ОсобливостСЦ мСЦжнародних стандартСЦв щодо прав та свобод людини СЦ громадянина
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
загальновизнане уявлення про мСЦнСЦмальнСЦ стандарти поводження з людьми в демократичному цивСЦлСЦзованому суспСЦльствСЦ закрСЦплюСФться в унСЦверсальних мСЦжнародно-правових актах як вираз загального акумульованого досвСЦду, що вСЦдповСЦдаСФ даному етапу СЦсторичного розвитку. ВСЦдбиття таких узагальнених стандартСЦв у нацСЦональному законодавствСЦ дозволяСФ реалСЦзувати СЦдею СФдностСЦ людства.
Дуже важливим СФ те, що держави, якСЦ пСЦдписали договори з прав людини, зобовязанСЦ забезпечувати реалСЦзацСЦю iх положень у межах своiх територСЦй. Так, ст. 9 КонституцСЦi Украiни передбачаСФ, шо чиннСЦ мСЦжнароднСЦ договори, згода на обовязковСЦсть яких надана Верховною Радою, СФ частиною нацСЦонального законодавства Украiни. Стандарти щодо основних прав СЦ свобод, закрСЦпленСЦ у ЗагальнСЦй декларацСЦi, СФ обовязковими для всСЦх держав членСЦв ООН, якщо вони зробили про це заяву.
1.3 Характеристика загальних мСЦжнародних стандартСЦв прав людини
НеобхСЦдно зупинитись на деяких характеристиках мСЦжнародних стандартСЦв прав людини, якСЦ СФ загальними, тому що значна кСЦлькСЦсть держав закрСЦпила iх у своiх внутрСЦшнСЦх законах. Загальна декларацСЦя мСЦстить положення, що всСЦ люди народжуються рСЦвними у своiй гСЦдностСЦ та правах. Дане положення притаманне всСЦм людям, що живуть на планетСЦ Земля. КрСЦм цього, визнання рСЦвних та невСЦдСФмних прав всСЦх ii жителСЦв СФ основою свободи, справедливостСЦ та загального миру СЦ, дСЦйсно, рСЦвнСЦсть людей не залежить нСЦ вСЦд часу, нСЦ вСЦд мСЦсця, нСЦ вСЦд обставин. МСЦжнародне право затверджуСФ рСЦвнСЦсть всСЦх людей. Але рСЦвнСЦсть СЦснуСФ в певнСЦй формСЦ, яка забезпечуСФться вСЦдповСЦдною державою у вСЦдповСЦдний СЦсторичний перСЦод. Тобто держава закрСЦплюСФ таку рСЦвнСЦсть у своiх законах, СЦ остання набуваСФ форму юридичноi рСЦвностСЦ.
Принцип рСЦвностСЦ стаСФ справдСЦ одним з основних у галузСЦ захисту прав СЦ свобод людини. СтаттСЦ 1 СЦ 2 Загальноi декларацСЦi прав людини, п. 2 ст. 2 СЦ ст. 3 МСЦжнародного пакту про економСЦчнСЦ, соцСЦальнСЦ та культурнСЦ права, статтСЦ 2 СЦ 3 Пакту про громадянськСЦ та полСЦтичнСЦ права проголошують рСЦвнСЦсть всСЦх людей незалежно вСЦд раси, статСЦ, мови, релСЦгСЦi, полСЦтичних або СЦнших переконань, нацСЦонального чи соцСЦального походження, майнового стану, народження або СЦнших обставин. Тобто, дискримСЦнацСЦя за цими ознаками не допускаСФться РЖснують також СЦншСЦ договори, за якими дискримСЦнацСЦя забороняСФться щодо конкретних прав (наприклад, рСЦвного права: дСЦтей СЦ пСЦдлСЦткСЦв стосовно соцСЦальних заходСЦв захисту; громадян на участь в управлСЦннСЦ державними справами та у виборах, а також у державнСЦй службСЦ: всСЦх осСЦб на законний захист; на працю; на освСЦту тощо).
Обмеження рСЦвноправностСЦ можуть бути встановленСЦ, але тСЦльки виключно законом. Визнання цього в мСЦжнародному правСЦ покликано запобСЦгти на внутрСЦшньодержавному рСЦвнСЦ зловживанням з боку органСЦв влади на рСЦзних рСЦвнях через надання привСЦлеiв тим групам населення, за якими право на окреме заступництво не СФ загальновизнаним. Будь-яке надання привСЦлеiв поза межами закону означаСФ довСЦльне присвоСФння додаткових благ, а це суперечить принципу рСЦвноправностСЦ. ЗрозумСЦю, що надання вСЦдповСЦдних пСЦльг та привСЦлеiв тим, хто iх потребуСФ, не СФ дискримСЦнацСЦСФю, якщо вони надаються вСЦдповСЦдно до закону. ТСЦ, хто потребуСФ таких пСЦльг та привСЦлеiв, звичайно, СФ особами, яким необхСЦдний додатковий захист через те, що вони не можуть самСЦ себе захистити з певних причин. КонституцСЦя Украiни мСЦстить положення, що пСЦльги окремим категорСЦям громадян встановлюються тСЦльки законом (наприклад, статтСЦ 24 СЦ 46).
Щодо мСЦжнародних пСЦльг та привСЦлеiв, то не вважаСФться дискримСЦнацСЦСФю СЦ надаСФться особливе заступництво вагСЦтним та матерям-годувальницям (КонвенцСЦя про охорону материнства 1452 р ), бСЦженцям (КонвенцСЦя про статус бСЦженцСЦв 1951 р., дСЦтям та пСЦдлСЦткам (КонвенцСЦя про права дитини 1989 р.), жертвам тортур (КонвенцСЦя проти тортур 1984 р.), розумово-вСЦдсталим особам (ДекларацСЦя ООН про права розумово-вСЦдсталих осСЦб 1971 р., СЦнвалСЦдам (ДекларацСЦя ООН про права СЦнвалСЦдСЦв 1975 р.), працюючим мСЦгрантам (РДвропейська соцСЦальна хартСЦя 1961 р. та КонвенцСЦя про захист прав усСЦх працюючих мСЦгрантСЦв СЦ членСЦв iх сСЦмей, прийнята ООН у 1990 р.) расовим та етнСЦчним групам на тимчасовСЦй основСЦ, коли забезпечуСФться iх фактична рСЦвноправнСЦсть (МСЦжнародна конвенцСЦя про лСЦквСЦдацСЦю всСЦх форм расовоi дискримСЦнацСЦi 1966 р.). Особливе заступництво передбачаСФться для тих, хто не в змозСЦ скористатися перевагами рСЦвноправностСЦ без додатковоi допомоги.
На сьогоднСЦ склалися мСЦжнароднСЦ стандарти прав людини. ВСЦдступати вСЦд них не можна. МСЦжнародна КонференцСЦя з прав людини, що проходила у ВСЦднСЦ з 14 по 19 червня 1993 р. закрСЦпила унСЦверсальний характер та стандарти прав людини, прийнявши консенсусом Заключний документ, шо складаСФться з двох частин ДекларацСЦi СЦ Плану дСЦй. ВСЦн окреслюСФ основнСЦ принципи СЦ напрями спСЦвробСЦтництва у сферСЦ прав людини, вСЦдкриваСФ мСЦжнародному спСЦвтовариству шлях у свСЦтопорядок наступного тисячолСЦття. Основним завданням сьогодення СФ впровадження цих стандартСЦв у життя .
Таким чином, визнання мСЦжнародних стандартСЦв прав людини слСЦд розглядати як СЦсторичне надбання суспСЦльного розвитку, а також як процес нагромадження позитивного досвСЦду в галузСЦ прав людини, що потребуСФ глибокого вивчення, усвСЦдомлення, пропагування СЦ, нарештСЦ, практичного використання у законотворчСЦй дСЦяльностСЦ всСЦх держав свСЦту, особливо посткомунСЦстичних. Розвязання зазначених проблем стосуСФться всСЦх держав членСЦв мСЦжнародного спСЦвтовариства. РЖ одним з головних завдань названо?/p>