Міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Міністерство освіти І науки україни положенн я про організацію фізичного виховання, 306.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
Козаченко О.В. Фізичні ознаки предмета наркотизму // Юридичний вісник. – 1999, № 3. – С.92-94.
Автор зазначає, що у кримінально-правовій науці досить ґрунтовно досліджуються дві ознаки предмета злочину наркотичної спрямованості – медична та юридична. На думку автора, не можна нехтувати фізичною ознакою наркотичних засобів і психотропних речовин, яка має універсальний характер і тісно пов’язана з медичними наслідками зловживання вказаними засобами і речовинами, що впливають на кваліфікацію злочинів, спрямованих проти здоров’я населення, через свої фізичні особливості викликають різні за характером і тяжкістю негативні соціальні наслідки. Фізична ознака предмета наркотизму виявляється в тому, що наркотичні засоби і психотропні речовини є предметами матеріального світу, мають особливу і властиву тільки засобам певного виду хімічну формулу, агрегатний стан. Автор наполягає на тому, що виділення в якості предмета злочину аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин стало наслідком звернення уваги саме на фізичні ознаки засобів і речовин, вживання яких має негативний вплив на здоров’я особи і населення в цілому. Фізична ознака предмета злочину знаходить своє відображення як у кількісних, так і якісних ознаках предмета злочину, що впливає на його кваліфікацію.
Ключові слова: предмет злочину проти здоров’я населення; фізична ознака предмета злочину; аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин як предмет злочину.
Козаченко О.В. Гарантії реалізації прав обвинувачених у скоєнні деяких злочинів проти здоров’я населення // Актуальні проблеми політики. – О., 2001. – Вип. 12. – С.437-443.
На підставі аналізу міжнародних і внутрішньодержавних актів антинаркотичної спрямованості автор робить висновок про значення правильного встановлення кількісних і якісних ознак предметів злочинів, які заподіюють шкоду суспільним відносинам, що виникають в процесі реалізації права на колективне здоров’я. Автор досліджує погляди представників кримінально-правової науки та практиків на проблему визначення критеріїв встановлення кількісних розрядів, які впливають на кваліфікацію злочинів проти здоров’я населення. Автор зазначає, що вирішення даної проблеми на законодавчому рівні унеможливлює проведення дискусій відносно вирішення питання про те, хто повинен встановлювати кількісні і якісні ознаки наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Не оминає увагою автор і питання визначення сукупної кількості засобів і речовин, які вилучені у зв’язку з розслідуванням одного епізоду злочинної діяльності та її впливу на кваліфікацію злочину.
Ключові слова: злочини проти здоров’я населення; предмет злочину; кількісні ознаки предмета злочину; сукупний розмір предмета злочину.
Козаченко О.В. Кількісні і якісні параметри предмета наркотизму // Підприємництво, господарство і право. – 2001, № 5. – С.91-93.
Автор звертається до проблем нормативного визначення і практики реалізації положень, які визначають кількісні і якісні особливості предмета злочину проти здоров’я населення. Суттєвою ознакою якісних властивостей видів наркотичних засобів і психотропних речовин є ступінь наркогенності, яка залежить від характеру впливу на організм споживача. Якісні властивості наркотичних засобів і психотропних речовин впливають на встановлення більш суворих заходів кримінальної відповідальності за дії з особливо небезпечними наркотичними засобами і психотропними речовинами. Автор досліджує міжнародні і внутрішньо національні нормативні акти, в яких встановлюється перелік засобів і речовин, вживання яких представляє значну небезпеку. Кількісні параметри мають суттєве значення в процесі вирішення питання про встановлення ознак злочину або адміністративного проступку і встановлення ознак кваліфікованого злочину. На теоретичному рівні аналізується таблиця розмірів наркотичних засобів і психотропних речовин, використання якої в процесі кваліфікації має суттєве значення для встановлення ознак предмета злочину. Прийнявши участь у дискусії відносно того, хто повинен встановлювати розмір вилучених засобів і речовин, автор аргументує власну точку зору з цього питання.
Ключові слова: якісні ознаки предмета злочину; наркогенність; кількісні ознаки предмета злочину; визначення розміру предмета наркотизму.
Козаченко О.В. Предмет та об’єкт окремих злочинів, спрямованих проти здоров’я населення // Актуальні проблеми політики. – О., 2001. – Вип.10-11. – С. 203-208.
Автор підкреслює, що проблема розуміння предмета кримінально-правової охорони має не тільки давню історію, але й велику значущість, яка продиктована формуванням нового кримінального законодавства і визначення підстав для виділення елементів його системи. Правильне встановлення предмета злочину, виявлення всіх його юридично значущих ознак дозволяє визначити об’єкт злочину, правильно кваліфікувати суспільно небезпечне діяння, виявити сутність і спрямованість злочинів. На підставі висловлених точок зору відносно змісту поняття “предмет злочину” автор проводить аналіз з метою розмежування самостійних юридичних категорій: “предмет злочину” і “предмет суспільних відносин, які виступають об’єктом злочину”. Автор зазначає, що хоча у діючому законодавстві, яким передбачена відповідальність за дії з наркотичними засобами, нормативно визначені й інші предмети злочину – грошові кошти, рецепти та інші, однак вони всі пов’язані з засобами і речовинами, зловживання якими здатне викликати симптоми наркоманії і токсикоманії. Автор приєднується до поглядів тих вчених, які розглядають наркотичні засоби і психотропні речовини в якості предмета злочину, а не ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
Ключові слова: об’єкт злочину; предмет злочину; предмет суспільних відносин, які поставлені під кримінально-правову охорону; родовий об’єкт злочинів проти здоров’я населення.
Козаченко О.В. Питання встановлення ознак предмету наркотизму // Економіка, фінанси, право. – 2001, № 5. – С. 24-26.
На думку автора, правильне встановлення ознак предмета наркотизму є однією з важливих передумов правильної кваліфікації злочинів, які посягають на здоров’я населення. Автор зупиняється на аналізі кількісних і якісних ознак предмета наркотизму. Автор пропонує доповнити діючі підзаконні нормативно-правові акти, якими визначається кількісний розряд вилучених з незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, “значним розміром”, що буде відповідати кількісним параметрам основного складу злочину, оскільки невеликий обсяг наркотичного засобу і психотропної речовини є підставою для початку адміністративного провадження, а великий та особливо великий розміри – кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки складу злочину. Зазначаючи, що для встановлення кількісних і якісних ознак предмета наркотизму необхідні спеціальні знання в галузі хімії, оскільки засоби і речовини здебільшого знаходяться не в твердому агрегатному стані і з домішками, автор наполягає на тому, що ці ознаки повинні встановлюватися особами, які володіють відповідними знаннями, а кваліфікацію на підставі висновків експерта здійснює слідчий, що повністю відповідає вимогам кримінально-процесуального законодавства. Автор репрезентує комп’ютерну програму, яка може використовуватися для уніфікованого підрахунку кількісних розмірів декількох вилучених наркотичних засобів або психотропних речовин.
Ключові слова: предмет наркотизму; кількісні ознаки предмета наркотизму; використання комп’ютерних технологій в процесі кваліфікації.
Козаченко О.В. Кримінально-правові ознаки прекурсорів та одурманюючих речовин // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2001. – Вип.12. – С. 310-313.
Автор зазначає, що новелою діючого кримінального законодавства є визнання в якості предмета низки злочинів проти здоров’я населення прекурсорів та одурманюючих речовин. Автор наводить додаткову аргументацію нормативного визнання прекурсорів, поряд з наркотичними засобами і психотропними речовинами, в якості предмета злочину. На підставі проведеного компаративістського дослідження міжнародних і національних норм автор приходить до висновку, що термін “прекурсори” в українському законодавстві не відповідає загальновизнаним міжнародним стандартам. Автор досліджує зміст списків прекурсорів та підстави для їх формування. Одурманюючі речовини, як предмет злочину, охоплюють собою дві групи препаратів – сильнодіючі медичні препарати і речовини та одурманюючі речовини виробничої і побутової хімії, які можуть використовуватися з метою наркотизації. В процесі кваліфікації треба враховувати з якою метою використовуються ти чи інші засоби, оскільки один і той же препарат може бути віднесеним як до прекурсорів, так і сильнодіючих речовин.
Ключові слова: прекурсори; сильнодіючі медичні препарати; одурманюючі речовини; летючі токсичні речовини.
Козаченко О.В. Окремі питання кваліфікації злочинів, предметом яких виступають наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори // Актуальні проблеми політики. – О., 2002. – Вип.13-14. – С. 505-509.
Автор констатує той факт, що визначення предмета злочину має велике теоретичне значення, яке продиктоване не тільки реформуванням кримінального законодавства, але й значним практичним змістом, оскільки кримінальне законодавство набуває цінності в умовах реалізації його положень. На підставі стислого викладення характеристик кількісних і якісних ознак предмета наркотизму, автор пропонує нормативно закріпити компетенцію експертів вирішувати питання про вид (якісна характеристика) та розмір (кількісна характеристика) вилучених засобів і речовин шляхом внесення у ст. 76 КПК України доповнень, відповідно до яких, у всіх випадках розслідування і розгляду злочинів, предметом яких виступають наркотичні засоби і психотропні речовини, обов’язково призначається хімічна експертиза. Автор звертається і до питання можливості використання комп’ютерних технологій в процесі кваліфікації окремих злочинів проти здоров’я населення.
Ключові слова: якісні і кількісні ознаки предмета наркотизму; обсяги і межі експертного дослідження; комп’ютеризація процесу кваліфікації.
Козаченко О.В. Деякі питання реформування кримінального законодавства щодо злочинів проти здоров’я населення // Актуальні проблеми політики. – 2003, Вип.16. – С. 356-360.
На думку автора, серед норм кримінального права підвищену увагу традиційно викликають норми, які встановлюють відповідальність за злочини проти здоров’я населення, об’єктом яких розглядають врегульовану нормами права систему суспільних відносин, яка відображає реальний фізичний та психічний стан людей, що є підставою для збільшення довготривалості людського активного життя, повноцінного буття і благополуччя. Автор виділяє декілька злочинів наркотичної спрямованості, структура яких, на його думку, повинна бути більш оптимальною. Так, досліджуючи ст. 315 КК України, автор формулює ряд пропозицій, що стосуються об’єктивної сторони і об’єкта злочину, які викладені у законі не достатньо коректно і реалізація яких дасть можливість запобігти помилкам в процесі кваліфікації і більш повно використовувати закладений у правових встановленнях потенціал наявних правових ресурсів впливу на злочинність.
Ключові слова: наркотизм; схиляння до вживання наркотичних засобів і психотропних речовин; предмет схиляння.
Козаченко О.В. Проблемы унификации уголовно-правовых понятий (к постановке вопроса) // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2002. – Вип. 14. – С. 148-151.
Автор звертається до проблеми уніфікації понять і характеристик, які використовуються у кримінальному праві. Зокрема, на думку автора, загальновживані поняття “наркоманія” і “токсикоманія” характеризують певний стан особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, що супроводжується виникненням симптомів толерантності і абстиненції, а тому набувають медичного змісту. Автор наполягає на необхідності формування нових понять, які можуть задовольняти юридичну теорію і практику. В публікації критично досліджується поняття “лікарська залежність”, яке знайшло поширення у міжнародних актах, однак не містить юридичного змісту. В якості уніфікованого поняття пропонується використання категорії “наркотизм”, яке охоплює всі види протиправної діяльності, предметом якої безпосередньо або опосередковано виступають наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори. Пропонує автор і уніфікувати предмет наркотизму, оскільки спостерігається тенденція зростання кількості видів засобів і речовин, які використовуються у незаконному обігу з метою їх використання в процесі наркотизації.
Ключові слова: наркоманія; токсикоманія; уніфікація кримінально-правових понять; наркотизм; лікарська залежність; предмет наркотизму.
Козаченко А.В. Унификация понятий уголовного законодательства // Актуальні проблеми держави та права. – О., 2003. – Вип. 16. – С. 610-613.
Автор зазначає, що уніфікація як юридичне явище характеризується модулюванням термінології через пошук найбільш оптимального понятійного апарату з метою передачі максимуму інформації мінімальною кількістю тексту або слів. Автор вважає, що проблема уніфікації кримінально-правових понять набуває особливої актуальності в межах інституту кримінальної відповідальності за злочини проти здоров’я населення. В роботі досліджується трансформація такого поняття як “наркоманія”, яке набуло домінуючих медичних ознак і перестало задовольняти юридичну практику. Автор пропонує звернутися до поняття “наркотизм”, яке, на відміну від традиційного підходу до визначення змісту даної категорії, може бути визнано категорією з юридичним змістом. Враховуючи значну кількість предметів злочинів проти здоров’я населення в тій їх частині, яка пов’язується з поширенням хворобливих станів на кшталт наркоманії і токсикоманії, та необхідності подальшого розширення предметної складової злочинів даного виду, автор пропонує ввести поняття “предмет наркотизму”, яке значно спростить використовувану в процесі криміналізації юридичну техніку.
Ключові слова; уніфікація кримінально-правових понять; наркотизм; предмет наркотизму.
Козаченко О.В. До проблеми вдосконалення кримінально-правових заходів боротьби з контрабандою наркотичних засобів // Митна справа. – 2004, № 4. – С. 27-30.
Автор зазначає, що контрабанда наркотичних засобів і психотропних речовин є найбільш привабливою формою здійснення злочинної діяльності, оскільки її прибутковість викликає зацікавленість організованих злочинних груп і організацій, які створюють і активно використовують транснаціональні і міжрегіональні злочинні зв’язки. Автор досліджує історію криміналізації у діючому кримінальному законодавстві України спеціального виду контрабанди, який характеризується підвищеною суспільною небезпекою. Автор вказує на те, що використовувана законодавцем у санкції ст. 305 КК України конфіскація не може розглядатися в якості виду кримінального покарання, а відноситься до інших кримінально-правових заходів. В роботі наголошується на тому, що нормативне визначення конфіскації предметів контрабанди не має сенсу, оскільки вилучення цих предметів з їх подальшим використанням на розсуд держави здійснюється кримінально-процесуальними засобами.
Ключові слова: контрабанда наркотичних засобів і психотропних речовин; кримінально-правова санкція; конфіскація предметів контрабанди.
Козаченко О.В. Застосування інших кримінально-правових заходів як альтернатива кримінальної відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. – 2005, № 2. – С. 39-41.
У науковій публікації автор приєднується до дискусії про можливість визнання за колективними суб’єктами, взагалі, і юридичними особами, зокрема, можливості віднесення їх до суб’єктів злочинних діянь. Автором виділяються вузлові моменти, навколо яких і здійснюється дискусія. За результатом аналізу автор робить висновок про те, що юридичні особи можуть бути визнаними суб’єктами злочинів, але не можуть визнаватися суб’єктами кримінальної відповідальності без докорінних змін принципів кримінального права, за якими визнається їх фундаментальний характер. Автор пропонує іншу можливість застосування до юридичних осіб, які допустили вчинення злочинних діянь, заходів примусу, що повністю відповідає принципу невідворотності кримінально-правового примусу. Мова йде про можливість застосування до колективних суб’єктів інших кримінально-правових заходів на засадах, апробованих в процесі застосування примусових заходів виховного та медичного характеру.
Ключові слова: суб’єкти злочинів; суб’єкти кримінальної відповідальності; заходи кримінально-правового впливу; інші кримінально-правові заходи.
Козаченко О.В. Теоретичне визначення поняття та меж застосування кримінально-правових заходів // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2005, № 3. – С. 238-242.
У сучасній науковій літературі більшість вчених, проводячи жорстке розмежування між кримінальною відповідальністю і покаранням, здійснюють його наступним чином: відокремлюють види покарань, передбачені кримінальним законом, а всі інші примусові заходи, які можуть розглядатися в якості реакції держави на вчинене особою суспільно небезпечне діяння або обов’язку притерпіти певні несприятливі нестатки вчиненого діяння, як кримінальна відповідальність, що безпосередньо не пов’язана з покаранням. Проблеми, які виникають у зв’язку з використанням залишкового принципу визначення меж кримінальної відповідальності і покарання, вирішують за рахунок розширення форм реалізації кримінальної відповідальності. Автор доводить недоцільність такого підходу і пропонує широке застосування поняття кримінально-правові заходи, яке своїм змістом охоплює як кримінальну відповідальність, так і інші заходи, які не характеризуються ознаками нестатків.
Ключові слова: кримінально-правові заходи; кримінальна відповідальність; інші кримінально-правові заходи.
Козаченко О. Теоретичне визначення змісту та меж застосування кримінально-правових заходів // Право України. – 2005, № 10. – С. 41-44.
Аргументуючи звернення до даної теми, орієнтованої на теоретичне визначення певних кримінально-правових категорій, автор вказує на те, що традиційний зміст поняття “кримінальна відповідальність”, по-перше, не задовольняє практику, а по-друге, не відповідає діючому кримінальному законодавству. Якщо відносно того, що кримінальне покарання розглядається в якості форми кримінальної відповідальності, особливих суперечностей не виникає, то природа кримінальної відповідальності залишається невизначеною. Автор пропонує відмовитися від дослідження кримінальної відповідальності як самостійної категорії кримінального права і пропонує ввести поняття “кримінально правові заходи”, яке включає в себе в якості адитивних ознак: кримінальне покарання, кримінальну відповідальність, інші кримінально-правові заходи. Така структура кримінально-правових наслідків за вчинений злочин дає можливість обґрунтувати застосування певних заходів, які не можуть бути віднесені до покарання і до кримінальної відповідальності.
Ключові слова: кримінально-правові заходи; кримінальна відповідальність; кримінальне покарання; інші кримінально-правові заходи.
Козаченко О.В. Інституційне визначення лікувальних заходів // Вісник прокуратури. – 2006, № 2. – С. 89-94.
На думку автора, пошук новел протидії злочинності може здійснюватися на підставі двох взаємообумовлених стратегічних напрямків розвитку кримінально-правової науки, які не розглядаються як альтернативні: реалізація закладеного у кримінальному законодавстві потенціалу через оптимізацію кримінально-правових заходів протидії злочинності та застосування нових для українського права форм протидії злочинності, серед яких найбільш поширеними у світовій практиці є заходи, альтернативні судовому переслідуванню і покаранню. Аналіз окремих інститутів кримінального права дозволяє зробити висновок про існування певних квазіальтернативних кримінально-правовим заходів, які відносяться до “парадигми відновлення”, а не покарання, серед яких особливе місце займає лікування. Автор наполягає на необхідності зміни відношення до примусового лікування як форми кримінальної відповідальності на форму інших кримінально-правових заходів, яка позбавлена елементу нестатків, що у свою чергу, вимагає зміни підстав для застосування лікування, передбаченого Загальною частиною кримінального закону України.
Ключові слова: кримінальне право; кримінальна відповідальність; інші кримінально-правові заходи; примусове лікування; підстави застосування примусового лікування.
Козаченко О.В. Перспективи розвитку кримінального права в умовах постмодерну // Актуальні проблеми політики. – 2006, Вип. 28. – С. 57-63.
На підставі визнання слушності антропоцентричної теорії причинності вчинення злочинів, автор вказує, що в основі більшості злочинних діянь, в тому числі і необережних, знаходиться бажання і прагнення задоволення особою власного EGO, яке має різноманітні прояви: від потурання власним егоїстичним нахилам вітальної природи (задоволення пристрасті, прагнення необумовленого власною діяльністю збагачення та ін.) до досягнення соціально позитивних цілей, однак через використання протиправних засобів. Метою задоволення власного EGO є бажання людини пережити духовний підйом не в наслідок вчинення суспільно позитивних дій, спрямованих на отримання загально позитивного результату, і вчинення яких є більш довгим шляхом до отримання результату ніж той, який прокладається вчиненням злочину. Адекватна відповідь на вчинення злочину повинна мати чітко визначений, особистий, “крапковий” характер, який спрямовується на відновлення “дозлочинного” стану особи, що характеризувався критичним відношенням до можливості потуранню власному EGO будь-яким, в тому числі і злочинним, шляхом. З урахуванням вказаного, більш широке застосування інших кримінально-правових заходів є обґрунтованим і доцільним.
Ключові слова: антропоцентрична теорія причинності злочинів; інші кримінально-правові заходи; заходи виховного характеру; примусове лікування.
Козаченко О.В. Правова природа інших кримінально-правових заходів як альтернатива кримінальної відповідальності колективних суб’єктів // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2005. – Вип. 26. – С. 237-241.
На підставі визначення кримінально-правових заходів, під якими розуміють передбачені Кримінальним кодексом (Загальною і Особливою частинами) засоби впливу на поведінку особи, яка вчинила суспільно необхідне діяння з метою відновлення порушеного права, надання медичної допомоги, перевиховання та інші, автор пропонує переакцентувати дискусію про можливість кримінальної відповідальності колективних суб’єктів взагалі, і юридичних осіб, зокрема. Визнаючи соціальну обумовленість і необхідність в окремих випадках вчинення суспільно небезпечних діянь, притягнення юридичної особи до найбільш суворого виду юридичної відповідальності, подолання існуючих суперечностей застосуванню такої відповідальності і принципам, які визначають її зміст, автор пропонує розглянути можливість застосування до юридичної особи інших кримінально-правових заходів.
Ключові слова: кримінальна відповідальність; юридична особа як суб’єкт кримінальної відповідальності; інші кримінально-правові заходи.
Козаченко О.В. До обґрунтування можливості застосування кримінально-правових заходів відносно колективних суб’єктів // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2006. – С. 87-91.
На підставі положень міжнародних актів, зокрема Європейської конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію, яка вимагає від європейських держав приймати всі необхідні законодавчі акти для забезпечення того, щоб юридичні особи могли бути притягнутими до відповідальності у зв’язку з вчиненням кримінальних злочинів корупційної спрямованості, автор звертається до проблеми обґрунтування можливості визнання юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності. Автор робить висновок, що без корінної зміни фундаментальних положень кримінального права позитивно вирішити це питання неможливо, тому пропонується альтернативний підхід, згідно з яким, до колективних суб’єктів можуть бути застосовані кримінально-правові заходи, які не відносяться до кримінальної відповідальності та покарання, і правова природа та ознаки яких характеризуються у публікації.
Ключові слова: колективні суб’єкти кримінальної відповідальності; кримінально-правові заходи; інші кримінально-правові заходи.
Козаченко О.В. Теоретичне визначення поняття та меж застосування кримінально-правових заходів // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – О., 2005. – С. 172-177.
На підставі аналізу змісту та адитивних ознак кримінальної відповідальності автор пропонує в процесі дослідження правових заходів, які застосовуються до особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, використовувати загальне поняття – кримінально-правові заходи, яке характеризується трихотомією: кримінальна відповідальність, кримінальне покарання як форма кримінальної відповідальності, інші кримінально-правові заходи. На думку автора, саме розширення меж застосування останньої форми відповідає сучасним тенденціям розвитку кримінального права. Автор доводить власну позицію, відповідно до якої відсутній сенс розширення меж кримінальної відповідальності за рахунок віднесення до її форм кримінально-процесуальних, оперативно-розшукових, адміністративних заходів впливу на особу, яка вчинила протиправне діяння.
Ключові слова: кримінальне право; кримінальна відповідальність; кримінальне покарання; інші кримінально-правові заходи; межі застосування кримінально-правових заходів.
Козаченко О.В. Формування інституту інших кримінально-правових заходів в епоху премомодерну // Nauczyciel I szkola (Польща), 2006. – № 3-4. – С. 81-88.
В основу наукової публікації автором покладене положення, згідно з яким депеналізація, як базове явище сучасного кримінального права, орієнтованого на гуманізацію суспільних відносини, що виникають в процесі притягнення особи до відповідальності за вчинення злочину, має давню історію і її елементи можна встановити в артефактах стародавньої доби. На підставі застосованого автором культурологічного підходу до класифікації типів кримінального права, досліджуються питання депеналізації епохи премомодерну з використанням артефактів доби Київської Русі. За результатом проведеного дослідження автор робить висновок, що кримінальне право, яке отримало поширення на українських землях, характеризується гуманним по відношенню до обвинуваченого і потерпілого характером. Автор звертає увагу на природу кримінального покарання, яке було орієнтованим на відновлення прав потерпілого, і тільки у другу чергу − на задоволення забагань держави. Автор доводить, що гуманне відношення до особи, незалежно від того, яку процесуальну роль він відіграє у процесі, закладене в українському кримінальному праві з моменту його формування.
Ключові слова: депеналізація; кримінальне право епохи премомодерну; гуманізація кримінального права.
Козаченко О.В. Амбівалентна природа лікувальних заходів, передбачених кримінальним правом України // Боротьба зі злочинністю та права людини: Збірка наукових статей. – О., 2006. – С. 168-175.
На підставі виділення інших кримінально-правових заходів, автором проводиться аналіз одного з таких заходів, передбачених кримінальним законом – примусового лікування. Мета, яку ставить перед собою автор, полягає у дослідженні примусового лікування як окремого інституту кримінального права з позиції його співвідношення з іншими суміжними правовими інституціями, застосування яких може розглядатися в якості альтернативи кримінально-правовим заходам і формулюються пропозиції по розширенню кримінально-правових і кримінально-процесуальних можливостей реагування на вчинений злочин шляхом застосування кримінально-правових заходів. Автор визначає, що лікування, яке використовується у кримінальному праві, має або характер іншого кримінально-правового заходу і передбачене Загальною частиною кримінального закону, або має альтернативний по відношенню до кримінальної відповідальності характер.
Ключові слова: кримінальне право; інші кримінально-правові заходи; примусове лікування; підстави звільнення від кримінальної відповідальності.
Козаченко О. До питання про шляхи гуманізації сучасного кримінального права // Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії. – О., 2006. – С. 78-82.
У статті доводиться, що сучасний стан розвитку соціальних відносини характеризується елементами глобалізації, які впливають і на зміст права взагалі, і кримінального права, зокрема. Приведення кримінального права відповідно до вимог сьогодення може здійснюватися в два етапи. Перший етап, який визначається необхідністю досягнення тактичних цілей зміни кримінального законодавства, може і повинен полягати у розширенні можливостей більш широкого застосування кримінально-правових заходів, які не пов’язані із застосуванням кримінального покарання. Другий етап повинен бути спрямованим на реформування кримінального законодавства на підставі нових концептуальних поглядів, які формуються в умовах використання світового досвіду протидії злочинності. З урахуванням вказаного представляється можливим критично переглянути традиційну структуру характеристик і форм кримінальної відповідальності як унікальної і єдиної відповіді з боку держави на вчинений злочин. Зокрема, мова може йти про широке застосування інституту медіації, підвалини якого закладені у діючому кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві.
Ключові слова: кримінальне право; гуманізація кримінального права; кримінально-правові заходи; інші кримінально-правові заходи; медіація.
Козаченко О.В. Новітні погляди на типологію кримінального права // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2006. – Вип. 29. – С. 73-77.
Автор поділяє точку зору, відповідно до якої під типологією слід розуміти класифікацію, в основі якої знаходиться суттєва ознака галузі права, яка повинна мати антропцентричний характер. На підставі проведеного дослідження суттєвих ознак культури, автор приходить до висновку, що культура і форми її прояву, в тому числі і право, мають антропоцентричний характер, а вилучення правової культури з осередку форм культури і набуття ознак виключно юридичного явища, є штучним. Типологія кримінального права, яка формувалась на українських землях, здійснюється в культурологічній площині, що дає змогу переорієнтувати кримінальне право на засади захисту прав людини, не залежно від того, яку роль вони відіграють у злочині. Автор доводить, що не зважаючи на публічний характер кримінального права, воно, в умовах соціальної держави, повинно служити захисту прав та інтересів людини, а не державним інституціям. Автор визначає парадигму права епохи премомодерну, модерну та постмодерну.
Ключові слова: кримінальне право; типологія кримінального права; антропоцентризм культури; парадигма кримінального права.
Козаченко О.В. До питання про штучне розширення меж судової дискреції при застосуванні інших кримінально-правових заходів // Проблемы реформирования судебной власти в Украине. – Симферополь, 2007. – С. 133-136.
Дослідження меж судової компетенції свідчить про фактичне існування двох самостійних етапів розвитку поглядів, кожний з яких обґрунтовується організаційно-функціональними змінами діючого кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Перший етап зміни відношення до судової дискреції та меж її застосування пов’язувався з необхідністю відмови від публічних начал кримінального процесу, поширення принципів агонального процесу на розгляд кримінальних справ, створення підстав для, відповідної до змісту принципу презумпції невинуватості, зміни форм закінчення досудового розслідування. Другий етап зміни відношення до судової дискреції визначається створюваним в державі обумовленого практикою функціонування правової держави відношення до судової діяльності як такої, що здатна вирішувати всі виникаючі соціальні спори і протиріччя. На підставі наведених прикладів судової практики автор робить висновок про існування певної тенденції по штучному розширенню меж судової дискреції, яке можна подолати виключно нормативними приписами.
Ключові слова: судова дискреція; межі судової дискреції; агональний кримінальний процес.
Козаченко О. Пеналізація в умовах різних історичних епох розвитку кримінального права на українських землях // Сучасні тенденції розвитку держави та права: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2007. – Вип.1, – С. 7-19.
З використанням методу історизму досліджуються етапи формування кримінального права на українських землях. На відміну від традиційного етатистського підходу пропонується культурологічний підхід до типології права, при якому право розглядається як результат розвитку культури, а не тільки функціонування держави. Пропонується виділення трьох типів кримінального права – епохи премомодерну, модерну, постмодерну. Кожна з епох відрізняється особливим підходом до питання пеналізації. На думку автора, сучасний стан розвитку кримінального права, який характеризується елементами постмодерну вимагає звернення до проблем звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням інших заходів впливу, в тому числі і кримінально-правового характеру.
Ключові слова: кримінальне право; антропоцентризм кримінального права; пеналізація.
Козаченко О. Антроподіцея кримінального права // Визначальні тенденції генезису державності і права: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2007. – С. 106-109.
На думку автора, під антроподіцеєю слід розуміти світоглядну позицію, відповідно до якої людина повинна розглядатися як ядро всіх соціальних відносин з подальшим виправдовуванням і піднесенням ролі людини засобами культури, філософії, науки. Ця посилка є справедливою і по відношенню до кримінального права, тому що, по-перше, причини вчинення злочинів мають чітко визначений антропоцентричний характер, по-друге, кримінальне право необхідно переорієнтувати на засадах врахування віктимологічних аспектів злочинної діяльності. Реалізація ідей антроподіцеї кримінального права вимагає, по-перше, необхідність нормативного передбачення більш широкого використання заходів, які мають кримінально-правовий, але альтернативний по відношенню до кримінальної відповідальності характер; по-друге, існує необхідність запровадження у кримінальному праві інституту медіації, який здатний як здійснювати позитивний вплив на поведінку злочинця, так і орієнтувати на захист інтересів потерпілої особи; по-третє, існує нагальна необхідність переглянути систему і зміст кримінальних покарань з переорієнтацією останніх на відновлення порушених прав потерпілого.
Ключові слова: антроподіцея кримінального права; заходи, альтернативні кримінальній відповідальності; медіація; система кримінального покарання.
Козаченко О. Визначальні тенденції сучасної кримінально-правової політики України // Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2008. – С. 6-10.
Визначення змісту і структури сучасного українського права, перегляд інструментального значення права і пошук нових форм його застосування, що повністю відповідають меті розбудови правової держави, можливе виключно на підставі нових підходів, обумовлених метою правового регулювання. Представляється, що реформування кримінального законодавства повинно здійснюватися з урахуванням нової кримінально-правової політики, яка призвана визначити стратегічні цілі застосування такого законодавства. До основних завдань сучасної кримінальної політики України автор відносить: гуманізацію кримінального права, яка вимагає декриміналізації діянь, що мають квазікримінальний характер і тому за їх вчинення можуть застосовуватися інші, по відношенню до кримінальної відповідальності, види юридичної відповідальності, які реалізуються в межах відновлювальної юстиції; переорієнтацію кримінального права і процесу з публічних підвалин на можливість застосування диспозитивності на підставі впровадження інституту медіації.
Ключові слова: кримінально-правова політика; декриміналізація; відновлювальна юстиція; медіація.
Козаченко О.В. Парадигма кримінального права епохи постмодерну // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2008. – Вип. 40. – С. 156-160.
Обґрунтовуючи актуальність обраного напрямку дослідження, автор зазначає, що звернення до парадигми епохи постмодерну викликане необхідністю усвідомлення шляхів подальшого розвитку кримінального права на засадах його оптимізації. В основу дослідження закладений культурологічний підхід не тільки до типології кримінального права, але і до парадигми права різних історичних епох. Автор досліджує еволюційність розвитку кримінального права на українських землях з визначенням парадигми для кожного типу кримінального права. На думку автора, культура епохи постмодерну будується на антропоцентричних засадах, які виступають підґрунтям для кримінального права як з позиції визначення самого злочину та наслідків його вчинення, так і з позиції відповіді з боку держави на вчинений злочин. Автор вважає, що парадигмою кримінального права епохи постмодерну слід вважати не кримінальну відповідальність, а інші кримінально-правові заходи, які хоч і передбачені кримінальним законом, однак не мають ознак кримінальної відповідальності.
Ключові слова: кримінальне право епохи постмодерну; парадигма кримінального права епохи постмодерну; антроподіцея кримінального права; інші кримінально-правові заходи.
Крецул В.И. Освобождение несовершеннолетних от уголовной ответственности: некоторые проблемы // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – Вип. 29. – О., 2006. – С. 152-158.
На основі аналізу стану злочинності неповнолітніх на Україні за останні роки автор робить висновок про те, що сучасні соціальні умови, в яких народжуються, ростуть і виховуються наші діти, далекі від сприятливих. Сьогодні суспільство і держава не можуть забезпечити ефективну систему попередження злочинності неповнолітніх. Досліджуючи вказану проблему, автор підкреслює, що окремі питання кримінальної відповідальності залишаються недостатньо вивченими, в тому числі звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим автор аналізує відповідні кримінально-правові норми, закріплені в новому КК України 2001 року, які регламентують питання звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, у тому числі з використанням примусових заходів виховного характеру.
Ключові слова: неповнолітній; фізична особа; примусові заходи виховного характеру; вік кримінальної відповідальності.
Крецул В.И. Отдельные вопросы уголовно-правового регулирования освобождения от уголовной ответственности несовершеннолетних в связи с применением принудительных мер воспитательного характера // Право ХХ1 століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2006. – С. 229-234.
Досліджуючи дане питання, автор зазначає, що новелою нового Кримінального кодексу України є самостійний розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх, що не тільки не суперечить принципу неминучості відповідальності, але, навпаки, є прямим його продовженням. У роботі автор акцентує увагу на тому, що соціальна обумовленість інституту звільнення від кримінальної відповідальності диктується тим, що не у всіх випадках цілі, які ставляться перед кримінальним покаранням та іншими заходами державного примусу, можуть бути досягнуті тільки шляхом застосування його до особи, винної у вчиненні злочину.
Ключові слова: тяжкі і особливо тяжкі злочини; неминучість відповідальності; умови звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього; характер і ступінь суспільної безпеки.
Терентьєв В.І. Деякі питання кваліфікації воїнських злочинів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – О., 2000. – № 1. – С. 172-177.
Автор зазначає, що інститут кримінальної відповідальності за вчинення військових злочинів виступає важливою гарантією захисту боєздатності Збройних Сил України, упорядкування військово-службових відносин, забезпечення порядку несення військової служби і військової дисципліни. Автор зазначає, що на інститут військових злочинів розповсюджуються більшість положень Загальної частини кримінального закону з певними особливостями. Зокрема, автор зупиняється на дослідженні військовослужбовця як спеціального суб’єкта злочину, встановлення ознак якого є важливою і обов’язковою передумовою притягнення особи до відповідальності за вчинення військових злочинів. Автор висловлює пропозиції по вдосконаленню нормативних дефініцій військового злочину, суб’єкта військового злочину, ознак об’єктивної сторони окремих злочинів.
Ключові слова: військові злочини; суб’єкт військових злочинів; посадові особи як суб’єкти військових злочинів; класифікація суб’єктів військових злочинів.
Терентьєв В.І. Спеціальний суб’єкт злочинів у сфері підприємницької діяльності // Актуальні проблеми держави та права. – О., 2000. – Вип. 7. – С. 196-200.
На підставі запропонованого автором визначення спеціального суб’єкта злочину, під яким розуміють особу, якій притаманні загальні ознаки суб’єкта злочину, однак, яка має особливі юридичні характеристики, прямо вказані у диспозиції статті кримінального закону, за якою кваліфікується відповідний злочин і які виключають можливість притягнення до відповідальності інших осіб, яким такі ознаки не притаманні, автор звертається до ознак спеціального суб’єкта злочинів, що вчиняються у сфері підприємницької діяльності. Автор зазначає, що коло суб’єктів підприємницької діяльності, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності досить обмежений і включає осіб, які на законних підставах займаються підприємницькою діяльністю; осіб, які не мають дозволу на здійснення такої діяльності; посадових осіб.
Ключові слова: злочини у сфері підприємницької діяльності; позитивні і негативні ознаки спеціального суб’єкта злочину; посадові особи як суб’єкти злочинів у сфері підприємницької діяльності.
Терентьєв В.І. Загальне поняття спеціального суб’єкта та його класифікація // Актуальні проблеми політики. – О., 2000. – Вип. 8. – С. 185-188.
Автор зазначає, що боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися на засадах удосконалення діючого законодавства з обов’язковим урахуванням різних точок зору на певні теоретичні проблеми та шляхи їх вирішення. Автор підкреслює, що однією з таких проблем є питання визначення спеціального суб’єкта злочину, тому що кількість складів злочинів зі спеціальним суб’єктом у діючому законодавстві зростає. Тенденція розширення кола спеціальних суб’єктів, на думку автора, пов’язана із спробою законодавця чітко відокремити коло осіб, які можуть бути суб’єктами певних злочинів і це бажання законодавця базується на принципі індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. Автор пропонує власне визначення спеціального суб’єкта злочину, під яким розуміє особу, яка крім загальних ознак (властивостей) суб’єкта (досягнення віку кримінальної відповідальності і осудності) має додаткові властивості, які або прямо вказані законодавцем, або випливають з законодавчої конструкції і тим самим обмежують можливість притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб за вчинення конкретного виду злочину. На підставі правового стану особи та виконуваних нею функцій, фізичних ознак та додержання у поведінці норм права, автор пропонує власну класифікацію видів спеціальних суб’єктів злочинів.
Ключові слова: дефініція спеціального суб’єкта злочину; класифікація спеціальних суб’єктів злочинів; види спеціальних суб’єктів злочинів.
Терентьев В.И. Соучастие в преступлениях со специальным субъектом: постановка проблемы // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – Вип. 8. – С. 105-108.
Автор зазначає, що питання співучасті у вчиненні злочинів суб’єктами, яким притаманні спеціальні ознаки, у кримінально-правовій літературі є дискусійним. Обґрунтовуючи власний підхід до вирішення цієї проблеми, автор критично відноситься до можливості поділу суб’єктів, при вчиненні окремих видів злочинів, на спеціальні та приватні. Питання співучасті зі спеціальним суб’єктом злочину на законодавчому рівні вирішено тільки відносно військових злочинів, тому автор пропонує поширити відповідні положення і на інші види злочинів, які можуть бути вчинені спеціальним суб’єктом. Автор обґрунтовує власну позицію, відповідно до якої, співучасть спеціального суб’єкта злочину з особою, якій такі ознаки не притаманні, можлива за умови, що юридична конструкція передбачає наявність спеціальних ознак у особи, яка вчинила злочин. Автор формулює правила, які можуть бути використані в процесі вирішення питання про притягнення до відповідальності особи з спеціальними ознаками і особи, у якій такі ознаки відсутні. Особливу увагу автор приділяє тій ролі, яку може відігравати особа, яка має спеціальні ознаки і та, яка таких ознак не має.
Ключові слова: спеціальний суб’єкт злочину; співучасть зі спеціальним суб’єктом злочину; види співучасників.
Терентьев В.И. Постановка проблемы о соучастии в преступлениях со специальным субъектом // Актуальні проблеми політики. – О., 2001. – Вип. 12. – С. 447-453.
Дослідження автора базується на визнанні можливості співучасті зі спеціальним суб’єктом злочину осіб, які не мають спеціальних ознак. Особливу увагу автор приділяє питанню співучасті у разі вчинення злочину керівником і підлеглим, а обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є зайняття особою керівного положення. Зупиняється автор і на питанні відповідальності осіб у разі вчинення злочину в процесі виконання наказу. Аналізує автор і питання кваліфікації злочинної діяльності у разі відмови від виконання злочинного наказу та наявних ознак добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Автор також зупиняється на дослідженні питань можливості ознак співучасті осіб із загальними ознаками суб’єкта злочину, в якому прямо вказані ознаки спеціального суб’єкта злочину та можливості притягнення до відповідальності осіб з ознаками спеціального суб’єкта за вчинення злочинів, в яких ознаки спеціального суб’єкта не закріплені.
Ключові слова: співучасть у вчиненні злочину; співучасть зі спеціальним суб’єктом; відповідність керівників і підлеглих.
Терентьев В.И. Специальный субъект как элемент состава преступления в системе признаков состава преступления // Актуальні проблеми держави та права. – О., 2002. – Вип. 14. – С. 141-143.
На підставі загальних ознак і характеристик складу злочину автор досліджує спеціальний суб’єкт злочинної діяльності на засадах наявних внутрішніх зв’язків суб’єкта злочину з іншими елементами складу. Робиться висновок про те, що спеціальні ознаки суб’єкта не тільки визначаються взаємодією суб’єкта злочину з іншими елементами складу злочину, але і характеризують особливості такої взаємодії. На підставі особливостей злочинного впливу спеціального суб’єкта на певні види суспільних відносин автор пропонує класифікацію спеціальних суб’єктів. Особлива увага автором приділяється і питанню кваліфікації злочинів, які посягають на відносини, суб’єктом яких виступають особи, які мають спеціальні ознаки і злочинними діями яких завдається шкода відносинам, що знаходяться під охороною кримінального закону.
Ключові слова: склад злочину; спеціальний суб’єкт злочину; особливості впливу об’єкта злочину на спеціальні ознаки суб’єкта злочину.
Терентьєв В.І. Спеціальний суб’єкт злочину і “необхідна” співучасть // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2003. – Вип. 21. – С. 199-203.
На підставі критичного відношення автора до терміну “необхідна співучасть” уточнюється, що кримінально-правові норми, які містять вказівки на певний вид співучасника, або його діяльність, яка властива певному співучаснику, закріплюють обов’язкову співучасть, яка визначається категоричною імперативністю, через що повинна розглядатися не як передумова (необхідність), а як вимога відповідності заданим критеріям (обов’язковістю). Звідси автор робить висновок про те, що термін “необхідна” співучасть невдалий, оскільки мова йде про ознаку, встановлення якої є обов’язковим в процесі кваліфікації злочину. На підставі аналізу окремих видів складів злочинів, у конструкції яких використовується необхідна (обов’язкова) співучасть, автор робить висновок, що такі склади конструюються законодавцем з урахуванням високого ступеня суспільної небезпеки діянь, що обумовлюють певну кваліфікацію злочинів на основі додаткових ознак, які виступають обов’язковою підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Ключові слова: необхідна (обов’язкова) співучасть; спеціальний суб’єкт в умовах необхідної (обов’язкової) співучасті.
Терентьєв В.І. Окремі питання кваліфікації злочинів зі спеціальним суб’єктом у кримінальному праві України // Актуальні проблеми держави і права. – О., 2005. – Вип. 26. – С. 241-245.
Автор зазначає, що сучасний стан розвитку кримінально-правової науки свідчить про поширення тенденції певної “спеціалізації” злочинної діяльності і відповідного правового реагування, при здійсненні якого, з одного боку, законодавець встановлює спеціальні ознаки суб’єкта злочину і тим самим вказує на підвищену суспільну небезпеку окремого злочину або використовує спеціалізацію з метою відокремлення злочинного діяння від іншого правопорушення. Автор виділяє дві групи питань, які виникають в процесі кваліфікації діянь зі спеціальним суб’єктом: нормативне визначення ознак спеціального суб’єкта злочину і спеціальні правила кваліфікації злочинів із спеціальним суб’єктом. Автор досліджує окремі конструктивні і кваліфікуючі ознаки злочинів, які безпосередньо пов’язані з суб’єктом злочину. Автор звертає увагу і на привілейовані склади злочинів, причому такі привілеї характеризуються саме суб’єктним складом злочину.
Ключові слова: спеціальний суб’єкт злочину; конструктивні спеціальні ознаки суб’єкта; кваліфікуючі спеціальні ознаки суб’єкта; привілейовані ознаки спеціального суб’єкта злочину.
Терентьєв В.И. Специализация уголовной ответственности как способ гуманизации уголовного законодательства Украины // Актуальні проблеми політики. – О., 2006. – Вип. 28. – С. 40-44.
Автор підкреслює, що метою дослідження є намагання здійснити системний аналіз тенденції по спеціалізації кримінальної відповідальності в умовах зміни кримінально-правової політики України на засадах гуманізації. Автор аргументує висновок, відповідно до якого більш широке використання спеціальних ознак суб’єкта злочину у конструкціях складів злочинів повинно розглядатися не як засіб бруталізації кримінального права, а як передумови його гуманізації. Автор зазначає, що законодавча спеціалізація суб’єктного складу злочину, як тенденція розвитку кримінального права, має соціально-правові передумови і детермінована низкою факторів. Автор вважає, що спеціалізація суб’єктного складу є намаганням обмежити коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за вчинення окремих злочинів. Автор робить висновок, що ознаки спеціального суб’єкта злочину повинні розглядатися як критерії вибіркового притягнення до кримінальної відповідальності, виступаючи умовою “крапкового” впливу на поведінку особи.
Ключові слова: кримінально-правова політика; гуманізація кримінальної політики; спеціалізація суб’єктного складу як форма гуманізації кримінального права.
Терентьєв В.И. Специальный субъект преступления в современном уголовном законодательстве // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку. – Миколаїв, 2006. – С. 153-159.
Автор зазначає, що даністю можна розглядати ситуацію, яка вказує на збільшення кількості складів злочинів зі спеціальним суб’єктом у кримінальному законодавстві сучасності. Автор зазначає, що при визначенні поняття “спеціальний суб’єкт злочину” необхідно враховувати те, що спеціальний суб’єкт має не тільки загальні ознаки суб’єкта злочину, але й спеціальні ознаки, встановлені кримінальним законом, які набувають особливого характеру в силу нетривіального впливу особи на конкретні суспільні відносини, блага і цінності, які знаходяться під кримінально-правовою охороною, специфіки такого впливу і суб’єктивною його складовою. Автор детально досліджує парні зв’язки: спеціальний суб’єкт – об’єкт злочину; спеціальний суб’єкт – об’єктивна сторона злочину; спеціальний суб’єкт злочину – суб’єктивна сторона. Автором наводяться статистичні викладки власних досліджень, які свідчать про значне поширення складів злочинів зі спеціальним суб’єктом, що є тенденцією не тільки для кримінального права України, але й інших країн.
Ключові слова: кримінальне законодавство; спеціальний суб’єкт як елемент складу злочину; тенденції спеціалізації кримінальної відповідальності.
Терентьєв В.И. Установление признаков специального субъекта преступления в процессе осуществления правосудия // Проблемы реформирования судебной власти в Украине. – Симферополь, 2007. – С. 136-138.
В роботі піднімаються питання діяльності суду в умовах здійснення кваліфікації злочинів, вчинених спеціальним суб’єктом злочину. Автор формулює методологічні підстави правильної кваліфікації злочинів, здійснюваної в умовах її остаточності. Автор на підставі аналізу кримінальних справ робить висновок про те, що суди здебільшого неправильно кваліфікують діяння, не приділяючи уваги законності виникнення спеціальних ознак суб’єкта злочину. Автором запропоновані правила кваліфікації злочинів, вчинених спеціальним суб’єктом в умовах співучасті. Автором досліджується питання подвійної законодавчої спеціалізації, яка набула поширення в останні часи.
Ключові слова: кваліфікація злочинів; спеціальний суб’єкт злочину; подвійна законодавча криміналізація.