Управління культури облдержадміністрації
| Вид материала | Документы |
- Про склад колегії управління культури, 9.38kb.
- Заходи, 88.79kb.
- Тернопільська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної, 37.14kb.
- Пропонуємо, 1016.19kb.
- Пропонуємо, 413.82kb.
- Письменникам-ювілярам, 428.49kb.
- Управління культури І туризму облдержадміністрації, 233.39kb.
- Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека, 415.58kb.
- Управління культури Чернівецької облдержадміністрації Чернівецька обласна універсальна, 299.79kb.
- Управління культури Чернівецької облдержадміністрації Чернівецька обласна універсальна, 809.92kb.
То чому ж такі неоднакові наші уявлення про красу? Чому те, що одним здається гарним, інші навіть і не помітять? Чому те, що в одних викличе подив, інших приводить у захоплення? Ведучий ІІ: Запрошую до дискусії. Читець ІІ: Самі на себе дивляться ліси, Розгублені од власної краси. Немов пройшов незримий Левітан – То там торкнув їх пензликом, то там. Осінній вітер одгуляв, затих. Стоїть берізонька – як в іскрах золотих. * * * Читець І: Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: - Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: - Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п’ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. Ведучий І: Прекрасне є в самій дійсності, але сприймати його здатна тільки людина. І, звичайно, індивідуальні погляди, смаки людини, ступінь її культури, рівень її розвитку – все це позначається на сприйнятті нею прекрасного. Та поряд з тим є щось спільне, що визначає погляди людей на дійсність і ту оцінку, яку люди дають прекрасному. Уявлення про прекрасне в кожну історичну епоху бувають різні. Візьмемо для прикладу уявлення про жіночу красу. Воно завжди має бути однакове, тому що всім людям завжди подобались і подобаються красиві люди, і надто красиві жінки. Але, виявляється, красивими в різні часи вважали різних людей і різних жінок. Оскільки погляди на прекрасне, ідеал краси найкраще втілення в мистецтві, звернемося до нього. Що говорить нам історія мистецтва про ідеали краси різних часів? Тож запрошуємо вас до диспуту. Ведучий ІІ: Змінюється життя, і змінюються уявлення про красу, і кожна епоха, залежно від умов життя, висуває свої суспільні і естетичні ідеали. Людина, життя якої минає в праці, красивою вважатиме жінку здорову, „кров з молоком”, як кажуть у народі. Їй доводиться працювати, тому руки й ноги у неї повинні бути міцні. Надмірна худорлявість може сприйнятися як ознака хворобливості, а зайва повнота – як ознака лінощів. Ні те, ні те в трудовій сім’ї не ціниться. Виходить, оцінка, здавалось би, природних особливостей жіночої краси також визначається поглядами людей на дійсність, їхнім суспільним становищем, умовами їхнього життя. Ведучий І: В наш час ми захоплюємося красою і довершеністю розвинених форм людського тіла, але все більше й більше звертаємо увагу на духовну красу. Наше мистецтво шукає і прагне створити образ людини, духовно прекрасної, бо з цим, насамперед, пов’язане наше уявлення про людську красу. Ведучий ІІ: Ніхто не відхиляє зовнішньої краси людей. Їм просто пощастило, що вони красиві, та необхідно розуміти інше. Краса, дана людині природою, це безкорисливий дар, людина нічого не зробила для того, щоб її дістати. Радій, будь щасливий з того, що ти красивий. Але цього мало. Людина повинна прагнути стати прекрасною Людиною. Як на вашу думку, у чому спільне й відмінне між цими поняттями: „красиве” і „прекрасне”? Чим саме вони різняться? Ведучий І: З цього ми з вами можемо зробити такі висновки: прекрасне – це дуже красиве, найкрасивіше. Вживається це поняття для оцінки якогось предмета чи явища в цілому. А красиве – поняття трохи вужче і використовується для характеристики певних сторін і окремих властивостей. Наприклад, людина, красива зовні, не обов’язково прекрасна душею, і навпаки, чудова людина не обов’язково буває красива. Над цим слід замислитись, бо краса має таку владу над людиною, що часом нам здається ніби ознакою, міткою добра та інших прекрасних людських якостей. Ведучий ІІ: Проте в житті все складніше. Є багато прекрасних людей, самовідданих, здатних на самопожертву заради інших, заради великої ідеї. Ці люди далеко не завжди красиві зовні, хоча, звичайно, є серед них і такі. Красивих і красиве ми любимо і помічаємо, а прекрасне, не пов’язане з зовнішньою красою, помічаємо далеко не завжди. Ведучий І: Про це хорошо відображає в своїх віршах Л. Костенко. Читець ІІ: Ті журавлі, і їх прощальні сурми... Тих відлітань сюїта голуба... Натягне дощ свої осінні струни, Торкне ті струни пальчиком верба. Сумна арфістко – рученьки вербові! – По самі плечі вкутана в туман. Зігрій мені мелодію любові, Ту, без котрої холодно словам. Зігрій мене осінній плач калини. Зігрій усе, що я тебе прошу. Я не скрипковий ключ, а журавлиний Тобі над полем в небі напишу. Ведучий ІІ: Мистецтво допомагає бачити, зрозуміти і полюбити кожну красиву людину незалежно від зовнішності. Ми звикли до того, що героїні кінофільмів чи спектаклів вродливі. Краса допомагає легше сприймати той ідеал, який вони утверджують, робить доступним його розуміння. В житті найзвичайніші люди чинять незвичайне. Люди красиві й прекрасні здійснюють подвиги, або здатні їх здійснити, якщо буде в цьому потреба. Ведучий І: Побачити цю внутрішню красу людини, навчити цінувати її, захоплюватися нею допомагає нам мистецтво. Завжди, коли мова заходить про красу, про прекрасне, ми насамперед звертаємось до мистецтва. Чи говоримо про красу природи, чи пробуємо визнати уявлення про людську красу, чи йдеться про здатність виявити духовну красу людини... Але, як на вашу думку, чи можна погодитися з тим, що „мистецтво відтворює тільки красиве, і тільки прекрасні явища життя удостоюються того, щоб потрапити в мистецтво”? /Йде дискусія серед присутніх/ Ведучий ІІ: Ліна Костенко у поезії стверджує: Читець І: Ще назва є, а річки вже немає, Усохли верби, вижовкли рови, І дика качка тоскно обминає рудиментальні залишки багви. І тільки степ, і тільки спека, спека, І озерявин проблиски скупі. І той у небі зморений лелека, І те гніздо лелече на стовпі. Куди ти ділась, річечко? Воскресни! У берегів потріскались вуста. Барвистих лук не знають твої весни, І світить спека ребрами моста Стоять мости над мертвими річками. Лелека робить декілька кругів. Очерети із чорними свічками Ідуть уздовж колишніх берегів... Ведучий ІІ: Справжнє мистецтво відображає не лише прекрасні явища життя, а й інші його прояви. І повторне, і бридке, і смішне, і дурне – все може стати об’єктом мистецтва. Але тільки тоді воно буде шедевром, коли стане художньо прекрасним. Ведучий І: Давайте згадаємо портрет „Протодиякон”, намальований І. Ю. Рєпіним, або „Папу Інокентія Х” Веласкеса. Чи красиві люди, зображені на них? Потворні, бридкі, а художні твори – прекрасні. Що ж робить їх такими? Звичайно, талант автора, який у довершеній художній формі відтворює усе це. Ведучий ІІ: В основі прекрасного художнього твору лежить правда, яка стала очевидною завдяки таланту художників і письменників. А якби п’яницю диякона, хитрого і підступного папу стали прикрашати, не було б прекрасного художнього твору, порушилася б правда життя, яка завжди лежить в основі мистецтва. Де нема правди, немає і прекрасного в мистецтві. Отже, є мистецтво тільки тоді стає мистецтвом, коли в основі його лежить життєва правда. Згадуються рядки Ліни Костенко: Навіщо ж декламація? Все значно І важче, і складніше. І бува, Така пласка глупота однозначна Себе ховає за гучні слова. Здається, що ж тут, невелика шкода – Так-сяк той вірш на пафосі стулить. Але поет природний, як природа. Од фальші в нього слово заболить. /Думки присутніх/ Ведучий І: Буває краса помітна, яскрава і буває інша, яка не приваблює своєю яскравістю, бездоганністю форм, але, не дивлячись на це, здатна справити враження дійсно прекрасного і деколи навіть затьмарити собою те, що яскраве і привабливе. Краса різноманітна, як і саме життя. Треба розвивати свій смак, вчитися бачити прекрасне і в самого життя, і, особливо, у мистецтва. Ведучий ІІ: Мистецтво може не лише виховувати смаки окремих людей, показуючи їм прекрасне, якого вони не помітили в житті. Мистецтво часто підмічає і розкриває людям такі прекрасні явища, що досі їм здавалися незначними, а то й некрасивими. Ведучий І: Скільки разів бачили люди грачині гнізда на деревах, талий сніг, безмежні далі, сіре небо. І мало кому спадало на думку, що в такому звичайному мотиві є неповторна краса. Та ось О. К. Саврасов глянув на цей пейзаж очима художника – і з’явилась картина, якій судилося стати втіленням російської весни. І всі побачили, який прекрасний найпростіший, найзвичайніший куточок рідної природи. Ведучий ІІ: А скількох потаємних струн торкають у душі кожної людини пейзажі І. І. Левітана! Може, він зображає якісь незвичні красоти природи? Ні, такі мотиви бачило і до нього багато художників, але нікому не спадало на думку їх зобразити. А. Левітан побачив красу в сільських хатах, у баржах, що пливуть річкою у вітряну погоду, в золотому вбрані осіннього дня – і все це, ввійшовши в картину, стало твором мистецтва і відкрило людям те прекрасне, що було в самому житті. Ведучий І: Та природа не лишається незмінною. Людина проникає в найвіддаленіші куточки, будує нові міста, розорює землю, прокладає з кінця в кінець країни смужки шосейних доріг, встановлює чіткими рядами вишки високовольтних ліній, добуває із надр землі нафту й газ – все це потрібне й корисне людям. А чи красиве? Прекрасне, - стверджує мистецтво. Ведучий ІІ: Багато прекрасного навколо нас. „Прекрасне – це життя”. Глибока мудрість цих слів не лише в тому, що життя людське прекрасне, а в тому, що людина оточена прекрасним на кожному кроці. Краса розсіяна, розкидана усюди, досить тільки придивитися до навколишнього світу, і вона розкривається у найнесподіванішому: в погляді доброї людини, грації некрасивої дівчинки, в мужності й силі воїна, в самовідданому вчинку. Але в житті „шматочки” прекрасного розкидані. А мистецтво збирає, концентрує і ніби в готовому вигляді підносить його людям. І, подивившись картину, скульптуру, малюнки, прочитавши книжку, побувавши в театрі, кіно, люди починають помічати прекрасне в житті, красу якого розкрило мистецтво. Читець ІІ: Привіт вам, сині сни весни! На цім горбочку, на осонні в гаї, Пташок послухать голосних Ви збіглися, провісники негайні. Ці ніжні проліски малі. Снігам підталим наганяють страху. Крильми далеких журавлів Над Україною вітри запахли. Проймає таїна зачать, Голубить землю рідну обрій синій, Вербові котики мурчать, Зігрівшись у червоних ручках сина. Хвилюють весняні дива, Хоч я ще вчора бачив у провулку, Що квітню березень давав Похрумати міцні бурульки. (Василь Симоненко) Читець І: Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем І за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, І за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, За те, що вчора встигло оддзвеніти За небо в небі, за дитячий сміх, За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх. Котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, За цю потребу слова, як молитви. (Ліна Костенко) Ведучий І: Але не кожна людина помічає красу, яка оточує її в житті, і не завжди відчуває її в мистецтві. Одні милуються і красою природи, і красою людей, красою живопису, скульптури, музичного твору, інші не помічають усього цього багатства або помічають лише якусь його частину. Причому для того, хто краще бачить і розуміє красу в мистецтві, життя стає повнішим і цікавішим. Ведучий ІІ: Уже давно символом краси стали скульптурний портрет єгипетської цариці Нефертіті і статуя богині Венери. Не будемо зараз говорити про статую Венери. Не будемо тільки через те, що не знаємо, хто був натурою для скульптора, чи була вона створена на основі однієї моделі, чи стала збірним образом, - можливе й те й інше. А от про Нефертіті відомо, що це портрет цілком конкретної людини. Відомо, коли вона жила, ким була, а скульптор передав ще й її зовнішність. Як бачимо з портрета, цариця Нефертіті була дуже красива. Археолог Борхардт, який знайшов під час розкопок портрет Нефертіті, записав у своєму щоденнику: „Описувати зайве – дивитись!” минуло одинадцять років, перш ніж він опублікував свою знахідку. Здавалося б, досить було часу роздивитися, описати, нарешті, спокійно глянути на своє відкриття. Але ні. Приголомшення від побаченого не минало, не слабшало, слова, як і раніше, були безсилі. „Я й сьогодні міг би написати знову те ж саме, бо я впевнений, що мої слова не можуть передати враження від цього твору мистецтва”. Ведучий ІІ: Вона була красива, але хто б знав про неї, про її красу в наш час? Про діяння її чоловіка, єгипетського фараона, написали історики. В їхніх документах промайнув запис про те, що в нього була дуже красива й розумна дружина. Хто б знав про Нефертіті, якби скульпторові не пощастило увіковічнити її образ? Він зумів передати те внутрішнє світло, що сповнює її, красу, яка вражає навіть найпохмуріших людей і збуджує в них радість. Художник зобразив красиву жінку і створив на основі цього прекрасний витвір мистецтва. І мистецтво зробило цю минущу, давно згаслу красу земної жінки безсмертною. Отже, мистецтво робить красу вічною, зберігає її для всіх, змушує жити в віках людям на радість. Ведучий І: Л. Костенко в поезії стверджує: Читець: Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель. Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей. В країні древньої Колхіди, де п’ється радісне вино. А я ж вважала, що це – міфи. А я ж вважала, це – давно! В країні гордій і гористій ця скеля сива, як Софокл. Її показують туристам, туристи дивляться в бінокль. Тут берегів амфітеатри, і море міниться від барв. О Прометею! Варто?! - Варто! – Так він сказав мені з-за хмар. Ведучий ІІ: Тож, як на вашу думку, що може дати мистецтво людині? І навіщо виховувати в собі естетичний смак? /Дискусія/ Ведучий І: Ми з вами намагалися з’ясувати, що таке краса, чому люди люблять красиве. Ми робимо спроби дати визначення багатьом поняттям, які пов’язані з мистецтвом та наукою про нього – естетикою. Ми ставимо одне одному питання і намагалися дати на кожне з них відповідь, шукаючи її у самому мистецтві. Ми знайшли різницю між красивим і прекрасним. Дізналися про те, що насправді краса – поняття змінне, як змінне усе, що нас оточує навколо. Отже, мистецтво – велике, справжнє мистецтво – може навчити людей бачити, любити і розуміти прекрасне. І не тільки в ньому самому, а й у житті. Воно підмічає прекрасне в самій дійсності; некрасиве і потворне, розкриваючи його сутність, перетворює на художньо прекрасне; непомітну красу життя робить зримою. А, взявши справді прекрасне з життя і перетворивши його на витвір мистецтва, лишає жити в віках. Ведучий ІІ: Ось чому знати і любити мистецтво необхідно кожній людині. Ось чому, навчившись розуміти мову мистецтва, проникаючи в глибину задуму художника, осягаючи всю неповторну красу кожного справді художнього твору, люди починають більше бачити, тонше відчувати, гостріше сприймати прекрасне. В картинних галереях, на виставках – багато прекрасних картин і скульптур. В них художники відобразили багато важливих явищ життя. У книжках, п’єсах, виставах, музичних творах багато мудрих і думок, і тонких почуттів. Прийдіть до них з відкритою душею і чутливим серцем, і вони навчать вас бачити, розуміти і любити прекрасне! /Звучить композиція Е. Морріконе „Сні Маї”/ Використана література: 1. Костенко Л. Вибране. –К.: Дніпро, –1989. –559 с. 2. Рильський М. Вірші та поеми. –К.: Рад. школа, 1990. – 350 с. 1. Симоненко В. Поезії. – К.: Рад. письменник, – 1984. – 246 с.  ЧЕКАЄМО ВАС У КІРОВОГРАДСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ.О. БОЙЧЕНКА Наша адреса: м. Кіровоград, вул. Декабристів 6/15 телефон/факс: (80522) 22-74-45, 22-77-93 E-mail:bbojchenka@yandex.ru Наш сайт: ссылка скрыта Працюємо щодня з 8.00 до 18.00 В неділю з 9.00 до 18.00 Вихідний день – субота |