Методика складання балансу. Методика складання звіту про фінансові результати. Методика складання звіту про власний капітал

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст встановлений П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звітутільки тоді, коли:

— існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних з цією статтею;

— оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати у балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені і неустойки, що визнані боржником або по яких отримані рішення суду, арбітражного суду чи іншого уповноваженого органу про їх стягнення (див. п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому випадку надається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим на стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій же підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості у балансі. Звичайно, підприємство повинне ще оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінена аудитором.

Рис. 2.1. Зміна критеріїв відображення статей у звітності.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведена стаття, - у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.

За МСБО майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом для прямого або непрямого збільшення грошових коштів і їх еквівалентів (рис. 2.2.)

Другий критерій допомагає визначитись тим, чи результати господарської операції будуть відображені в фінансових звітах, яи тільки розкриті в примітках до них. В обох випадках мова йде лише про суттєву інформацію, тобто таку, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність визначенню певної статті фінансвих звітів та описанням критеріям називається визнанням. Розглянемо його на прикладі

Приклад 1.

Припустимо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалізації продукції. Отже, завдяки цим матеріалам воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди шляхом використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів - елементів балансу. Вартість матеріалів визначена договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є основою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата - це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата у майбутньому економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу - зобов'язань.

Під час складання фінансової звітності повинен також завжди враховуватись фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигід. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися іншим чином, ніж на момент здійснення господарської операції.

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустимо, що у кінці звітного періоду підприємство відмовиться у подальшому випускати продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, ніяких економічних вигід від їх наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат авітиаго періоду (збитків), про фінансові результати.

1.2.Принципи підготовки фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та з/сгавну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:

— підприємство;

— дату звітності та звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

— консолідацію фінансових звітів;

— рипинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація. Суттєвість - це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є складання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року - календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди, тощо (див. табл. 2.2). Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті роз-1 ташовуються у порядку зростання їх ліквідності), наданні зіставної інформації за звітний та І попередній періоди. І

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Приклад

Припустимо, що підприємство має у активі балансу лише основні засоби, які відображаються за залишковою вартістю (10 000 грн.), визначеною як різниця між історичною собівартістю (100 000 грн.) та зносом (90 000 грн.), і запаси, відображені за історичною собівартістю (2 000 грн.). Отже, підсумок балансу становить 12 тис. грн. У випадку припинення діяльності (ліквідації) підприємства не може бути використана історична собівартість як переважна оцінка статей балансу, їх слід переоцінити за ринковою вартістю, адже підприємству необхідно реалізувати свої активи та розрахуватися із боргами. Ринкова ціна основних засобів виявилась 20 000 грн., а запасів - 3 000 грн. Отже, підсумок балансу становитиме 23 000 грн.

Таким чином, надавати інформацію за історичною собівартістю у випадку припинення діяльності - це вводити в оману користувачів фінансової звітності, в першу чергу кредиторів цього підприємства, які повинні знати, на що вони можуть розраховувати.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В умовах ринкової економіки його застосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період для складання річної фінансової звітності складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може відрізнятись від 12 місяців (рис. 2.3).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівартості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його доставку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості, яка зараз застосовується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 2.4.)

Рис. 2.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

	Фактична
	Прямі витрати
	Загальновиробничі витрати
	Загальногосподарські витрати

Історична собівартість

Прямі витрати

Виробничі накладні витрати

Рис. 2.4. Узагальнене порівняння складу фактичної та історичної собівартості готової продукції

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене виробництв, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

— ціна придбання;

— податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

— витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

— витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації) та

— нші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів. Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат на придбання.

Приклад

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн. (без ПДВ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100 грн.. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1 000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені за сумою 20000-100+1 000 =20900 (грн.)

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Приклади

1. Якщо ми відвантажили покупцеві продукцію і відобразили дохід у сумі 5 тис. грн. внаслідок цієї операції, то одночасно необхідно визнати витрати, які були пов'язані з отриманням цього доходу, тобто собівартість відвантаженої продукції, наприклад, 3 тис. грн. Якщо ж підприємство отримало від замовника аванс у сумі 6 тис. грн. (за продукцію ціною 20 грн. за од., собівартість якої 18 грн. за од.), а відвантажило у звітному періоділише 250 од., то воно повинне відобразити у звіті про фінансові результати дохід 5 тис. грн. (20 грн./од. х 250 од.) і собівартість 4.5 тис. грн. (18 грн./од. х 250 од.). Залишок отриманого авансу (1 тис. грн.) буде відображений у балансі у складі зобов'язань, а залишок невідвантаженої продукції - 900 гри. (18 грн./од. х 50 од.) - у складі запасів.

2. Підприємство виробляє продукцію та реалізує Ті через посередників (дистриб'ютерів, дилерів або інших).

Дохід від такої реалізації звичайно визнається після передачі ризиків та винагород від володіння. Але у цьому випадку реалізація визнається підприємством, коли посередник продає цю продукцію третій стороні, тобто дата реалізації продукції не буде співпадати з датою її відвантаження посередникові.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачена форма №3 "Звіт про фінансово-майновий стан" та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис. 2.5.)

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п.1 Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25, з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимагалось попередити про намір зміни облікової політики в наступному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

— коли можливі такі зміни;

— що не вважається зміною облікової політики;

— як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

— які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Наприклад, запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної собівартості. Проте під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок - історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається іншому принципу - принципу обачності.

Приклад.

Підприємство надає річну гарантію на свою продукцію. За розрахунками на підставі даних минулих років було визначено, що витрати на гарантійне обслуговування становлять 2% від обсягу реалізації цієї продукції. Згідно з принципом обачності, підприємство повинне дохід від реалізації у звітному періоді зменшити на суму можливих витрат на гарантійне обслуговування. Якщо дохід становив 3 млн. грн., то чистий дохід дорівнюватиме 2 млн.940 тис. грн. На суму можливих витрат створюється гарантійний резерв, який буде відображений у складі зобов'язань балансу. Такий підхід дозволяє уникнути завищення доходів та заниження зобов'язань.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигід, втілених у цьому активі, залишиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

БАЛАНС.

Вправа 8.2. Скільки складає сума податку на додану вартість, яку необхід сплатити до бюджету, та який бухгалтерський запис і у якій сумі слід зроби нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, якщо за звітний період відбул-наступні події:

№ пп	Зміст операцій	Сума, грн
1.	Відвантажена продукція “А” покупцям без попередньої оплати (з ПДВ)	1500000
2.	Нарахована амортизація	100000
3.	Перерахований аванс постачальників сировини	600000
4.	Отримані від постачальників матеріали без попередньої оплати (з ПДВ)	300000

Blog

Методика складання балансу. Методика складання звіту про фінансові результати. Методика складання звіту про власний капітал