Конспект лекцій з дисципліни „Екологія / Холкіна О. О. Сєвєродонецьк: Сєвєродонецького відділення Інституту післядипломної освіти І дистанційного навчання, 2011. с. Укладач асистент О. О. Холкіна

Вид материала

Подобный материал:

Міністерство освіти та науки України

Східноукраїнський національний університет

ім. Володимира Даля

Інститут післядипломної освіти і дистанційного навчання

Сєвєродонецьке відділення

Затверджую:

«___»__________2011р.

директор СВІПОДН

СНУ ім.. В. Даля

________ Г.А. Плахута

К О Н С П Е К Т Л Е К Ц І Й

з дисципліни «Е к о л о г і я»

“ЗАТВЕРДЖЕНО“

методичною радою

Сєвєродонецького відділення

Інституту післядипломної

освіти і дистанційного навчання

Протокол №__ від ________

Голова ради _________Н.М. Полякова

«_____»________________2011р

Сєвєродонецьке, 2011

Конспект лекцій з дисципліни „Екологія” / Холкіна О.О. – Сєвєродонецьк: Сєвєродонецького відділення Інституту післядипломної освіти і дистанційного навчання, 2011. - с.

Укладач асистент О.О. Холкіна

Зміст

Стор.

Вступ.......................................................................................................................4

Тема 1. Предмет, метод і завдання екології........................................................5

Тема 2. Наукові основи раціонального природокористування та

охорони навколишнього середовища........................................................6

Тема 3. Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації.................9

Тема 4. Науково-технічний прогрес і економіка природокористування........11

Тема 5. Екологічна експертиза та проблеми її організації...............................13

Тема 6. Регіональні екологічні проблеми України...........................................15

Тема 7. Екологічне виховання населення..........................................................17

Тема 8. Фінансовий механізм природоохоронної діяльності..........................18

Тема 9. Екологічний менеджмент.......................................................................21

Тема 10. Екологічний аудит.................................................................................23

Тема 11. Екологічний маркетинг.........................................................................24

Вступ

Введення в навчальні програми різних рівнів дисципліни „Екологія” є сприяти підвищенню екологічної грамотності молоді, формуванню екологічного світогляду.

При написанні методичних розробок переслідувалися три основні задачі: заповнити пропуск в загальній фундаментальній природно-научній освіті студентів, орієнтувати їх на знання екологічних проблем як глобального, так і регіонального масштабу, виховувати здібності організовувати свою професійну діяльність згідно з економічним і правовим основам природокористування.

Методичні розробки включають курс лекцій з основ загальної або класичної екології дисципліни «Екологія», в якому коротко викладено необхідні фундаментальні закономірності і поняття екології. Кожен розділ містить контрольні питання та рекомендовану літературу.

Тема 1. Предмет, метод і завдання екології.

Екологія як наука виникла і сформувалася в системі біологічних наук. Німецький вчений Ернст Геккель 1866 р. визначив параметри цієї сфери знань і дав їй назву (вчення про середовище).

«Під екологією ми розуміємо суму знань, — писав Е. Геккель, — які належать до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем як органічним, так і неорганічним і, насамперед, — її дружніх і ворожих стосунків з тими тваринами і рослинами, з якими вона прямо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування».

За М. Ф. Реймерсом екологія — це: 1) частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини (стосунки) організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його окреслив іще Е. Геккель; 2) дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня; 3) комплексна наука, яка досліджує середовище проживання живих істот, у тому числі й людини; 4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб'єкта чи об'єкта (здебільшого живого і за участю живого); 5) дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв'язки з екосистемами і розмір впливу на них.

Щодо розмірів об'єкта дослідження екологію поділяють на:

аутоекологію, яка вивчає взаємодію окремого живого організму та його середовища;
популяційну екологію, чи демекологію, — предметом її вивчення є взаємодія популяції та її середовища;
синекологію, яка досліджує взаємодію біотичних (живих) сукупностей із середовищем.

Завданнями екології для економістів є ознайомлення зі специфікою впливу окремих галузей народного господарства на навколишнє середовище засвоєння господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля; вивчення специфіки економічних методів управління процесом природокористування.

Контрольні питання.

1. Що вивчає екологія? Дайте визначення екології.

2. Дайте характеристику основним етапам розвитку екології.

3. Перерахуйте основні наукові напрями сучасній екології.

Рекомендована література.

Бедрій Я.І. і ін. Екологія та охорона навколишнього середовища. – Львів. Укрпошта, 1999. – 230с.
Биосфера. Экология. Охрана природы. /Под ред. Сытника К.М. Справ. пособие. – К.: Наукова думка, 1987. – 524 с.
Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.

Тема 2. Наукові основи раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Основною функціональною одиницею біоекології є екосистема. Цей термін вперше був введений англійським біологом А.Тенслі в 1935 р.

Система - це впорядковано взаємодіючі і взаємопов'язані компоненти, що утворюють єдине ціле.

Екологічна система - складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій при об'єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природнього середовища, в якому вони існують; відкритою термодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та речовини і має здатність до саморозвитку та саморегуляції.

Екологічній системі властиві ознаки систем:

Емерджентність - виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодії її окремих елементів. Якісно нові, емерджентні властивості екологічного рівня, не можна передбачити, виходячи з властивостей компонентів, що становлять цей рівень. Дійсно, окремі лісові дерева, кущі, трави, гриби, птахи, комахи, звірі мають свої якісні характеристики, але всі разом вони творять нову якість - ліс.
Сукупність – сума властивостей кожної системи, тобто наявність сукупних властивостей (наприклад, народжуваність для популяції - сума індивідуальної плодючості особин виду).
Гетерогенність системи (або принцип різноманіття) полягає в тому, що система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.

За розмірами розрізняють екосистеми:

мікроекосистеми (трухлявий пень, мурашник, мертві стовбури дерев);
мезоекосистеми, або біогеоценози (ділянка лісу, озеро, водосховище);
макроекосистеми (континент, океан);
глобальною екосистемою - охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами і відповідають цілим природним зонам (екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, морські екосистеми, а також біосфера нашої планети).

Раціональне природокористування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Принципи раціонального природокористування

“Нульовий рівень” споживання природних ресурсів.
Відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону.
Збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання
Збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності.
Погодження виробничого і природного ритмів.
Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування

Контрольні питання.

1. Поняття екосистеми Види екосистем.

2. Вчення В.І.Вернадського.

3. Поняття природокористування. Принципи раціонального природокористування.

Рекомендована література.

Биосфера. Экология. Охрана природы. /Под ред. Сытника К.М. Справ. пособие. – К.: Наукова думка, 1987. – 524 с.
Вернадський В.И. Биосфера и ноосфера. – М., 2002. – 576 с.
Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов под ред. проф. Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
Олдак П.Г. Равновесное природопользование. Взгляд экономиста. Новосибирск: Изд. «Наука Сиб. отделение, 1983. – 128 с.
Охрана окружающей среды /Под ред. Белова С.В. Уч. пособие для вузов. – М.: Высшая школа, 1983. – 264 с.

Тема 3. Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації.

Для розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля необхідна організація екологічного моніторингу.

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:1) об’єктивність і достовірність; 2) систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього; 3) багаторівневість; 4) узгодженість нормативного та методичного забезпечення; 5) узгодженість технічного і програмного забезпечення; 6) комплексність в оцінці екологічної інформації; 7) оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади; 8) відкритість екологічної інформації для населення.

Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;
налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);
оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;
інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;
моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;
розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища

Контрольні питання.

Поняття „екологічного моніторингу”.
Завдання моніторингу.
Види моніторингу.

Рекомендована література.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. Навч. посібник. – К.: МАУП,1998. – 228 с.
Шилов И.А. Экология. Учебник для вузов. – М.: Высшая школа, 1997. – 512 с.
Закон України „Про охорону природного середовища”.

Тема 4. Науково-технічний прогрес і економіка природокористування.

Природокористування — сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу і заходів по його збереженню

Основні завдання економіки природокористування:

визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи;
визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля;
оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності й використання природних ресурсів;
розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва.

Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов'язані з воєнними діями).

Контрольні питання.

Поняття „ економіка природокористування»
Основні задачі економіки природокористування.

3. Види природокористування.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Малишко М.І. Екологічне право України: Навч. посібник. – К.: Юридична книга, 2001. – 392 с.
Экология: Учебник для техн. вузов. /Цветкова Л.И., Алексеев и др. Под ред. Цветковой. – М. Изд АСВ, Спб: Химиздат, 2001. – 532 с.

Тема 5. Екологічна експертиза та проблеми її організації.

Екологічна експертиза – вид науковопрактичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності вимогам і нормам законодавства про охорону навколишнього природного середовища , раціональне використання і відтворення природних ресурсів , забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього середовища і здоров’я людей; 6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.

Об’єктами екологічної експертизи є: проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Контрольні питання.

1. Поняття „екологічної експертизи”. Її організація.

2. Об’єкти екологічної експертизи. Експертні органи.

3. Державне управління в сфері екологічної експертизи.

Рекомендована література.

Закон України „Про екологічну експертизу”.
Закон України „Про охорону природного середовища”.
Тищенко Г.В. Екологічне право. Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 228 с.

Тема 6. Регіональні екологічні проблеми України.

Останні десятиріччя екологічна ситуація на території України не стає кращою. Незважаючи на зменшення обсягів виробництва, проведення низки природоохоронних заходів, прийняття досить великої кількості законів, що пов'язані з екологічним станом країни, закриття під тиском громадськості ряду екологічно небезпечних підприємств, покращання очищення промислових викидів, зниження рекреаційного навантаження в деяких регіонах не зменшує в цілому гостроту екологічного стану в регіонах.

Екологічні проблеми України неможливо відокремити від економічних проблем, тому при виробництві товарів та послуг, а також прийняті та реалізації рішень щодо розвитку економіки кожного регіону, треба їх враховувати.

Кожна окрема територія України є частиною країни і, звичайно, має частково загальні екологічні проблеми, які впливають на її стан:

екологічна криза окремих екосистем (водної, повітряної та ін.), що викликано негативними довгостроковими тенденціями збільшення забруднення навколишнього природного середовища, існує для значної кількості регіонів;
висока матеріалоємність, енергонасиченість промислових об'єктів є причиною зростаючих потреб у споживанні великої кількості природних ресурсів, що призводить до їх зменшення і навіть переходу в розряд невідтворюваних. Це є причиною високих витрат і як наслідок, зростання собівартості продукції, що робить підприємство неконкурентоздатним, а це погіршує еколого-економічний стан у даному регіоні;
значна кількість небезпечних об'єктів на території України робить ці території потенційно екологічно безпечними, ризиковими та потребує для уникнення аварій і катастроф додаткових коштів;
техногенне навантаження на територіях промислово розвинутих областей погіршує загальний стан природного оточення;
зростання відходів на території більшості регіонів через великі обсяги виробництва й застарілі технології, не забезпечує високий ступінь переробки і використання природних ресурсів.

Основні причини розгляду екологічних проблем не тільки в масштабах країни, що звичайно актуально та необхідно, а й у регіональному розрізі викликані такими міркуваннями:

1) кожен регіон має різні види корисних копалин, які під час поділу праці та спеціалізації сформували свою регіональну промисловість, своє навантаження на екологічну систему.

2) вирішення еколого-економічних проблем має більш ефективний результат, коли їх вирішення враховує конкретну територію (її розмір, географію, кількість підприємств і їх значимість для даної території, густоту населення, інфраструктуру тощо).

3) у певних регіонах різні еколого-економічні проблеми або різна ступінь їх значимості й актуальності.

4) доцільно під час розробки природоохоронних заходів та прийняття рішень щодо раціонального використання природних ресурсів даного краю розглядати все в комплексі, у системі з іншими заходами з економічного, соціального розвитку регіону з обов'язковою прив'язкою до особливостей і можливостей природного оточення регіону.

Контрольні питання.

1. Екологічна ситуація в регіонах України. Причини її виникнення.

2. Регіони високої екологічної напруги. Їх характеристика.

3. Техногенні катастрофи. Їх наслідки для України.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні відносини: Навч. посібник. – Луцьк: Надстир’я, 2001
Демина Т.А. Экология природопользование, охрана окружающей среды. – М.: Аспект-Пресс, 1997 – 114с.

Тема 7. Екологічне виховання населення.

Актуальність екологічної культури та екологічного виховання населення полягає в тому, що у центрі уваги сучасного людства існують проблеми взаємодії людини з навколишнім природним середовищем.

Вирішення сучасних екологічних проблем, причому в глобальних масштабах, потребує належної екологічної культури та екологічного виховання населення не тільки в тій чи іншій державі, а й на міжнародному рівні.

Необхідно створити тісне міжнародне еколого-економічне співробітництво. Позитивні еколого-економічні зрушення, як свідчить світовий досвід, можливі при добросусідській міжнародній співпраці, що найяскравіше проявляється у транскордонному співробітництві. Транскордонне еколого-економічне співробітництво, екологічна культура та екологічне виховання населення у транскордонних регіонах є особливо важливими і актуальними.

Нині транскордонне співробітництво розглядають не як окремі епізоди в окремих напрямках, а через визначення ефективності цієї діяльності в усіх її сферах: екологічній, політичній, економічній, соціальній, культурно-освітній, комунікаційній та інших.

Одним із найважливіших завдань екологічної культури та екологічного виховання є формування у громадян раціонального природокористування, вміння бачити екологічні наслідки, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями та ін. Виділяють певні етапи у процесі неперервного екологічного виховання:

екологічне просвітництво – це перший ступінь в екологічному вихованні; формує перші елементарні знання про особливості взаємовідносин "суспільство-природа";
екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є теоретичне формування екологічної свідомості;
екологічне виховання – це формування в індивіда моральних принципів, що визначають його позицію та поведінку у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

Контрольні питання.

1. Поняття „екологічного виховання”. Види екологічного виховання.

2. Принципи формування екологічного виховання.

3. Громадські організації охорони природи.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Эстетическая культура и эстетическое воспитание. Кн. для учителя / Н. И. Кнященко, Н. Л. Лейзеров, М. С. Каган и др. – М.: Просвещение, 1983. – 303с.

Тема 8. Фінансовий механізм природоохоронної діяльності.

Фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів оплати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи плати за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Платежі за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів та державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт із відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласних позабюджетних фондів та державного фонду охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні 70, 20 і 10 відсотків.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до державного бюджету України, здійснює Верховна Рада України.

Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища утворюються державний та місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.

Стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища здійснюється:

наданням пільг в оподаткуванні підприємствам, установам, організаціям і громадянам у разі реалізації ними заходів з раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища: переходу на маловідходні й безвідходні ресурсо- і енергозберігаючі технології, впровадження очисного обладнання і устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин;
наданням на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів із забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;
установленням підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;
звільненням від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;
передачею частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на здійснення заходів для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин, зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, розвитку екологічно безпечних технологій та виробництв;
наданням можливості отримання природних ресурсів під заставу.

Контрольні питання.

1. Основи фінансового механізму природоохоронної діяльності.

2. Економічна оцінка природних ресурсів.

3. Принцип розрахунку збитків від забруднення навколишнього середовища.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов под ред. проф. Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
Лебединский Ю.П., Склянкин Ю.В., Попов П.И. Ресурсосбережение и экология. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 223 с.
Фейтельман Н.Г. Экономическая оценка природных ресурсов //Вопросы экономики. – 1967. № 1. с. 66
Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: Наука, 1987 – 119с.

Тема 9. Екологічний менеджмент.

Екологічний менеджмент ― система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) ― частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.

Екологічні норми і вимоги стають сьогодні одним з найбільш важливих інструментів відносин між країнами, загострення боротьби за ринки збуту продукції, екологічними бар'єрами для обмеження ввозу в країну багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Завдання екологічного менеджменту полягає у пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем при виробництві продукції.

Система стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовин тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати «найкращу доступну технологію»).

Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні виконуватися визначені процедури, повинні бути підготовлені певні документи, призначені відповідальні за визначені сфери екологічно значимої діяльності.

Стандарти серії ISO 14000 не містять ніяких «абсолютних» вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі (екологічній політиці) повинна оголосити про своє прагнення відповідати національному природоохоронному законодавству і національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000 як міжнародні стандарти не повинні втручатися у сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ISO є «організаційні» підходи до якості продукції (наприклад, концепція «загального управління якістю»), згідно з якими, ключем до досягнення якості є побудова належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції і послуг.

Контрольні питання.

1. Поняття „екологічного менеджменту”. Його функції та задачі.

2. Етапи застосування і функціонування систем екологічного менеджменту.

3. Правове регулювання екологічного менеджменту.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов под ред. проф. Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
Лебединский Ю.П., Склянкин Ю.В., Попов П.И. Ресурсосбережение и экология. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 223 с.
Фейтельман Н.Г. Экономическая оценка природных ресурсов //Вопросы экономики. – 1967. № 1. с. 66
Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: Наука, 1987 – 119с.

Тема 10. Екологічний аудит.

Екологічний аудит — це екологічне обстеження підприємства, постановка «діагнозу» його «здоров'я», перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції.

Характерні особливості екологічного аудиту — його незалежність, конфіденційність, об'єктивність, компетентність та відповідність цілям, що визначаються замовником під час укладання договору на проведення екологічного аудиту.

Розрізняє внутрішній та зовнішній; обов'язковий та добровільний екологічний аудит.

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу управління для власних потреб.

Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих суб'єктів. Такими суб'єктами можуть бути, зокрема, потенційні покупці об'єкта, що приватизується або виставляється на продаж — для визначення реальної вартості об'єкта з урахуванням його екологічних характеристик.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення як власника (органу управління) об'єкта, так і іншого заінтересованого суб'єкта. У другому випадку, тобто якщо екологічний аудит замовляється третьою стороною, Закон вимагає згоди керівника чи власника об'єкта на проведення на ньому екологічного аудиту.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

Екологічний аудит є обов'язковим у разі приватизації чи страхування підприємства, розробки природоохоронних заходів, надання підприємству фінансової допомоги з екологічних фондів.

Контрольні питання.

1. Поняття „екологічного аудита”. Моделі екологічного аудиту.

2. Принципи аудиту систем екологічного управління.

3. Сфери застосування результатів екологічного аудиту.

Рекомендована література.

Бойчук Ю.Д. та ін. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 2-е вид. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 284 с.
Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов под ред. проф. Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
Фейтельман Н.Г. Экономическая оценка природных ресурсов //Вопросы экономики. – 1967. № 1. с. 66
Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: Наука, 1987 – 119с.

Тема 11. Екологічний маркетинг.

Екологічний маркетинг — це управлінська функціональна діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживацьких потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги в довкіллі й не завдавати шкоди здоров'ю людей.

Принципи маркетингу - основні положення, обставини, вимоги, які визначають сутність маркетингу та покладені в його основу. До основних принципів можна віднести: орієнтованість на споживача, його потреби і вимоги, що передбачають пропонування ринку не товарів та послуг, а засобів вирішення проблем споживачів; гнучкість у досягненні поставленої мети шляхом адаптації до вимог ринку з одночасним спрямованим впливом на нього; комплексний підхід до розробки маркетингових планів, який передбачає використання не окремих маркетингових засад, а комплексу маркетингу, поєднання окремих елементів якого дозволяє досягти визначених цілей; спрямованість на довгострокову перспективу розвитку фірми.

У завдання екологічного маркетингу входить:

вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію,
технології створення нових очисних об'єктів,
освоєння природних ресурсів, установлення цін на товари та послуги екологічного призначення.

Вивчається також конкурентоспроможність екологічно безпечної продукції тощо.

Контрольні питання.

1. Поняття „екологічного маркетингу”. Його цілі та задачі.

2. Основні аспекти екологічного маркетингу.

3. Сфери застосування результатів екологічного маркетингу.

Рекомендована література.

Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов под ред. проф. Гирусова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 455 с.
Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: Наука, 1987 – 119с.
Фейтельман Н.Г. Экономическая оценка природных ресурсов //Вопросы экономики. – 1967. № 1. с. 66

Blog

“ЗАТВЕРДЖЕНО“