Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році" надсилаємо інформаційний лист "Проблемні питання застосування закон

Вид материала

Содержание

Оподаткування податком на додану вартість супутніх послуг

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

Бюджетне відшкодування податку на додану вартість на вимогу сільськогосподарських товаровиробників, що застосовували пільговий режим оподаткування, встановлений пунктами 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість"

Тривалий час у судовій практиці залишалося проблемним питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на вимогу сільськогосподарських товаровиробників, які застосовували пільговий режим оподаткування, встановлений пунктами 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

В усіх розглядуваних справах зазначеної категорії предметом спору було підтвердження права на бюджетне відшкодування сільськогосподарським товаровиробникам сум податку на додану вартість, сплачених ними постачальникам у результаті здійснення сільськогосподарськими товаровиробниками господарської діяльності із рослинною та тваринницькою продукцією власного виробництва. При цьому відповідні суми до відшкодування заявлялися сільськогосподарськими товаровиробниками і сільськогосподарськими підприємствами у загальній податковій декларації з податку на додану вартість. Одночасно з загальною податковою декларацією з податку на додану вартість сільськогосподарськими товаровиробниками подавалися і спеціальні податкові декларації. У таких деклараціях відображалися або результати операцій з продукцією тваринництва, або результати операцій із поставки сільськогосподарськими товаровиробниками товарів (робіт, послуг) власного виробництва (рослинної продукції).

До відшкодування у загальній податковій декларації заявлялися, зокрема, суми податкового кредиту, які виникали в результаті придбання сільськогосподарськими товаровиробниками основних фондів, призначених для використання в процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

В одних випадках адміністративними судами приймалися рішення про задоволення позовних вимог та про відшкодування зазначених вище сум податку на додану вартість, заявлених у загальній декларації з податку на додану вартість. При цьому судами було зроблено висновок про те, що законодавством України, яке регулює розглядуване питання, не встановлено жодних вказівок щодо правил відображення сум податкового кредиту при придбанні сільськогосподарським товаровиробником основних фондів. Тому, на думку судів, включення сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням основних засобів, у загальну податкову декларацію з податку на додану вартість, не порушує порядку складання спеціальної податкової декларації з податку на додану вартість. Крім того, судами вказувалося на те, що норма пункту 11.29 статті 11 Закон України "Про податок на додану вартість" щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва не містить прямої вказівки на її застосування при здійсненні операцій із придбання сільськогосподарським товаровиробником основних засобів чи матеріальних ресурсів.

У разі ухвалення рішень про відмову в позові суди посилалися на те, що згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" дію пунктів 7.7 статті 7 та пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 цього Закону для сільськогосподарських товаровиробників зупинено. Натомість облік податкових зобов'язань і податкового кредиту за операціями з поставки сільськогосподарськими товаровиробниками товарів (робіт, послуг) власного виробництва здійснюється відповідно до пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року N 271. Цим пунктом передбачено, що залишок податкового кредиту за операціями з поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва зараховується на зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів. При цьому суди робили висновок щодо відсутності будь-яких винятків із зазначеного правила для операцій з придбання основних фондів, що підлягають використанню в процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

Таким чином, у практиці адміністративних судів України склалося дві правові позиції щодо правомірності віднесення до загальної податкової декларації з податку на додану вартість податкового кредиту, утвореного в результаті придбання сільськогосподарськими товаровиробниками основних фондів для використання останніх у виробництві сільськогосподарської продукції.

Одна позиція полягала в тому, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) сільськогосподарськими товаровиробниками під час придбання ними основних фондів, навіть і призначених для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, відображається в загальній податковій декларації з податку на додану вартість. Відповідно такі суми можуть включатися до сум бюджетного відшкодування сільськогосподарських товаровиробників на загальних підставах.

Інша позиція ґрунтувалася на тому, що чинне податкове законодавство передбачає окремий податковий облік результатів операцій із сільськогосподарською продукцією власного виробництва в спеціальних податкових деклараціях з податку на додану вартість, і цей порядок поширюється також і на основні фонди, що використовуються в розглядуваних операціях. Отже, суми податку на додану вартість, сплачені сільськогосподарськими товаровиробниками постачальникам під час придбання таких основних фондів, повинні відображатися лише в спеціальних податкових деклараціях з податку на додану вартість. Відповідно залишок податкового кредиту за розглядуваними операціями повинен зараховуватися на зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів, а тому не може впливати на розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Верховним Судом України правову позицію з розглядуваного питання було визначено у 2008 - 2009 роках.

У справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Авангард" до Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій Верховний Суд України²⁷, скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2007 року, а також рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив таке.

____________
²⁷ Постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3741893

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1.2 розділу 1 "Загальні положення" Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N 250/2054 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону України "Про податок на додану вартість") суми податку на додану вартість повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі - Порядок акумуляції та використання коштів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року N 271, на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби.

Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.

Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Таким чином, твердження судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився касаційний суд, щодо обґрунтованості включення податкового кредиту з податку на додану вартість до загальної декларації із цього податку є безпідставним, оскільки податкові зобов'язання були задекларовані за спеціальною податковою декларацією.

Отже, на думку Верховного Суду України, сільськогосподарські товаровиробники не можуть вимагати бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за операціями, що підлягали відображенню у спеціальній податковій декларації з податку на додану вартість.

Основною причиною виникнення різної судової практики в адміністративних судах України з розглядуваного питання є недостатня деталізація його правового регулювання у пунктах 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підзаконні нормативні акти, зокрема Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року N 271, було прийнято до суттєвих змін у законодавчому регулюванні справляння податку на додану вартість, які відбулися у 2005 році. Тому нормативні акти не містять достатньо чітких приписів, які б установлювали порядок формування сум бюджетного відшкодування сільськогосподарськими товаровиробниками.

Разом із тим, на сьогодні пункти 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, що була предметом розгляду Верховним Судом України,втратили чинність. Тому подальший аналіз розглядуваного питання на предмет необхідності вдосконалення чинного законодавства втратив актуальність до формування практики застосування нових редакцій норм Закону України "Про податок на додану вартість".

Питання відображення у податковому обліку сум податку на додану вартість, які були нараховані за ставкою 20 %, у той час як відповідні операції підлягали оподаткуванню за ставкою 0 %

Певний час у судовій практиці залишалося актуальним питання щодо правомірності формування платниками податку податкового кредиту у тому разі, якщо згідно з чинним законодавством придбаний ними товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, але при цьому був оподаткований постачальником за ставкою 20 % із складанням відповідної податкової накладної.

Найпоширенішою зазначена ситуація була у відносинах із постачання природного газу, імпортованого в 2005 - 2006 роках із Російської Федерації. Імпортером такого газу була Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Через своє дочірнє підприємство "Газ України" природний газ російського походження поставлявся підприємствам, які мали ліцензію на торгівлю газом. Ці підприємства, у свою чергу, перепродавали отриманий газ іншим споживачам, у тому числі платникам податку на додану вартість.

Операції з продажу імпортованого природного газу кінцевим споживачам, які є платниками податку на додану вартість, оподатковувалася за нульовою ставкою. Незважаючи на це, деякі постачальники природного газу російського походження нараховували на вартість такого газу ставку податку на додану вартість 20 % і видавали покупцю податкову накладну. На підставі цього покупець відображав у своєму податковому обліку податковий кредит на відповідну суму.

Органи державної податкової служби не визнавали правомірними дії платників податку із включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, який не підлягав нарахуванню. У зв'язку з цим виникали численні судові спори.

У 2009 році Верховний Суд України²⁸ сформулював свою правову позицію із цього питання, скасувавши ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення.

____________
²⁸ Постанова Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7462223

У цій постанові Верховний Суд України зазначив таке.

Статтею 8 Закону України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік", зокрема, встановлено, що у 2006 році: операції з ввезення природного газу на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, звільняються від обкладання податком на додану вартість, а операції з продажу такого газу, крім операцій з його продажу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Положення цієї норми слід розуміти так, що законодавством не дозволяється оподатковувати за ставкою 20 % операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України і звільненого від обкладання податком на додану вартість при ввезенні. При цьому таке обмеження стосується як першого продавця, так і останнього.

У пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (у редакції постанови від 2 березня 2006 року N 244), зокрема встановлено, що в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло", а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача - платника податку на додану вартість; вантажосупровідних документів (товаротранспортних і податкових накладних, актів приймання-передачі), в яких обов'язково зазначається кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8¹ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. З аналізу пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" випливає, що не відносяться до об'єктів оподаткування операції, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка податку на додану вартість.

Таким чином, покупець, сплативши продавцю податок на додану вартість за ставкою 20 % з операцій, що не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону України "Про податок на додану вартість" або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також, які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету.

Водночас, відкритим залишається питання про долю податкових зобов'язань, що відображені у податковому обліку такого постачальника.

У зв'язку з наведеним можна спрогнозувати виникнення у подальшому спірних ситуацій у судовій практиці, пов'язаних із відображенням у складі податкових зобов'язань безпідставно (помилково) нарахованих платником податку сум податку на додану вартість.

Причиною виникнення судових помилок у такій категорії спорів можна визнати нетиповість ситуації, що прямо не передбачена чинним законодавством. Дійсно, Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає наслідків помилкового нарахування платником податку на додану вартість за більшою ставкою, ніж встановлено Законом.

Крім того, у цій категорії спорів визначальним чинником є встановлення походження газу. Якщо цей природний газ імпортований за міжнародними договорами України, він підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою. Якщо природний газ мав інше походження, він оподатковувався за ставкою 20 %. При цьому законодавство не передбачало ефективного механізму відображення походження природного газу у первинних документах. Податкові органи вимагали включення відомостей про походження газу до податкових накладних. Однак перелік реквізитів податкових накладних встановлений безпосередньо Законом України "Про податок на додану вартість" і не підлягає розширеному тлумаченню.

За таких обставин у судів виникали об'єктивні ускладнення у встановленні походження природного газу, що спричиняло помилки у правовій кваліфікації відносин між платниками податку.

Ураховуючи втрату чинності норм, що регулювали поставки природного газу за нульовою ставкою,на сьогодні розглядувана категорія спорів є не актуальною.

Оподаткування податком на додану вартість супутніх послуг

Протягом 2006 - 2008 років Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку було переглянуто низку справ, пов'язаних із застосуванням нульової ставки з податку на додану вартість щодо надання супутніх послуг під час експорту товарів за межі митної території України.

В усіх випадках предметом розгляду були операції з надання послуг із навантаження-вивантаження або транспортно-експедиційних послуг, здійснювані платниками податку на додану вартість на митній території України стосовно товарів, які були в подальшому експортовані іншими платниками податку (експортерами).

Аналіз ухвалених Вищим адміністративним судом України судових рішень свідчив про неоднакове застосування в розглядуваних справах положень пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Зокрема, в одних випадках судові колегії доходили висновку, що супутні послуги повинні оподатковуватися за нульовою ставкою незалежно від місця їх поставки. В інших випадках суди вважали, що надання супутніх послуг на митній території України повинно оподатковуватися за ставкою 20 %.

У справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "НІБУЛОН" до Державної податкової інспекції у м. Миколаєві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховним Судом України²⁹ було сформульовано правову позицію щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій з поставки супутніх експорту послуг на митній території України.

____________
²⁹ Постанова Верховного Суду України від 24 березня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3634357

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно із пунктами 6.1, 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

У силу вимог пункту 1.14 Закону України "Про податок на додану вартість" супутні послуги - послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Статтями 259, 260 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, які переміщуються через митний кордон України, і обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Статтею 274 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, що оцінюються.

Судами під час розгляду справи встановлено, що послуги по транспортній обробці і перевалці зернових вантажів, що належали резидентам-експортерам (Підприємство "Адора", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелтрейд", Відкрите акціонерне товариство "Старобільський елеватор", Товариство з обмеженою відповідальністю "Влад і Ко", Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурат", Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини", Товариство з обмеженою відповідальністю "SINTON", Дочірнє підприємство "Райз-агросервіс", Державне підприємство "Куліндорівський комбінат хлібопродуктів", Товариство з обмеженою відповідальністю "Гермес-трейдінг", Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Водомер"), на судна нерезидента, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "НІБУЛОН" (виконавець) здійснювало на виконання договору від 2 вересня 2005 року N 7 укладеного з "НІБУЛОН ТРЕЙДІНГ Б.В.", Нідерланди, (замовник).

Акти передачі-прийому виконаних робіт, довідки, а також вантажно-митні декларації підтверджують вартість та обсяг послуг наданих нерезиденту через перевантажувальний термінал, та включення їх вартості безпосередніми резидентами-експортерами до митної вартості товарів, які експортуються.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду України погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані послуги по транспортній обробці та перевалці товарів, які експортуються є супутніми такому експорту, а включення декларантом до вантажно-митної декларації їх вартості, як складової митної вартості експортованого товару, дає підстави для оподаткування цих послуг відповідно до пункту 6.2 Закону України "Про податок на додану вартість" за нульовою ставкою.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України³⁰ у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними актів індивідуальної дії.

____________
³⁰ Постанова Верховного Суду України від 25 березня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 3634355

Основною причиною виникнення різної судової практики у цій категорії спорів є недосконалість законодавчої техніки у підпунктах 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 та пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Буквальне тлумачення норми статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV) викликає певні ускладнення.

Граматичний аналіз гіпотези розглядуваної норми дозволяє зробити висновок про те, що слова "супутніх такому експорту послуг" належать до слів "при експорті". Отже, фактично законодавець вживає поняття "експорт послуг, супутніх експорту товарів". Виходячи з логіки законодавця, право на застосування нульової ставки виникає тоді, коли платником податку здійснюється експорт послуг, супутніх експорту товарів.

Однак, виходячи з визначення митних режимів, наведених у статті 274 Митного кодексу України, експорт може застосуватися лише щодо товарів, а не послуг.

З урахуванням наведеного доцільно внести пропозиції щодо внесення змін до чинної редакції зазначених норм матеріального права з метою усунення підґрунтя для неоднакової практики їх застосування судами.

Зокрема, доцільно зазначити в підпункті 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість", що об'єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів (

Blog

Содержание