Верховна Рада України прийняла закон

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
Альтернативні джерела енергії


Вагомий доробок працівників Інституту екології і альтернативної енергетики нашого університету



Як відомо, запаси основних традиційних джерел енергії не безмежні. За даними французької комісії з атомної енергетики кам'яного вугілля людству вистачить ще на 300 років, а нафти і газу – лише на 50.

Обмеженість у запасах, зростаюча дорожнеча, екологічна шкода при розробці та використанні традиційних джерел енергії роблять неминучим перехід до альтернативних її варіантів. Проблема ця виникла не вчора. І вже має історію.

У світі використовуються такі альтернативні джерела енергії:

- гемоенергетика (геліоконденсатори, сонячні батареї);

- біоенергетика (виробництво біомаси, біосинтез водню, рідке пальне – етанол, олія і т.д.);

- вітроенергетика;

- альтернативна гідроенергетика (малі гідроелектростанції, приливні і хвильові електростанції, які використовують енергію морських течій);

- енергетика, яка використовує різницю температур (геотермальна енергетика, низькотемпературна енергетика, яка використовує різницю температур глибинних і поверхневих вод моря і т.д.);

- вторинна енергетика (використовує теплові викиди промисловості);

- космічна енергетика (отримання енергії на спеціальних штучних супутниках Землі з вузько спрямованою їх передачею на наземні приймачі) та інші.

Проводяться також роботи з використання відновлювальних і змішаних джерел енергії (атомно-водневих, сонячно-водневих та ін.).

Як же з цим у нашій країні?

20 лютого 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про альтернативні джерела енергії". Цей документ визначає основи використання нетрадиційних джерел енергії в нашій країні.

У 2005 році вітчизняне Міністерство палива і енергетики розробило концепцію енергетичного розвитку країни, так звану "Енергостратегію – 2030", згідно з якою щорічне споживання газу в Україні повинно бути зменшене в 2030 році із 78 до 45 мільярдів кубометрів, тобто на 40 відсотків, а частка альтернативних і відновлювальних джерел енергії в країні має становити 19 відсотків.

У січні 2006 року Верховна Рада України зробила наступний крок – було внесено зміни до Закону "Про електроенергетику" і введено спеціальний тариф на електричну та теплову енергію, так званий "зелений тариф". Це передусім стосувалося малих гідроелектростанцій на малих річках України, встановлена потужність яких не перевищує 20 МВт (гідроенергетичний потенціал річок нашої країни може забезпечувати щорічно виробництво понад 18 мільярдів кіловат-годин електроенергії, в тому числі на малих річках – понад 4 мільярди кіловат-годин). Стосуються зміни до Закону також підприємств, які отримали геотермальну енергію на базі виведених із експлуатації нафтогазових свердловин. Крім того, були надані податкові пільги для підприємств, що виготовляють обладнання для виробництва електричної і теплової енергії з альтернативних джерел.

У вересні 2007 року Міністерство палива і енергетики поліпшило прогноз щодо альтернативних джерел енергії. Планується, що до 2030 року частка альтернативних і відновлювальних джерел у загальному обсязі виробництва енергії в Україні має становити 23 відсотки, а не 19, як передбачалося раніше. Такі дані містяться в підготовленій і направленій на розгляд Кабінету Міністрів України Концепції програми розвитку відновлювальних джерел енергії. Ця цифра була переглянута у зв'язку з тим, що потенціал нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії в нашій країні виявився більшим порівняно із прогнозним показником 2005 року.

Таким чином, якщо раніше передбачалося, що до 2030 року Україна за рахунок альтернативних і відновлювальних джерел енергії заміщатиме 57,7 мільйона тонн умовного палива, то з урахуванням переглянутих цифр цей показник зросте до 70 мільйонів тонн. Ідеться не лише про газ, а й решту енергоресурсів, включаючи й атомну енергетику, яку раніше вважали панацеєю від усіх негараздів.

Чи реальні ці цифри і плани? Якщо порівняти їх із тим, що робиться у розвинених країнах, то не так уже й багато.

Швеція, наприклад, до 2020 року повністю планує відмовитись від органічних видів палива і перейти на енергію відновлювальних джерел. Ісландія цього прагне досягти у 2050 році. Бразилія активно використовує цукрову тростину і через 5 років планує 80 відсотків транспорту перевести на етанол, який і отримують із цукрової тростини. Великобританія використовує енергію вітру і хвиль, і до 2012 року 10 відсотків енергії будуть із відновлювальних джерел. США планує розвиток атомної енергії. Іспанія і Німеччина є лідерами в Європі з використання вітроенергетики, її приріст щороку становить 25 відсотків.

Але треба враховувати те, що в цих країнах вкладають величезні кошти у розвиток альтернативних джерел енергії, там наука та бізнес ідуть пліч-о-пліч. А в Україні цього поки що немає.

Підбиваючи підсумки висловленому, необхідно зазначити, що людство в цілому не стоїть на межі енергетичної загибелі. Існують різні оцінки енергетичного потенціалу Землі. За даними авторитетних фахівців у перерахунку на тонни умовного палива наша планета має такий потенціал: біомаси – 5,6, гідроенергетики і геотермальної енергії – по 2,8, енергії приливів і відливів – 0,04, сонячної енергії (сонячні елементи, колектори) – 6,3. В сумі цей потенціал більше ніж удвічі перевищує сьогоднішні витрати енергії. Все начебто чудово і обнадійливо. Але насторожує те, що українські вчені і державні достойники не поспішають із розв’язанням даної проблеми – одні обіцяють досягти успіху через двадцять років, другі – через тридцять, треті – через п’ятдесят років. Чи не буде це пізно?


Ніна Комарницька,

викладач соціальних дисциплін

Васильківської філії

Університету «Україна»