Книги по разным темам Pages:     | 1 |   ...   | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 |   ...   | 52 |

У цлсному простор сторико-флософсько вропейсько континуальност, що вддзеркалю багатограннстю нацональних шкл та напрямв, укранська релгйно-флософська думка представлена найменш виразно, що нод пояснюють сторичними умовами, через як укранська флософя позбавлена сконцентрованого та послдовного процесу становлення. Д. Чижевський, добре вдомий на Заход сторик флософ та дослдник стор в Укран, вважа, що укранськй флософ треба ще чекати на свого великого флософа [7, с. 17], що на думку В.С. Горського, обмежу розумння самостйност лукрансько флософ у власному й Ю.О. Шабанова, розумнн цього слова [3, с. 10]. Через те виника небезпека виключити укранську флософську думку з сфери позитивного сторикофлософського дослдження, оскльки через не ще не пройшла магстральна ня свтово флософ [3, с. 10]. Попередити такий погляд на укранську флософю допоможе виявлення дейно близькост укранського та нмецького релгйно-флософського контексту, що доводить причетнсть укрансько флософсько традиц до вропейсько релгйност, у якй поруч з рацонально-системною ортодоксю протягом клькох тисячолть снування розвиваться ррацонально-нтутивне збагнення Божественно сут. Саме тому мстична традиця Заходу, що повною мрою представлена у творчост нмецьких середньовчних мстикв, як спиралися на взантйську апофатику, дейно близьку укранськй ментальност може вважитися найбльш сприятливим вропейським контекстом для експлкац свтоглядних пдстав украно-вропейсько далогчност.

Нмецька середньовчна мстика та укранська флософська думка XIV ст., вдбивають релгйн свтоуявлення, в яких домнуючим ррацональне. В.С.Горський, вивчаючи предмет та метод укрансько флософ, прагне переглянути розумння сутност власне флософ як обТкта сторико-флософського дослдження, стверджуючи, що спосб снування як науково теор не дино можливим для флософ, яка явля специфчну сферу духовно дяльност людини, зовсм не тотожну науц [3, с. 13]. Так, нмецька середньовчна мстика та укранська флософська думка XIV ст. в сторико-флософському погляд подаються як самоцнн явища для подальшого розвитку нацональних шкл, що в Нмеччин знайшло вираження в нмецькому деалзм, а в Укран у флософ кордоцентризму Г.Сковороди та П. Юркевича.

Спльною рисою цих явищ врословТянсько близькост домнування ррацонально-нтутивних модусв свторозумння на пдстав взантйського апофатизму та сихастського подвижництва, як нцювали духовно-культурне пднесення, вдоме пд назвою Вдродження, що вплинуло на розвиток християнського свтогляду як Сходу, так Заходу.

Залучення до вропейсько нтелектуально традиц укрансько флософсько думки вдбуваться завдяки взантйським християнським мислителям, що переосмислили давньогрецьк флософськ вчення. Споглядальний характер взантйського богословТя якнайкраще пдйшов до гнучкого словТянського менталтету, що вдрзняться чуттвою загостренстю та ррацонально-етичною акцентуацю у свтосприйнятт.

- риси давньоруського свтоуявлення, сконцентрован на проблем людини та продуктивно поднан з схдним православТям, знайшли сво вираження в головному питанн флософських мркувань Кивсько Рус у вигляд людина-Бог. При цьому задана ще словТянським язичництвом екзистенцальна загостренсть вдлуню ц питання не в абстрактнотеоретичному подл свту на деальний та дйсний (метафзичний та фзичний, що принципом класично вропейсько метафзики), а в домнуючй присутност Божественного в людському бутт, долаючи можливсть абстрактного обмеження. При цьому саме для Украни, якщо вдокремити вд нших виявв словТянсько ментальност (наприклад росйсько), найбльш прийнятним релгйна компонента свторозумння в контекст пошукв спльних дей з захдновропейським типом свтосприйняття. Це вдбуваться за рахунок того, що Украна трагчне драматичне злиття захдного схдного християнства, Рося - не менш драматична не менш трагчна днсть вропейського й азатського начал, як слушно вдзнача Н.В.Хамтов [8, с. 193].

Звернення Майстра Екхарта, засновника флософського напряму нмецька мстика, та його послдовникв Генрха Сузо, оанна Таулера, Яна Рюйсбрука до взантйського апофатизму та православного сихазму сприя вдтворенню спльних дейних концептв, що дозволять зблизитися Укран з квропою через нмецьку школу релгйно флософ. Через визначення спльних рис нмецько мстики XIV ст. та укрансько флософсько думки того ж часу виника можливсть формування диного флософсько-концептуального далогу мж Украною та Нмеччиною.

У формуванн далектичного концепту метафзики Майстра Екхарта особливе значення мало вчення Донся-Ареопагта та його школи на формування релгйно-флософських поглядв нмецького мстика, що вдобразилося як в онтологчному роздленн Бога Божественност, набуваючи розвитку в далектиц нмецького деалзму, так в антропологчному визначенн екзистенцально позиц в Богопзнанн. .В.

Бичко з цього приводу пише: Апофатизм, або апофатичне богопзнання, виплива з визнання принципово неможливост позитивного осягнення божественного буття, оскльки останн сну в принципово ншому, нж сфера снування пзнаних речей, вимр буття. Проголошувана апофатизмом непзнавансть Бога не н агностицизмом, ан вдмовою пзнати Бога. Апофатизм специфчно екзистенцйною (спрямованою н на рч, н на дею, а на особистсний тип снування) позицю, метою яко не знання, а днання. Адже Бог, божественне буття не чимось безособовим (рччю, абстрактною дею тощо), Бог особистстю тому осягаться не дискретно-речово, не рацонально, а в безпосередньому (особистсному) контакт [1, с. 123]. Визнанням цнност екзистенцального буття як повноправного далогу Людина-Бог нмецьк мстики виправдовують практичну сторону мстично орнтованого свтосприйняття, що визнача екхартвське вдчуження не вдмовою вд свту, а домнантою внутршнього звернення до глибинного, трансцендентного Я (жаринка душ) як форми життствердження за законами духу. Саме ця нтенця релгйно-екзистенцально реалзац вищих цнностей Божественного, трансформована нмецькими мстиками вд онтологчно апофатики до антропософсько спрямованост, присутня в укранськй флософськй думц XIV ст., а саме в агографчнй тератур, що стверджу образ святост через проритет духовного в життвому свт (Житя святих та Патерики того часу через приклад життво, а не теоретично реалзац духовних цнностей). Так, в антропософ нмецьких мстикв, в агографчнй укранськй тератур екзистенцальнсть знаходить вияв у спльних рисах нмецько укрансько антрополог, у вигляд ствердження через життву практику вищих трансцендентних орнтирв у цнностях людського буття. Як пише А.К. Бичко: В агографчнй тератур знаходить свй вияв одна з провдних рис укрансько свтоглядно ментальност - екзистенцйна зорнтовансть на внутршн, духовне життя людини. Ця ж риса виразно проявляться й у надзвичайно поширених в Укран XIV-XVI ст. деях неоплатонзму, представлених вченнями сихазму (вд грец. сихя - спокй, нмотнсть) та ареопагтизму [1, с. 327].

Якщо корпус Ареопагитики в переклад Еругени ста вдомий у Захднй квроп в IX ст., то на територю Кивсько Рус вн приходить у XIV ст. у переклад на старославТянську мову афонським ченцем сайю, про що свдчить А.К. Бичко [1, 324]. У цей час поширюються твори та коментар оанна Дамаскна, Максима Сповдника, Михайла Псела, Георгя Пахмера. Г. Прохоров вважа найяскравшими та незвичними для книжност ц епохи твори Псевдо-Донся Ареопагта та Пилипа Пустинника [5, 491-493]. На вдмну вд уже засвоних у християнськй Рус творв, що рунтувалися на розмежуванн деально та матерально сфер буття, вони вдкрили дещо новий пласт релгйно-флософських нтересв, що збгалися з дейно-свтоглядними запитами двоврного середовища.

Корпус Донся Ареопагта та Доптра Пилипа Пустинника як словТянськ переклади грецьких текств почали активно поширювати в Кивськй Рус наприкнц XIV ст. сну також припущення, що перший список творв Ареопагта потрапив на Русь через наставника сихаств митрополита Кипрана [6, с. 49-51]. Знайомство з цими творами сприяло флософському виршенню релгйних проблем того часу, як знайшли сво вираження у пошуках шляхв спвснування християнського та язичницького свтосприйняття. Б.В.Бичко вдзнача вплив Псевдо-Донся Ареопагта на формування поглядв Йоана Скота ще в IX ст., у вченн якого головне - це помтний потяг до унверсалзму, що межу з пантестичними концепцями [2, 100]. Подбний вплив мало вчення Донся Ареопагта на флософську думку Кивсько Рус, яка була готова сприйняти унверсально-богословський синкретизм християнського неоплатонзму.

Треба вдзначити, що на православно-християнськй рунт онтологчно роздленого свту на матеральн та деальн сфери буття вчення християнських неоплатонкв привносить близьке до язичництва свторозумння.

Флософсько-релгйна рзноплановсть Ареопагтики задовольняла дещо полярн дейно-релгйн напрями цього пероду. Апофатична теофаня була близька ортодоксальнй церковност, а унверсально-ндивдуалстичн тенденц антропософ Донся цкавили представникв пантестично рес стригольникв. Згдно з Ареопагтиками, початково-кнечний свт диним. Вн об'днаний творчою енергю Бога та сну тльки тому, що причетний до Божественного, яке як деяка вища всеоб'днувальна сила присутн у бутт. Тому Донсй робить висновок про те, що Божественне природне начала при всй хнй протилежност беруть спльну участь у бутт, не тльки вдштовхуючись, а й пронизуючи одне одного [6, 11-19].

Буде доцльним згадати, що вчення Майстра Екхарта та його послдовникв мало так само рзне тлумачення - вд визнання в ньому класичного вираження схоластики з притаманною й опорою на теологчну ортодоксю до звинувачення його в пантезм та вплив на розвиток релгйнонародного руху бегнок бегардв. Так само як учення нмецького мстика, так укранська флософська думка Кивсько Рус шукала та знайшла в ареопагчному вченн дейне оновлення закостенлого богословТя.

Оновлення ортодокс вдбуваться паралельно в Нмеччин та Укран не тльки на тл апофатичного ствердження трансцендентно Божественност та досягнення в нтровертному потяз до глибинно духовно сутност людини, але ж й на близькому до християнського неоплатонзму - сихазм, який цлсно теоретично форми набува в середин XIV ст. у релгйно-флософському вченн грецьких богословв Григоря Сината та Григоря Палами про ндивдуальне спасння шляхом усамтнення, усвдомлення власних грхв, молитви й днання з Богом [4, с. 77]. Останнй за свом значенням для розвитку укрансько флософ може бути порвняний з Майстром Екхартом для нмецько в контекст питання виникнення ррацонально-нтутивних нтенцй метафзичного контексту флософування.

сихазм з характерною для нього практикою самоспоглядання, органчно сприйнятий укранською ментальнстю, став одним з визначальних джерел формування специфчно риси укрансько флософ, а саме - життво практики духовного самовдосконалення, що вдбилося в понятт любомудрсть, тобто не теоретизування, а проживання Божественно стини за законами духу.

Подбно укранськй тенденц до практики втлення вищих духовних цнностей у життвому бутт людини нмецьк мстики формують основи практично теософ, що вказу на марнсть зовншнх прагматичних прагнень людства та визначають духовнсть як прагнення до трансцендентнонтровертно сутност людини, що через дяльнсть духу вдосконалю матерально-духовне середовище, утверджуючи практично-дяльнсний характер духовного подвижництва. Так нмецький середньовчний мстицизм, (практична теософя М.Екхарта та .Таулера, образ Премудрост Г.Сузо) та укранська релгйно-флософська думка XIV ст. (Нестор, Феодосй Печерський), втлюючи деали сихаму, створюють образ святост через ндивдуалстичний персоналзм та унверсалзм диного життя, що подляться, подбно класичнй онтолог, на свт природи та свт метафзичний. Святсть через сердечний центр, що зосереджу в соб цлсну людину (тобто днсть розуму, вол, почуттв тощо) вказу на практичну реалзацю духовного потенцалу людини, яка Божественн цнност утверджу на земл, в життвому бутт повсякдення. Цю дею деклару .Дамаскн, закликаючи длами своми наближатися до Бога [3, 31], тобто досягнути мудрост через життя в стин, що А.К. Бичко визнача як лекзистенцйно-софйне спрямування киворуського любомудря [1, 320].

Екзистенцально-антропологчна проблематика як визначальна риса укрансько флософ через взантйський сихазм отриму онтологчне пдрунтя, що дейно спвзвучне Божественнй картин свту нмецьких богословв XIV ст.

Ключовим концептом, що приводить до екзистенцально акцентуац, вчення Г. Палами про нетварнсть Божественно енерг. Це вчення викликало багаторчну богословську дискусю мж паластами та варлаамстами. Предметом полемки Григоря Палами з Варлаамом Калабрийським стало визнання Св. Григорм нествореност Фаворського свтла, що символом енергй Бога. На думку Варлаама, нестворенсть енергй веде до двобожжя, бо нествореним може бути тльки Бог. Твр Григоря Палами Тради щодо захисту свяченомовчащих послдовним доведенням богословом свого твердження, яке породжу концепцю екввокац. Ця концепця дейно перегукуться з двувекторною днстю трансцендентного у нмецьких мстикв, як використовують взантйський апофатизм для обрунтування непзнаваност ррацонально сутност. При цьому Палама пд доведенстю розум не логчн умовиводи, а достоврнсть досвду, що наближа його до католицького Filioque, згдно з яким Бог явля себе через Сина, тобто через духовну реалзацю. Це в розумнн паламств погодженням мж особистсним одкровенням та духовним буттям свту. Схильнсть до католицтва Г.Палами пдтверджу його листування з католиками-генуезцями, у якому вн шукав пдтвердження свому вченню, згдно з яким кожен ма можливсть залучитися до Бога через вчно сяюч енерг.

Pages:     | 1 |   ...   | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 |   ...   | 52 |    Книги по разным темам