Geum.ru

Ов’я Львівської обласної державної адміністрації, яка серед іншого у протоколі №1 свого рішення зобов’язує начальника управління охорони здоров’я міської ради м

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Стан та перспективи розвитку національної

системи охорони здоров’я НАСЕЛЕННЯ

Фуртак І.І.- заст.декана ФПДО

2 березня 2011 року відбулась підсумкова колегія головного управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, яка серед іншого у протоколі №1 свого рішення зобов’язує начальника управління охорони здоров’я міської ради м.Львова, начальників відділів охорони здоров’я міських рад м.Дрогобича, м.Стрия, головних лікарів обласних, міських, центральних районних лікарень (п.п. . ) забезпечити виконання Плану-графіку реформування галузі охорони здоров’я Львівської області на 2010-201 роки «для виконання програми економічних реформ Президента України на 2010-201 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, доручення Президента України від 19.11.2010 р. № 1-1/2753 щодо реформування системи охорони здоров’я та наказу МОЗ України від 30.08.10р. № 735 «Про затвердження примірних етапів реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги». Конференцією-нарадою у Львівському регіональному онкоцентрі було започатковано обговорення шляхів оптимізації наявної мережі медичних закладів області.

Вищезазначений план-графік № 191 від 13.10.10 р. передбачає відповідно до п. «розроблення проекту Програми оптимізації мережі закладів охорони здоров’я (моделі реформування по рівнях надання медичної допомоги, створення центрів ПМСД (первинної медико-санітарної допомоги), госпітальних округів, університетської клініки)» з 1.09.10р. до 15.09.10р. та п.5 «узгодження планів реформування кожного окремо взятого району (міста)» з 15.09.10 р. по 1.10.10 р., а також п.6 «проведення Презентації цієї Програми за участю представників місцевого самоврядування, громадських організацій, ЗМІ» з 15.10.10р. по 1.11.10р. і п.9 «проведення широкомасштабної інформаційної кампанії із залученням засобів масової інформації щодо шляхів реформування галузі охорони здоров’я Львівської області серед населення області та медичних працівників». Цій проблематиці в контексті обговорення шляхів оптимізації діючої мережі медичних закладів Дрогобиччини планується проведення круглого столу Дрогобицькою міською радою 28 березня. Можна сподіватись, що цей захід пройде більш демократично, аніж 2 березня, коли конференцію було проведено фактично як інструктивну нараду.

У цьому контексті доречно уважно розглянути пропоновані управлінські та організаційні заходи, насамперед щодо розмежування первинного, вторинного і третинного рівнів надання медичної допомоги, удосконалення системи фінансування закладів охорони здоров’я, впровадження стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) надання медичної допомоги на засадах доказової медицини, покращення доступності, забезпечення якості та своєчасності медичної допомоги перед усім щодо їх відповідності Конституції України (насамперед ст.9, яка прямо забороняє скорочувати мережу медичних закладів, у тому числі ліжок і посад), а також Указів Президента України, які забороняють припиняти діяльність медичних закладів у сільській місцевості, й інших законів та підзаконних актів, що регламентують таку діяльність.

Доречно на виконання вищезазначеного рішення колегії ГУОЗ ЛОДА започаткувати обговорення науковцями нашого університету та організаторами охорони здоров’я можливих прогнозів та перспектив реалізації згаданих вище проекту програми і плану-графіку та планів реформування кожного окремо взятого району (міста) Львівської області. Пропоную своє бачення механізмів такого реформування.

Лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) в Україні на сучасному етапі розглядаються насамперед як бюджетні державні, комунальні та відомчі установи. Їх мережа, відповідно до ст.49 Конституції, не може бути скорочена і тому фінансується за нормативами по кількості ліжок й посад з бюджету незалежно від обсягу і якості діяльності. Мережа приватних ЛПЗ розвинена слабо й чисельно є незначною порівняно з мережею державних і комунальних та відомчих ЛПЗ і нині практично не має можливості отримувати кошти з державного й місцевих бюджетів.

Аналіз літератури засвідчує наявність масштабних і глибоких досліджень стосовно підвищення якості медичних послуг, однак низька ефективність використання ресурсів медичної галузі, тривале затягування процесу її реформування висуває проблему якості й ефективності медико-санітарного забезпечення у площину необхідності постійного моніторингу і аналізу якості й вартості медичних послуг. У цьому контексті доречно зауважити, що для держав ЄС з 2000 р. як багатьох інших країн за національні стандарти було визнано обов’язковими стандарти ISO 9000. З 1 жовтня 2001р. вимоги цих стандартів серії ISO 9000 прийнято Держстандартом України, проте цю роботу не завершено і вони не стали національними стандартами для СОЗ. Зокрема це стосується і роботи обладнання діючої мережі комунальних ЛПЗ, що переважно не відповідає вимогам навіть вітчизняних стандартів через брак відповідного фінансування.

Для забезпечення населення України медичною допомогою в повному обсягу мінімальна потреба галузі становить понад 60 млрд грн. У консолідованому бюджеті на 2011 рік передбачено 44,2 млрд.грн, що становить близько 4% ВВП при визначених Законом України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (прийнятого у 1992 році і досі діючого) – “не менше 10% національного доходу”. Для порівняння - у бюджеті за 2008 р. було враховано загальні видатки на охорону здоров’я у сумі 32,1 млрд грн: загальний фонд – 29,0, спеціальний фонд – 3,1. Питома вага видатків з урахуванням спеціального фонду в загальному обсязі ВВП становила 3,6% (3,5% у 2007р). При цьому загальний фонд становив 3,3 % від ВВП. У 2009 році видатки становили на охорону здоров’я в сумі 33,4 млрд. грн. (загальний фонд - 29,96 млрд. грн., спеціальний фонд – 3,4 млрд. грн.), у 2010 – 41,1 млрд грн. Дефіцит державного фінансування національної системи охорони здоров’я України (СОЗ) потребує компенсації за рахунок інших джерел.

Тобто, з одного боку, необхідно збільшувати частку ВВП на фінансування охорони здоров’я населення з різних джерел, як це рекомендує ВООЗ та визначає Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, при цьому, з другого боку, оптимізовувати витрати, здійснюючи їх з розрахунку “на мешканця” згідно положень вищезазначеного закону за принципом “кошти – за пацієнтом”. Разом з тим, нині в умовах обмеженого фінансування спостерігається надмірне використання стаціонарної й екстреної допомоги. В Україні хворі, розпочавши лікування у дільничного лікаря, лише на 8-26% закінчують його на цьому ж рівні, решта скеровуються до фахівців вузького профілю. Звідси - на поліклінічну допомогу в Україні витрачається до 20% коштів з бюджету СОЗ, у тому числі на ПМСД – 5%, а на стаціонарну допомогу - 80% консолідованого бюджету СОЗ. Недостатнє державне фінансування СОЗ сповільнює темпи переведення ПМСД на принципи СМ. З 2000 до 2011 р. розмір фінансування СОЗ зріс майже у десять разів (у 2000 р. – 4,8 млрд грн, у 2011 р. – 44,1 млрд грн). При цьому населення не відчуло збільшення фінансування охорони свого здоров’я стосовно доступності та якості медичної допомоги, як і медичні працівники стосовно рівня оплати та умов праці. Доречно зазначити, що за даними МОЗ в Україні найбільша в Європі мережа ЛПЗ різного підпорядкування і форм власності, найбільша кількість лікарів, однак згідно з останніми соціологічними дослідженнями більшість населення України не задоволена доступністю та якістю медичного обслуговування. Більше половини (51,6%) характеризують особисті витрати на медичну допомогу як непосильні.

Заходи, спрямовані на вдосконалення механізмів управління СОЗ в Україні наразі не дають значного ефекту. Неефективне, нераціональне використання бюджету, посилене економічним спадом, поставило СОЗ на межу виживання. Це позначилось на падінні авторитету СОЗ, зростанні соціальної напруги.

Виведення СОЗ України з кризового стану вимагає нових підходів до її фінансування, які б дали змогу ширше застосовувати економічні методи управління, нові підходи до фінансування СОЗ, ефективніші механізми фінансування ЛПЗ, оплати праці медичних працівників за обсягом і якістю праці, що могли б стимулювати їхню діяльність, сприяти інтенсифікації лікувально-діагностичного процесу, ефективному використанню ресурсів та якісній роботі обладнання, від якого переважно залежить діагностування, отже й лікування. Зміна системи фінансування на поособовий норматив “на жителя” дає змогу розраховувати ціни на послуги та запровадити прозорі і зрозумілі взаєморозрахунки, впровадити економічні форми управління й інтенсифікувати розвиток СОЗ.

Сучасні інформаційно-комп’ютерні технології, які широко застосовуються в ЄС для управління ресурсами ЛПЗ, в Україні - лише в інформаційно-статистичній звітності органів управління СОЗ. Перебудова, яку необхідно здійснити, пов’язана не лише кризовою ситуацією в економіці та нестачею коштів, а й проблемою їх раціонального використан­ня, що є актуальним і для розвинутих держав світу. Як показує досвід проведених експериментів, оптимізувати комплекс механізмів управління СОЗ можна через поособове фінансування та фондотримання лікарів загальної практики-сімейної медицини (ЛЗП-СМ) при забезпеченні їх автоматизованими робочими місцями (АРМ) інтегрованої автоматизованої системи управління (АСУ) на основі персоніфікованих розподілених банків даних про стан здоров’я населення і наявні в системі ресурси з розширенням функцій середнього медичного персоналу і соціальних служб. Розроблено в експерименті на базі Вознесенської ЦРЛ Миколаївської області АСУ керованою медичною допомогою, що дає можливість застосовувати віртуальне фондотримання, щоб зберегти складну систему бухгалтерського обліку й звітності, як вона склалась, запроваджуючи “медичну послугу” як медико-економічну категорію на усіх рівнях мережі ЛПЗ і СОЗ. Запроваджені технології уможливлюють прозорість як фінансових потоків, так і потоків пацієнтів. В сучасних умовах пріоритетом стає забезпечення потреб територіальної громади, наближення до неї якісних послуг СОЗ, і це торкається перерозподілу фондів та обсягів медичних послуг ЛПЗ за рівнями медичної допомоги з урахуванням пріоритету ПМСД через собівартість й зміни оплати праці медиків, а головна вимога до сучасної СОЗ в контексті реформування країни – організація раціональної медичної допомоги на засадах медичної й економічної доцільності.

Нині потрібно створити систему управління, що давала б змогу надати найраціональніший (з медичного) та найменш затратний (з економічного погляду) обсяг медичної допомоги на будь-якому рівні, і розвиток економічних методів управління СОЗ вимагає впровадження сучасних механізмів розподілу фондів та обсягів медичної допомоги за рівнями її надання з урахуванням пріоритету ПМСД як найменш затратної. Впровадження поособових нормативів фінансування та персоніфікованих методів управлінського обліку розгортає логіку управління охороною здоров’я в належному ракурсі ще й тим, що зосереджує турботу про здоров’я пацієнта не на лікуванні, а на підтриманні здоров’я конкретних осіб.

Отже, на мою думку, слід запровадити в системі охорони здоров’я механізми управління собівартістю медичних послуг, змінити систему оплати праці медиків. Це вимагає оцінки ефективності наявних медичних послуг та розширення їх асортименту, тобто й якісної роботи сучасного обладнання. У пропонованій моделі надавачі медичних послуг мають постійно відстежувати і обліковувати персоніфіковані їх обсяги, надані пацієнтові впродовж усього його життя. При цьому важливо, щоб дані про застосування обладнання й інших ресурсів і результати лікування можна було використовувати для інформування пацієнтів стосовно медичної допомоги, яку вони отримують. Запропонована модель допомагає запровадити в ЛПЗ методи обліку вартості й визначення собівартості послуг з поособовим фінансуванням і персоніфікованою їх оплатою, а також раціоналізацію ресурсів галузі через управління собівартістю медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги.

Важливою умовою удосконалення СОЗ є запровадження “медичної послуги”, яка охоплює медичну й економічну складові незалежно від обраної моделі - бюджетної або обов’язкового медичного страхування (ОМС). Перехід до “медичної послуги” дає змогу забезпечити персоніфікацію медичної допомоги і витрат на її надання; оцінити якість медичної допомоги і порівняти її із стандартами у кожному випадку; гнучко керувати обсягами медичної допомоги та фінансовими потоками; виділити групу пацієнтів з високими витратами, усунути необґрунтовані витрати; розрахувати і обґрунтувати реальну величину поособового нормативу на основі загального пакету медичних послуг медичного комплексу з розрахунком необхідних фінансових витрат.

Іншими словами, застосування медико-економічної категорії “медична послуга” дасть можливісь створити гнучку систему управління, в якій буде максимально враховано і медичну, і економічну складові. Для роботи в системі керованої медичної допомоги необхідне сучасне інформаційне й технологічне забезпечення, яке допоможе організувати роботу всіх структурних підрозділів медичного комплексу в єдиному інформаційному полі, що, в свою чергу, забезпечить наступність у роботі всіх ланок, усуне фрагментарність в їх відносинах, уможливить безперервність спостереження пацієнтів, дасть змогу в режимі реального часу ефективно керувати обсягами медичної допомоги і фінансовими ресурсами.

Розробляючи проект інформаційного забезпечення в експериментальну модель управління регіональною СОЗ, ми заклали декілька основних вимог до організації такої системи. Насамперед, це оперативність і доступність інформації для всіх рівнів управління. Друге - можливість накопичення медичної й економічної інформації в єдиному місці. Третє - персоніфікація базової інформації. І, нарешті, четверте - можливість обміну інформацією між медичними базами даних різних рівнів на основі клієнт - серверних технологій. Водночас сучасні технології допомагають зробити “прозорими” фінансові потоки, потоки пацієнтів, інших ресурсів. Результативність та ефективність інноваційних механізмів удосконалення управління ЛПЗ і СОЗ буде досягнуто за умови, що вдасться створити комп’ютеризовану систему управління, здатну виконати необхідні завдання.

На основі виявлення особливостей формування комплексу механізмів управління ЛПЗ і органами управління у сфері охорони здоров’я обґрунтовано також важливість врахування необхідності комплексного їх удосконалення в цілому в контексті реформування СОЗ України, що є важливим чинником підвищення індексу людського розвитку країни. Система управління мережі діючих ЛПЗ і СОЗ України має риси як загальної системи управління, так і специфічні, характер яких виявляється через міжгалузеве управління і відомчий нормативно-правовий статус. Це ставить, зокрема, проблему формування єдиного правового і фінансово-економічного медичного простору.

За таких умов для ефективного функціонування єдиного правового і фінансово-економічного медичного простору слід створити систему управління комплексами об’єктів охорони здоров’я як багаторівневих систем з розгалуженими взаємозв’язками окремих її елементів різної відомчої приналежності, форм власності, а також рівнів медичної допомоги. Необхідні дієві механізми управління ефективним використанням ресурсів СОЗ.

Для удосконалення механізмів управління ЛПЗ і органів управління у сфері охорони здоров’я в контексті реформування країни повинна функціонувати інтегрована система управління, яка має спиратись на систему моніторингу, що забезпечує зокрема й процедуру контролю якості медичних послуг та обладнання мережі ЛПЗ усіх рівнів, форм власності і підпорядкування. Удосконалення механізмів управління ЛПЗ і органів управління СОЗ можна досягнути шляхом координації діяльності органів виконавчої влади як основних чинників реалізації державної політики, що забезпечувалась би АСУ на основі персоніфікованих розподілених банків даних, регіональних Daта-центрів для прозорого ресурсного забезпечення на засадах громадянського суспільства як об’єктивних передумов вдосконалення механізмів управління СОЗ і діючої мережі ЛПЗ в контексті реформування країни.