Geum.ru

В. В. Надурак Поняття ноосфери: філософський аналіз

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
В.В.Надурак

Поняття ноосфери: філософський аналіз

Останнє століття існування нашої цивілізації було сповнене найнеймовірніших змін, які суттєво вплинули на розвиток людства, його цілі та, зрештою, положення у світобудові. З бажання пояснити ці зміни народились сила-силенна теорій та ідей, творцями яких були представники різних галузей знань. Серед цього багатоманіття людських думок суттєве місце посідає концепція ноосфери (від гр. "ноос" - розум), покликана до життя відомими науковцями П. Тейяром де Шарденом, Е. Леруа, В.Вернадським. Саме на положеннях останнього ґрунтується вітчизняна традиція дослідження сфери розуму, в якій відзначились своїми здобутками Б.Л.Лічков, І.І.Мочалов, І.В.Кузнєцов, М.М.Камшилов, Є.В.Гірусов, В.І.Гіренок, В.П.Казначєєв, З.І.Колчинський, А.Л.Яншин, Ф.Т.Яншина, С.Р.Микулинський, В.Н.Барякін, С.М.Стойко, М.М.Моісєєв, М.Г.Ярошевський, А.Д.Урсул, І.М.Забєлін, Р.К.Баландін, М.А.Голубець, С.Б.Кримський та інш. Критичний аналіз концепції ноосфери провадився Л.М.Гумільовим, В.О.Кутирьовим, О.С.Самарським, В.О.Межжеріним, М.О.Булатовим. Аналізуючи їхні праці, неважко помітити притаманне їм багатоманіття підходів, достатню невизначеність та неузгодженість. Говорити про єдину концепцію або, тим більше, теорію ноосфери, не видається можливим. Хоча, здавалося б, якраз усе має бути навпаки. Адже вітчизняна традиція будується на вченні академіка В.Вернадського, якого всі визнають за непорушного авторитета, а, отже, саме його розуміння ноосфери ними й мало б визнаватись. Але проблема в тому, що якраз Вернадський повного завершеного й вичерпного визначення не подає. Відомо, що його головний твір, присвячений сфері розуму, - "Наукова думка як планетарне явище" - було знайдено по смерті вченого у незакінченому вигляді. Ідея перебувала в стані активної розробки і про якусь завершеність, остаточність годі й говорити. Крім того, багато значних подій відтоді відбулось у земній історії, які дещо під іншим кутом зору примушують поглянути на означений феномен. Отож, сьогодні дослідження базових положень концепції ноосфери не втратило своєї актуальності. З огляду на це метою статті буде аналіз поняття ноосфери. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання: вивести визначення ноосфери та проаналізувати передумови її становлення в контексті реалій сучасності.

В.Вернадський неодноразово підкреслював: "Ноосфера це біосфера, перероблена науковою думкою…"[ 1, с.40 ]. Але читаючи його твори, зазначаємо, що таке визначення є неповним, явища ноосфери, які описує вчений, не здатні в ньому "поміститись". Дана дефініція є вузькою і не дає нам повноцінного уявлення про ноосферу, до того ж викликає спротив своєю неекологічністю - наслідки "перебудови" людиною біосфери є добре помітними і постійно негативно відбиваються на здоров'ї населення, фактично всієї планети. Ми вважаємо, що слова про перебудову, переробку біосфери в інтересах створення ноосфери не варто розуміти в їх буденному значенні. Людина є дитям, творінням і невід'ємною частиною біосфери. З'явившись на Землі тисячі років назад, вона розвивалась, розвивається і розвиватиметься в природі, безперечно, впливаючи на неї. Саме в цьому середовищі і за його допомоги людина розвинула свій розум до шаленої потуги, завдяки чому йде творення ноосфери. В межах біосфери людство створило науку, мистецтво, весь наявний сьогодні багаж знань і облаштовує її у своїх інтересах для максимального комфорту власного існування. І ось ця суміш живої речовини біосфери та людини з її знанням, діяльністю, різноманітними виробами матеріальної і духовної культури і є ноосферою. Ту оболонку живого, яка огортала Землю до появи людини, ми охоплюємо поняттям "біосфера". Остання з появою Homo Sapiens поступово починає доповнюватись новими елементами. Після того, як людський рід, розселившись по всій поверхні Землі, вніс зміни у світ, в якому живе, виробляючи нове знання, культуру і обмінюючись цим, підтримуючи між собою міцний зв'язок (що відбулось в XX столітті), власне, з цього часу Вернадський пропонує вести мову про ноосферу. Той простір, який колись був зайнятий біосферою, доповнився завдяки людському розуму та діяльності різними компонентами і тепер може називатись ноосферою. Тому Вернадський і дав їй таку назву, що вона, географічно співпадаючи з біосферою, має сферичну форму. "Ноосфера" є поняттям ширшим ніж "біосфера" і включає його в себе. Остання - складова частина, базис ноосфери. Розум (ноос) просякнувши всю біосферу Землі, активно діючи в ній, спричиняє творення нової оболонки, про яку і йдеться в нашій статті. Отож, узагальнюючи наведені думки, зупинимось на такому визначенні ноосфери: це біосфера планети, проникнута колективним розумом єдиного людства та результатами його діяльності. Проте враховуючи думки сучасних дослідників, треба зауважити: таке визначення більше характеризує той етап розвитку сфери розуму, на якому вона перебуває в наш час, як, зрештою, перебувала за життя В.Вернадського. Це ноосфера, яка розвивається. У розвиненому ж стані ноосфера буде тим етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом людства, беручи ширше – із суспільством загалом.

Переходячи до огляду тих чинників, які впливають на становлення сфери розуму, зазначимо, що В.Вернадський абсолютну більшість зусиль доклав до вивчення, обґрунтування впливу одного з них - науки, або більш звичний термін, який він вживає, - наукова думка. В наші дні така позиція, потребує певних зауваг: ми всі переконались у справжній ціні науки, визнаємо її безперечну могутність, з одного боку, але й обмеженість з іншого, а тому схильність до її ідеалізації притаманна нам у меншій мірі, ніж поколінню академіка Вернадського. Адже "на початку XX сторіччя переважала віра в Прогрес, успадкована від сторіччя минулого" [3, с.33]. Причому в основу цього прогресу клався розвиток науки. Успіхи в розвитку останньої і, зокрема, фізики сприяли розквіту позитивіської проблематики. Неопозитивізм був, по-суті, фундаментом тогочасного світового інтелектуального середовища і мав величезний вплив на більшість мислителів, будь-то філософ, політолог, науковець чи інш. Отож, нема нічого дивного в тому , що В.Вернадський, як людина свого часу, велику надію покладав на науку, і левову частку у вченні про ноосферу приділяє саме їй. Але минули з лишком півстоліття і сьогодні ми всі усвідомили ту темну сторону наукового прогресу, яка, очевидно, просто не могла бути помітною в ті часи, коли жив і творив великий вчений. Отож, нам варто приділяти більше уваги вивченню інших чинників, які впливають на формування ноосфери. На них звертав увагу і сам Вернадський, але не досліджував їх детально, можливо, не надавши їм належної ваги, або ж йому просто не вистачило на це часу. Нам же для з'ясування і визначення поняття ноосфери акцентувати увагу на них просто необхідно.

Отже, тим середовищем, в якому виникла людина й ноосфера, була жива речовина біосфери. В ній містилась т.зв. "біогеохімічна енергія" (тут і далі терміни В.Вернадського) особлива форма якої - "культурна біогеохімічна енергія" або "енергія людської культури", - за визначенням вченого й створює ноосферу [1, с. 126]. Цей різновид енергії пов'язаний з психічною діяльністю, розвитком мозку і "властивий не тільки Homo Sapiens, але всім живим організмам"[1, с. 126]. Щоправда в них її доля мізерна. Вже сама назва "культурна біогеохімічна енергія" вказує на причетність до формування ноосфери всієї розумної діяльності людини, яка проявлялась у створенні предметів духовної і матеріальної культури. Отож, в загальному, вся людська культура творить ноосферу. Доказом будуть також наступні слова В.Вернадського: "Тому що область людської культури і прояв людської думки (вся ноосфера) лежить…" [ 1, с. 168 ], після уважного аналізу яких не залишиться сумніву в тому, що до процесу творення ноосфери безпосереднє відношення має розвиток культури і посідає в тому процесі провідні позиції.

При дослідженні наукової спадщини В.І. Вернадського та, зокрема, його вчення про ноосферу, важко не помітити тієї ваги, яку він надавав етичній проблематиці. Дана частина його наукового спадку є особливо актуальною, враховуючи кризу ціннісних та нормативних систем, яка проявилась в наш час. Минулий досвід, акумульований в нормах та цінностях традиційних етосів, вже не достатній для розв’язання нових проблем. З огляду на це ведеться активний пошук в морально-етичній сфері, який покликаний ліквідувати дефіцит моральної легітимації, обґрунтувати життєві орієнтири, критерії життєдіяльності індивіда, за нових умов. Питання етики ноосфери для свого висвітлення потребують окремого, глибшого дослідження. У межах даної статті, відповідно до поставленого завдання, обмежимось виділенням наступного положення: розвиток ноосфери вимагає дотримання цілого ряду морально-етичних приписів, які є його неодмінною передумовою та актуальність яких з часом тільки зростає. Частину цих приписів у своїх працях виділяє сам В.І. Вернадський, а щодо інших то вони були або ще будуть виявлені іншими дослідниками ноосфери. Коротко зупиняючись на першій групі, зазначимо, що вчений, з одного боку, підняв проблему етики науковця: "Питання про моральну сторону науки - незалежно від релігійного, державного чи філософського прояву моралі - для вченого стає на порядок дня" [1, с. 90].А, з іншого, беручи ширше, актуалізував необхідність зміни орієнтирів поведінки всіх людей у світі, що еволюціонує до ноосферного ідеалу. З цього приводу, зокрема, він писав: "Людина вперше реально зрозуміла, що вона мешканець планети і може та повинна діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї чи роду, держав та їх союзів, але і у планетарному аспекті" [1, с.28].

В.Вернадський відзначав, що вплив соціальної організації, вдосконалення суспільних форм "є основним елементом, що, врешті-решт, призвів до перетворення біосфери в ноосферу"[1, с.128]. Щоправда цей напрям детальніше він також не розвинув. На нашу ж думку, оптимальною суспільною формою, яка сприятиме розвиткові ноосфери, буде така, яка забезпечить одну з головних умов її становлення - об'єднання людства в єдине ціле. Даний процес пов'язаний з явищем глобалізації і на ньому варто зупинитись окремо. Глобалізація, яка є сьогодні тим феноменом, що визначає обличчя цивілізації, стала каменем спотикання для багатьох. Проте якщо дивитись на світ з позицій концепції ноосфери, то буде очевидним, що глобалізація - це необхідна умова розвитку останньої, вона є наслідком еволюції, а отже процесом надто глибоким, щоб його можна було спинити. Завдяки, в першу чергу, засобам зв'язку і сполучення населення планети поступово об'єднується в єдиний організм, органи якого тісно пов'язані між собою. Важко спрогнозувати, як далеко зайде цей процес і яких форм він набуде в майбутньому, проте для В.Вернадського утворення єдиної державної структури було очевидним і сприятливим для функціонування сфери розуму. Але, наразі, сьогодні про це говорити поки що зарано, а на порядку денному першим стоїть питання, як же подолати ті негативні явища, які притаманні глобалізації в її сьогоднішньому варіанті, і саме проти яких, в першу чергу, виступають її противники. Чи не найбільшою з таких загроз є небезпека гомогенізації світового культурного середовища. Американський журналіст Томас Л. Фрідмен пропонує встановлювати своєрідні "фільтри", які б допомагали зупинити проникнення всього низькопробного, брудного і справді чужого з культур потужних, сильних народів, але водночас пропускали те корисне, прийнятне, що вони несуть. Це сприяло б зміцненню та збагаченню національних культур[ 6, с. 387 ]. Подібні фільтри мають бути встановлені, щоб запобігти руйнівному впливу глобалізації на планетну екосистему, а також на систему фінансів окремих країн, адже ні для кого не є таємницею, що глобалізація, руйнуючи будь які кордони в світі, сприяє легкому пересуванню фінансових потоків по планеті, які за короткий час можуть забезпечити розквіт економіки певної держави, але так само швидко, внаслідок своєї неконтрольованості можуть привести до її кризи, залишаючи жебраками мільйони людей. Але, попри все, ми поділяємо думку, що глобалізація є необхідною умовою розвитку ноосфери і здатна принести благо. Слід тільки її освоїти, вивчити закони функціонування цієї системи, усунути руйнівний ефект, який та здатна спричинити, і тоді вона утворить те соціокультурне середовище, яке В.Вернадський вважав максимально сприятливим для розвитку ноосфери. Дана позиція, по-суті, співпадає з висновками українських філософів Анатолія Толстоухова та Ірини Парапан, які підкреслюють, що: "Становлення глобального світу – це живе протиріччя, де поруч і разом присутні нові можливості і нові небезпеки, здобутки та втрати. Саме на такому балансі нових ризиків та нових шансів і тримається каркас реального процесу глобалізації. І проблема полягає в тому, щоб, з одного боку, нейтралізувати чи зменшити ризики та загрози цивілізації, а з іншого – повніше реалізувати її творчо-розбудовчий потенціал" [5, с.24].

Підсумовуючи написане, насамперед зафіксуємо визначення ноосфери: це біосфера планети, проникнута колективним розумом єдиного людства та результатами його діяльності. Головними чинниками, які забезпечують її становлення, є розвиток знань, об'єднання населення планети в єдиний світовий організм (або, кажучи по-сучасному, глобалізація). Крім того, існують інші умови, кількість яких достеменно не відома, їх можна було б назвати другорядними якби не одне "але": на певному етапі розвитку ноосфери та чи інша умова переходить до числа головних. Так, наприклад, сьогодні відбувається з етичним чинником – від того наскільки ефективно вдасться залучити до формування ноосфери морально-етичні цінності залежить її майбутнє. Перспективність досліджень в даному напрямі не викликає сумнівів та обіцяє чимало нових здобутків.

Література

1)Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. - М.: Наука, 1991. - 272с.

2)В.И.Вернадский: pro et contra. - СПб.: РХГИ,2000. - 872 c.

3) Рюс Жаклін. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. - К.: Основи, 1998. - 672 c.

4) Тейяр де Шарден П. Феномен человека. - М.: Наука, 1987. - 240 c.

5) Толстоухов Анатолій, Парапан Ірина. Науковий розум і гуманістичні цінності: глобалістський контекст // Філософська думка. - 2001. - № 6.- с.8 - 24

6) Фрідмен Томас Л. Лексус і оливкове дерево. - Львів: Бібліотека журналу "Ї", 2002. - 626 c.