Geum.ru

Практика виконання рішень Європейського суду з прав людини

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Практика виконання рішень

Європейського суду з прав людини


17 липня 1997 року Верховною Радою України ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Саме з цього моменту для України настав період правової інтеграцію в Європейське співтовариство, як правової держави заснованої на принципах верховенства права та визначення людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості найвищою соціальною цінністю.

Слід зауважити, що гарантії прав та свобод людини і громадянина, визначені Конвенцією про захист прав і основоположних свобод були закріплені в Конституції України 1996 року ще до ратифікації Україною зазначеної Конвенції, проте саме ратифікація Конвенції стала одним з найважливіших кроків України на шляху інтеграції в Європейський правовий простір.

Однак, слід зазначити, що сама по собі ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не могла призвести до кардинальних змін у системі та механізмі забезпечення та дотримання прав та свобод людини та громадянина, а передбачала дієве законодавче покращення існуючих правових норм, що призвело б до якісної зміни правових норм, регулюючих різноманітні суспільні правовідносини.

Крім того, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачала поширення на територію України юрисдикції такого міжнародного судового органу як Європейський суд з прав людини та відповідно обов’язковість його рішень для України.

При цьому Європейський суд з прав людини не є апеляційною інстанцією відносно національних судових органів, а його рішення є тими показниками недосконалості національних правових механізмів в контексті динамічності суспільних правовідносин, які спонукають державу до постійного вдосконалення національної правової системи.

Втім безумовно кожне рішення передбачає його реалізацію. Аналогічна ситуація й з рішеннями Європейського суду з прав людини, які також повинні виконуватись та за виконанням яких слідкує Комітет Міністрів Ради Європи.

Тому одним з кроків на шляху реалізації положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стало визначення порядку виконання рішень Європейського суду з прав людини.

23.02.2006 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон), яким врегульовано відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Даним Законом серед іншого визначено органи, які беруть участь у процедурі виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Одним з таких органів у відповідності до статті 1 Закону є орган представництва, який є відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Втім, Законом чітко не визначено, який орган в системі органів влади є органом представництва. Натомість, таке визначення надано постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 року № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою на Міністерство юстиції України покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Крім того, зазначеною постановою Кабінету Міністрів України затверджено Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання рішення Суду.

Зокрема, на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини Міністерство юстиції України, як орган представництва, на підставі статті 4 Закону протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного готує та надсилає для опублікування в газетах «Урядовий кур’єр» і «Голос України» стислий виклад рішення українською мовою.

При цьому слід зазначити наступне. У відповідності до статті 27 Конвенції для розгляду переданих йому справ Європейський суд з прав людини засідає в комісіях у складі трьох суддів, у палатах у складі семи суддів та у Великій палаті у складі сімнадцяти суддів.

У відповідності до статті 28 Конвенції комісія може – одностайним голосування – визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Ухвала комісії є остаточною.

За приписами статті 29 Конвенції у разі, якщо згідно зі статтею 28 жодної ухвали не винесено, палата приймає рішення щодо прийняття та суті індивідуальних заяв, поданих згідно зі статтею 34, тобто індивідуальних заяв.

За результатами вирішення питання щодо прийнятності заяви Європейським судом виноситься ухвала.

Далі йде процедура розгляду справи, за результатом якої палатою суддів Європейського суду з прав людини виноситься рішення, яке упродовж трьох місяців від дати постановлення може бути фактично оскаржено до Великої палати Європейського суду з прав людини.

Втім, колегія у складі п’яти суддів Великої палати приймає таке оскарження, подане у вигляді клопотання, лише у разі якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.

І лише після рішення Великої палати рішення набуває статусу остаточного.

Однак, рішення палати суддів може набрати статусу остаточного й у випадку, якщо сторони заявляють про небажання звертатися до Великої палати або не звернулись з клопотанням про перегляд такого рішення Великою палатою впродовж відведених трьох місяців.

Наступним кроком після перекладу остаточного рішення Європейського суду з прав людини є направлення протягом трьох днів стислого викладу рішення стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, прямо причетним до справи, за якою постановлено рішення, разом з копією оригінального тексту.

В контексті зазначеного слід звернути увагу на положення статті 17 Закону, у відповідності до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права. У зв’язку з цим виникає питання, який саме виклад тексту підлягає застосуванню при розгляді справи в національному суді та необхідності посилання на нього з метою вирішення спірних правовідносин.

Відповідь міститься в статті 18 Закону, яка передбачає, що для посилання використовується офіційний переклад рішення Європейського суду з прав людини, надрукований в вищезазначених виданнях.

Проте у разі, якщо такий переклад відсутній або наявні розбіжності між оригінальним текстом рішенням Європейського суду з прав людини та його офіційним перекладом – застосуванню підлягає оригінальний текст рішення.

Після оприлюднення офіційного перекладу тексту рішення Європейського суду з прав людини наступає стадія безпосереднього виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Так, у відповідності до статті 41 Конвенції, якщо суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Що за своєю суттю є справедлива сатисфакція – фактично це відшкодування моральної шкоди, яка була завдана потерпілій стороні внаслідок порушення її прав та свобод.

Однак справедлива сатисфакція не завжди присуджується потерпілій стороні, в окремих випадках застосовується такий інститут як «just satisfaction» – задоволення вимог по суті. В такому разі, справедливим є саме визнання права порушеним та надання на національному рівні можливості відновити порушене право.

Але розглянемо ситуацію, коли рішенням Європейського суду потерпілій стороні присуджено справедливу сатисфакцію.

У відповідності до статті 3 Закону виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Європейського суду з прав людини про набуття рішенням статусу остаточного орган представництва надсилає стягувачу повідомлення з роз’ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунку для перерахування коштів.

Крім того, органом представництва направляється до державної виконавчої служби оригінал тексту і переклад резолютивної частини рішення. Автентичність перекладу засвідчується органом представництва, тобто Міністерством юстиції України.

Державна виконавча служби протягом трьох днів після надходження документів відкриває виконавче провадження.

Загалом виконавче провадження не може перевищувати тримісячного терміну, протягом якого кошти перераховуються з рахунків Державного казначейства України на банківський рахунок стягувача або на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби України про що повідомляється орган представництва.

При цьому слід зазначити, що категорія виконавчих проваджень по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в частині стягнення справедливої сатисфакції підвідомча відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Крім того, до сум, які підлягають стягненню за рахунок державного бюджету, також можуть відноситись суми, які підлягали стягненню за рішенням національним суду, але не були стягнуті у зв’язку з тривалим невиконання такого рішення національним судом, а відтак порушення статті 1 Протоколу 1 та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, Законом передбачені додаткові заходи індивідуального характеру, які зокрема полягають в праві потерпілої сторони звернутися з заявою про повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі та повторний розгляд справи адміністративним органом.

Слід зазначити, що індивідуальні заходи відновлення порушених прав та свобод заявника нерозривно поєднанні з загальними заходами усунення причин та умов порушення прав та свобод гарантованих Конвенцією.

Перелік загальних заходів наведений в Законі не є вичерпним та передбачає застосування різноманітних заходів як у сфері правотворення, так й у сфері правозастосування, зокрема внесення змін в нормативно-правові акти, імплементацію висновків Європейського суду з прав людини в практику діяльності адміністративних та судових органів, підвищення правової культури та правосвідомості суспільства.

Також, в контексті вищевикладеного необхідно звернути увагу, що практика Європейського суду з прав людини є тим індикатором розвитку суспільних правовідносин, який дозволяє державі можливо й з невеликим запізненням, але вдосконалювати механізми правового регулювання суспільних правовідносин, що в свою чергу дозволяє забезпечувати стали розвиток держави в усіх сферах життєдіяльності держави як зовні, так і всередині.


Перший заступник начальника

Головного управління юстиції

у Дніпропетровській області –

представник Урядового уповноваженого

у справах Європейського суду з прав людини

у Дніпропетровській області О.В. Захарова