Статистичний аналіз людських втрат ворогуючих сторін та українського народу в роки великої вітчизняної війни
| Вид материала | Документы |
- Тема: «Україна в полум’ї війни 1941-1945 рр.» Мета, 174.2kb.
- Головне управління з питань внутрішньої політики, 2069.92kb.
- Дах тематичні уроки, лекції, бесіди з історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, 6.84kb.
- Мета: виховувати в учнів повагу до героїчних подвигів співвітчизників, ушанувати пам'ять, 125.7kb.
- Монастириська районна державна адміністрація, 65.1kb.
- Україна м. Хмільник Вінницької області, 35.48kb.
- Но з народами побратимами та світовим співтовариством буде відзначати найтрагічнішу, 71.49kb.
- Нака з, 62.11kb.
- "органи державної безпеки СРСР І релегійні об’єднання в україні під час великої вітчизняної, 289.88kb.
- Схвалити проект районної Програми впровадження комплексу заходів щодо збереження, 148.19kb.
Доцільним є встановлення кількості загиблих радянських громадян в рядах збройних сил Німеччини, тим більше, що за даними петербурзького історика К. Александрова, кожен 17 – й військовослужбовець вермахту був колишнім радянським громадянином [77,с.12]. Довідка про кількість радянських військовополонених, які служили в рядах вермахту була передана генералом Йодлем радянським представникам у Фленсбурзі. Згідно з цією довідкою, у вермахті служило 700 тис. радянських громадян, а якщо додати армію Власова, козацькі з”єднання та інші частини, які організаційно не входили у вермахт, то близько 1 млн. чоловік [62,с.320]. Більш точно, “добровільних помічників” (“гіві” – по німецьки) нараховувалося 700 тис. чоловік, 196 тис. чоловік служило в національних легіонах та понад 100 тис. чоловік складали власовці та поліцаї [78,c.190]. Частини, які виступали на боці вермахту, поповнювалися з двох джерел: з числа військовополонених та з числа перебіжчиків. Якщо для військовополонених головною причиною переходу на бік німців була проблема виживання, то для перебіжчиків головним були антикомуністичні та антирадянські настрої. За німецькими даними з червня 1941 року по лютий 1944 року в німецький полон потрапило 5.734.528 червоноармійців, з яких в полоні померло 58 – 60% [79]. Для порівняння – втрати англійських та американських військовослужбовців у німецькому полоні склали всього 4% їхньої чисельності [80]. В значно м”якшому – фінському полоні виявилося 64.182 червоноармійці, з яких у полоні померло 18,7 тис. чоловік (або 29% їх чисельності) [81]. Стосовно перебіжчиків, то за 1941 рік даних немає, зате за другу половину 1942 року на німецький бік перебігло 61 тис. червоноармійців, а за весь 1943 рік – до 24 тис. червоноармійців [2,с.311]. Навіть у 1944 році, коли вже не було сумнівів, хто перемагає у війні, за перші три місяці 1944 року на німецький бік перебігло 2,2 тис. червоноармійців, а в березні 1945 року, на Одері, коли до закінчення війни залишався місяць, на німецький бік перебігло 18 червоноармійців [2,с.311]. Щодо кількості дезертирів з Червоної Армії, то на думку академіка Ю. Полякова, їх було не менше 1 млн. чоловік [82].
Якщо вести мову про питому вагу радянських громадян у німецьких частинах, то в піхотній дивізії вермахту “добровільні помічники” складали 10% особового складу, а в транспортних колоннах - до 50% [7,с.510].Вони зараховувалися на утримання, але їхні втрати військовою частиною не враховувалися [7,с.510]. За визнанням ряду німецьких генералів та офіцерів без сприяння “добровільних помічників” німецьким військам в СРСР було би неможливо розв”язати складні проблеми транспорту та постачання [2,с.312]. За даними генерала Гальдера безповоротні втрати військових частин та формувань, які не входили до вермахту, були досить високими і доходили до 40%, причому документальний облік цих втрат в збройних силах Німеччини не вівся [7,с.510]. Втрати серед “добровільних помічників” були не меншими. Ось конкретний приклад. Маловідомим фактом є те, що серед оточених у Сталінградському котлі німецьких військ, четверту частину складав “колишній наш народ” [46,с.131]. Іншими словами, з 91 тис. німецьких військовополонених 20 тис. чоловік складали “добровільні помічники” [46,с.131]. З них не вцілів ніхто: всі вони були або розстріляні, або померли в таборах, а з 91 тис. військовополонених – німців додому повернулося тільки 5 тис. чоловік [46,с.131]. Перенісши відсоток 40% на цифру 1 млн. радянських громадян, які служили в збройних силах Німеччини, їхні безповоротні втрати можемо оцінити у 400 тис. чоловік. За даними М. Семиряги [78,с.190] 200 тис. колаборціоністів були вбиті червоноармійцями одразу після взяття в полон, а також було репресовано 300 тис. поліцаїв, власовців, старост і т.д. Цифри М. Семиряги швидше за все перебільшені, оскільки в [7,с.511] згадується про понад 220 тис. захоплених в полон колишніх радянських громадян, які служили на боці Німеччини та 14,1 тис. військових злочинців, які були направлені в спецтабори НКВС. Ще 57 тис. колишніх радянських громадян, які служили на боці Німеччини, померло в дорозі від хвороб та обморожень, не досягнувши тилових таборів [7,с.511]. Тобто, можна вважати , що в роки війни на боці Німеччини загинуло, як мінімум, 457 тис. колишніх радянських громадян. Згідно з довідкою відділу спецпоселень НКВС СРСР в жовтні 1946 року на спецпоселенні перебувало 95.386 власовців та 3.185 німецьких посібників [10,с.304]. Разом – 98.571 чоловік. Порівнявши цю цифру з наведеною вище цифрою полонених, – понад 220 тис. колишніх радянських громадян, направлених у спецтабори НКВС, - приходимо до висновку, що близько 121 тис. колишніх радянських громадян, які співробітничали з окупаційними властями, померло в спецтаборах НКВС упродовж 1945 – 1946 років. Таким чином, загальну кількість загиблих радянських громадян, які в роки Великої Вітчизняної війни воювали на боці Німеччини, або співробітничали з окупаційною владою, можна оцінити у 578 тис. чоловік. Слід додати, що багатьом колишнім громадянам СРСР, які співробітничали з німецькою владою, вдалося вціліти. Наприклад, уціліло 10 тис. бійців армії Власова та 10 тис. бійців 14 – ї української дивізії СС під командуванням Шандрука [2,с.322]. Бійці української дивізії не були визнані радянськими громадянами, оскільки до початку Другої світової війни жили в Польщі, що їх і врятувало. Хоча, за деякими даними [2.с.323], від 20 до 50% її солдатів в дійсності були уродженцями Східної України. Загалом, на Заході залишилося 451.561 колишніх радянських громадян, з яких ¾ складали “західняки” та ¼ - “східняки”, в тому числі 31.704 росіян, 144.934 українців, 9.856 білорусів, 109.214 латишів, 63.401 литовець та 58.924 естонці [83].
Перейдемо до визначення втрат цивільного населення СРСР в роки Великої Вітчизняної війни. Оскільки автори монографії [7] давали найнижчу оцінку військових втрат СРСР, а Б. Соколов – найвищу [2;3], то при визначенні втрат мирного населення СРСР в роки війни будемо користуватися їхніми розрахунками.
Згідно з розрахунками авторів монографії [7] (детально вони не розписані) станом на 22 червня 1941 року населення СРСР складало 196,7 млн. чоловік, а станом на 31 грудня 1945 року – 170,5 млн. чоловік, з яких 159,5 млн. чоловік народилося до 22 червня 1941 року [7,с.229].Тому загальні втрати (загиблі,померлі від ран та інших причин, ті, хто пропав безвісти, або залишився за кордоном) складуть:
196,7 – 159,5 = 37,2 млн. чоловік.
Якби навіть Німеччина і не напала на СРСР, то своєю смертю упродовж 1941 – 1945 рр. мало би померти 11,9 млн. чоловік [7,с.229], а, отже, виходить, що в результаті гітлерівської агресії загинуло:
37,2 – 11,9 = 25,3 млн. радянських громадян.
До цієї цифри ще додається 1,3 млн. дітей, які за розрахунками авторів [7,с.229] народилися упродовж 1941 – 1945 років, але померли через підвищену смертність та погане медичне обслуговування. Таким чином, одержуємо:
25,3 + 1,3 = 26,6 млн. радянських громадян, які загинули в роки війни. Здійснюючи операцію віднімання, одержуємо:
26,6 – 8,668 = 17,932 млн. загиблих у війну мирних радянських громадян.
Б. Соколов при оцінці чисельності населення СРСР станом на 22 червня 1941 року виходить з оцінки статистика В. Кожуріна, згідно з якою в СРСР на кінець червня 1941 року проживало 200,1 млн. чоловік [2,с.235; 3,с.326]. Але повторний перерахунок чисельності населення, який встигли провести по Хабаровському краю та Молдавській РСР, показав, що справжня чисельність населення в цих регіонах була на 4,6% більшою, ніж у В. Кожуріна [3,с.326]. Поширивши останню цифру (4,6%) на всю територію СРСР, Б. Соколов оцінює чисельність населення СРСР у 209,3 млн. чоловік [3,с.326]. На травень 1945 року, за його оцінками, в СРСР проживало 165,6 млн. чоловік [3,с.337], а станом на 1 січня 1946 року – 166 млн. чоловік [3.с.338]. Тоді, за оцінкою Б. Соколова, одержуємо, що в війну загинуло:
209,3 – 166 = 43,3 млн. військових та цивільних радянських громадян. Якщо від цієї цифри втрат, відняти військові втрати (по Б. Соколову), то одержимо, що в війну загинуло
43,3 – 26,4 = 16,9 млн. мирних радянських громадян.
Непрямі втрати (від падіння народжуваності) оцінюються Б. Соколовим у 13,8 млн. чоловік [3,с.340]. Таким чином, прямі та непрямі втрати по Б. Соколову складають
43,3 + 13,8 = 57,1 млн. чоловік.
Цифра загальних втрат населення СРСР, по Б. Соколову, перевищила на 7,1 млн. чоловік відповідну цифру втрат, яку називав В. Козлов: 50 млн. чоловік (в тому числі 40 млн. чоловік – прямі втрати населення СРСР) [58,с.138]. Цю ж цифру втрат він підтвердив у своїй наступній публікації [84,с.35]. Цифра втрат, одержана Б. Соколовим, виявилась перебільшеною тому, що при підрахунках він не виключив природні втрати – 11,9 млн. чоловік, які упродовж 1941 – 1945 років померли би своєю смертю. З урахуванням останньої цифри прямі та непрямі втрати населення СРСР у роки війни мали би скласти 45,2 млн. чоловік.Отже,згідно з аналізом наведених вище джерел втрати мирного населення СРСР в роки війни коливаються в межах 16,9 – 17,932 млн. чоловік. Спробуємо встановити втрати мирного населення СРСР по різних категоріях: ті, хто стали жертвами німецьких репресій, ті, хто помер від надлишкової смертності на окупованих територіях, і т.д.
Цифра 7 млн. загиблих від німецького терору мирних радянських жителів, яка була опублікована в середині 80 – х років [22,с.509], авторами монографії [7,с.230] була збільшена до 7,42 млн. чоловік, або більш точно – до 7.420.379 чоловік. З окупованих територій на роботу в Німеччину було вивезено 5.269.513 чоловік, з них було репатрійовано до СРСР 2.654.100 чоловік, не повернулося додому і стали емігрантами – 451.100 чоловік, померли в неволі – 2.164.313 чоловік [7,с.231]. Підраховано, що 8,5 млн. чоловік померло на окупованій території від поганих умов життя, проте з цієї цифри вважається, що 4,1 млн. померли від жорстоких умов окупаційного режиму, решта – 4,5 млн. чоловік померла би і в мирний час [7,с.232]. Враховуючи ще 1,3 млн. дітей, які народилися в роки війни, але померли в 1941 – 1945 рр. через підвищену смертність та погане медичне обслуговування, втрати мирного населення по вказаних чотирьох категоріях можемо наближено оцінити у 14,984 млн. загиблих. Дослідник з Німеччини, К. – Д. Мюллер наводить близькі дані: на території СРСР було цілеспрямовано знищено близько 7,5 млн. чоловік, 4 млн. померло від голоду та хвороб, понад 5 млн. чоловік було вивезено до Німеччини, де померло понад 2 млн. чоловік [85].
Проте цією цифрою втрати мирного населення СРСР не обмежуються. В той час, як на окупованій території мирне населення гинуло від німецького терору, в тилу мирне населення СРСР потерпало від терору НКВС. Сталін та радянське керівництво чудово пам”ятали, що в Першій світовій війні в країнах, які війну програли, чи то була Росія, чи Німеччина, чи Австро – Угорщина, перед тим, як впали зовнішні фронти, спочатку розвалились фронти внутрішні, відбулися революції, і народи та армії цих країн відмовилися воювати. А тому репресувалися ті, кого сталінський режим вважав неблагонадійними: від керівників розгромлених партій та опозиційних рухів (на зразок есерів, мешовиків, чи троцькістів) і аж до злочинців – рецидивістів [46,с.37 – 38]. Так, розстрілювалися неблагонадійні в”язні в тюрмах Західної України та в інших тюрмах і таборах на території СРСР. Наприклад, у вересні 1941 року в Орловській тюрмі були розстріляні М. Спиридонова, Х. Раковський, дружина Л. Каменєва і т.д. – всього 161 чоловік з числа керівників колишніх опозиційних партій та опозиційних рухів всередині ВКП (б) [10,с.130]. Всього в роки війни було засуджено 2,5 млн. радянських громадян, в тому числі 471 тис. чоловік – за “контрреволюційні виступи”, а серед засуджених було страчено 225 тис. чоловік [86].
В районах бойових дій мирні жителі СРСР також зазнавали великих втрат, особливо від авіанальотів, ударів артилерії, а також від голоду. Згідно з [87] під час блокади Ленінграду від голоду загинуло 641.803 мирних жителів та 20.811 – від нальотів німецької авіації та артобстрілів. За різними оцінками вважається, що жертвами блокади Ленінграду стало від 650 тис. до 1,2 млн. мирних жителів [46,с.103]. У [88] відмічено, що дослідником В. Ковальчуком обгрунтована цифра 700 тис. мирних жителів Ленінграду, які загинули внаслідок блокади цього міста. Приймемо останню цифру як цифру втрат мирних жителів Ленінграду під час блокади. Тільки під час бомбардування Сталінграду німецькою авіацією 23 серпня 1942 року загинуло 71 тис. мирних жителів та 142 тис. були поранені, а всього під час Сталінградської битви безповоротні втрати мирних жителів міста, за останніми підрахунками, складають 185.232 чоловіки [41,с.14]. В [7,с.233] говориться про десятки тисяч мирних жителів, які загинули від бомбардувань німецькою авіацією таких міст, як Севастополь, Одеса, Керч, Харків і т.д. Отже, мінімальну кількість загиблих мирних жителів у районах бойових дій можна оцінити в 1 млн. чоловік.
Великих втрат зазнавало мирне радянське населення на окупованих територіях ще й від терору “червоних месників”, які формувалися переважно з числа чекістів. Наприклад, за офіційними даними, тільки співробітники Ленінградського УНКВС – УНКДБ на окупованій території розстріляли 1.160 “зрадників Батьківщини” [77,с.11], але чи були вони насправді зрадниками – до цього часу невідомо. Можна вважати, що кількість жертв серед мирних жителів від сталінського терору, як в тилу, так і на окупованих територіях, склала, як мінімум, 250 тис. чоловік.
Про антирадянську збройну боротьбу у радянському тилу відомо дуже мало. Деякі дані є про таку боротьбу на Північному Кавказі, та й те тільки з тієї причини, що правлячі кола Росії допустили “витік” інформації тому, щоб виправдати дії тодішньої радянської влади по виселенню деяких північнокавказьких народів. Відомо, що влітку 1942 року на території тільки Чечено – Інгушетії діяло до 25 тис. антирадянських повстанців [89,с.314]. Згідно з [90] в ході придушення антирадянських виступів на Північному Кавказі в радянському тилу, з 22 червня 1941 року і до 3 листопада 1943 року було знищено 3.665 чоловік, в тому числі 2.690 чеченців та інгушів.
Визначимо втрати народів, депортованих з рідних місць проживання в Сибір, Казахстан та Середню Азію в роки Великої Вітчизняної війни. Найбільшим за чисельністю депортованим народом були радянські німці. Загалом було депортовано 950 тис. радянських німців, в тому числі 450 тис. – з Поволжя [44,с.608] та 50,2 тис. – з Криму [91,с.104]. За уточненими даними [91,с.141 – 142], під час операції “Чечевица” в лютому 1944 року було депортовано 478.479 чеченців та інгушів (в тому числі 387.229 чеченців та 91.250 інгушів). Під час проведення операції, за офіційними даними, було вбито 50 чоловік, які виявили опір, заарештовано 2.016 чоловік, вилучено 20.072 одиниці стрілецької зброї [91,с.141]. Під час депортації народилося 56 немовлят та померло 1.272 чоловіки [91,с.141]. Проте ці цифри втрат неповні. Так, 27 лютого 1944 року чекістами було знищено 700 жителів селища Хайбах Шатойського району – переважно стариків, жінок, дітей [89,с.317]. До операції по виселенню чеченців та інгушів, окрім військ НКВС, було залучено 6 – 7 тис. дагестанців та 3 тис. осетинів “з колгоспного та радгоспного активу Дагестану та Північної Осетії, а також сільські активісти з числа росіян в тих районах, де проживає російське населення …” [10,с.299]. Так закладалися підвалини етнічних конфліктів, які вибухнули на Північному Кавказі в 90 – ті роки.
У травні 1944 року було виселено 183.155 кримських татар (всього число депортованих кримських татар перевищило 200 тис. чоловік), а в червні того ж року було депортовано з Криму 9.620 вірменів, 12.420 болгар та 15.040 греків [91,с.194]. Під час переселення, за офіційними даними, в ешелонах померло 191 чоловік [91,с.105]. Також було депортовано 93.139 калмиків (26.359 сімей), 68.938 карачаївців (14.774 сім”ї) до яких додалися ще 329 карачаївців, виловлених по Ставропольському краю [10,с.298]. Чисельність депортованих у березні 1944 року балкарців склала 37.713 чоловік [10,с.300]. Було виселено також 115,5 тис. турків – месхетинців [92,с.331], 1.672 кабардинці, 29.505 курдів, хемшинів та ін [93,с.521]. Всього – понад 2,012 млн. чоловік. Вияснимо, якою була смертність серед депортованих народів на нових територіях їхнього поселення. Для цього скористаємося даними, наведеними у довідці відділу спецпоселень НКВС СРСР про кількість спецпоселенців станом на жовтень 1946 року, яка була опублікована в [10,с.303 – 304].
| Народ | Чисельність до депортації | Чисельність в жовтні 1946 року | Різниця | |
| в тис. чол. | В % | |||
| чеченці та інгуші | 478.479 | 400.478 | 78.001 | 16,3 |
| карачаївці | 69.267 | 60.139 | 9.128 | 13,18 |
| балкарці | 37.713 | 32.817 | 4.896 | 12,98 |
| калмики | 93.139 | 81.673 | 11.466 | 12,31 |
| кримські татари, болгари,греки | 227.460 | 193.959 | 33.501 | 14,73 |
| німці | 950.000 | 774.178 | 175.822 | 18,51 |
| турки,курди,хемшини | 145.005 | 84.402 | 60.603 | 41,79 |
| Загалом | 2.001.063 | 1.627.646 | 373.417 | 18,66 |
Перенісши одержаний відсоток (18,66%) на загальну кількість депортованих – 2,012 млн. чоловік, одержуємо, що на жовтень 1946 року померло 375,4 тис. чоловік з числа депортованих народів.
Але смертність серед депортованих залишалася високою і після 1946 року. Наприклад, чисельність кримських татар, яких до депортації нараховувалося до 200 тис. чоловік, станом на 1 січня 1953 року скоротилася на засланні до 165.259 чоловік [94] і до 118.351 чоловік станом на 1 січня 1955 року [95,с.67]. Тобто, з 1944 і до 1955 року падіння кількості кримських татар становило 81.649 чоловік, або 40,82% їхньої початкової чисельності. В інших депортованих народів цей показник, можливо, не був таким високим, а тому загальний показник смертності серед депортованих народів, рівний 27% [96], може бути цілком реальним. Правда, із застереженням, що цей показник характеризує смертність серед депортованих народів упродовж 1944 – 1955 років, а за період 1944 – 1946 років цей показник є нижчим і складає 18,66%.
Великі втрати в роки війни були серед в”язнів радянських концтаборів ГУЛАГу. Динаміка чисельності в”язнів ГУЛАГу наведена в роботі [97,с.88]:
1940: 1.659.992 1943: 1.484.182 1946: 1.703.095
1941: 1.929.729 1944: 1.179.819
1942: 1.777.043 1945: 1.460.677
Зменшення кількості в”язнів ГУЛАГу упродовж 1942 – 1944 рр. пояснюється двома причинами. По – перше, ГУЛАГ був одним із джерел постачання “гарматного м”яса” на радянсько – німецький фронт. За даними С. Кара – Мурзи до червня 1944 року з ГУЛАГу до Червоної Армії було передано 975 тис. колишніх ув”язнених [44,с.507]. Другою причиною, яка до речі спонукала багатьох ув”язнених писати заяви з проханням відправити їх на фронт, була каторжна робота в концтаборах, що в роки війни стала нестерпною. Ув”язнені працювали по 12,14,16 годин на добу, але одержували пайок калорійністю 2.778 калорій при необхідному мінімумі 4.500 калорій [98]. Це за офіційними даними. А за неофіційними даними, які наведені в роботі Р. Медвєдєва [99,с.176], в Комі АРСР, в окремих таборах на лісоповалі списочний склад в 1942 році вимирав за 100 – 150 днів, причому, на думку Р. Медвєдєва, в той час втрати людей як на Сході, так і на Заході були однаковими.
В журналі “Родина” [100] повідомлялося, що в 1940 році в ГУЛАГу померло 40.665 ув”язнених (2,45% загальної кількості), а в 1942 році – 248.877 ув”язнених (або 14,01% загальної кількості). Тобто, відбувся майже семикратний стрибок смертності серед ув”язнених ГУЛАГу. У [98] вказується, що в 1942 році загинуло 248.847 ув”язнених, а за період 1941 – 1943 рр. – 516.840 ув”язнених. Проте, з огляду на цитоване вище джерело [99], ми вважаємо ці втрати в”язнів ГУЛАГу заниженими. Більш реальними, на нашу думку є цифри втрат ув”язнених ГУЛАГу, які наведені в джерелі [101]: протягом 1942 року померло 352.560 в”язнів (або 19,84% загального числа), а протягом 1943 року померло 267.807 в”язнів (18,04%). Застосувавши останній показник смертності ув”язнених (18,04%) до їхньої кількості в 1941 та в 1944 – 1945 роках, одержимо, що упродовж 1941 – 1945 років у концтаборах ГУЛАГу померло близько 1,445 млн. ув”язнених. Б.Соколов загальне число жертв ГУЛАГу та депортацій оцінював цифрою “не менше 1 млн. чоловік” [2,с.292]. За нашими підрахунками втрати мирного населеннс СРСР в роки війни за цими двома показниками склали 1,82 млн. загиблих.
Таким чином, до 14,984 млн. загиблих від німецького терору та наслідків окупаційного режиму мирних радянських громадян слід додати, як мінімум, 250 тис.чоловік, розстріляних в тилу та загиблих від акцій чекістів на окупованих територіях, а також кілька тисяч загиблих в результаті антирадянських виступів на Північному Кавказі. Сюди ж треба додати 1 млн. мирних жителів, які загинули в районах бойових дій, 375,4 тис. загиблих з числа депортованих народів та 1,445 млн. померлих у війну в”язнів ГУЛАГу. Разом, таким чином, в роки Великої Вітчизняної війни загинуло близько 18,06 млн. мирних жителів Радянського Союзу. Одержана нами оцінка втрат мирного населення СРСР в роки війни є близькою до цифри 17,932 млн. загиблих в роки війни мирних жителів СРСР, одержаної авторами монографії [7,с.229].
Чи вичерпує ця цифра втрат всі можливі втрати мирних жителів СРСР в роки Великої Вітчизняної війни? Ні, не вичерпує. Нам до цього часу не вдалося знайти хоча би наближену цифру загиблих від голоду в радянському тилу радянських громадян. А те, що ця кількість загиблих могла бути великою, підтверджує наступна цитата, яку подаємо в нашому перекладі на українську мову [10,с.168]:”В роки війни на державному забезпеченні постійно знаходилось 60 – 80 млн. чоловік, і, перш за все, величезна армія…Незважаючи на важку та звитяжну працю селян, рівень сільськогосподарського виробництва в 1942 – 1943 роках складав