План: Види І функції педагогічного управляння. Завдання управління сучасною освітою

Вид материалаЛекція
Подобный материал:

Лекція: Управління навчально-професійною діяльністю вищої школи.

План:
  1. Види і функції педагогічного управляння.
  2. Завдання управління сучасною освітою.
  3. Типи організації знань.
  4. Теорії розвивального навчання.
  5. Професійна та соціальна адаптація студента до вузу.


Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок, між якими існує черговість і наступність. В сучасних умовах існує три стратегії навчання і виховання: академічна, технологічна, гуманістична.

Для майбутнього фахівця важливі такі здобутки:
  • сформованість стійкої мотивації пізнання;
  • вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок;
  • розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованості.

Недоліки, що зустрічаються серед магістрантів:
  • невміння опрацювати друковану продукцію;
  • невміння структурувати лекцію;
  • розгубленість під час семінарських занять;
  • нездатність займатися науковою роботою.

В спеціальній літературі виділяються такі види педагогічного управління:

- авторитарне;

- демократичне.

До функцій педагогічного управління належать:
  • проективна;
  • конструктивна;
  • організаторська і регулятивна;
  • комунікативна;
  • оцінково-коригувальна.

Основними завданнями управління сучасною освітою є:
  • оптимізація управління та організаційні структури його системи;
  • формування творчої особистості;
  • удосконалення шляхів становлення національної самосвідомості;
  • забезпечення інноваційного розвитку вищої освіти;
  • удосконалення механізмів управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії).

Функції управління – це та роль яку виконує керівник на певному етапі управління відповідно до проміжної мети. Найважливішими функціями управління в системі вищої освіти є: планування, організація навчального процесу, контроль і оцінка.

Планування залежить від економічних, культурних і соціологічних чинників. Воно пов’язане перш за все з розробкою професіограми фахівця.

Професіограма – це опис сукупності систематизованих , науково-обгрунтованих, структурованих теоретичних знань і практичних умінь, які об’єктивно потрібні особистості для виконання спеціалізованої діяльності, а також моральні та психолого-фізіологічні риси, адекватні умовам праці і вимогам часу на конкретно-історичному етапі розвитку суспільства. Компоненти професіограми переводяться в модель фахівця.

Викладач здійснює керівництво соціальними взаємодіями студентів в процесі навчання. Принципами організації такої взаємодії є:
  • діалогізація;
  • проблематизація;
  • персоналізація;
  • індивідуалізація;
  • диференціація навчання.


Знання компетентного фахівця характеризуються такими якостями:
  • різноманітністю;
  • чіткою визначеністю;
  • взаємозв’язком між собою;
  • гнучкістю;
  • швидкістю актуалізації;
  • можливістю їх широкого застосування;
  • категоріальністю;
  • наявністю знань про власні знання.


Компетентність педагога характеризується:
  • інтелектуальною творчістю;
  • інтелектуальною саморегуляцією;
  • унікальністю складу розуму;
  • креативністю.


Принципи теорії розвивального навчання:
  • творчий характер розвитку особистості;
  • опора на провідну діяльність;
  • орієнтація на сенситивність;
  • ампліфікація розвитку;
  • орієнтація на зону найближчого розвитку;
  • єдність інтелекту та афекту.


Розвивальне навчання реалізується через такі психолого-орієнтовані моделі навчання:
  • особистісна модель;
  • акти візуальна модель;
  • вільна модель;
  • структурувальна модель;
  • формувальна модель.


При організації самостійної навчальної роботи студентів на викладача покладаються такі функції:
  • планування;
  • власне організація;
  • управління;
  • взаємообмін інформацією.


Функції педагогічного контролю та оцінки:
  • діагностична;
  • прогностична4
  • нормативна;
  • навчальна;
  • виховна.


Попередня перевірка знань проводиться у формі письмової контрольної роботи, фронтального опитування, індивідуальної усної перевірки, стандартизованого контролю знань за допомогою тестів.

Завданням поточної перевірки успішності студентів є забезпечення оперативного зворотнього зв’язку «викладач – навчальний предмет – студент». На основі здобутої інформації проводиться коригування навчально-професійної діяльності студента.

Тематична перевірка знань студентів проводиться на семінарських заняттях, колоквіумах і консультаціях. Основне її завдання – надати студентам можливість надати студентам можливість збагнути тему у всіх її взаємозв’язках.

Підсумкова перевірка є обліком успішності студентів наприкінці семестру або навчального року.

При оцінюванні студентів необхідно виявити:
  • рівень оволодіння теоретичними знаннями;
  • рівень умінь застосовувати їх на практиці;
  • зміст і рівень творчих робіт;
  • обсяг відтвореної інформації, глибина її розуміння;
  • ступінь самостійності;
  • рівень володіння мисленнєвими операціями.