Geum.ru

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ На правах рукопису кулик людмила миколаївна

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

ВИСНОВКИ


Проведене дисертаційне дослідження поняття та кримінологічної характеристики „збройних” злочинів, детермінант їх існування та поширення, організаційно-правових засобів боротьби з ними, спеціально-кримінологічної профілактики злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, та ролі органів внутрішніх справ у боротьбі із зазначеними злочинними проявами дозволило сформулювати такі теоретичні положення та практичні рекомендації.

1. Дослідивши чинне кримінальне законодавство та інші законодавчі акти України, а також узагальнюючи точки зору ряду фахівців, визначається, що злочини, які вчиняються з використанням зброї, мають безпосереднє відношення до понять “безпека” та “громадська безпека” через те, що вони пов’язані з предметом, який має законодавчу регламентацію щодо його видів та обігу, і який може заподіювати шкоду охоронюваним правам та інтересам громадян.

Поняття „громадської безпеки” автор визначає як загальне благо, безпеку для всіх, таке поводження з джерелами загальної небезпеки, у тому числі вогнепальною зброєю, що забезпечить охорону життя і здоров’я громадян, матеріальних та інших цінностей.

Дисертант зазначає, що поняття „застосування зброї” є більш вузьким, ніж поняття „використання зброї”. Під поняттям „застосування зброї” слід розуміти таке поводження зі зброєю, яке має певний наслідок. Для злочинів з матеріальним складом “застосування зброї” повинно мати наслідок у вигляді заподіяння якоїсь шкоди. Водночас наслідок застосування зброї може бути правомірним (згідно із Законом України „Про міліцію”) або соціально прийнятним (при необхідній обороні). Під “використанням зброї” слід розуміти не лише застосування, а й демонстрацію зброї для залякування потерпілої особи та використання для припинення опору з її боку незалежно від того, чи спричинено шкоду, чи йдеться про загрозу заподіяння такої шкоди.

2. Автор сформулював поняття “збройних” злочинів, яке пропонує ввести у науковий обіг. Це злочини, які вчиняються з використанням такого засобу, як вогнепальна зброя. Ця группа злочинів виокремлена від інших злочинних діянь на підставі їх поєднання з насильством (фізичним або психічним) і наявності такої суттєвої ознаки, як “збройність”. “Збройні” злочини мають відношення до насильницько-агресивної злочинності. Про це свідчить те, що злочини, які вчиняються з використанням вогнепальної зброї, вчинюються лише умисно, частіше доводяться до кінця, мають підвищений рівень суспільної небезпечності, пов’язані з демонстрацією сили та зухвалості злочинця.

3. Зроблено висновок про те, що злочини, які вчиняються з використанням зброї, доцільно поділити на дві групи. До першої групи необхідно віднести злочини, в яких використання зброї передбачено законодавцем у диспозиції кримінально-правової норми, до другої — злочини, використання зброї в яких не зазначається у законі про кримінальну відповідальність, але має місце фактично. Ці дві групи охоплюють велику кількість злочинів, які в свою чергу посягають на різні об’єкти кримінально-правової охорони: життя та здоров’я, честь, і гідність, статеву свободу та статеву недоторканність особи; власність; громадську безпеку; сферу службової діяльності; правосуддя тощо.

4. На думку дисертанта, злочини, вчинені з використанням зброї, можна згрупувати таким чином: 1) за кримінально-правовою характеристикою (вбивство, розбій, бандитизм, хуліганство, статеві злочини тощо); 2) за ознаками, які характеризують суб’єкта злочину (повнолітній, неповнолітній, службова особа, чоловік, жінка тощо); 3) за сферами суспільного життя, в яких вчинено злочин (виробництво, торгівля, сфера побуту тощо); 4) за мотивами вчинення злочину (користь, помста, неповага до особистості людини тощо).

5. Автор вважає, що рушійною силою, яка обумовлює набуття і використання зброї при вчиненні злочину є бажання особи, пов’язане з суб’єктивною мотивацією, але мотив сам по собі не завжди є причиною цілеспрямованих дій. Він може бути результатом відображення у психіці потреб індивіда. Соціальні стандарти потреб формуються на підставі культурних традицій, звичок, природних умов, в яких існує дане суспільство.

6. До зовнішніх детермінант “збройної” злочинності дисертант відносить ті причини та умови, які викликають її поширення та повністю або частково залежать від волі індивіда. До цього комплексу автор включає: культ насильства та жорстокості у засобах масової інформації, художніх та телевізійних фільмах; лібералізацію державної політики щодо обігу зброї; наявність корупційних тенденцій у державному апараті; розшарування верств українського населення; несформованість у сучасній педагогіці позитивного соціального ідеалу тощо.

7. Внутрішні причини та умови злочинів, вчинених з використанням зброї, автор пов’язує з особливостями особистості злочинця, наявністю певного відхилення у його поведінці. Як психологічний феномен, відхилення пов’язується із розходженням норм активності особистості і соціальних норм. Агресія розглядається як одна з можливих стратегій поведінки людини, на виникнення якої впливає, крім інших рис, і демонстративність. У насильницьких злочинах з використанням зброї на перший план виступає так звана ворожнеча агресивність — агресія, завдання шкоди виступає як самоціль. Тривалість та жорстокість насильства тут залежать від злочинної мети — принизити жертву, завдати їй тяжких страждань із спонукань ревнощів, помсти, самоствердження тощо. В групових насильницьких злочинах із використанням зброї агресія часто здійснюється під впливом групового тиску, групових традицій.

8. До організаційно-правових засобів протидії збройним злочинам автор відносить: галузеві норми права; акти реалізації цих норм і врегульовані ними відносини. До галузей законодавства, які передбачають профілактику злочинів і інших правопорушень відносяться: норми кримінального права: про необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, про примусові заходи виховного впливу до неповнолітнього тощо; норми кримінально-виправного права, що регламентують порядок звільнення з місць позбавлення волі, трудове і побутове забезпечення звільнених, умовно-дострокове звільнення, адміністративний нагляд тощо; норми кримінально-процесуального права: про необхідність виявлення причин і умов конкретного злочину, про заходи усунення злочину; адміністративного права, що регламентують обіг зброї, передбачають відповідальність за порушення правил дозвільної системи тощо; норми цивільного права, що передбачають обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами; регламентують порядок позбавлення або обмеження батьківських прав. Таким чином, у цьому випадку за допомогою певного галузевого права держава як суб’єкт управління справами суспільства забезпечує свій управлінський вплив на певну сферу відносин. У нормах права закріплюються певні цілі, визначаються засоби і шляхи їх досягнення, а також компетенція правоохоронних органів та їх службових осіб щодо протидії так званим “збройним злочинам”.

9. Пропонується ч.1 ст.67 КК України “Обставини, які обтяжують покарання” доповнити п.14 такого змісту: “Вчинення злочинів з використанням зброї”.

Запропоновано ст.263 КК України викласти в такій редакції:

„1. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу —

караються …

2. Виготовлення з метою збуту або збут гладкоствольної мисливської зброї —

караються …

3. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача, пересилання чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речових або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу —

караються …

4. Ті ж самі дії, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або накопичення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речових або вибухових пристроїв з метою їх передачі або збуту —

караються …

5. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої, активно сприяє припиненню злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, розшуку та виявленню особи, яка їх вчинила”.

10. Дисертант не підтримує думку авторів законопроектів, які пропонують передбачити на законодавчому рівні вільний обіг короткоствольної зброї — бойових пістолетів і револьверів. Аргументами передчасності та недоцільності надання громадянам права на придбання, зберігання і носіння короткоствольної вогнепальної зброї (пістолетів і револьверів) є такі: 1) вільний обіг короткоствольної вогнепальної зброї призведе до ускладнення криміногенної обстановки у зв’язку з легалізацією так званих “кримінальних стволів”; 2) надзвичайно ускладнить криміногенну обстановку в державі та обставина, що на руках у населення, більшість якого не має ані найменшої уяви про поводження зі зброєю та про небезпеку, яку вона в собі приховує, з’являться нові сотні тисяч одиниць вогнепальної зброї; 3) зросте злочинність на побутовому рівні, оскільки, за спостереженнями соціологів, психіатрів, у зв’язку з економічними та політичними негараздами, значна кількість громадян постійно перебуває у стресовому стані, на межі нервового зриву; 4) високі ціни на зброю зроблять її недоступною для громадян середнього і нижче середнього достатку, право на самозахист за допомогою вогнепальної зброї зможуть реалізувати тільки заможні громадяни, зросте кількість злочинів з метою заволодіння зброєю; 5) ускладниться процес здійснення належного контролю за зберіганням та використанням вогнепальної зброї; 6) зросте кількість нещасних випадків у зв’язку з необережним поводженням зі зброєю; 7) на сьогодні законодавчо неврегульованими залишились питання використання, застосування вогнепальної зброї цивільним населенням з метою самозахисту; 8) не налагоджена система спеціалізованого навчання цивільного населення правилам поводження з вогнепальною зброєю та вивчення основних вимог чинного законодавства щодо зброї.

11. Автор вважає, що у проекті Закону України “Про зброю” необхідно передбачити таке: до переліку дій, що складають зміст обігу зброї, включити пересилання зброї; передбачити в цьому проекті обіг усієї бойової зброї, яка є на озброєнні армії; передбачити заборону на видачу ліцензій щодо права заняття приватною охоронною і детективною діяльністю особам, які мають судимість за вчинення умисних злочинів; передбачити як підставу для анулювання ліцензії у громадян та охоронних підприємств втрату і незаконне використання зброї; посилити відповідальність за порушення правил обігу цивільної зброї. На нашу думку, при прийнятті законодавства про зброю необхідно особливу увагу зосередити на таких питаннях: обмеження розповсюдження вогнепальної зброї; забезпечення суворого контролю за розробкою та використанням вогнепальної зброї з метою запобігання можливим шкідливим наслідкам; підвищення рівня спеціальної підготовки осіб, котрі отримали право на використання вогнепальної зброї; прийняття загальнообов’язкових правил перевезення та транспортування зброї, її складових частин та боєприпасів до неї.

12. Диссертант виділяє групи суб’єктів спеціально-кримінологічної профілактики злочинів, що вчиняються з використанням зброї: 1) спеціалізовані державні правоохоронні органи та органи правосуддя; 2) спеціалізовані державні та громадські органи (комісії у справах неповнолітніх, спостережні комісії); 3) спеціалізовані громадські органи та організації; 4) спеціалізовані комунальні й приватні підприємства та організації, які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням населенню охоронних послуг; 5) неспеціалізовані державні, комунальні, приватні органи, підприємства та установи, а також навчальні заклади, які здійснюють роботу з профілактики злочинів на добровільних засадах; 6) фізичні особи.