Як витягнути” дитину з віртуального світу

Вид материала

Подобный материал:

Як "витягнути” дитину з віртуального світу

Залежність дитини від комп’ютера - проблема, з якою стикаються батьки доволі часто. Що робити, якщо дитина "живе” в віртуальному світі, втрачає друзів і не слухає батьків.

Три чверті українських підлітків до трьох годин на добу сидять за комп'ютером, граючи в ігри або блукаючи мережею Інтернет, про це свідчать дані експертів Міністерства охорони здоров’я. Таке дозвілля може і зашкодити, і принести користь.

Де межа, після якої комп’ютер із засобу розширення світогляду перетворюється на ключ впливу на психіку?

Різні дослідницькі компанії наводять різну статистику кількості українців, які користуються комп’ютером. Середня цифра - близько одинадцяти мільйонів. (Маються на увазі користувачі, які бодай раз на тиждень сідають за комп’ютер). Підлітки - близько половини комп’ютерної аудиторії в Україні, зазначають фахівці. І лише п’ять відсотків батьків регулярно цікавляться, чим їхні чада займаються під час такого дозвілля, в які ігри грають та які сайти відвідують.

За статистикою, 10-14% підлітків в Україні страждають від комп'ютерної залежності або ігроманії. Сьогодні комп'ютером нікого не здивуєш, він стоїть удома майже в кожного. Але, якщо його купівля - тільки в планах, батькам треба замислитися над простим питанням: для чого він потрібний? Можливо, аби не відстати від сусідів? Тоді виникає інша психологічна проблема - бути схожим на когось. А може, батьками, хоч і підсвідомо, керує значно гірший намір - придбати комп'ютер, аби "спекатися” дитини, зайняти її чимось іншим, не собою...

Якщо дорослими керує одна з названих причин, комп'ютер удома не потрібний, інакше у дитини може виробитися залежність. Їй бракуватиме батьківської уваги, тепла і любові. Все це замінить їй комп'ютер.

Будь-яка залежність - компенсація якоїсь внутрішньої пустки. Вона свідчить про наявність психологічних проблем.

Якщо дітям бракує близьких стосунків у сім'ї, батьківської любові і підтримки, вони "занурюються” в віртуальний світ. Їм там цікаво і комфортно.

Власне, термін "комп'ютерна залежність”, або ігроманія, виник у США в 1995 році. Його ввів американський лікар Голдберг. Він визначив його як "потяг, що характеризується згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, трудову, сімейну та фінансову діяльність”.

Не можна стверджувати, що комп'ютерна залежність має згубний вплив на щось одне, вона шкодить абсолютно всьому. Але поки залежність ще не стала хворобливою, вони здатні її контролювати.

Так, процес звикання можна обірвати, зацікавивши чимось малечу - наприклад, малюванням, танцями, гімнастикою або футболом. В протилежному випадку вже не обійтися без допомоги спеціаліста. Але навіть звернувшись до психолога чи психотерапевта, батьки повинні усвідомлювати, що порятунок від ігроманії - спільне завдання. Над цим повинні працювати всі: психолог, батько і мати і, звісно, дитина.

Батьки повинні усвідомлювати, що вони є безпосередніми учасниками цього процесу. А їхнє головне завдання - сформувати атмосферу любові і благополуччя в сім'ї.

Дитині треба приділяти максимум уваги, проводити багато часу разом. Наприклад, робити регулярні "вилазки” на природу, записатися в басейн чи тренажерний зал.

Є певні ознаки, за якими батьки можуть самотужки визначити, що в дитини виробилася залежність і їй необхідна допомога спеціаліста. По-перше, це ейфорія від гри. Дитина сидить, довго-довго грає. І навіть, відірвавшись на хвильку від монітора, біжить дзвонити друзям, аби поділитися досягненнями, розповісти, скільки рівнів їй вдалося пройти.

Ще одна ознака залежності - невміння визначити час закінчення гри. Відволіктися від монітора перетворюється для дитини на проблему.

Батькам варто насторожитися, якщо комп'ютер замінює дитині працю, сон, розваги. Вона відмовляється від зустрічей з друзями, а вмощується перед монітором і знову поринає в віртуальний світ.

Втім, один із найнебезпечніших симптомів - ідентифікація з персонажем гри. Першим про це написав ще Зігмунд Фрейд на початку минулого століття. Тоді комп'ютерів ще не було. Але в даному випадку немає значення, чи це казка, чи комп'ютерна гра. Фрейд назвав це "проективною ідентифікацією”.

Зазвичай дитина ототожнює себе із головним героєм гри. В неї вже не спрацьовують нормальні здорові механізми, а віртуальний світ замінює реальність.

Я

ка в цьому небезпека? Дитина живе в віртуальному світі і вже не усвідомлює, ким є насправді, а приписує собі можливості улюбленого героя, Інстинкт самозбереження в неї зникає. А це може навіть нести загрозу для життя. Наприклад, у героя комп'ютерної гри є сім життів. А дитина копіює його поведінку.

В результаті вона готова "йти по лезу”. Мовляв, нічого страшного, якщо зі мною щось трапиться, в мене ще залишилося запасне життя.

Врешті, під час комп'ютерної гри не відбувається здорового психологічного розвитку, немає спілкування, того досвіду, який би формував дитину як особистість.

Від комп'ютерної залежності страждають не лише підлітки, а й дорослі. Вона може з'явитися і в 10, і в 14, і в 30 років.

Втім, людям, які ще не сформувалися як особистість, боротися з ігроманією значно важче. Тому переважна більшість серед залежних – підлітки.

Жодну дитину не можна звинуватити у тому, що вона отримала комп'ютерну залежність. Слід шукати причину.

Ніколи не можна гримати на дитину, чимось їх докоряти, називати поганими словами, ображати. Потрібно взяти себе в руки, виявити максимум терпіння і знайти правильний підхід.

Скажімо, "переключити” її на якийсь інший вид діяльності: записати на танці чи в спортивну секцію, відвести в басейн. Словом, знайти щось, що б приносило і задоволення, і користь.

Якщо просто забрати з очей дитини комп'ютер, вона сприйме це дуже болісно. Такий крок лише зашкодить.

Втім, якщо малеча відчуває, що потрібна, отримує необхідну норму любові від батьків, в неї не буде жодної залежності.

Перш за все, дитина має бути бажаною, очікуваною. Батьки повинні знати, що після народження малюка їхнє життя перевернеться "з ніг на голову” і бути готовими до цього - як морально, так і психологічно.

Дитина повинна завжди відчувати, що її люблять понад усе в світі, що вона цікава і потрібна. Якщо цього немає, у малечі виникне бажання чимось заповнити душевну пустку - чи це будуть комп'ютерні "стрілялки”, чи наркотики, чи алкоголь. Відомо, що більшість наркоманів - діти з матеріально забезпечених сімей. Батьки їм дали усе: дорогий модний одяг, машини, гроші, окрім головного - сімейного затишку і любові.

Брак уваги і любові занижує самооцінку, травмує психіку підлітка, призводить до різноманітних розладів.

Залежність, якою б вона не була, страшна тим, що чим далі, то страшніше. Дитина поволі котиться в прірву.

Якщо ж сім'я гармонійна, там панують любов, повага і взаєморозуміння, жодних проблем з дітьми не виникає. Як правило, батьки в таких родинах поділяють захоплення малечі, беруть активну участь в вихованні і не шкодують свого часу.

Тривале перебування перед монітором небезпечне для здоров'я

Батьки повинні обов'язково слідкувати, що робить їхній син чи донька за комп'ютером, в яку гру грає. А також - дозувати час.

Так, 12-річна дитина може перебувати за комп'ютером не більше 20 хвилин на день. Після 12-ти років - не більше двох годин. Головне при цьому - робити перерви. Наприклад, посиділа дитина перед монітором 20 хвилин і зробила 10-хвилинну перерву.

Багатьох батьків хвилює питання: як навчити дитину дозувати час? Психологи радить купити малечі годинник, де замість цифр позначенні тваринки. На одиничку - зайчик, на двійку - ведмедик, і домовлятися з дитиною. Наприклад, сказати: "Поки стрілочка дійде до зайчика, ти можеш пограти в комп'ютерну гру, до лисички - позбирай іграшки або пообідай.” Це розвиває в дитини почуття відповідальності й перешкоджає формуванню залежності.

Навіть дорослим, які є вже сформованими особистостями, можна проводити перед комп'ютером не більше чотирьох годин на день. Справа в тому, що він є джерелом електромагнітного випромінювання та неіонізуючої радіації.

Тривале перебування перед монітором дуже небезпечне для здоров'я, може призвести до психосоматичних захворювань, розладів нервової системи, інфаркту міокарда і навіть до інсульту.

Згідно норм, комп'ютери мають стояти повернутими спинками до стінки. Адже з цього боку випромінюється значно більше неіонізуючої радіації, ніж із монітора. На жаль, в цілях економії площі, зокрема в комп'ютерних клубах, їх ставлять спинками докупи. В результаті перед очима в людини - і свій монітор, і спинка іншого комп'ютера. А це подвійна небезпека. Окрім того, комп'ютери не можна ставити щільніше ніж один на шість квадратних метрів. Знову ж таки через випромінювання.

Комп’ютерну залежність легше попередити, ніж лікуватися від неї. Коли вже виникло стійке звикання, з наслідками для самопочуття користувача, можна звертатися до психотерапевта. А поки ситуація не запущена, майже все залежить від батьків. Йдеться не про заборони та окрики, а про елементарну увагу і готовність дослухатися до дитини. Щоб відбити охоту до комп’ютера, слід привабити підлітка рівноцінною за цікавістю заміною. Наприклад, книги, спорт, живе (не на інтернет-форумах) спілкування із друзями.

Психологи виділяють такі стадії залежності:

Стадія легкого захоплення.

Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.

Стадія захоплення.

Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби - грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.

Стадія залежності.

Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за допомогою комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.

Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої

здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.

Щоб вияснити, чи захоплення грою це лише хобі чи уже патологія, треба

проаналізувати поведінку гравця. Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор.

Психологічні симптоми:

• Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;

• Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;

• Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри;

• Ігнорування друзів та сім’ї;

• Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;

• Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;

Фізичні симптоми:

• Зап’ястний тунельний синдром - оніміння та зниження чутливості пальців;

• Сухі очі;

• Головні болі (схожі на мігрень);

• Болі у спині;

• Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;

• Недотримання гігієни;

• Розлади сну.

Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них – це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.

Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай :

• Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті.

• Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники.

• Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого – повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: “Що занадто, то нездорово”.

За грою можна розважитися, та не більше.

Робити з неї свій спосіб життя, не варто!

Комунальна установа Тернопільської обласної ради “Центр здоров’я”

Blog

Як витягнути” дитину з віртуального світу