська судова система.
Судова система США.
Загальне право і законодавство у правовій системі США.
Джерела права США.
Поняття правової системи США.
Поняття церковного права.
Концепція симфонії влад.
Система і джерела церковного права.
Склад та устрій Православної Церкви.
Структура мусульманського права.
Джерела ісламського права.
Мусульманські концепції держави і прав людини.
Принципи іудейського права.
Джерела іудейського права.
Релігійно-філософська основа індуського права.
Індуське право і правова система Індії.
Поняття традиційного звичаєвого права.
Звичаєвоправова основа сучасного африканського права.
Кодекси звичаєвого права.
Загальна характеристика далекосхідного права.
Роль права у китайській культурі.
Правова система КНР.
Система і джерела сучасного китайського права.
Особливості японського права.
Структура і джерела японського права.
Проблеми інтеграції України до наднаціональних утворень.
Теоретичні питання класифікації держав, що утворилися на пострадянському просторі.
Євразійська правова сім’я і проблеми віднесення до неї України.

8. Словник основних понять

Автокефальна церква – частина Вселенської Церкви, що веде наступність від апостольських часів, або засновується єпископатом Вселенської Церкви чи єпископатом автокефальної Церкви і є повністю незалежною від інших помісних Церков. На теперішній час існують п’ятнадцять автокефальних Церков, з яких дев’ять патріархатів, три архієпископства та три митрополичих округи

Ампаро – специфічний інститут конституційного контролю в Іспанії і Латинській Америці, що склався для захисту особи від неконституційних дій владних органів, з метою чого позивачу видається судовий наказ про захист його прав.

Віддиференційовані правові системи – тип правових систем, у яких право існує як відокремлене, відносно самостійне явище по відношенню до релігії, моралі, звичаю, політики, ідеології.

Гармонізація права – встановлення зразків, у відповідність до яких держави-учасниці повинні привести своє законодавство. При гармонізації може бути встановлений певний строк для трансформації національного законодавства.

Геоправовий простір – система стійких правових реалій і уявлень, які формуються на певній території в результаті співіснування, переплетіння, взаємодії, зіткнення різних культурних і правових традицій і норм, ціннісних установок.

Гіму – в японському праві борг і обов’язок вищого порядку (відданість імператору, державі і нації, зобов’язання перед своєю роботою, борг перед батьками і предками), які не можуть бути виконані повністю, як до цього не прагнути. Гіму не обмежені часом і встановленим об’ємом; кожен японець має виконувати їх усе життя.

Гірі – зобов’язання японця перед особами, від яких він отримує благодіяння “он” (крім імператора і батьків), а також борг перед самим собою (необхідність зберігати своє ім’я і оберігати свою гідність), що передбачає добросовісне ставлення індивіда до своїх обов’язків. Гірі можуть бути виконані у повному об’ємі і обмежені у часі.

Далекосхідна правова сім’я – група правових систем для яких не є характерним визнання за правом соціальної цінності, а переважає ставлення до нього як до вторинного інструменту розв’язання конфліктів. Головним регулятором суспільних відносин вважається моральність.

Дхармашастри – класичне джерело індуського права, перші книги правового характеру, написані брахманами. Містять правові і релігійно-моральні норми поведінки членів різних каст відносно богів, царя, жерців, родичів, сусідів, тварин та ін.

Євразійська правова сім’я – сукупність правових систем для яких характерними є ідеологізація законодавства, зближення права і справедливості, нероздільність права і держави, пріоритет обов’язків перед правами, відсутність приватноправової традиції.

Загальне право – сукупність єдиних для всієї держави норм англійського права, створених прецедентами королівських судів починаючи з ХII ст. Регулює питання кримінального і договірного права, цивільної відповідальності.

Загальні принципи права – основні вихідні начала, положення, ідеї, що втілюють закономірності права, його природу та соціальне призначення, являють собою найбільш загальні правила поведінки, які прямо сформульовані у законі або виводяться з його смислу.

Індуське право – право громад, члени яких сповідують індуїзм; поєднує філософські, релігійні і соціальні погляди.

Іудейське право – система звичаєвих релігійних і юридичних норм та релігійно-етичних принципів, що регулюють суспільні відносини усередині єврейської громади, яка сповідує іудаїзм.

Коран (ар. “читання”) – священна книга ісламу, яка містить одкровення Аллаха звернені до людства через Пророка, і є першим і головним джерелом мусульманського права, в якому містяться основні принципи його формування та функціонування.

Методологічний апарат – система методологічних принципів, методів, категорій і концепцій, за допомогою яких забезпечується осягнення права і держави.

Методологічні принципи порівняльного правознавства – основоположні пізнавальні установки, у рамках яких проводиться порівняльно-правовий аналіз.

Муфтій – посадова особа в системі ісламських судів, яка виносить рішення і висновки з релігіозно-правових питань у відповідь на запити каді (судді).

Невіддиференційовані правові системи – різновид правових систем, у яких існує нерозривний зв’язок права із іншими регуляторами і цінностями (релігією, моральністю, ідеологією та ін.).

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює або скасовує норми права, виданий компетентним органом або прийнятий усіма громадянами держави у формі референдуму. Найбільшу вагу дане джерело права має у романо-германському і англо-американському праві.

Об’єкт порівняльного правознавства – вся реально існуюча в різних країнах правова дійсність.

Омбудсмен – спеціально обрана або призначена особа, яка слідкує за дотриманням прав людини адміністративними органами, приватними особами і об’єднаннями.

Порівняльне правознавство – структурована, концептуально-визначена система правових знань та уявлень щодо основних правових систем сучасності й теорії застосування порівняльно-правового методу як у науково-пізнавальному, так і в прикладному аспектах.

Порівняльно-правовий метод – це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів шляхом парного співставлення.

Право справедливості – сукупність норм англійського права, які створювалися судом Лорда-канцлера для доповнення системи загального права. Включає розгляд питань про нерухомість, довірчу власність, торгівельні товариства, тлумачення заповітів та ін.

Правова акультурація – засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності інших правових культур, правових систем і сімей.

Правова доктрина – теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, у яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, погляди юристів-вчених.

Правова карта світу – сукупність усіх правових систем (національних, регіональних і міжнародної), що існують у світі.

Правова система – об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілюючи його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію та ін.

Правова сім’я – спільнота правових систем, пов’язана єдністю правових традицій і цінностей, що дозволяє їм взаємодіяти без погрози деформації для окремої правової культури.

Правова традиція – нерозривний зв’язок минулого із майбутнім через сучасність, який має вираз у передачі та використанні правових універсалій і досвіду минулих поколінь.

Правовий звичай – правило поведінки, що склалося історично, міститься у людській свідомості і увійшло до звички внаслідок багаторазового використання та призводить до правових наслідків. У різних правових системах посідає різні місця за значущістю в якості джерела права.

Правовий стиль – комплексний критерій класифікації правових систем, до якого зокрема входять: 1) історичний розвиток правової системи; 2) методологія права та особливості юридичного мислення; 3) правова ідеологія; 4) специфічні правові джерела; 5) інфраструктура права; 6) структура процесуального права.

Предмет порівняльного правознавства – певний бік об’єкту порівняльного правознавства, що потрапляє до поля зору компаративістів, а саме: правова карта світу; загальні принципи і закономірності виникнення, становлення і розвитку різних правових систем; деякі інші елементи правової реальності.

Релігійна правова сім’я – низка невіддиференційованих персональних правових систем, які базуються на релігії, тобто визнають право породженням божественної волі.

Рецепція права – глобальна правова акультурація, яка виражається у запозиченні компонентів чужої правової спадщини, через що відбуваються принципові зміни у власній правовій культурі.

Священне Передання – 1) зовнішній образ збереження і передання наступним поколінням у незміненому вигляді основних принципів віровчення і церковного управління, що були встановлені Самим Христом та першими пастирями Церкви; 2) друге за значущістю джерело церковного права, яке включає Апостольські Правила, Правила Вселенських і Помісних Соборів, Правила Святих Отців. Священне Передання кодифіковано у Книгу правил та міститься у першій частині Кормчої книги (Номоканону).

Священне Писання – 1) зовнішня форма виразу Божественної волі, заповідей Господніх; 2) канонічно визначений звід біблейських книг Старого та Нового Заповітів, що виступає у якості найголовнішого джерела церковного права. Біблейський канон складається з наступних 38-ми книг Старого Заповіту та 27-ми книг Євангелія (Нового Заповіту).

Симфонія влад – принцип відносин держави і Церкви, суть якого полягає у взаємному співробітництві, підтримці і відповідальності. Держава шукає у Церкви моральної, духовної підтримки, молитви за себе і благословення на діяльність, спрямовану на досягнення цілей, що слугують благополуччю громадян; а Церква отримує від держави допомогу у створенні умов, що сприяють євангелізації і духовному окормленню своїх чад, які одночасно є і громадянами держави.

Судовий прецедент – рішення суду у конкретній справі, яке є обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічних справ.

Суна (ар. “звичай”) – друге за значністю джерело мусульманського права, яке містить висловлювання, рішення та опис вчинків Пророка, а також схвалені ним висловлювання і рішення його сподвижників. До складу суни входять хадіси – окремі відомості про настанови Пророка і його послідовників.

Талмуд – збірка догматичних релігійних, правових і етичних текстів іудаїзму. Складається з двох частин: Мішни (збірник правил поведінки, складений протягом перших двох століть від Р.Х.) і Гемари (інтерпретації норм Мішни, складені протягом III-V ст.).

Танах (Єврейська Біблія) – Священне Писання іудеїв і головне джерело іудейського права, звід книг Старого Заповіту, до складу якого входять Тора (П’ятикнижжя Мойсея), Небіїм (книги пророків) і Кетубім (інші священні книги).

Традиційна (звичаєва) правова сім’я – сукупність традиційних правових систем груп і спільнот, що проживають на Африканському континенті. Характеризується партикуляризмом; нерозривним зв’язком правових норм (джерелом яких виступає звичай) із моральністю; широким використанням процедури примирення.

Траст (довірча власність) – специфічний інститут англійського права; за яким особа, що установлює довірчу власність оговорює, що деяке майно буде керуватися однією або декількома особами (які керують за власним розсудом) в інтересах однієї або декількох осіб. Траст виступає у якості засобу для захисту охорони майна недієздатних або управління майном установ.

Уніфікація права – встановлення єдиних правил поведінки, що безпосередньо регулюють суспільні відносини у декількох державах. Імплементація норм уніфікуючих актів до національного законодавства, як правило, не потрібна.

Халіфат – 1) інститут влади, властивий для сунітського толку ісламу, який передбачає зосередження світської та духовної влади в руках халіфа; 2) назва держави, яка базується на ісламі та очолюється халіфом.

Церква – спільнота віруючих, об’єднаних православною вірою, законом Божим, священоначаллям, та Таїнствами. Складається з парафій, єпархій, екзархатів, самокерованих, автономних та помісних Церков.

Церковне право – сукупність усіх норм або законів, якими керується життя і відносини церкви, як видимого самостійного суспільства.

Чотири корені ісламського права – вчення про основні джерела мусульманського права: Коран, суну, іджму і кіяс.

Шаріат – це складне багатогранне явище, яке містить питання теології, зведення правил поведінки, опис способів поклоніння Аллаху, а також питання моральності і права. Складається з фікху (ісламського права), калама (ісламської теології) і тасаввуфу (ісламської етики).

9. Питання для підготовки до заліку

Поняття порівняльного правознавства.
Розмежування об’єкту і предмету порівняльного правознавства. Правова карта світу – як головний предмет вивчення порівняльного правознавства.
Порівняльно-правовий метод юридичної науки.
Поняття правової системи і правової сім’ї.
Правовий стиль: поняття і складові.
Структура романо-германського права.
Джерела романо-германського права.
Особливості латиноамериканських правових систем.
Джерела латиноамериканського права.
Основні риси загального права.
Джерела англійського права та їх співвідношення.
Поняття і особливості правової системи США.
Систематизація законодавства у США.
Особливості правових систем північної сім’ї права.
Особливості латиноамериканських правових систем.
Загальні риси релігійних правових систем.
Церковне право як особлива правова система.
Особливості ісламського права.
Основні риси іудейського права.
Поняття традиційного (звичаєвого) права.
Загальна характеристика далекосхідного права.

Навчальну програму склав

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінально-правових дисциплін І.Г. Оборотов

Зав. кафедри

кримінально-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент О.В.Козаченко

ЗМІСТ

1. Навчальний план курсу 4

2. Загальні положення 5

3. Тематичний план дисципліни 6

4. Зміст програми за темами лекцій 7

5. Рекомендована література 8

6. Плани семінарських занять 17

7. самостійна робота студентів 18

8. Словник основних понять 20

9. Питання для підготовки до заліку 25

Blog