Загальна характеристика роботи

Вид материала

Содержание

Третій розділ
Рис. 3. Розгортання відносин економічної цінності (економічного блага) як інституту загальної рівноваги і сталого розвитку госпо

Подобный материал:

1 2 3 4

Рис. 1. Методологія класичної інституціональної теорії,
що відображає дослідження перетворених форм економічної цінності в єдності зв’язків та відносин граничної корисності, вартості і ціни

У той же час відзначено, що дзеркальним відображенням логічної апорії трансформації вартості в ціну виробництва в теорії трудової вартості є протиріччя між мікро- і макрорівнями аналізу в теорії неокласичного синтезу, а також протистояння між "старим", нео- і новим інституціональними методологічними підходами в економічній науці. Крім того, гранична корисність і вартість є властивостями більш розвиненої у порівнянні з товаром категорії – економічного блага, яке, крім двох названих форм, реалізує себе також в інституті ціни. У такому розумінні економічне благо в його троякій визначеності, як доводиться, у принципі не може бути досліджено тільки з позицій трудової теорії вартості, так само як і тільки з позицій маржинального або традиційних інституціональних підходів.

Показано, що розгортання поняття економічної цінності в контексті його взаємозв’язку з буттям економічного простору-часу, крім усього іншого, виявляє прихований потенціал зазначених вище теорій, а саме, те, що в логічній економічній конструкції Маркса гранична корисність (буття економічного простору) з’являється як перетворена форма (інобуття) вартості (буття економічного часу). У маржиналізмі, навпаки, відносини вартості виступають інобуттям граничної корисності; це можна спостерігати в ціннісних концепціях Л.Вальраса, А.Маршалла, Ф.Найта, Й.Шумпетера, Дж.Кейнса, П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, інших авторів. Методологія перетворених економічних форм підтвердила і свій прогностичний потенціал: свого часу вона дозволила К.Марксу передбачити багато соціально-економічних явищ (постіндустріальне суспільство, феномен хибної соціальної вартості та ін.), які тільки мають бути дослідженими. Отже, за результатами дослідження, відмовлення від теорії Маркса означає сьогодні заперечення не методології причинно-наслідкового аналізу, а неспроможності логічного принципу відтворення ціннісних відносин у системі координат буття економічного часу, замкнутого "на себе", – тобто доктрини ортодоксального марксизму. Однак рівною мірою це стосується і традиційної теорії маржиналізму у формі неокласичного синтезу, і інституціональних концепцій в їх теперішній формі – зі "зміщеним" ціннісним ядром або без такого взагалі.

Розкрито, що в ХХ ст. теорія перетворених економічних форм одержала найбільш зримого розвитку у працях авторів теорії оптимального планування (СОФЕ) радянської економіко-математичної школи і наукової течії ліворікардианського посткейнсіанства (П.Сраффа, Дж.Робінсон та ін.). Теорія СОФЕ досліджувала закономірності модифікації ціннісних відносин при формуванні цін оптимального плану за умов державної монополії і надлишкового попиту. Проведений прихильниками цього підходу аналіз показав, що ціноутворення на основі граничних витрат є поодиноким випадком більш загального закону, який обумовлює зведення диференційних витрат до суспільно необхідних середніх, як це відображають класична політична економія і К.Маркс. П.Сраффа зосередив наукову увагу на модифікації відносин економічної цінності за умов надлишкової пропозиції. При цьому виявилося, що "єдина" ціна рівноваги попиту та пропозиції є поодиноким випадком сукупності диференційних галузевих рівноважних цін, а вихідні постулати маржинальної ціннісної конструкції з необхідністю доповнюють і конкретизують найважливіші методологічні принципи трудової теорії вартості.

Проведений аналіз показав, що офіційна радянська політична економія і традиційна система маржиналізму не сприйняли критичну складову зазначених теорій і застосували жорсткі санкції до їх авторів. Разом з тим методи і результати боротьби за ідеологічну "чистоту" економічної науки виявилися різними. Розвиваючи ціннісний підхід Сраффи, Дж.Робінсон провела блискучий аналіз ринків недосконалої конкуренції, що дозволив прояснити сутність механізмів економічної поведінки великих фірм і був сприйнятий згодом теорією і практикою менеджменту при формуванні систем корпоративного управління. Ідеї перетворених економічних форм Сраффи в концепції Е.Чемберліна послужили методологічною основою для дослідження інституту маркетингу. Як виявлено, затушовуючи критичний і глобальний аспекти теорій П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, офіційна неокласична доктрина не відмовилася від використання практичної сторони їх напрацювань. Ідеологічна ворожість не стала для неї перешкодою і до сприйняття методології оптимізаційних моделей радянської економіко-математичної школи; адаптація цих моделей для практичної реалізації концепції ціни виробництва, що була виявлена класичною політичною економією, прояснена Марксом і формалізована Сраффою, як доводиться, сформувала організаційно-економічний каркас системи соціального ринкового господарства.

Результати дослідження свідчать, що ідеологія ортодоксального марксизму виявилася більш войовничою, будь-які спроби економічного аналізу поза полем її жорсткого методологічного ядра суворо переривалися. Унаслідок цього широкомасштабна дискусія радянських економістів із проблем співвідношення монопольної ціни, прибутку і ціни виробництва в 1960–80-х рр. виявилася переважно формальною. Як визначається, замкнута в межах ортодоксальної теорії трудової вартості, вона не змогла відійти від аналізу економічної цінності-крапки, у кращому разі – відношення. У результаті накопичені знання не отримали вихід у реальну практику, що обумовило поширення духу "застою" як в економічній науці, так і в системі реального господарювання. Проте, виділяється головний об’єднуючий мотив досліджень перетворених економічних форм у ХХ ст. – усвідомлення феномену "суб’єктивізації" ринкової ціни, що зумовлений діяльністю підприємництва, великого бізнесу, держави. Інститут рівноважної ринкової ціни еволюціонував в інститут маркетингу; економічна теорія через методологію економічної цінності зафіксувала цю модифікацію і тим заклала необхідні передумови для дослідження сучасних перетворених економічних форм.

Однак сьогодні, як відзначається, ця спадщина є незатребуваною. Унаслідок відторгнення методології трудової теорії вартості і причинно-наслідкового аналізу, а також посилення традиційного характеру неокласики в економічній теорії продовжується деградація ціннісного знання. Проблеми перетворених економічних форм стихійно попадають у поле зору фахівців у сфері менеджменту і маркетингу, соціології, синергетики, історії, філософії, інших наук, які не володіють методологічними інструментами ціннісного економічного аналізу. За умов, коли розвиток суспільного господарства значно ускладнюється, багато в чому не піддається однозначному тлумаченню і прогнозуванню, коли дедалі розповсюджуються явища символічної цінності, процесуальності, невизначеності і дестабілізації, загострюється суспільна потреба в проясненні умов економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи. Такі умови можна виявити через методологію економічної цінності на основі позитивно релятивістського типу мислення.

Третій розділ "Ціннісні засади соціально-економічної збалансованості системи суспільного господарства" присвячений дослідженню ціннісних відносин у контексті формування засновків економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи, а також вивченню еволюції ринкових механізмів ціноутворення.

Обґрунтовано, що теорія загальної економічної рівноваги господарської системи оформилася в науці в 20-і – 30-і рр. XX ст., хоча її передумови визрівали, проходячи ті ж етапи, що й економічна теорія в цілому. Поняття економічної рівноваги зародилося в надрах математичного (економетричного) осмислення ринкового простору як певної замкнутої системи, що сформована силовими полями попиту та пропозиції і балансується параметром ціни як аргументом функцій цих сил і одночасно функцією їх взаємодії. Відзначено, що у теоріях трудової вартості ідея економічної рівноваги не одержала явного (формалізованого) відображення, але первісно вона також позначила себе як центральна в контексті прояснення причинно-наслідкових зв’язків між умовами простого і розширеного відтворення, відносинами вартості і ціни виробництва. До останнього часу логіка розгортання цих зв’язків зовні перебувала як би "у тіні" математичних концепцій економічної рівноваги.

Простежено, що в цілому в процесі розгортання теорій трудової вартості і маржиналізму пануючі тут підходи до дослідження передумов економічної рівноваги і розвитку постійно взаємодіяли, обумовлюючи один одного, хоча формально позиціонували себе незалежно: кожний у своїх межах. Однак за умов остаточного відходу економічного знання від логіки Серединного шляху такий стан справ перестав бути простою формальністю: абсолютизація "часових" і "просторових" уявлень про суб’єктно-об’єктні взаємозв’язки і відносини в економіці у формі ортодоксального марксизму і традиційної неокласики (моделі неокласичного синтезу) обумовила ціннісну деградацію не тільки відповідних економічних ідеологій, але і реальних господарських систем, що їх сповідають. У ході глобального змагання двох соціально-економічних систем, що розгорнулося протягом XX ст., ринкова організація суспільного господарства виявила більшу гнучкість і життєздатність, у тому числі і завдяки своєчасній асиміляції ідей соціальної справедливості, що продукувалися економічною думкою соціалізму (у першу чергу, СРСР), тому її економічна ідеологія в очах світового співтовариства набула статусу "більш правильної". Після розпаду системи традиційного соціалізму теорія неокласичного синтезу набула характер глобальної войовничої доктрини; водночас проведене дослідження показує, що зовні благополучний фасад цієї теорії сьогодні приховує глибокі протиріччя, що дозволяє говорити про методологічну неспроможність її ціннісного ядра, а отже, і концепції економічної рівноваги.

Розкрито, що наприкінці 30-х рр. XX ст. у західній економічній науці виявилося два основних підходи до дослідження проблеми загальної економічної рівноваги. Перший позначив себе в концепціях Л.Вальраса, А.Маршалла, В.Парето, А.Пігу; джерелами другого стала дискусія між Дж.Кейнсом і прихильниками неокласичної школи. Становлення теорії Кейнса хронологічно збіглося з роками Великої депресії; у цих умовах неокласична теоретична модель уперше виявила свій порочно традиційний характер. На перший погляд, методологічну неспроможність продемонстрував мікроекономічний підхід А.Маршалла; однак, на нашу думку, це не так: вже в той період західна маржинальна доктрина значно "відійшла" від справжньої теорії Маршалла, а разом з тим і від логіки Серединного шляху, позначивши свої межі як ідеологія буття економічного простору. Як відзначається, за основу теорії загальної економічної рівноваги тут, під зовнішньою ширмою неокласики, був узятий не маршалліанський підхід, який явно успадковує традиції А.Сміта і Д.Рікардо, а математична модель Л.Вальраса.

У контексті ціннісної методології прояснюється, що хоча концепція загальної економічної рівноваги Л.Вальраса є переважно математичною, в "Елементах чистої економічної теорії" із усією силою виявився трансцендентний характер відносин вартості як інобуття зв'язків граничної корисності. У той же час дух економічної цінності, що пронизує теорію Вальраса, не одержав в його працях досить ясного (конкретного) опису; найбільш доступною для розуміння тут є формалізація просторової складової буття суспільного господарства, що пов’язана з відновленням економічної суті категорії граничної корисності. Ця складова була узята за безальтернативне підґрунтя концепції загальної економічної рівноваги офіційною маржинальною доктриною, що втрачала ціннісні орієнтири. Теорія Дж.Кейнса, успадковуючи наукові традиції Д.Рікардо і А.Маршалла, була спробою виправити русло західної економічної думки в дусі логіки Серединного шляху, але зайшла в суперечність з доктриною офіційної неокласики і була адаптована до неї через модель неокласичного синтезу. Разом з тим диспропорція між мікро- і макрорівнями економічного аналізу, між його статичним і динамічним підходами, яка раніше позначила себе в маржиналізмі, у теорії неокласичного синтезу не тільки не була переборена, але трансформувалася в глибоку логічну суперечність.

У той же час теорія Кейнса, успадковуючи методологію інституціоналізму в широкому розумінні як класичного русла економічної науки, не втратила вихідний статус загальної і ще в 30-і рр. XX ст. породила велику кількість відгалужень, що поклали початок дослідженням проблем економічного зростання, добробуту, грошової економіки та ін. Проведений аналіз показав, що найбільш близькою до логіки Серединного шляху виявилася концепція ліворікардіанського посткейнсіанства, одним із засновників якої був П.Сраффа. Розпочаті ним інституціональні дослідження стали імпульсом до широкомасштабного ціннісного аналізу ринків недосконалої конкуренції (П.Сраффа, Дж.Робінсон), феномену цінової дискримінації (Дж.Робінсон), інституту маркетингу (Е.Чемберлін), економічного поводження великих фірм (Дж.Робінсон, Дж.Гелбрейт, У.Баумоль), системи корпоративного управління (Дж.Робінсон, Дж.Гелбрейт, П.Друкер) та ін. і призвели до формування в 60-і рр. XX ст. принципово нової інституціональної моделі економічної рівноваги. Каркас цієї моделі, що математично був представлений П.Сраффою у дусі теорії відносності (перетворених економічних форм), з’єднав дослідницький потенціал трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних підходів і тим пов’язав логічні конструкції загальної економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи.

Розкрито, що неокласична ортодоксія, маніпулюючи рівнями жорсткого методологічного ядра та його м’якої оболонки, змогла асимілювати ціннісні здобутки у сфері дослідження ринків недосконалої конкуренції; ідеологічна ворожість до марксизму не перешкодила їй також сприйняти і логічну модель ціни виробництва. Що ж до теорії ортодоксального марксизму як ідеологічної платформи традиційної системи соціалізму, то вона не сприйняла ідей П.Сраффи і Дж.Робінсон, а також припинила будь-які спроби дослідити суть суперечності між першим і третім томами "Капіталу". Абсолютна жорсткість ідеологічного ядра, замкнутість на буття економічного часу згодом настільки послабили просторову складову її ціннісного каркасу, що прагнення прискорити соціально-економічні процеси в суспільстві, які запанували в СРСР у 1980-і рр., обернулися крахом усієї його господарської конструкції.

Як показано, розпад системи традиційного соціалізму продемонстрував, що концепція загальної економічної рівноваги переросла вузькі межі свого теоретизування і предмета ідейних суперечок. Сьогодні вона набуває глобального значення: з одного боку, – як інтегративна (міждисциплінарна) теорія, з іншого, – як теоретична платформа для обґрунтування умов рівноважного функціонування і сталого розвитку глобального господарського соціуму (універсуму). Дотепер традиційний характер економічного знання перешкоджав виявленню генетичного коду (інституціонального взаємозв’язку) між моделями економічної рівноваги і сталого розвитку на мікро- і макрорівнях системи суспільного господарювання. Обґрунтовано, що таким генетичним кодом є інститут ціни як перетворена форма економічної цінності. Так, економічна цінність у вузькому розумінні є інститутом ціни, що відображає єдність відносин граничної корисності і вартості за умов економічного вибору, який реалізується в найпростішому економічному відношенні обміну (х економічного блага А = y економічного блага В). Економічна цінність у широкому розумінні розгортається в генетичну конституцію (генотип) соціально-економічної системи – ціннісний механізм, що забезпечує наступність її рівноважного функціонування і сталого розвитку через відтворення ефектів транскрипції і трансляції єдиного "запису" економічної інформації на мікро- і макрорівнях господарювання.

При такому підході логіка Серединного шляху пов’язана з інституційним суспільним вибором, що забезпечує як реальний розвиток господарської системи, так і його наукове дослідження в дійсно рівноважній системі координат (рис. 2). Сьогодні становлення логіки Серединного шляху, яка обумовлює досягнення ціннісної гармонії у світовій економічній науці і господарському житті, набуває характеру крайньої необхідності. У цьому зв’язку зростає інтерес до концепції стандартного товару П.Сраффи, що за своєю значимістю в економічній науці може бути прирівняна до теорії квантової механіки у фізиці, яка позначила шляхи взаємозв’язку законів класичної механіки і квантової теорії, а надалі і теорії відносності. Синергетичній концепції хаосу і катастроф вона протиставляє методологію керованої процесуальності і соціально-економічного конструювання прийнятного для життя суспільства; під еволюційну теорію підводить базисне підґрунтя у формі інституційного ціннісного механізму, що забезпечує генетичну наступність рівноважного стану (мікроекономічна модель ціни рівноваги) і сталого розвитку (макроекономічна модель ціни виробництва) системи господарювання через відтворення ефектів транскрипції і трансляції економічної інформації (інституціональна модель ціни) (рис. 3).

У світлі ціннісної методології видно, що явища економічної процесуальності сьогодні набувають усе більшого поширення; розмивання рівноважних засад господарської системи відбувається внаслідок модифікації механізмів ринкового ціноутворення. Переважна більшість сучасних суб’єктів ринку є "плануючими системами" і мають владу тією чи іншою мірою впливати на ціну.

Обґрунтовано, що реалізуючи свої владні наміри, вони породжують інститут маркетингу як альтернативу інститутові рівноважної ринкової ціни і законові вартості. Через цей та інші механізми буття економічного простору підкоряє буття економічного часу, позбавляючи ціну об’єктивного вартісного змісту, а разом з тим і однієї з головних її функцій – інформаційної. Унаслідок цього стан сучасної системи господарювання можна характеризувати як ціннісну біфуркацію з характерним "роздвоєнням" буття економічного часу на власне ціннісне та інструментальне, а також з наявністю двох протилежних тенденцій у розвитку ринкових зв’язків і відносин: до стану економічної рівноваги та оптимального (ефективного і справедливого) розподілу ресурсів, а також до економічної нестабільності, неефективності і несправедливості. У цьому зв’язку дослідження закономірностей формоутворення вартості і ціни за умов ринкової трансформації інверсійного типу набуває особливого значення.

У четвертому розділі "Закономірності реалізації відносин вартості і ціни в умовах ринкової трансформації інверсійного типу" розкрито механізми ціноутворення в плановому господарстві традиційного соціалізму, висвітлено процеси лібералізації цін за умов нерівноваги попиту та пропозиції як початок економічної інверсії, з’ясовано логіку формування ціннісних відносин в умовах ринкової трансформації інверсійного типу.

Рис. 2. Логіко-історичний процес розгортання відносин
суспільного вибору як економічної цінності (блага)

Рис. 3. Розгортання відносин економічної цінності (економічного блага)
як інституту загальної рівноваги і сталого розвитку господарської системи

Відзначається, що механізм планового ціноутворення традиційного соціалізму найповніше реалізувався в господарській системі Радянського Союзу; її невід’ємними атрибутами були явище дефіциту і тенденція до зростання цін. Економічна думка намагалася відшукати панацею від цих лих на шляху удосконалювання моделі ціноутворення. Так, вже в 20-і рр. XX ст. багато авторів (С.Струмілін, М.Бухарін, А.Мендельсон та ін.) обговорювали проблему модифікації закону вартості в нових умовах. У той же час сама економічна природа господарських відносин за умов їх свідомого соціального конструювання залишалася неясною. На початку 1950-х рр. причини збереження відносин товарного обміну при соціалізмі одержали офіційне тлумачення; при цьому за товарним виробництвом закріплювався статус буття "особливого роду", сфера впливу якого обмежувалася сегментом предметів особистого споживання. Що стосується реальної моделі планової ціни, то аж до 1960-х рр. вона, як виявлено, будувалася за принципом обліку поточних витрат промислового виробництва з доданням до них до 5% прибутку:

де Ц – планова ціна;

С – амортизаційні відрахування і матеріальні витрати за встановленими нормами у розрахунку на одиницю продукту;

W – средньогалузева оплата праці, що припадає на одиницю виробу;

– єдина для всіх галузей норма рентабельності (прибутковості).

Розкрито, що до кінця 1950-х рр. у радянській економічній літературі сформувалися основні концепції планової ціни, які послужили вихідною базою для вибору моделі ціноутворення в ході реформи господарського механізму середини 1960-х рр.; серед них:

1. Вартісна концепція:

Модель "чисто вартісна" (С.Струмілін, Я.Кронрод, В.Батирьов та ін.)

Ц_в = C + W(1 + m ),

де m  – єдина для всіх галузей норма додаткової праці.

Модель "усередненої вартості" (Д.Кондрашев, А.Звєрєв та ін.)

Ц_с = (C+W)(1+P ).

2. Концепція ціни як перетвореної форми вартості, що модифікована показником приведених витрат

В = С + Е_нФ,

де В – приведені витрати;

Е_н – норматив суспільної ефективності виробничих фондів (капіталовкладень);

Ф – виробничі фонди (капіталовкладення).

2.1. Модель ціни виробництва (З.Атлас, Л.Вааг, І.Малишев, В.Бєлкін та ін.)

Ц = С + W + P Ф + R,

де R – диференційна рента у сільському господарстві та видобувних галузях, що припадає на одиницю продукції.

2.2. Модель ціни відтворення (оптимального плану)

Ц_в = S + P W + E_нKФ + R,

де S – середньогалузева собівартість виробу (руб.).

В межах зазначеної моделі виділялися:

а) модель ціни оптимального плану (В.Новожилов, Н.Федоренко та ін.);

б) модель ціни відтворення (В.Немчинов);

в) модель об’єктивно обумовлених оцінок (О.О.О.) (Л. Канторович);

г) модель приведених суспільно необхідних витрат (В.Дьяченко, П.Мстиславський, А. Матлін, В. Жуков та ін.);

д) модель витрат "замикаючих підприємств" (С.Шаталін та ін.).

Як свідчить дослідження, у ході реформи господарського механізму 1965–67 рр. за основу моделі планової ціни в СРСР була взята концепція приведених суспільно необхідних витрат праці (Ц = S + P W + E_нKФ + R або Ц = S + W(1 + P ) + E_нKФ + R); норматив прибутковості підприємств, який закладався в ціну, при цьому збільшувався з 3–5% до 15%. Разом з тим трактування товарного виробництва як буття "особливого роду", на нашу думку, методологічно визначало як зміст офіційної економічної ідеології в цілому, так і практичні рішення в сфері планового ціноутворення протягом усього періоду існування радянського суспільства. З позицій ціннісної методології зазначений феномен, крім причин суб’єктивного характеру, має під собою глибинну об’єктивну підставу у формі методологічної неспроможності Марксової ціннісної теорії, первісно взятої на озброєння ініціаторами соціалістичних перетворень.

Обґрунтовано, що виявити справжні закономірності процесу планового ціноутворення господарської системи традиційного соціалізму можливо через комплексний аналіз, що поєднує ціннісні напрацювання трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональної економіки. Так, система ціноутворення за умов державної монополії, у контексті підходу Дж.Гелбрейта, у цілому обумовлюється захисними і позитивними цілями "техноструктури". Більш конкретний ціннісний аналіз, який здійснений Я.Корнаі, визначив, що соціалістичні підприємства відтворювали тенденцію до зростання цін через механізми "затяжного" попиту на ресурси (який обумовлює до того ж феномен стійкого структурного дефіциту) і легалізації тиску витрат виробництва. Наукова школа ліворікардіанського посткейнсіанства пропонує для дослідження проблем планового ціноутворення інструментарій диференціації продукту і цінової дискримінації; теорія СОФЕ, яка методологічно спирається на платформу трудової вартості, формує модель диференційних витрат як підґрунтя цін оптимального плану. У той же час теорія трудової вартості ортодоксального марксизму у своїй завершеній ізоляції – як ідеологія буття економічного часу, "замкнутого на себе", – не змогла адекватно з’ясувати глибинні першопричини дефіциту в економіці і сформувати ціннісну концепцію подолання зростаючої господарської процесуальності. Це обумовило неспроможність і крах усієї соціалістичної системи: як ідеї і як господарської організації.

Відомо, що початок широкомасштабним процесам економічної трансформації в країнах традиційного соціалізму поклала безпрецедентна лібералізація цін і торгівлі. Вона стала формою реалізації ідеологічного синтезу стратегії соціально-економічного "прискорення" і теоретичної конструкції рівноважної ціни ортодоксальної неокласики. Однак можливість прискорення виявилася ілюзорною і на практиці обернулася "пасткою" лінійного часу.

Ціннісне підґрунтя господарської системи традиційного соціалізму становило буття економічного часу, замкнутого "на себе" (що, врешті-решт, і обумовило наростання застійних явищ у всіх сферах громадського життя). Сфера економічного обміну у формі сукупності планових цін (буття економічного простору "особливого роду") жорстко контролювалася і стримувалася адміністративними механізмами. Одноразове радикальне послаблення цих механізмів, спровокувало феномен ціннісної біфуркації і спричинило процеси економічної інверсії. Тим часом ортодоксальна теорія ціни рівноваги, будучи статичною за своєю природою, не відбиває і не регулює зазначені феномени. Як показало дослідження, монетаристські інструменти, відпрацьовані для умов односпрямованого "плину" часу, у стані економічної інверсії підсилили інфляційні "шоки" і тим збільшили головну ціннісну проблему постсоціалістичного суспільства – процес руйнування вартості в його різноманітних формах (спад виробництва, зубожіння населення, декапіталізація економіки, бартеризація господарських зв’язків, деградація економічних і моральних цінностей та ін.).

Одночасно, як визначено, у момент ціннісної біфуркації висвітились і одержали з’ясування багато феноменів, що раніше залишалися в "тіні" як господарської практики, так і наукового знання. Зокрема, оголилася методологічна неспроможність ортодоксальної конструкції неокласичного синтезу; визначилися місце і роль ціни в механізмі функціонування і розвитку системи суспільного господарювання як її ціннісного геному і генотипу. Так, брак оборотних коштів у підприємств на початку проведення реформ став поштовхом до наростання кредиторсько-дебіторської заборгованості на мікрорівні, бартеризації і тінізації економіки в цілому (табл. 1).

Теоретичний аналіз бартерних зв’язків у перехідній економіці інверсійного типу виявив неоднозначність цього феномену. Як зазначається, бартер, з одного боку, запобіг повному розпаду економічної сфери країн СНД, з іншого, – породив ефект "розщеплення" зв’язків і відносин вартості на офіційний (зримий) і неявний (тіньовий) їх сегменти. Бартер означає "відступ" механізмів формоутворення вартості на більш низький щабель, бо припускає, що на товар, виставлений для обміну, формується не одна, а три ціни – грошова, натуральна, контрактна. Одночасно він з небаченою силою висвітлив інституціональну сутність логічної конструкції П. Сраффи через окреслення базисного ядра економіки, а також ідею трудового відновлення світу, яка одержує можливість реалізації через диференціацію продукту і цін. Бартеризація підриває ціннісні засади економічної рівноваги господарської системи та одночасно відновлює їх шляхом упорядкування співвідношення між крайніми рівнями цін і т. ін.

Таблиця 1

Динаміка взаємної (дебіторсько-кредиторської) заборгованості
підприємств України за період 1993–2007 рр.

Показник	1993	1995	1997	1999 (на 01.11.1999)	2000 (на 01.11.2000)	2003 (на 01.11.2003)	2005 (на 01.11.2005)	2006	2007 (на 01.10.07)
Дебіторська заборгованість, млн. грн.	...	...	...	159861,8	188888,5	253927,5	311739,3	375389,7	24318,4
у тому числі прострочена, млн. грн.	995*	22250*	7486	79911,9	90591,8	81278,8	71605,7	75764,6	63917,4
Кредиторська заборгованість, млн. грн.	...	...	...	193200,4	234419,5	296106,9	375810,3	463594,4	75071,6
у тому числі прострочена, млн. грн.	1277*	30543*	102507	105648,2	116771,1	100021,2	90490	116874,9	82489,4

Blog

Загальна характеристика роботи

Содержание