Geum.ru

Конспект лекцій Тема 1

Вид материалаКонспект
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

План

  1. Промисловий розвиток України в ХІХ ст.
  2. Селянська реформа 1861 р. в Росії та її здійснення в Україна.
  3. Фінансова політика.

Наприкінці ХVІІІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україна переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 р. він становив у Правобережній Україна, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі – 35%, у Південній Україна –25%. Найменше кріпаків було в Таврійській губернії – 6%.

У першій половині ХІХ тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком – усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію.

Поміщики намагалися використати всі можливості підвищення прибутковості своїх господарств. Поряд з гуральництвом, цукроварінням, суконною промисловістю зростали інші галузі: броварництво, млинарство, медоваріння, виробництво скла, шкір, тощо. Значні доходи давала суконна промисловість.

Розширення поміщицького господарства, прагнення збільшити прибутки призвели до посилення експлуатації селянства і, як наслідок, до занепаду селянського господарства. А оскільки поміщицькі й селянські господарства були тісно пов’язані, починає занепадати і поміщицьке господарство.

Таким чином, з 30-х років ХІХ ст. кріпосницьке сільське господарство опинилося в стані кризи. Про це свідчило те, що зникає натуральність господарства. Все було підпорядковане вимогам ринку. Про кризу свідчило також і те, що йшло обезземелення селян, тобто їх залишали без засобів виробництва.

У своїх господарствах поміщики почали впроваджувати машини: косилки, молотарки, віялки тощо. Але більшість цих спроб закінчувалося невдачею. Все гальмувало панування феодально-кріпосницької системи.

Промисловий переворот в Україні відбувався повільно. Його гальмувала існуюча феодально-кріпосницька система. Повільно йшло нагромадження капіталу. Кріпосне право звужувало ринок робочої сили, 59,7% усього селянства становили селяни-кріпаки. Ця ж обставина звужувала і внутрішній ринок. А оскільки сільське господарство знаходилось у стані кризи, не досить широким був ринок сировини для промисловості.

Промисловий переворот зумовив утворення основних класів капіталістичного суспільства – буржуазії і пролетаріату.

Втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини приводило до посилення експлуатації селянства. Основною формою експлуатації була панщина, яка зростала протягом усієї першої половини ХІХ ст.

Панщинна система господарювання в Східній Галичині, Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської імперії, була так само, як і в Східній Україна, малоефективною, гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпацтва. Хоча становище західно-українських селян було значно кращим.

Розвиток капіталізму в економічному житті й невпинна боротьба селян проти кріпацтва зробила начальним питання про його скасування. Вирішення цієї проблеми було прискорене буржуазною революцією 1848 р. з Західній Європі і, зокрема, в Австро-Угорщині. 7 вересня 1848 р. було підписано закон про скасування кріпосного права в Австрії. Але селянська реформа 1848 р. мала грабіжницький характер, але разом з цим реформа й полегшила дальший розвиток капіталізму.

У Східній Україні цю реформу було проведено в 1861 р.

Реформа була підготовлена всім ходом економічного розвитку Росії, який витягував її на шлях капіталізму, а кріпацтво перетворилося на гальмо для розвитку промисловості й сільського господарства.

Кримська війна 1853-1856 р., в якій Росія зазнала поразки, виявила гнилість кріпосницької системи; селянський рух, який набув широкого розмаху, також створював необхідність скасування кріпосного права.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав маніфест і “Положення про селян звільнених з кріпосної залежності”. Реформа торкалася трьох найголовніших питань: 1) особи селянина; 2) наділення селян землею; 3) викупної операції.

Проте воля, яку здобули селяни, була обмеженою. Селяни залишалися нижчим станом. Вони сплачували подушний податок, відбували рекрутчину, їх могли піддівати фізичним покаранням. 9 років після реформи селянин не мав права відмовитися від землі й відходити зі складу селянської общини (усі члени якої були пов’язані круговою порукою).

Реформа 1861 р. втягнула селянство в товарно-грошові відносини, змусили їх вийти на ринок, зробила можливим купівлю землі, продаж і купівлю робочої сили. Господарства селян стають товарними, починається швидке розшарування селянства, з’являються нові типи сільського населення: сільська буржуазія і сільський пролетаріат. Саме вихід селян на ринок прискорив розшарування тому, що собівартість продукції в кожному господарстві різна, і тому селянин, в якого вона була низькою, одержував більше прибутків, збагачувався і навпаки.

Реформа 1861 р. змусила і поміщиків перебудувати свої господарства. Ця перебудова складалася з трьох важливих частин:
  1. поміщики мучили перейти від використання праці кріпаків до вільнонайманої праці;
  2. придбати власний інвентар, робочу худобу;
  3. остаточно відмовитися від натурального характеру свого господарства і перетворити його в торгове, підприємницьке.

Скасування кріпосного права створило сприятливі умови для розвитку капіталізму: розширило внутрішній ринок для промислової продукції і ринок робочої сили за рахунок селян, які зовсім не одержали землі або одержали мінімальні наділи; прискорило нагромадження капіталів.

Унаслідок цього в пореформений час в Україна в 70-80 р.р. завершується промисловий переворот, фабрика остаточно витісняє мануфактуру. Економіка починає розвиватися циклічно: піднесення, кризи, депресії.

60-ті початок 70-х років позначилися піднесенням у розвитку промисловості.

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині ХІХ ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торгових оборотів, незначні податкові збори з дворян.

Видаткова частина бюджету значною мірою мала непродуктивний характер. Хронічний дефіцит бюджету покривали в основному випуском у дедалі більших обсягах внутрішніх і зовнішніх позик, а також паперових грошей.

У таких умовах російський уряд змушений був здійснювати заходи щодо впорядкування грошового обігу, вдосконалення фінансових відносин. З цією метою в 1839-1843 р.р. було проведено фінансову реформу. ІІ проводили через вилучення асигнацій і введення твердої валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом принесло значні вигоди. Це дало змогу відмовитися від срібла, громіздкого в обігу (до того ж монети в обігу сильно стиралися).

Однак у зв’язку зі зростанням державних і особливо воєнних видатків царський уряд знову вдався до емісії нових кредитних білетів, які почали знецінюватися. У 1862 р. було зроблено спробу чергової грошової реформи, за якою дозволявся розмін кредитних білетів на золото та срібло. Але вже в кінці наступного року розмін було відмінено.

Отже, господарський розвиток України у ХІХ ст. в значній мірі визначався її колоніальним статусом. Українська економіка, незважаючи на істотні зміни в другій половині ХІХ ст., залишалася аграрно-індустріальною.


Тема 10. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ– на початку ХХ ст.